Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 04 липня 2019 року
у справі № 459/2723/16-к
Кримінальна юрисдикція
Щодо перебуванням особи у стані необхідної оборони
Фабула справи: вироком міського суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді громадських робіт тривалістю 150 годин.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Мотивація касаційної скарги: захисник ОСОБА_1 стверджує, що у кримінальному провадженні не було встановлено умислу засудженого на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_2, а тому кваліфікація дій засудженого ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України є неправильною, оскільки, на думку захисника, останній діяв із метою самозахисту та з огляду на це, його дії мають бути кваліфіковані за ст. 124 КК України.
Правова позиція Верховного Суду: згідно із ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
Виходячи із фактичних обставин кримінального провадження суд правильно встановив, що в діях потерпілого ОСОБА_2 або ОСОБА_3 суспільно небезпечного посягання не було, оскільки засуджений ОСОБА_1 під час словесного конфлікту вихопив ніж і завдав удару спочатку ОСОБА_2, а потім ОСОБА_3. Даних про те, що дії ОСОБА_1 було зумовлені з метою захисту від протиправних дій потерпілих, в матеріалах провадження немає. Отже, жодних об`єктивних даних про перебування обвинуваченого у стані необхідної оборони в суді не встановлено.
Висновки: для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов'язаного із перебуванням особи в стані необхідної оборони, суд повинен врахувати конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
Ключові слова: неявка потерпілого, право на захист від суспільно-небезпечного посягання
