ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 червня 2024 року
м. Київ
справа № 752/12045/17
провадження № 61-18363св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Кругленко Микола Сергійович,
відповідачі: ОСОБА_2 , Київська міська рада,
представник ОСОБА_3 - адвокат Мещанінов Анатолій Михайлович,
третя особа - Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції
(м. Київ),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Мещанінова Анатолія Михайловича,
на постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В., Білич І. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_4 , третя особа - Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, про визнання права власності в порядку спадкування, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її рідна сестра - ОСОБА_5 , після смерті якої відкрилася спадщина, до її складу входила квартира
АДРЕСА_1 , що належала спадкодавцю на праві приватної власності. Уважала,
що вона має право спадкування спірної квартири після смерті рідної сестри
як спадкоємець другої черги, так як вона проживала разом із спадкодавцем
на момент смерті, а інші спадкоємці не звернулися до нотаріуса із заявами
про прийняття спадщини.
04 листопада 2011 року ОСОБА_5 склала на ім`я онуки -
ОСОБА_6 заповіт, яким заповіла онуці все належне їй на момент смерті майно. Постановою Першої Київської державної нотаріальної контори від 23 серпня
2012 року ОСОБА_6 відмовлено у видачі свідоцтва про право
на спадщину за заповітом у зв`язку з пропуском нею строку для прийняття спадщини.
Заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 12 червня
2015 року у справі № 752/2803/15-ц задоволено позов ОСОБА_6
до Київської міської державної адміністрації, третя особа - Головне управління юстиції у м. Києві, про надання додаткового строку на прийняття спадщини. Визначено ОСОБА_6 додатковий тримісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 .
На підставі зазначеного судового рішення 13 листопада 2015 року Першою Київською державною нотаріальною конторою ОСОБА_6 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на вищевказану квартиру.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21 лютого 2017 року, залишеним
без змін постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційної цивільного суду від 23 січня 2019 року (провадження
№ 61-20802св18) заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва
від 12 червня 2015 року в справі № 752/2803/15-ц скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_6
про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Позивач зазначала, що з січня 2011 року вона проживала в спірній квартирі разом із спадкодавцем ОСОБА_5 , а після її смерті продовжувала проживати у цій квартирі, сплачувала всі платежі за комунальні послуги, проводила необхідні поточні ремонтні роботи. Як спадкоємець другої черги вона вважала себе такою, що прийняла спадщину після смерті своєї рідної сестри - ОСОБА_5 , відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване у реєстрі 13 листопада 2015 року № 7-522, видане Першою Київською державною нотаріальною конторою ОСОБА_6 на підставі судового рішення, яке у подальшому скасовано;
- визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом
на квартиру
АДРЕСА_1 .
Під час розгляду справи: третю особу - Головне територіальне управління юстиції
у м. Києві замінено на його правонаступника - Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ); до участі в справі залучено співвідповідача - Київську міську раду; у зв`язку з реєстрацією шлюбу замінено прізвище відповідача - ОСОБА_7 на ОСОБА_8 .
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Суди розглядали справу неодноразово.
І. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 28 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру
АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті рідної сестри - ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано недійсним свідоцтво
про право на спадщину за заповітом, видане 13 листопада 2015 року Першою київською державною нотаріальною конторою ОСОБА_6 Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суди виходили з того, що позивач, як спадкоємець другої черги, постійно проживала зі спадкодавцем на час відкриття спадщини і не заявляла відмови від спадщини, вона довела належними, допустимими та достовірними доказами факт прийняття нею спадщини відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України.
ОСОБА_6 вважається такою, що не прийняла спадщину в зв`язку
з пропуском строку звернення до нотаріальної контори з відповідною заявою
і судовим рішенням у справі № 752/2803/15-ц їй відмовлено в задоволенні позовних вимог про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, тому право на спірне спадкове майно перейшло до позивача як спадкоємця другої черги за законом.
