Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Ухвалою
від 16 травня 2018 року
у справі № 1522/507/2012
Кримінальна юрисдикція
Щодо способів приховування злочину, передбаченого ст. 190 КК України
Фабула справи: ОСОБА_2 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік; за ч.4 ст.190 КК України засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна.
Апеляційну скаргу засудженої ОСОБА_2 задоволено частково. Вирок суду першої інстанції змінено. В частині засудження ОСОБА_2 за ч.4 ст.385 КК України вирок скасовано, ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за ч.4 ст.358 КК України на підставі ст. 49 КК України, в зв'язку із закінченням строків давності, провадження по кримінальній справі у цій частині закрито.
Мотивація касаційної скарги: засуджена ОСОБА_2 зазначає, що судом першої інстанції було допущено неправильне застосування кримінального закону та безпідставне засудження її за ч.4 ст.190 КК України.
Правова позиція Верховного Суду: шахрайство - це форма заволодіння майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. При цьому шахрайство - це злочин з матеріальним складом, обов'язковою ознакою якого є настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяної шкоди, внаслідок заволодіння майном або придбання права на нього у відповідний спосіб.
Шахрайство вважається закінченим злочином, якщо винний заволодіває предметом злочину винятково за допомогою обману або зловживання довірою і після цього має реальну можливість розпорядитися ним як своїм. Це означає, що шахрайство передбачає такий перехід певного предмета у володіння винного, який дозволяє йому реально здійснити хоча б первісне розпорядження. Якщо особа, котра протиправно заволоділа майном, такої реальної можливості не мала, її дії слід розглядати залежно від обставин справи як закінчений чи незакінчений замах на вчинення шахрайства.
При обвинуваченні особи у вчиненні шахрайства під час укладення договорів цивільно-правового характеру слід в обов'язковому порядку встановлювати умисел особи на заволодіння майном в момент його отримання; в іншому випаду мова йтиме про відсутність складу злочину "шахрайство" та наявність цивільно-правових відносин між особами.
Висновки: не виключені випадки, коли особа укладає той чи інший цивільно-правовий договір (кредитний, купівлі-продажу, оренди, комісії тощо) лише для того, щоб приховати справжній характер своїх дій, спрямованих на незаконне безоплатне заволодіння чужим майном. Як наслідок, має місце обман у намірах - обман щодо тих цілей, на які планується використати майно, отримане на підставі цивільно-правового договору.
Наявність формальних (навіть належним чином оформлених) цивільно-правових відносин, за допомогою яких суб'єкт прагне завуалювати свій злочинний умисел, за наявності підстав не повинна бути перешкодою для оцінки скоєного як злочину, передбаченого ст. 190 КК України.
Ключові слова: злочини проти власності, суб’єктивна сторона шахрайства, ознаки об’єктивної сторони складу злочину, реальність цивільно-правових відносин
