Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 21 липня 2026 року
у справі № 380/25681/24
Адміністративна юрисдикція
Щодо обов’язку платника податків надати належні та достатні докази на підтвердження неоподатковуваного характеру грошових надходжень на банківські рахунки
Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС, в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:
- яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на 554610,82 гривень (у тому числі за податковими та/або іншими зобов'язаннями - 443688,66 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 110922,16 гривень);
- яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на 46217,54 гривень (у тому числі за податковими та/або іншими зобов'язаннями - 36974,03 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 9243,51 гривень.
- яким застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 1020 гривень;
- яким застосовано до ОСОБА_2 штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 340 гривень.
Рішенням окружного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено.
Постановою апеляційного адміністративного суду рішення окружного адміністративного суду скасовано, ухвалено нову постанову, якою позов задоволено.
Мотивація касаційної скарги: контролюючий орган вважає, що фактично апеляційний суд поклав на контролюючий орган обов`язок доведення обставин, які перебувають виключно у сфері володіння платника податків, та визнав недостатнім встановлений перевіркою факт надходження на рахунки позивача грошових коштів за відсутності належного документального підтвердження їх неоподатковуваного характеру.
Правова позиція Верховного Суду: саме по собі надходження коштів на рахунок фізичної особи ще не свідчить про отримання нею оподатковуваного доходу, оскільки не кожне грошове надходження відповідно до положень Податкового кодексу України є доходом у розумінні податкового законодавства.
Разом із тим відсутність автоматичного ототожнення будь-яких грошових надходжень із доходом не означає, що після встановлення контролюючим органом факту систематичного зарахування на банківські рахунки платника значних сум коштів останній повністю звільняється від обов'язку сприяти встановленню їх правової природи.
Водночас визначення правової природи грошових надходжень не може здійснюватися абстрактно, без урахування пояснень особи, яка їх отримала, та документів, що підтверджують підстави відповідних платежів. Саме такі документи дають можливість відмежувати оподатковуваний дохід від інших надходжень, які відповідно до положень Податкового кодексу України не підлягають оподаткуванню, зокрема повернення позики, повернення помилково перерахованих коштів, переказу власних коштів між рахунками чи інших цивільно-правових операцій.
Суд враховує доводи позивача про те, що контролюючим органом не було надано йому деталізованої інформації щодо кожної окремої банківської операції, що, на його думку, позбавило його можливості надати пояснення стосовно окремих платежів.
Водночас позивач був обізнаний про предмет перевірки - грошові надходження на його банківські рахунки за 2023 рік у загальному визначеному обсязі - та не був позбавлений можливості надати пояснення і документи щодо джерел походження таких коштів або окремих їх груп.
Суд звертає увагу на те, що платник податків посилається на наявність у складі загальних надходжень операцій, що мають іншу правову природу (зокрема повернення позики), зокрема зазначаючи про їх можливий характер як повернення раніше наданої позики.
Суд наголошує на тому, що такі обставини підлягають конкретизації та підтвердженню у спосіб, який дає можливість їх ідентифікувати у структурі встановлених контролюючим органом надходжень. Позивач не був позбавлений можливості конкретизувати, які саме надходження, на його думку, мають характер повернення позики, їх розмір, період та зв`язок із відповідними договірними умовами, однак таких конкретизованих відомостей не надано.
При розгляді справи у суді першої інстанції, позивачем було надано договір позики як доказ на підтвердження викладених доводів. Разом із тим сам по собі зазначений договір не є достатнім для висновку про те, що спірні кошти, які надходили на банківські рахунки позивача у 2023 році, повністю або частково мають саме такий характер, оскільки не містить належної ідентифікації конкретних платежів, їх співвіднесення з визначеними у договорі зобов`язаннями, а також не підтверджує фактичного виконання договору в частині руху коштів у спірних сумах.
За таких обставин наведені позивачем пояснення та поданий договір не містять достатніх відомостей, які б дозволяли ідентифікувати конкретні банківські операції як повернення позики та співвіднести їх із сумами, покладеними контролюючим органом в основу спірних податкових повідомлень-рішень.
У податкових правовідносинах, пов'язаних із визначенням характеру грошових надходжень на рахунки фізичної особи, встановлення правової природи таких надходжень здійснюється на підставі сукупності наявних доказів, які оцінюються у їх взаємозв`язку та взаємній узгодженості.
При цьому значення для такої оцінки мають не лише документи та інформація, отримані контролюючим органом у межах перевірки, але й пояснення та докази, надані платником податків, який володіє або може володіти інформацією щодо підстав та характеру відповідних надходжень.
За таких обставин колегія суддів вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що контролюючий орган за наведених фактичних обставин був зобов'язаний самостійно встановити економічний зміст кожної окремої банківської операції, особу кожного платника, призначення кожного платежу та правову природу кожного окремого надходження без будь-якого сприяння з боку платника податків, який, посилаючись на неоподатковуваний характер спірних коштів, не підтвердив відповідні пояснення належними доказами.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що позивач не спростував доводів контролюючого органу щодо кваліфікації спірних грошових надходжень як доходу у розумінні Податкового кодексу України, оскільки не надав належних та достатніх доказів, які б дозволяли ідентифікувати зазначені надходження як такі, що не підлягають оподаткуванню.
Висновки: контролюючий орган не наділений обов'язком встановлювати та відтворювати всі можливі цивільно-правові відносини платника податків з іншими особами, які не були ним задекларовані або прямо підтверджені під час перевірки. Визначення податкових наслідків здійснюється на підставі наданих платником даних та документів, які дозволяють ідентифікувати характер конкретних надходжень та їх зв`язок із відповідними правовими підставами.
Обов`язок контролюючого органу довести правомірність прийнятого рішення не виключає активної ролі платника податків у доведенні обставин, на які він посилається як на підставу для виключення відповідних надходжень із складу оподатковуваного доходу. У випадках, коли саме платник податків стверджує про наявність підстав для неоподаткування певних грошових сум, на ньому лежить обов'язок надати належні та достатні докази, які дозволяють ідентифікувати відповідні операції та їх правову природу.
Ключові слова: обов'язки платника податків, оскарження ППР, підтвердження грошових надходжень