Оскільки свідоцтво як посвідчувальний документ втрачає свою юридичну силу
і не може підтверджувати право, яке вже відсутнє, а судове рішення, яким відповідачу було визначено додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, скасовано, тому суди вважали, що це є підставою для визнання недійсним виданого ОСОБА_6 свідоцтва про право на спадщину
за заповітом, так як його наявність порушує спадкові права позивача,
яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_5 в порядку, передбаченому частиною третьою статті 1268 ЦК України.
Постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_6 задоволено частково. Рішення Голосіївського районного суду
міста Києва від 28 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду
від 14 листопада 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 61-22599св19).
Верховний Суд, скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій
і направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив із того, що висновки про те, що позивач постійно проживала зі спадкоємцем у спірній квартирі на час відкриття спадщини й прийняла спадщину, а судовим рішенням
про визначення ОСОБА_6 додаткового строку на прийняття спадщини були порушені права позивача, є передчасними. Вони не узгоджуються
із наведеними у рішенні суду доказами, а зазначені обставини, що стосуються предмета доказування у цій справі та мають значення для правильного вирішення справи, потребують перевірки.
ІІ. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 03 серпня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 13 листопада 2015 року Першою Київською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_6 задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_6
на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору в сумі 640,00 грн.
Визнаючи недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, суд першої інстанції зазначив, що спадкодавець, скориставшись своїм законним правом, заповіла все належне їй майно своїй онуці - ОСОБА_6 , і цей заповіт
є чинним та у встановленому законом порядку недійсним не визнавався. Останній відмовлено в задоволенні її позову про визначення додаткового строку
для прийняття спадщини, оскільки позов пред`явлено до неналежного відповідача, а скасування рішення, яким їй визначено додатковий строк для подання заяви
про прийняття спадщини, є підставою для визнання недійсним виданого
їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом, проте воно не є преюдиційним
у цій справі, оскільки ОСОБА_6 не позбавлена можливості захистити свої права шляхом пред`явлення нового позову до належних відповідачів,
що наразі неможливо за наявності дійсного свідоцтва про право на спадщину
за заповітом. Тому районний суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом підлягають задоволенню.
Відмовляючи в задоволенні вимог про визнання за позивачем права власності
в порядку спадкування за законом на спірну квартиру, суд першої інстанції указав, що позивач не довела достатніми доказами, а судом під час розгляду справи
не встановлено, що в порядку, передбаченому частиною третьою статті 1268
ЦК України, шляхом вчинення фактичних дій (вступу в управління та володіння спадковим майном - спірною квартирою) вона прийняла спадщину після смерті своєї сестри - ОСОБА_5 , як спадкоємець другої черги за законом.
Крім того, позивач не мала офіційно зареєстрованого місця проживання за місцем реєстрації та проживання спадкодавця, достатніх доказів на підтвердження того, що вона фактично вступила в управління та володіння спадковим майном - спірною квартирою, не надано. Фактичне проживання разом із спадкодавцем,
на думку суду, не свідчить про вчинення спадкоємцем дій,
які б беззаперечно підтверджували факт управління та володіння спадковим майном після смерті спадкодавця, та наявність підстав, які б вказували
на фактичне прийняття спадщини в цьому випадку спадкоємцем другої черги.
Постановою Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 серпня 2022 року в частині визнання недійсним свідоцтва
про право на спадщину за заповітом, виданого 13 листопада 2015 року Першою Київською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_6 , скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову
в задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Апеляційний суд виходив із того, що відсутні підстави для визнання недійсним виданого ОСОБА_6 свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки заповіт не оспорено в установленому законом порядку. Останній відмовлено в задоволенні позову про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини з огляду на те, що позов пред`явлено
до неналежного відповідача, а необізнаність спадкоємця про наявність заповіту
є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. У вирішенні питання про поважність причин пропуску строку прийняття спадщини потрібно врахувати свободу заповіту, як фундаментальний принцип спадкового права.
Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції, що докази, надані на підтвердження зазначених позивачем обставин постійного проживання
у спірній квартирі з січня 2011 року, включаючи день відкриття спадщини,
є суперечливими та не доводять факт прийняття спадщини позивачем після смерті спадкодавця.
