Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 15 вересня 2022 року
у справі № 446/244/14
Кримінальна юрисдикція
Щодо наявності стану необхідної оборони
ФАБУЛА СПРАВИ
За вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді 1 року позбавлення волі.
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного йому покарання у зв`язку із закінченням строків давності.
Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду залишено без зміни.
ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Під суспільно небезпечним посяганням слід розуміти спробу заподіяти шкоду охоронюваним законом правам та інтересам особи, яка захищається, або іншої особи, суспільним інтересам або інтересам держави. До таких інтересів належать: життя, здоров'я, особиста і статева свобода, честь і гідність особи, власність, недоторканність житла, а також інші права і законні інтереси особи, яка захищається, або іншої особи.
Кінцевою метою дій того, хто захищається, є захист вищезазначених цінностей. Ця мета досягається шляхом відвернення чи припинення посягання. Захист при необхідній обороні виявляється тільки в активних діях, які за зовнішніми ознаками можуть співпадати з ознаками тих діянь, які передбачені КК України (наприклад, заподіяння тілесних ушкоджень).
Визначення стану необхідної оборони в кожному конкретному випадку повинно оцінюватися судом із врахуванням всіх обставин вчиненого кримінального правопорушення, підтверджених належними та допустимими доказами.
Згідно з матеріалами цього кримінального провадження метою заподіяння удару ОСОБА_3 була ціль захистити свою дружину, яка зазнала фізичного впливу від сусіда, а не помститися через неприязні відносини. Так, суперечка, яка виникла через встановлення стовпів для огорожі, тривала у часі довго, ОСОБА_1 намагався її вирішити шляхом залучення органів місцевого самоврядування і тільки після вчинення потерпілим суспільно-небезпечних дій по відношенню до ОСОБА_3, реалізуючи своє право на необхідну оборону, змушений був завдати один удар ОСОБА_2.
В свою чергу, поведінка потерпілого, який не реагував на зауваження сусідів та землевпорядника і безпричинно застосував фізичну силу до іншої особи, свідчить про те, що він вів себе некоректно, а обвинувачений цілком реально сприймав його поведінку як таку, що загрожує здоров'ю його близької людини.
ВИСНОВКИ: у цьому кримінальному провадженні є підстави констатувати, що обвинувачений перебував у стані необхідної оборони, оскільки його дії:
- вчинялися з метою захисту своєї дружини, так як поведінка потерпілого давала підстави побоюватися за її здоров`я;
- були своєчасними та необхідними, оскільки обвинувачений миттєво відреагував на ситуацію та завдав потерпілому удар відразу після протиправних дій останнього;
- не може вважатися перевищенням меж необхідної оборони, оскільки потерпілому було завдане тілесне ушкодження середньої тяжкості а не тяжке тілесне ушкодження, що є необхідним для кваліфікації дій особи у разі перевищення меж необхідної оборони.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: злочини проти життя та здоров'я особи, оцінка поведінки потерпілого, ексцес оборони, ознаки перевищення оборони, самозахист, правомірність самозахисту,особливості необхідної оборони
