Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 22 березня 2023 року
у справі № 750/13155/21
Цивільна юрисдикція
Щодо права Кабінету Міністрів України на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у справі за позовом працівника до роботодавця про визнання відсторонення від роботи незаконним
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного професійно-технічного навчального закладу «Чернігівський професійний будівельний ліцей» (далі - ДПТНЗ «Чернігівський професійний будівельний ліцей»), у якому просила:
- визнати незаконним та скасувати наказ ДПТНЗ «Чернігівський професійний будівельний ліцей» про відсторонення ОСОБА_1 від роботи та поновити її на роботі;
- стягнути з ДПТНЗ «Чернігівський професійний будівельний ліцей» невиплачену заробітну плату за час вимушеного незаконного відсторонення.
Рішенням суд першої інстанції частково задовольнив позов ОСОБА_1.
Ухвалою апеляційний суд закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою КМУ на рішення суду першої інстанції у цій цивільній справі.
Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що рішенням суду першої інстанції не вирішувалося питання щодо прав, свобод, інтересів чи обов`язків КМУ.Суд першої інстанції надав оцінку постанові КМУ, проте не вирішував питання щодо її скасування чи визнання нечинною, а також не вирішував інших питань щодо прав та обов`язків КМУ, тому немає правових підстав для оскарження ним рішення суду першої інстанції у цій справі.
ОЦІНКА СУДУ
У цій справі суд апеляційної інстанції повинен був з'ясувати, чи вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки КМУ рішенням суду першої інстанції, яким частково задоволено позов ОСОБА_1 до ДПТНЗ «Чернігівський професійний будівельний ліцей» про визнання відсторонення від роботи незаконним і зобов'язання виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення.
Рішенням суду першої інстанції встановлено, що рішення про відсторонення працівників ухвалено у формі постанови КМУ та у спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», і поза межами конституційних повноважень КМУ. Спір стосувався виключно визнання відсторонення від роботи незаконним і зобов'язання виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення, а не питання щодо повноважень КМУ та відповідності постанови КМУ № 1236 Конституції України та Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
КМУ оскаржив в апеляційному порядку зазначене рішення суду першої інстанції як суб`єкт владних повноважень та обґрунтовував порушення своїх інтересів як органу державної влади формулюванням висновку судом першої інстанції про невідповідність його постанови нормам права, що містяться в Конституції України, та неналежністю КМУ повноважень на врегулювання правових питань щодо відсторонення працівників. КМУ не обґрунтовував право на апеляційне оскарження зазначеного рішення доводами про порушення його цивільних (приватних) інтересів щодо вирішення спору по суті.
КМУ діє у цивільному процесі передусім як суб`єкт, наділений владними повноваженнями. Як найвищий орган державної виконавчої влади КМУ не тільки видає правові акті нормативного характеру, а й організовує та контролює їх виконання, дотримання вимог, викладених у цих актах тощо. Тобто як правотворчий та управлінський орган КМУ має правову зацікавленість у виконанні його нормативних приписів усіма суб'єктами правозастосування - у цьому реалізується принцип побудови та функціонування правової держави, а також принцип державного суверенітету.
Тож у спірних правовідносинах КМУ звернувся з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції як орган державної виконавчої влади, суб'єкт владних повноважень.
У цій справі суд першої інстанції зробив висновок про невідповідність постанови КМУ конкретному Закону України. Не вдаючись в оцінку обґрунтованості висновку в цій частині, Верховний Суд керується тим, що право давати таку оцінку відповідає змісту правила, викладеного в частині сьомій статті 10 ЦПК України.
Водночас у цій справі суд першої інстанції також вдався до оцінки реалізації повноважень КМУ, порядку прийняття ним постанов, а також зазначив про невідповідність постанови КМУ № 1236 Конституції України, чим фактично вийшов за межі повноважень суду цивільної юрисдикції.
Вирішення питання про невідповідність правового акта КМУ віднесено до повноважень Конституційного Суду України.
Положення чинного ЦПК України не наділяють суд цивільної юрисдикції компетенцією надавати оцінку повноваженням КМУ як органу державної влади та суб`єкта владних повноважень.
Під час вирішення питання про те, чи порушено інтереси КМУ висновками суду першої інстанції про невідповідність його постанови нормам права, що містяться в Конституції України, та неналежністю КМУ повноважень на врегулювання правових питань щодо відсторонення працівників, а відтак, чи має такий заявник право на оскарження рішення суду першої інстанції, потрібно також враховувати, що згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішення суду першої інстанції, в разі набрання ним законної сили, буде обов'язковим для КМУ як органу державної влади. Втім, на той випадок, коли судовим рішенням вирішено питання про інтереси особи, яка не брала участі у справі, зокрема органу державної влади, законодавець надав право такій особі (у цій справі КМУ) оскаржити таке судове рішення та спростувати висновки, що порушують його правомірні інтереси як органу державного управління, викладені у цьому рішенні.
КМУ як орган державної влади може оскаржувати судове рішення лише в тій частині, яка порушує його публічно-правові інтереси. У цьому конкретному випадку інтересів заявника стосуються лише висновки суду першої інстанції щодо повноважень КМУ на врегулювання правових питань щодо відсторонення працівників та порядку прийняття суб'єктом владних повноважень постанов, а також невідповідності постанови КМУ № 1236 Конституції України. Інші висновки суду першої інстанції з приводу суті спору стосуються виключно прав, обов`язків та інтересів учасників справи, яким КМУ не є, а також не може мати приватно-правового інтересу у вирішенні спору щодо законності відсторонення ОСОБА_1 та оскаржувати рішення суду першої інстанції в цілому, зокрема в тій частині, в якій не вирішувалось питання про інтереси КМУ.
ВИСНОВКИ: рішення суду першої інстанції у цій справі стосується публічно-правових інтересів КМУ як суб'єкта владних повноважень, оскільки в ньому зроблено висновок про те, що рішення про відсторонення працівників прийнято у формі постанови КМУ та в спосіб, що не відповідає Конституції України, за відсутності у КМУ відповідних повноважень. Тобто суд першої інстанції надав оцінку повноваженням КМУ на врегулювання правових питань щодо відсторонення працівників та порядку прийняття суб'єктом владних повноважень постанов, чим фактично вийшов за межі повноважень суду цивільної юрисдикції. Тож доводи касаційної скарги про те, що КМУ має право на оскарження такого рішення підтвердилися.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: трудові спори, право на перегляд судових рішень, повноваження КМУ