ОСОБА_1 не довела, що в порядку, передбаченому частиною третьою
статті 1268 ЦК України, шляхом вчинення фактичних дій (вступу в управління
та володіння спадковим майном - спірною квартирою), вона прийняла спадщину після смерті своєї сестри - ОСОБА_5 , як спадкоємець другої черги
за законом. Саме по собі фактичне проживання разом зі спадкодавцем не свідчить про вчинення спадкоємцем дій, які б беззаперечно підтверджували факт управління та володіння спадковим майном після смерті спадкодавця,
та наявність підстав, які б вказували на фактичне прийняття спадщини в цьому випадку спадкоємцем другої черги.
Постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 вересня 2023 року касаційну скаргу
ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду
від 08 лютого 2023 року скасовано, справу в частині вирішення вимоги
про визнання права власності в порядку спадкування передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-2841св23).
Скасовуючи судове рішення апеляційного суду, суд касаційної інстанції виходив
із того, що суд першої інстанції не виконав вказівок суду касаційної інстанції
при попередньому перегляді справи в порядку касаційного провадження, а суд апеляційної інстанції допущені судом першої інстанції помилки не виправив. Зокрема, суди не зазначили, які саме докази ними було досліджені, які з них
є суперечливими, в чому полягає їх суперечливість, та на підставі яких саме доказів суди дійшли висновку про неприйняття спадщини позивачем і передчасно встановили наявність підстав для відмови в задоволенні позову в частині визнання за позивачем права власності в порядку спадкування.
При цьому апеляційний суд неправильно переглянув рішення суду першої інстанції в повному обсязі, скасувавши його в неоскаржуваній частині про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, що є підставою для його скасування у частині, що не мала переглядатися. За цих обставин, суд касаційної інстанції направив справу на новий апеляційний розгляд у частині вирішення вимоги про визнання права власності в порядку спадкування.
ІІІ. Останньою постановою Київського апеляційного суду від 21 листопада
2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката
Кругленка М. С., задоволено. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 серпня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1
про визнання права власності в порядку спадкування скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про задоволення цих позовних вимог. Визнано
за ОСОБА_1 право власності на квартиру
АДРЕСА_1 , загальною площею 50,45 кв. м, житловою площею 30,90 кв. м, у порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 .
Виконуючи вказівки Верховного Суду, викладені в постанові від 27 вересня
2023 року, з яких було скасовано попереднє судове рішення апеляційного суду
від 08 лютого 2023 року, суд переглянув в апеляційному порядку рішення районного суду від 03 серпня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування і вказав,
що висновки суду першої інстанції про те, що саме по собі фактичне проживання разом із спадкодавцем не свідчить про вчинення спадкоємцем дій,
які б беззаперечно підтверджували факт управління та володіння спадковим майном після смерті спадкодавця, і наявність підстав, які б вказували на фактичне прийняття спадщини спадкоємцем другої черги, суперечать частині третій
статті 1268 ЦК України, яка не містить посилань про вступ спадкоємця
в управління або володіння спадковим майном, а пов`язує прийняття спадщини
із іншими обставинами - проживанням спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Тому рішення районного суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 в цій частині.
При цьому судом апеляційної інстанції ураховано:
- довідку комунального концерну «Центр комунального сервісу» від 26 грудня
2016 року № 2988, відповідно до якої ОСОБА_1 дійсно проживала у спірній квартирі з січня 2011 року;
- акт від 03 березня 2015 року, складений майстрами технічних дільниць № 1, 2,
4 КП «ЖЕО-103», сусідами ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , затверджений
в. о. директора КП «ЖЕО-103», відповідно до якого ОСОБА_1 дійсно проживає
у квартирі АДРЕСА_1 з січня
2011 року;
- акт від 21 жовтня 2016 року, складений майстром технічних дільниць № 4
КП «ЖЕО-103», сусідами ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , затверджений
в. о. директора КП «ЖЕО-103», про те, що ОСОБА_1 дійсно проживає у спірній квартирі;
- показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_10 , які підтвердили факт проживання позивача з померлою;
- те, що ОСОБА_1 в період із 23 лютого 2005 року по 15 липня 2020 року
не мала зареєстрованого місця проживання;
Вищевказані обставини ОСОБА_13 не спростувала належними доказами.
