Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 24 січня 2019 року
у справі № 444/1586/16-к
Кримінальна юрисдикція
Щодо умов встановлення наявності стану необхідної оборони у випадках нерівності за станом здоров'я
Фабула справи: вироком суду першої інстанції ОСОБА_3 засуджено за за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
ОСОБА_3 на сільській дорозі на АДРЕСА_1, під час раптово виниклого конфлікту із ОСОБА_5, маючи умисел на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, діючи умисно, витягнув рукою із кишені куртки ніж, яким завдав ОСОБА_5 один удар у ділянку черевної порожнини зліва, чим спричинив йому тілесні ушкодження у вигляді травми черевної аорти, гостре знекровлення організму, від яких потерпілий помер під час транспортування до лікарні.
Апеляційний суд вирок суду першої інстанції залишив без змін.
Мотивація касаційної скарги: захисник ОСОБА_3 наголошує на неправильному застосуванні закону України про кримінальну відповідальність, оскільки ОСОБА_3 діяв у межах необхідної оборони без перевищення її меж, що виключає злочинність діяння.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ч.ч. 1,4 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, врахувавши наведені докази, наявність добрих стосунків між засудженим і потерпілим, тверезий стан останнього, інтенсивність і характер його дій, відсутність у нього будь-яких знарядь нападу, те, що він хоч і вчинив неправомірну дію стосовно ОСОБА_3, проте це не призвело до його сильного душевного хвилювання, не викликало стану фізіологічного афекту, тому відсутні підстави стверджувати, що ОСОБА_3 сприймав дії ОСОБА_5 як реальну загрозу суспільно небезпечного посягання, а отже, перебував у стані необхідної оборони.
Посилання захисника у касаційній скарзі на нерівність між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 за їх станом здоров'я, оскільки перший має інвалідність І групи, а другий був здоровим, жодним чином не свідчить про те, що ОСОБА_3 перебував у стані необхідної оборони.
Висновки: стан здоров'я не свідчить про існування суспільно небезпечного посягання стосовно особи з обмеженими фізичними можливостями, оскільки суд оцінює дії, які передували начебто захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи. Застосування ножа у відповідь на удар долонею є неспіврозмірним таким діям потерпілого, хоча вони і є неправомірними.
Ключові слова: особа з інвалідністю, підстави виключення кримінальної відповідальності, встановлення наявності складу злочину, кваліфікація суспільно-нейтральних діянь
