Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 20 травня 2025 року
у справі № 461/966/20[1]
Кримінальна юрисдикція
Щодо необхідності відмежування положень ч. 1 та ч. 2 ст. 89 КПК України
ФАБУЛА СПРАВИ
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнано винуватою та засуджено за ч. 1 ст. 140 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК, ч. 5 ст. 74 КК ОСОБА_7 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.
Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Твердження захисника про невирішення місцевим судом клопотання про визнання недопустимими доказами висновків експертів є такими, що не ґрунтуються на положеннях КПК, ч. 1 ст. 89 якого регламентує правило про те, що суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення, а аргументів, за наявності яких суду необхідно було застосувати положення ч. 2 ст. 89 КПК, стороною захисту наведено не було.
ВИСНОВКИ: необхідно чітко відрізняти положення ч. 1 та 2 ст. 89 КПК, оскільки лише у тому випадку, коли має місце очевидна недопустимість доказу суд під час судового розгляду визнає цей доказ недопустимим та припиняє його досліджувати або виключає його з кола доказів, які будуть досліджуватися в судовому засіданні. Якщо суд не вбачає підстав для визнання доказу очевидно недопустимим, він оцінює такий доказ під час ухвалення кінцевого судового рішення в нарадчій кімнаті.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: злочини проти життя та здоров'я, критерії допустимості доказів, оцінка доказів, дослідження доказів судом
