Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 07 травня 2026 року
у справі № 754/13191/16-к
Кримінальна юрисдикція
Щодо відсутності складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, у разі заподіяння особі легких тілесних ушкоджень під час правомірного застосування поліцейським заходів примусу у спосіб і на підставах, визначених законом
ФАБУЛА СПРАВИ
Суд першої інстанції вироком визнав ОСОБА_7 невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за частиною другою статті 365 КК та виправдав у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Апеляційний суд ухвалою вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_7 залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Обґрунтовуючи своє рішення, місцевий суд зазначив, що ОСОБА_7 обвинувачувався в перевищенні службових повноважень, яке, за версією сторони обвинувачення, полягало в безпідставному застосуванні до ОСОБА_11 спеціального засобу, спорядженого речовиною сльозогінної та дратівливої дії; ці дії спричинили потерпілому тілесні ушкодження і були кваліфіковані за частиною другою статті 365 КК.
Разом з тим, як встановив суд першої інстанції, зваживши на показання свідків та письмові докази, надані стороною захисту і досліджені під час судового розгляду, у ситуації, що склалася під час затримання ОСОБА_10, працівники поліції ОСОБА_9 та ОСОБА_7 діяли в межах наданих їм законом службових повноважень. Перебуваючи у форменому одязі, вони діяли правомірно, повідомляли ОСОБА_11 про свій статус поліцейських та висували законні вимоги відійти вбік і не перешкоджати їхнім діям. Оскільки ОСОБА_11 не виконував цих вимог, а свідок ОСОБА_9 та ОСОБА_7 отримали тілесні ушкодження (локалізація яких підтверджувала показання ОСОБА_9 щодо дій ОСОБА_11), застосування ОСОБА_7 спеціального засобу, спорядженого речовиною сльозогінної та дратівливої дії, до ОСОБА_11 з метою припинити його дії не виходило за межі наданих йому як працівнику правоохоронних органів службових повноважень.
Аргументуючи своє рішення, суд зазначив, що відповідно до статей 42, 45 Закону України «Про Національну поліцію» поліція під час виконання визначених цим Законом повноважень та у передбачених в ньому випадках має право застосовувати спеціальні засоби, зокрема, кайданки і засоби, споряджені речовинами сльозогінної та дратівної дії. Вид та інтенсивність примусу мають бути пропорційними конкретній ситуації, характеру правопорушення та індивідуальним особливостям особи (стаття 43 цього Закону).
Крім того, суд першої інстанції наголосив, що за встановлених обставин дії ОСОБА_7 відповідали межам наданих йому повноважень та були вчинені на підставі й у спосіб, визначені законом. При цьому суд зауважив, що згідно із частиною другою статті 62 Закону України «Про Національну поліцію» законні вимоги поліцейського є обов'язковими для виконання фізичними та юридичними особами.
Також, суд підкреслив, що правомірне застосування поліцейським заходів примусу на підставі цього Закону виключає об`єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 365 КК, навіть якщо особі заподіяно легкі тілесні ушкодження.
Дослідивши та оцінивши докази сторін, а також показання потерпілого і свідків, суд першої інстанції дійшов висновку, що сторона обвинувачення не надала доказів, які би поза розумним сумнівом доводили наявність у діях ОСОБА_7 складу інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 365 КК. У зв`язку із цим суд ухвалив виправдувальний вирок у порядку частини першої статті 373 КПК.
У контексті кримінально-правової кваліфікації дій працівника правоохоронного органу за статтею 365 КК вирішальним є встановлення того, чи були дії працівника правоохоронного органу такими, що явно виходили за межі наданих йому прав чи повноважень. Частина друга цієї статті охоплює випадки, коли такі дії супроводжувалися насильством, погрозою його застосування, використанням зброї чи спеціальних засобів або болісними й такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування.
Водночас апеляційний суд зазначив, що під час перегляду кримінального провадження в порядку апеляційної процедури підтверджено, що в ході затримання ОСОБА_10 ОСОБА_7 та ОСОБА_9 діяли законно і в межах службових повноважень, були у форменому одязі, ідентифікували себе як працівники поліції та висунули ОСОБА_11 законну вимогу не перешкоджати їхній діяльності, яку той проігнорував. Зважаючи на заподіяння ОСОБА_11 тілесних ушкоджень поліцейським, що підтверджувалось показаннями свідка ОСОБА_9, застосування ОСОБА_7 спецзасобу для припинення дій ОСОБА_11 не виходило за межі наданих йому як працівнику правоохоронного органу службових повноважень.
З огляду на викладене Суд вважає безпідставними твердження прокурора про необґрунтованість висновків судів щодо відсутності в діях ОСОБА_7 прямого умислу на явне перевищення службових повноважень та щодо його виправдання за відсутністю в діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 365 КК.
ВИСНОВКИ: заподіяння особі легких тілесних ушкоджень під час правомірного застосування поліцейським заходів примусу у спосіб і на підставах, визначених законом, саме собою не утворює об'єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 365 КК.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: службові злочини, межі службових повноважень, поліцейські заходи
