Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
05 серпня 2024 року
м. Київ
справа №580/1698/19
адміністративне провадження № К/990/21905/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Губської О.А.,
суддів: Білак М.В., Мацедонської В.Е.
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року у справі № 580/1698/19 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Комунальне підприємство «Смілакомунтеплоенерго» про визнання протиправним та скасування рішення,
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Комунальне підприємство «Смілакомунтеплоенерго», у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:
визнати протиправним та скасувати з дати прийняття рішення №414 від 22.11.2018 "Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та теплову енергію для КП «Смілакомунтеплоенерго».
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, позивач вдруге 03 червня 2024 року подав касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду заяви про поновлення строку на касаційне оскарження (із зазначенням інших причин поважності пропуску строку на касаційне оскарження та з наданням відповідних доказів їхньої поважності).
На виконання вимог цієї ухвали суду скаржник подав клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке обґрунтовано: не визначенням в ухвалі Верховного Суду від 03 лютого 2024 року, якою було повернуто попередньо подану касаційну скаргу, строку звернення з касаційною скаргою повторно; отриманням ухвали Верховного Суду від 03 лютого 2024 року в період повномасштабної військової агресії проти України та запровадженням воєнного стану та у зв`язку із цим відсутності у скаржника доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень, відсутності можливості прибути та перебувати в приміщенні Черкаського окружного адміністративного суду, відсутності можливості ознайомлюватися з матеріалами справи, відсутності можливості прослухати технічний запис судових засідань у справі, відсутності можливості для отримання необхідних копій документів, відсутності можливості отримати правничу допомогу; відсутністю справи у суді першої інстанції; відсутності ухвалення додаткового рішення у справі судом першої інстанції.
Перевіривши доводи заяви про поновлення строку на касаційне оскарження, суд касаційної інстанції виходить з такого.
Відповідно до пункту 6 частини п`ятої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Отже, учасники справи, мають право оскаржити судові рішення у встановлений Кодексом строк та у передбаченому процесуальним законом порядку. КАС України передбачає можливість поновлення пропущеного строку лише у разі його пропуску з поважних причин.
Установлення процесуальних строків процесуальним законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України процесуальних обов`язків.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку касаційного оскарження.
Водночас навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Тобто, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі й установленням строків на звернення до суду з касаційними скаргами.
Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.
Тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
Суд поновлює або продовжує процесуальний строк, якщо визнає поважною причину пропуску даного строку (поважність причин повинен доводити скаржник).
Верховний Суд звертає увагу на те, що питання поновлення пропущеного процесуального строку вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку, та наданих на їхнє підтвердження доказів.
Доведення поважності причин пропущення строку звернення до суду покладається на особу, яка звертається із касаційною скаргою та заявою/клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження.
Як було зазначено в ухвалі суду про залишення касаційної скарги без руху, оскаржувана постанова ухвалена 01 грудня 2021 року, повне судове рішення складено 06 грудня 2021 року. Тобто останнім днем на подачу касаційної скарги було 05 січня 2022 року.
Відповідно до відомостей з ухвали Верховного Суду від 03 лютого 2022 року вперше подана касаційна скарга надійшла до суду касаційної інстанції 01 лютого 2022 року. Цю касаційну скаргу Верховний Суд ухвалою від 03 лютого 2022 року повернув. Вдруге скаржник подав касаційну скаргу 03 червня 2024 року.
Тобто, звертаючись до суду касаційної інстанції вдруге скаржник подав касаційну скаргу більш ніж через два роки.
У своєму клопотанні скаржник зазначає, що в ухвалі Верховного Суду від 03 лютого 2024 року, якою було повернуто вперше подану касаційну скаргу, було роз`яснено скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
В межах таких посилань зазначає про те, що у вказаній ухвалі не було встановлено строк звернення з касаційною скаргою повторно.
