Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 15 травня 2025 року
у справі № 444/77/24
Кримінальна юрисдикція
Щодо підстави для апеляційного оскарження вироку, яким затверджено угоду про визнання винуватості
ФАБУЛА СПРАВИ
Суд першої інстанції вироком затвердив угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором окружної прокуратури і ОСОБА_9 та обвинуваченою ОСОБА_7, засудивши останню за ч. 1 ст. 239 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 1 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн, у дохід держави.
Також на підставі п. 1 ч. 9 ст. 100 КПК суд постановив конфіскувати автомобіль (мікроавтобус) чорного кольору марки у дохід держави.
Суддя апеляційного суду ухвалою відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_8 та повернув скаргу заявнику. На обґрунтування цього рішення суддя зазначив, що захисник оскаржує судове рішення виключно з підстав, з яких воно не може бути оскаржене згідно з положеннями ст. 394 КПК.
ОЦІНКА СУДУ
Отримавши апеляційну скаргу, суддя-доповідач за правилами ст. 398 КПК має перевірити її на відповідність приписам ст. 396 цього Кодексу і за відсутності перешкод постановити ухвалу про відкриття апеляційного провадження. Тобто суд має вирішити питання, чи відповідає зміст скарги вимогам закону, а також, виходячи з аналізу ст. 399 КПК, чи подано її належним суб`єктом, у межах наданих йому законом прав та на судові рішення, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, у строки, з підстав і з додержанням правил підсудності, установлених кримінальним процесуальним законом.
Частиною 4 ст. 399 КПК установлено, що суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями ст. 394 цього Кодексу.
За змістом ч. 4 ст. 394 КПК обвинувачений, його захисник, законний представник можуть оскаржити вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, установлених частинами 4, 6, 7 ст. 474 цього Кодексу, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди.
Зазначеними частинами ст. 474 КПК передбачено виконання судом під час судового провадження на підставі угоди таких обов'язків: з`ясувати в обвинуваченого, чи він розуміє обсяг своїх прав у межах такого судового провадження (ч. 4); установити, чи укладення угоди між обвинуваченим і прокурором є добровільним (ч. 6), та перевірити угоду на відповідність вимогам КПК (ч. 7).
Згідно з положеннями ст. 472 КПК в угоді про визнання винуватості зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, обов`язки підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домовленості мали місце), умови часткового звільнення підозрюваного, обвинуваченого від цивільної відповідальності у вигляді відшкодування державі збитків внаслідок вчинення ним кримінального правопорушення, узгоджене покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, умови застосування спеціальної конфіскації, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 473 цього Кодексу, наслідки невиконання угоди.
Із зазначеного випливає, що тягар доведення необхідності застосування спеціальної конфіскації покладається на сторону обвинувачення, яка має обґрунтувати свої доводи і вказати в угоді про визнання винуватості, що саме підлягає спеціальній конфіскації, а обвинувачений, підписуючи цю угоду, - погодитися із застосуванням такого заходу кримінально-правового характеру.
ВИСНОВКИ: в угоді про визнання винуватості, укладеній між прокурором і обвинуваченим, жодним словом не згадувалося про умови спеціальної конфіскації, але суд першої інстанції, незважаючи на це, застосував до обвинуваченої такий вид примусу.
Хоча в апеляційній скарзі вказувалося на порушення місцевим судом вимог, установлених частинами 4, 6, 7 ст. 474 КПК, що згідно з правилами ч. 4 ст. 394 цього Кодексу може бути підставою для апеляційного оскарження постановленого за угодою про визнання винуватості судового рішення обвинуваченим, його захисником, законним представником, апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження, зауваживши, що судове рішення оскаржено виключно з підстав, з яких воно не може бути оскаржене в апеляційному порядку. Таким чином, суд апеляційної інстанції істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону та право сторони захисту на апеляційне оскарження судового рішення.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: провадження на підставі угод, предмет апеляційного оскарження, право на перегляд судових рішень, підстави застосування спеціальної конфіскації
