Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 13 листопада 2019 року
у справі № 1-07/07
Кримінальна юрисдикція
Щодо допустимості доказів, отриманих від підозрюваного у статусі свідка
Фабула справи: ОСОБА_1 засуджено за сукупністю злочинів, передбачених п.п. 1, 4, 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 125 КК України, до остаточного покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. Цим же вироком засуджено ОСОБА_2 - ОСОБА_4.
Ухвалою Верховного Суду України вирок щодо ОСОБА_1 - ОСОБА_3 змінено шляхом виключення кваліфікуючої ознаки злочину, передбаченої п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, - вчинення умисного вбивства з корисливих мотивів, і застосування судом за цим законом додаткового покарання - конфіскації майна. В решті вирок залишено без змін.
Мотивація заяви про перегляд: ОСОБА_1 ставить питання про скасування вироку і направлення справи на новий судовий розгляд на підставі констатованого ЄСПЛ порушення національним судом прав заявника за пунктом першим та пп. «с» п. 3 ст. 6 Конвенції. Як на істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону засуджений посилається на використання під час постановлення обвинувального вироку як частини доказової бази результатів процесуальних дій за його участю, проведених за відсутності адвоката, - явки з повинною та показань під час відтворення обстановки і обставин події.
Правова позиція Верховного Суду: ЄСПЛ зауважив, що зазначена вище явка з повинною не була першим контактом ОСОБА_1 з правоохоронними органами. Зранку цього ж дня працівники міліції, які мали інформацію про вбивство ОСОБА_5 та ОСОБА_6, вже допитували заявника як свідка, і в цих показаннях він не повідомляв жодних даних про свою причетність до злочину і заперечував власну обізнаність щодо обставин його вчинення.
Виходячи з наведеного, Суд дійшов висновку, що після висловлення ОСОБА_1 наміру написати явку з повинною слідчий мав розуміти її зміст, зокрема зізнання в умисному вбивстві двох осіб, і правові наслідки для заявника. Зазначені обставини створювали фактичні і правові підстави обвинувачувати ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 115 КК. Відповідно до ст. 45 КПК України 1960 року у справах про такі злочини участь захисника була обов'язковою з моменту затримання особи чи пред`явлення їй обвинувачення.
Проте ні під час відібрання явки з повинною, в якій заявник вже офіційно підтвердив свою участь в умисному вбивстві за обтяжуючих обставин, ні в подальшому під час відтворення обстановки і обставин події його не було забезпечено кваліфікованою юридичною допомогою і не роз'яснено право мати захисника (п.п. 55, 62 рішення).
Акцентував увагу ЄСПЛ і на тому, що обидві названі процесуальні дії проводилися з ОСОБА_1 у процесуальному статусі свідка, а не підозрюваного.
Водночас, як установлено ЄСПЛ, перед допитом заявника як свідка працівники правоохоронних органів прибули до нього додому, попросили прослідувати з ними до слідчого і доставили до відділу міліції. Беручи до уваги короткі проміжки часу між цим допитом (з 10.00 до 11.00 год.), подальшим відібранням явки з повинною у приміщенні цієї ж установи (з 14.20 до 16.00 год), проведенням відтворення обстановки і обставин події (з 16.30 до 19.53 год) й оформленням затримання відповідним протоколом у порядку ст. 115 КПК 1960 року (19.30 год), Суд поставив під сумнів наявність в ОСОБА_1 реальної можливості залишити відділ міліції з моменту прибуття туди у супроводі уповноважених службових осіб аж до офіційного документування його затримання.
Наведене з достатньою переконливістю свідчить про те, що ОСОБА_1, постійно знаходячись під контролем працівників міліції, по суті впродовж усього цього часу був затриманим. Попри те, що Судом не було констатовано свавільного затримання ОСОБА_1 у період з 10.00 до 19.30 год і порушення прав заявника за ст. 5 Конвенції, перебування його під контролем правоохоронних органів без процесуального оформлення затримання на час відібрання явки з повинною і відтворення обстановки та обставин події підтверджує висновок міжнародної судової установи про те, що у відповідний час ОСОБА_1 лише формально перебував у статусі свідка, хоча фактично з ним поводилися як із підозрюваним.
З огляду на зазначене, одержання працівниками міліції явки з повинною від заявника по суті мало ознаки допиту в умовах затримання як підозрюваного, під час якого ОСОБА_1 зізнався у вчиненні умисного вбивства за обтяжуючих обставин. Зазначене зумовлювало додаткову необхідність невідкладного надання заявнику офіційного статусу підозрюваного (обвинуваченого) в цьому злочині і залучення захисника-адвоката до всіх слідчих дій за його участю.
Істотно обмежувала ОСОБА_1 у здійсненні свого права на захист під час відтворення обстановки і обставин події і та обставина, що свідок, на відміну від підозрюваного (обвинуваченого), підлягає кримінальній відповідальності за ст. 384 КК за завідомо неправдиві показання. Хоча і про таку відповідальність заявника перед слідчою дією не попереджали, однак невизначеність його процесуального статусу, на переконання Великої Палати Верховного Суду, суттєво перешкоджала ОСОБА_1 правильно розуміти зміст і обсяг своїх прав та обов`язків і могла завадити ефективному використанню відповідних прав і вибору позиції захисту.
Міжнародна судова установа акцентувала увагу на тому, що лише після проведення відтворення обстановки і обставин події, коли були зібрані необхідні докази злочинної діяльності заявника, йому було офіційно пред'явлено обвинувачення за ч. 2 ст. 115 КК й надано необхідні гарантії (п.п. 12, 62 рішення).
Виходячи з викладеного ЄСПЛ констатував факт обмеження без вагомих підстав права ОСОБА_1 на захист під час відібрання явки з повинною та проведення відтворення обстановки і обставин події.
Висновки: на час відібрання явки з повинною і відтворення обстановки і обставин події заявник формально користувався правами й обов'язками свідка, що позбавляє його наданих законом підозрюваному гарантій бути забезпеченим кваліфікованою правовою допомогою. Отримання доказів внаслідок порушення права особи на захист і їх подальше використання судом на підтвердження висунутого особі обвинувачення є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону у розумінні ст. 370 КПК 1960 року і згідно з п. 1 ч. 1 ст.398 цього Кодексу становлять підстави для скасування або зміни судових рішень.
Ключові слова: підтвердження обвинувачення, особливості процесуального статусу підозрюваного, наслідки порушення права на захист
