Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 21 липня 2026 року
у справі № 380/25681/24[1]
Адміністративна юрисдикція
Щодо відсутності у контролюючого органу обов’язку повторного розкриття банківської таємниці у судовому порядку
Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС, в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:
- яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на 554610,82 гривень (у тому числі за податковими та/або іншими зобов'язаннями - 443688,66 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 110922,16 гривень);
- яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на 46217,54 гривень (у тому числі за податковими та/або іншими зобов'язаннями - 36974,03 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 9243,51 гривень.
- яким застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 1020 гривень;
- яким застосовано до ОСОБА_2 штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 340 гривень.
Рішенням окружного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено.
Постановою апеляційного адміністративного суду рішення окружного адміністративного суду скасовано, ухвалено нову постанову, якою позов задоволено.
Мотивація касаційної скарги: контролюючий орган вважає, що фактично апеляційний суд поклав на контролюючий орган обов`язок доведення обставин, які перебувають виключно у сфері володіння платника податків, та визнав недостатнім встановлений перевіркою факт надходження на рахунки позивача грошових коштів за відсутності належного документального підтвердження їх неоподатковуваного характеру.
Правова позиція Верховного Суду: колегія суддів відхиляє доводи ОСОБА_1 про те, що контролюючий орган був зобов'язаний звернутися до суду із заявою про розкриття банківської таємниці та лише після цього міг використовувати відповідну інформацію під час здійснення податкового контролю.
Відповідно до частини п'ятої статті 62-2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Національний банк України має право розкривати органам державної влади інформацію, що становить банківську таємницю та була зібрана під час виконання ним своїх функцій, якщо така інформація може свідчити про вчинення правопорушення та/або використовуватися для запобігання, виявлення, припинення, розслідування правопорушень чи притягнення винних осіб до відповідальності.
Як установлено судами, під час проведення перевірки контролюючий орган використав інформацію, надану Національним банком України листом. Надання зазначеної інформації узгоджується з наведеними законодавчими положеннями, які прямо передбачають повноваження Національного банку України щодо її розкриття органам державної влади у визначених законом випадках.
За таких обставин доводи позивача про необхідність додаткового звернення контролюючого органу до суду з метою розкриття банківської таємниці ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права.
Допустимість доказу визначається законністю джерела його походження та дотриманням встановленого законом порядку його одержання. Оскільки спірні відомості були надані контролюючому органу Національним банком України в межах повноважень, визначених законом, відсутні правові підстави вважати їх недопустимими доказами лише з мотивів відсутності окремого судового рішення про розкриття банківської таємниці.
Висновки: закон не ставить можливість використання контролюючим органом інформації, правомірно розкритої Національним банком України, у залежність від повторного застосування процедури розкриття банківської таємниці у судовому порядку. Відповідне тлумачення фактично означало б покладення на контролюючий орган обов'язку повторно отримувати інформацію, яка вже була розкрита уповноваженим законом суб`єктом, хоча жодна норма законодавства такого обов'язку не передбачає.
Ключові слова: обов'язки платника податків, оскарження ППР, підтвердження грошових надходжень, повноваження податкового органу, здійснення податкового контролю
