Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 21 лютого 2019 року
у справі № 911/4590/13
Господарська юрисдикція
Щодо можливості поновлення строку на апеляційне оскарження для особи, яка не була залучена до справи і якій не було відомо про розгляд цієї справи
Фабула справи: 27.11.2018 року Особа_1 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняте 05.03.2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Ухвалою апеляційного суду Особі_1 було відмовлено, адже обставини, якими заявник обґрунтовував поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, не знайшли підтвердження під час розгляду матеріалів справи.
Мотивація касаційної скарги: Особа_1 звернувся до апеляційного суду як особа, яку не було залучено до участі у справі і якій не було відомо про розгляд цієї справи; апеляційний суд неправильно застосував положення частини 2 статті 261 ГПК України, оскільки скаржник є не стороною у справі, а особою, яку не було залучено до участі у справі.
Правова позиція Верховного Суду: за змістом статті 119 ГПК України у редакції, чинній з 15.12.2017, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. При цьому із правового контексту наведених норм вбачається, що законодавець не передбачив обов'язку суду автоматично відновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником, та чи підлягає він відновленню.
Суд вказує на помилковість доводів скаржника стосовно того, що за змістом частини 2 статті 261 ГПК України у редакції, чинній з 15.12.2017, зокрема незалучення особи до участі у справі є поважною причиною для поновлення строку на оскарження судового рішення та відкриття провадження у справі, при цьому неважливо, коли саме скаржникові стало про це рішення відомо. Разом із цим неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою, із посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, свідчить лише про те, що такій особі, ймовірно, не було відомо про розгляд цієї справи, однак не є безумовною підставою визнання причин пропуску строку поважними, поновлення цього строку та прийняття скарги до провадження.
Необхідність перегляду судового рішення, що набрало законної сили та чинне понад 4 роки, має бути зумовлена виключними обставинами (оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов'язки протягом усього часу чинності цього рішення), наявність яких є очевидною та безспірною, що обґрунтовувало би порушення принципу правової визначеності, який вимагає поваги до остаточного рішення суду, та виправдовувало таке порушення необхідністю відновлення прав та охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулася до суду за таким переглядом, а також неможливістю цієї особи відновити свої права шляхом використання передбачених законом інших способів захисту.
Фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків.
Висновки: право апеляційного оскарження не є абсолютним і у будь-якому разі на суд покладено обов'язок надавати оцінку обґрунтованості причин пропуску строку оскарження судового рішення, у тому числі суд має звернути увагу, наскільки швидко й сумлінно діяв скаржник із метою оскарження судового рішення, та, відповідно, чи є у його діях ознаки зловживання правом на оскарження судового рішення, та мотивувати підстави поновлення цього строку.
