Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 04 березня 2019 року
у справі № 522/11172/16-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо доводів, що не можуть бути підставою визнання шлюбу фіктивним
Фабула справи: ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання шлюбу недійсним з моменту реєстрації.
Позов обґрунтовано тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Після укладення якого позивач дізнався, що відповідач не мала наміру створювати сім'ю, оскільки справжньою її метою було: отримання реєстрації у місті проживання позивача, продаж житла позивача; отримання відповідної частки коштів для придбання власної квартири; проведення релігійної та цивільної церемонії реєстрації шлюбу та отримання статусу заміжньої жінки для покращення своєї репутації у суспільстві; погашення боргів, заощадження коштів та покращення свого здоров'я.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, в позові відмовлено.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_4 посилається на те, що суд апеляційної інстанції проігнорував докази позивача, які належним чином подано до суду на підтвердження позовних вимог та взяв до уваги виключно доводи відповідача, які належним чином не підтверджено.
Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що згідно з положеннями ст. 40 СК України шлюб обов'язково визнається недійсним, якщо він зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ч. 2 ст. 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя.
Верховний Суд бере до уваги, що позов про визнання шлюбу недійсним подано ОСОБА_4 через чотири роки після розірвання шлюбу, що підтверджує висновок судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність і надуманість позовних вимог.
Висновки: правильним і таким, що підтверджений належними доказами, є висновок суду апеляційної інстанції, що позивач не довів відсутності у відповідача реального наміру створити сім'ю і набути прав та обов'язків подружжя. Доводи позивача про те, що метою укладення шлюбу для відповідача були продаж житла позивача, отримання відповідної частки коштів для придбання власної квартири, проведення релігійної та цивільної церемонії реєстрації шлюбу та отримання статусу заміжньої жінки для покращення своєї репутації у суспільстві, погашення боргів, заощадження коштів та покращення свого здоров'я, не дає підстав для визнання шлюбу недійсним відповідно до ст. 40 СК України.
Ключові слова: підстави розлучення, необхідність доведеність аргументів, встановлення істинних мотивів одруження, ознаки фіктивності шлюбу
