Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 10 листопада 2025 року
у справі № 278/2203/15-к[1]
Кримінальна юрисдикція
Щодо неприпустимості зловживання процесуальними правами як засади кримінального провадження
ФАБУЛА СПРАВИ
За вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 289 КК України та призначено покарання за ч. 2 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років; за ч. 2 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна.
Апеляційний суд ухвалою вирок суду першої інстанції залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Виходячи із загальних засад, зловживання, зокрема, можна визначити як дію або бездіяльність при реалізації учасником кримінального провадження своїх процесуальних прав без мети досягнення правомірного результату і всупереч змісту та призначенню цих прав, спрямовані на перешкоджання виконання завдань кримінального провадження.
Отже, гарантовані процесуальним законом права не повинні використовуватися недобросовісно, як інструмент для зловживання і перешкоджання досягненню завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України.
Як передбачено ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Матеріалами справи підтверджується, що судові засідання відкладалися апеляційним судом багато разів протягом тривалого проміжку часу (у більшості випадків у зв`язку із клопотаннями сторони захисту) перш ніж цим судом було ухвалено рішення про розгляд кримінального провадження за апеляційною процедурою без участі сторони захисту.
Водночас, як слушно звернув увагу суд апеляційної інстанції у зв`язку і з відмовою прокурором від поданої ним апеляційної скарги, у якій ставилося питання про погіршення становища обвинуваченого та враховуючи, що в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_11 підіймалося питання про покращення становища обвинуваченого відповідно, участь обвинуваченого згідно вимог ч. 4 ст. 404 КПК України не була обов`язковою в подальшому апеляційному розгляді, у той же час відмова прокурора від поданої апеляційної скарги стала відправною точкою для послідуючої процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_7 , який усвідомлюючи наслідки такої відмови, перестав відповідати на телефонні виклики та повідомлення від апеляційного суду.
Стороною захисту також не було надано суду апеляційної інстанції відомостей в розумінні ст. 138 КПК України на підтвердження неможливості за станом здоров`я брати участь у судовому засіданні як безпосередньо в залі суду, так і в режимі відеоконференції.
ВИСНОВКИ: положення КПК України на відміну від інших процесуальних кодексів хоча і не містять серед засад кримінального провадження неприпустимість зловживання процесуальними правами, однак заборона зловживання процесуальними правами є загальноправовим принципом і поширюється на всі галузі права.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: процедура апеляційного розгляду, право на участь у судовому засіданні, неявка до суду
