Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 20 червня 2019 року
у справі № 161/6744/18
Кримінальна юрисдикція
Щодо апеляційного оскарження вироку, ухваленого на підставі угоди
Фабула справи: вироком суду першої інстанції затверджена угода про визнання винуватості, укладена між прокурором та підозрюваним ОСОБА_2 у кримінальному провадженні, а обвинувачений ОСОБА_2 визнаний винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.
Ухвалою апеляційного суду повернуто апеляційну скаргу ОСОБА_1, як таку, що подана особою, яка не має права її подавати на вищевказаний вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 .
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 висуває вимогу про скасування оскаржуваної ухвали судді апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Свої вимоги обґрунтовує тим, що постановлений вирок щодо ОСОБА_2 стосується його прав та інтересів, у зв’язку з чим суддя апеляційного суду безпідставно повернув апеляційну скаргу всупереч позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові № 5-347кс15 від 03.03.2016.
Правова позиція Верховного Суду: у ст. 398 КПК України визначено, що апеляційна скарга, що надійшла до суду апеляційної інстанції, не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу. Отримавши апеляційну скаргу на вирок чи ухвалу суду першої інстанції, суддя-доповідач протягом трьох днів перевіряє її на відповідність вимогам статті 396 цього Кодексу і за відсутності перешкод постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження.
При цьому відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 399 КПК України апеляційна скарга повертається, якщо її подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу.
Перелік суб’єктів, що мають право на подання апеляційної скарги, визначено ст. 393 КПК України.
Одночасно у ч. 4 ст. 394 КПК України визначено, що вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений: 1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених ч.ч. 4, 6, 7 ст. 474 цього Кодексу, в тому числі нероз’яснення йому наслідків укладення угоди; прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з ч. 4 ст. 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.
Проте, крім норм п. 17 ч. 1 ст. 7, ч. 6 ст. 9, ст. 24, ч. 4 ст. 394 КПК України, які призначені гарантувати доступ до правосуддя, цей основоположний принцип верховенства права гарантує Конституція України (ч. 2 ст. 55, п. 8 ч. 3 ст. 129).
Поняття «забезпечення права» за своїм змістом є більш широким поняттям, ніж поняття «право», яке використовується у главі 31 КПК України (провадження в суді апеляційної інстанції), бо воно передбачає, крім самого «права», ще й гарантований державою механізм його реалізації. Забезпечення права на апеляційне і касаційне оскарження включає як можливість оскарження судового рішення, так і обов`язок суду прийняти та розглянути подану апеляцію чи касацію.
Конституція України, яка має найвищу юридичну силу, гарантує реалізацію права на оскарження у більш широкому розумінні, ніж у главі 31 КПК України, кореспондується із положеннями статті 24 КПК України й розширює коло учасників судового процесу, яким забезпечується конституційне право на оскарження судових рішень.
Офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень, серед яких Рішеннях Конституційного Суду № 6-зп від 25.11.1997, № 19-рп/2011 від 14.12.2011, № 9-зп від 25.12.1997, № 11 рп/2012 від 25.04.2012 висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (зокрема, п.п. 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25.12.1997 № 9-зп, абз. 7 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року № 11 рп/2012).
Право на оскарження судових рішень у судах є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов’язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, п. 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року № 11 рп/2012).
Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.
Висновки: відсутність «інших осіб» у вичерпному переліку суб’єктів оскарження, передбаченому ст. 394 КПК України, за умови, що судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою у доступі до правосуддя та звернення до суду вищої інстанції, що передбачено ч. 2 ст. 24 цього Кодексу.
Ключові слова: злочини у сфері службової діяльності, службове підроблення, межі касаційного оскарження