Верховний Суд, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, зауважує, що таке право не є абсолютним. При цьому постановлення ухвали про повернення касаційної скарги не передбачає встановлення судом строку для подальшого звернення до суду.
Недотримання особою вимог процесуальних норм щодо форми та змісту касаційної скарги, у зв`язку з чим раніше подана касаційна скарга ухвалою Верховного Суду була повернута, за загальним правилом не є підставою для поновлення строку на касаційне оскарження, оскільки не є такою, що не залежить від волі особи, яка подає касаційну та не надає особі права у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на касаційне оскарження судових рішень.
Факт повернення касаційної скарги не є поважною причиною пропуску строку.
Та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.
При вирішенні питання про поновлення строку касаційного оскарження суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого статтею 329 КАС України строку касаційного оскарження до дати звернення з касаційною скаргою вперше; з моменту повернення вперше поданої касаційної скарги/відмови у відкритті касаційного провадження за вперше поданою касаційною скаргою до дати повторного звернення з касаційною скаргою і т.д.
Проте як встановлено Верховним Судом, повторно касаційну скаргу скаржник подав більш ніж через два роки з дня отримання ухвали суду про повернення касаційної скарги, що не може свідчити про реалізацію скаржником свого права на касаційне оскарження у розумні строки та у достатньо короткий строк після повернення касаційної скарги, та відповідно не може бути визнано Судом поважною причиною пропуску процесуального строку.
Водночас скаржник і не довів, що повернення попередньо поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від нього, а такі причини були обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду касаційної інстанції.
Решта наведених доводів в якості поважності підстав пропуску строку (відсутність можливості: прибути та перебувати в приміщенні Черкаського окружного адміністративного суду, ознайомлюватися з матеріалами справи, прослухати технічний запис судових засідань у справі; відсутність ухвалення додаткового рішення у справі тощо) на переконання Верховного Суду жодним чином не позбавляли скаржника права на подання касаційної скарги у найкоротші строки, а лише свідчать про необґрунтоване зволікання щодо подачі касаційної скарги.
Колегія суддів звертає увагу, що положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Частиною першою статті 16 КАС України визначено право учасника справи користуватися правничою допомогою.
Тому, позивач не був поваблений права звернутися до відповідного центру з надання безоплатної правничої допомоги, адвоката, який надає безоплатну вторинну правничу допомогу, за умови наявності права у нього на таку допомогу чи звернутися до юриста (адвоката) в загальному порядку.
В решті скаржник зазначає ті підстави для поновлення строку (щодо введення воєнного стану), яким вже надавалась оцінка в ухвалі про залишення касаційної скарги без руху, та які були визнані судом неповажними.
Поряд з цим, повертаючись до вимог процесуального закону слід зазначити, що статтею 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику ЄСПЛ та Європейської комісії з прав людини.
У низці рішень ЄСПЛ, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.
Так, у справі «Мушта проти України» (Заява № 8863/06) від 18.11.2010 в пункті 32 ЄСПЛ нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.
У рішенні ЄСПЛ по справі «Ілхан проти Туреччини» зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (Ilhan v. Turkey № 22277/93).
Згідно із практикою ЄСЛП застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду (порушення статті 6 Конвенції).
Натомість, на переконання колегії суддів, безпідставне поновлення таких строків може свідчити про порушення принципу правової визначеності, як невід`ємної складової принципу верховенства права.
Таким чином, вказані скаржником причини пропуску строку касаційного оскарження не дають підстав для висновку про наявність об`єктивних непереборних обставин, які б перешкоджали своєчасному оскарженню судових рішень у цій справі та до того ж не підтверджені належними доказами, що в свою чергу є підставою для відмови у задоволенні заяви про поновлення строку на касаційне оскарження.
За правилами пункту 4 частини першої статті 333 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані судом неповажними.
За такого правового регулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 333 КАС України,
у х в а л и в:
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2021 року у справі № 580/1698/19.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
СуддіО.А. Губська М.В. Білак В.Е. Мацедонська
