Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 14 грудня 2022 року
у справі № 477/2330/18
Цивільна юрисдикція
Щодо припинення в судовому порядку права власності і права користування земельною ділянкою у разі її використання не за цільовим призначенням
ФАБУЛА СПРАВИ
Прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру з позовною заявою до ОСОБА_1, ОСОБА_2 , ОСОБА_3, в якій просив:
- примусово припинити право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства у межах території сільської ради, що належить цьому відповідачеві на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого реєстраційною службою районного управління юстиції (далі - реєстраційна служба);
- скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане реєстраційною службою ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства у межах території сільради;
- зобов'язати ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру уплощею 2 га для ведення особистого селянського господарства у межах території сільради у стані, який існував до порушення прав, тобто на момент передачі її у власність цьому відповідачеві;
- примусово припинити право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства у межах території сільради, що належить цій відповідачці на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого реєстраційною службою;
- скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане реєстраційною службою ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства у межах території сільради;
- зобов'язати ОСОБА_2 повернути у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства у межах території сільради у стані, який існував до порушення прав, тобто на момент передачі її у власність цій відповідачці;
- примусово припинити право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства у межах території сільради, що належить їй на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого реєстраційною службою;
- скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане реєстраційною службою ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства у межах території сільради;
- зобов'язати ОСОБА_3 повернути у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства у межах території сільради у стані, який існував до порушення прав, тобто на момент передачі її у власність цій відповідачці.
Позов обґрунтований тим, що відповідачі використовуються спірні земельні ділянки не за цільовим призначенням, а саме для видобутку надр без оформлення відповідних дозвільних документів.
Суд першої інстанції ухвалив рішення, згідно з яким у задоволенні позову відмовив.
Апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позовні вимоги.
ОЦІНКА СУДУ
Підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим кодексом (частина перша статті 140 ЗК України; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини (частина перша статті 141 ЗК України).
Примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням (частина перша статті 143 ЗК України).
Формулювання приписів статей 140, 141 і 143 ЗК України частково дублюються, а стаття 143 ЗК України має назву «Підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку», тобто поєднує підстави припинення у судовому порядку як права власності, так і права користування земельною ділянкою.
Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані забезпечувати використання останніх за цільовим призначенням (пункт «а» частини першої статті 91, пункт «а» частини першої статті 96 ЗК України). Аналогічний обов'язок визначений в абзаці десятому статті 35 Закону України «Про охорону земель».
З огляду на вказані приписи і власник, і користувач земельної ділянки зобов`язані використовувати її за цільовим призначенням, зокрема для того, щоби забезпечити збереження землі, її ресурсів, надр і їх законне та раціональне використання. Такий обов`язок не є ілюзорним. Його порушення може тягнути відповідні негативні наслідки. Зміна цільового призначення приватної земельної ділянки з однієї категорії, визначеної частиною першою статті 19 ЗК України, на іншу може здійснюватися на підставі замовленого власником проєкту землеустрою та з дотриманням відповідної процедури.
Враховуючи те, що встановлені законом обмеження зміни цільового призначення земельних ділянок однаково стосуються як її користувачів, так і власників, немає підстав вважати, що використання земельної ділянки не за цільовим призначенням зумовлює для її землекористувача припинення права користування, але не тягне таких наслідків для власника земельної ділянки. Інакше кажучи, негативний наслідок самовільного її використання не за цільовим призначенням, зокрема у вигляді припинення права, на якому особа володіє земельною ділянкою, стосується як користувача, так і власниказа додержання критеріїв правомірного втручання у його право мирного володіння цим майном.
Стаття 143 ЗК України не встановлює процедуру припинення права власності на земельну ділянку. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що використане у частині першій цієї статті формулювання «у судовому порядку» вказує, що суд припиняє права на земельну ділянку примусово, розглядаючи відповідні справи у визначеному процесуальним законом порядку.
ВИСНОВКИ: використання земельної ділянки не за цільовим призначенням може бути підставою для припинення в судовому порядку як права власності, так і права користування нею (пункту «а» частини першої статті 143 ЗК України).
КЛЮЧОВІ СЛОВА: підстави припинення речових прав, земельні спори, повноваження суду
