Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 21 серпня 2024 року
у справі № 953/24224/19[2]
Господарська юрисдикція
Щодо належного суб'єкта звернення до суду з позовом про захист права власності на майно, яке належить підприємству чи іншій юридичній особі на праві господарського відання
ФАБУЛА СПРАВИ
Прокурор, який діє в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад та територій України, звернувся до господарського суду з позовом до Головного територіального управління юстиції, ОСОБА_1, за участю третіх осіб: Українського державного науково-дослідного інституту проблем водопостачання, водовідведення та охорони навколишнього природного середовища "Укрводгео", Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство нерухомості "Рестріелт", про визнання недійсними протоколу торгів, свідоцтва про право власності, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і зобов'язання повернути нерухоме майно.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Господарський суд рішенням у справі у позові відмовив повністю.
Апеляційний господарський суд постановою залишив рішення суду першої інстанції без змін, наголосивши на існуванні підстав для застосування віндикаційного імунітету, передбаченого частиною другою статті 388 ЦК України, для випадків продажу майна в порядку виконання судово рішення.
ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до частин першої, другої статті 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.
Відповідно до частини четвертої статті 136 ГК України щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб`єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.
Отже, з переданням підприємству, іншій юридичній особі державного майна на праві господарського відання така юридична особа набуває повноваження, надані частинами першою, другою статті 136 ГК України і самостійно здійснює захист прав на нього власника цього майна. Натомість держава отримує статус засновника державного підприємства, іншої юридичної особи. Так, за висновком Великої Палати Верховного Суду надання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування погодження, дозволу або прийняття рішення про вчинення підпорядкованим підприємством, установою, організацією правочинів щодо майна або щодо набуття, припинення, зміни цивільних прав чи обов`язків не є актом суб`єкта владних повноважень, а є волевиявленням засновника (вищого органу) такого підприємства, установи, організації.
Наведене у частині першій статті 136 ГК України обмеження правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника (у певних випадках) використано як єдина ознака, яка відрізняє право господарського відання від права власності. Водночас таке обмеження правомочності означає, що у таких випадках виконавчий орган підприємства, іншої юридичної особи розпоряджається належним підприємству, іншій юридичній особі майном лише за згодою вищого органу управління підприємством, іншої юридичної особи, яким є його засновник. Таким чином, саме підприємству, іншій юридичній особі належить як правомочність володіння, користування, так і правомочність розпорядження належним йому або їй майном у всіх випадках; за загальним правилом таке розпорядження здійснюється виконавчим органом підприємства, іншої юридичної особи, але в окремих випадках необхідна згода вищого органу державного підприємства, іншої юридичної особи.
Крім того, у випадках, встановлених законом, розпорядження майном державного підприємства, іншої юридичної особи здійснюється у спеціальному порядку. Так, відповідно до абзацу першого частини дев'ятої статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" державне майно, яке перебуває на балансі державних унітарних підприємств, установ, організацій, господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, що не підлягають приватизації, яке не входить до складу єдиного майнового комплексу, що забезпечує основні види діяльності таких державних унітарних підприємств, установ, організацій, господарських товариств та більше трьох років не використовується у виробничій діяльності і подальше його використання не планується, може бути відчужено на конкурентних засадах згідно із законом шляхом його приватизації. Відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" відчуження майна боржника (в тому числі державного підприємства, іншої юридичної особи, якій майно належить на праві господарського відання) здійснюється в порядку, встановленому зазначеним Законом. Відповідно до КУзПБ відчуження майна боржника (в тому числі державного підприємства, іншої юридичної особи, якій майно належить на праві господарського відання) здійснюється в порядку, встановленому зазначеним Кодексом.
Отже, держава (зокрема в особі прокурора, Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України) є неналежним позивачем за вимогою про витребування майна, яке належить або належало УДНДІ "Укрводгео" на праві господарського відання. При цьому держава також не вправі звертатися з позовом на захист інтересів держави в особі УДНДІ "Укрводгео". Належним позивачем за такою вимогою є УДНДІ "Укрводгео", причому воно може вимагати повернення майна не на користь держави, а на власну користь.
ВИСНОВКИ: якщо порушник незаконно заволодів майном, яке належить державному підприємству, іншій юридичній особі, на праві господарського відання, то захист від такого порушення (незаконного заволодіння) полягає в поверненні майна володільцю - державному підприємству або такій юридичній особі, а не державі. Тому звертатися з позовом на захист права власності на майно, яке належить підприємству чи іншій юридичній особі на праві господарського відання, вправі не держава, а таке підприємство чи інша юридична особа. Натомість держава як засновник державного підприємства, іншої юридичної особи, може впливати на такий захист не безпосередньо, не шляхом звернення з відповідними позовами від власного імені, а опосередковано - шляхом впливу на виконавчий орган підприємства, іншої юридичної особи (аж до зміни складу виконавчого органу, якщо той не здійснює захист прав державного підприємства, іншої юридичної особи або робить це незадовільно).
КЛЮЧОВІ СЛОВА: оскарження прилюдних торгів, способи судового захисту, підстави віндикації, належна сторона спору, правовий режим господарського відання
