Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 01 квітня 2026 року
у справі № 688/580/22[2]
Кримінальна юрисдикція
Щодо нетотожності діянь, передбачених ч. 2 ст. 239 КК України
ФАБУЛА СПРАВИ
Вироком Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 травня 2023 року ОСОБА_8 було визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.239 КК України, оскільки його вина не була доведена належними і допустимими доказами, та виправдано.
Справа розглядалась судами неодноразово.
При новому розгляді апеляційний суд вироком знову скасував вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 та ухвалив новий вирок, яким ОСОБА_8 визнав винуватим за ч. 2 ст. 239 КК України та призначив покарання у виді 2 років позбавлення волі без позбавлення права займатися діяльністю, пов'язаною з поводженням з відходами. На підставі п. 3 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України його знову було звільнено від покарання у зв`язку із закінченням строків давності.
ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до диспозиції ч. 2 ст. 239 КК України кримінальна відповідальність встановлена за забруднення або псування земель речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров'я людей або довкілля, внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя, здоров`я людей чи довкілля, якщо це спричинило загибель людей, їх масове захворювання або інші тяжкі наслідки.
При цьому згідно з розширеним формулюванням висунутого обвинувачення в обвинувальному акті зазначено, що вивантаження небезпечних відходів ОСОБА_8 призвело як до 1) забруднення, так і до 2) засмічення земельної ділянки. Термін «псування» земель окремо в обвинувальному акті не фігурує.
Стосовно вирішення питання про те, у вчиненні якого саме діяння ОСОБА_8 визнано винним (доведена його вина), у вироку апеляційного суду містяться твердження, які суперечать один одному.
Колегія суддів у вироку фактично висловлює позицію про те, що вжите в обвинувальному акті поняття засмічення земель власне й варто розуміти як псування, однак у такому разі не дає відповіді на принципове питання щодо меж висунутого особі обвинувачення, а саме: чи було згідно з обвинувальним актом ОСОБА_8 інкриміновано лише забруднення земель, чи йому було інкриміновано як забруднення, так і псування (засмічення) земель?
Таким чином, визнавши у підсумку в оскаржуваному вироку доведеною вину ОСОБА_8 лише у забрудненні земель, що не тотожно їх псуванню (засміченню), і не визнаючи його вину доведеною також і у їх псуванні (засміченні), апеляційний суд у якості тяжких наслідків вчиненого діяння встановив розмір спільної шкоди як за забруднення земель, так і за їх псування (засмічення), в сумі понад три мільйони гривень, що є суперечливим, хоча має істотне значення як для кваліфікації кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 239 КК України, в аспекті встановлення його наслідків, так і для можливого у майбутньому вирішення питання про відшкодування шкоди, яка можливо була завдана діями обвинуваченого довкіллю.
При цьому апеляційний суд, визнавши доведеною вину ОСОБА_8 лише у забрудненні земель знову не зробив власного висновку про те, чи може розмір шкоди власне лише за забруднення земель у сумі 738 886, 26 грн кваліфікуватися як тяжкі наслідки в контексті положень ч. 2 ст. 239 КК України та положень цього Кодексу в цілому.
ВИСНОВКИ: кримінально караними за змістом указаної норми Особливої частини КК України [ч. 2 ст. 239 КК України] є два діяння: 1) забруднення земель; 2) псування земель. Вказані діяння не є тотожними.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: екологічні правопорушення, кваліфікація забруднення земель, кваліфікація псування земель