При цьому остання пропустила встановлений законом строк для подання заяви
про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 ,
а рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21 лютого 2017 року, залишеним
без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року (провадження
№ 61-20802св18), було відмовлено в задоволенні її позову про визначення додаткового строку для прийняття спадщини (справа № 752/2803/15-ц).
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2023 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_13 - адвокат Мещанінов А. М., просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року та направити справу на новий розгляд.
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, а саме: судом застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також належним чином не досліджено зібрані у справі докази й встановлено обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Судове рішення суду апеляційної інстанції переглядається лише в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування.
Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2024 року, після усунення недоліків, визначених в ухвалі Верховного Суду від 04 січня 2024 року, відкрито касаційне провадження у цій справі. Витребувано цивільну справу з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу й надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У березні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2024 року справу призначено до розгляду
в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження
без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 14 травня 2024 року справу призначено судді-доповідачу Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Гулейков І. Ю., Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А.,
Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2024 року заяву судді Верховного Суду Гулейкова І. Ю. про самовідвід задоволено, відведено вказаного суддю за його заявою від участі у розгляді справи, справу передано для проведення повторного авторозподілу.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи
між суддями від 29 травня 2024 року справу призначено судді-доповідачу Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Білоконь О. В., Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_13 - адвоката Мещанінова А. М., мотивована тим, що апеляційним судом не враховано відповідну судову практику Верховного Суду у справах щодо: свободи заповіту як принципу спадкового права, пріоритету спадкування за заповітом, спадкування за правом представлення, поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини. При цьому суд у порушення статті 417 ЦПК України не виконав вказівки Верховного Суду, з яких було скасовано попереднє судове рішення апеляційного суду, як наслідок зробив передчасні висновки про задоволення позову
в оскаржуваній частині.
Апеляційний суд безпідставно вказав на наявність судового рішення, яким відмовлено ОСОБА_13 у визначенні додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки Верховний Суд у своїй постанові зазначав, що таке судове рішення
не може бути преюдиційним. Підставою для відмови слугувало пред`явлення позову до неналежного відповідача, що не позбавляє позивача ( ОСОБА_13 )
на повторне звернення за захистом її прав, що нею і було зроблено (справа
№ 752/12849/22).
ОСОБА_13 є спадкоємцем за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 баби - ОСОБА_5 , від права на спадкування у порядку статті 1224 ЦК України
не усунута, від прийняття спадщини відповідно до статті 1273 ЦК України
не відмовлялася, вчинила дії по прийняттю спадщини, проте пропустила строк
для звернення із такою заявою, який пропущений нею із поважних причин
і є незначним (один місяць і п`ять днів), у зв`язку з чим звернулася до суду
з відповідним позовом. Вона з дитинства проживає у Федеративній Республіці Німеччині, є громадянкою цієї країни, про наявність заповіту, складеного на її ім`я покійною бабусею, не знала. Коли дізналася про смерть бабусі та, відповідно,
про наявність заповіту, вона одразу приїхала до України.
Суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив наявні в матеріалах справи докази, встановив фактичні обставини на підставі недопустимих доказів, не надав належну правову оцінку розбіжностям у показаннях свідків, актах про проживання позивача, не навів мотивів прийняття одних обставин і відхилення інших. Зокрема, суд послався на відповідні довідки, акти, які є сфальсифікованими, оскільки
не містять відповідних печаток, складені через п`ять років після смерті спадкодавця, не встановив, чи дійсно особи, які склали ці документи, працювали
в той час; проігнорував показання свідка ОСОБА_14 про те, що, підписуючи
не заповнений акт, вона вважала, що підтверджує факт проживання останньої
у спірній квартирі в 2015 році, а не в 2011 році; не врахував, що сусід ОСОБА_10
є особою із інвалідністю І групи, незрячим із дитинства та має свій підпис у вигляді факсиміле « ОСОБА_10 », і не міг підтвердити факт проживання позивача в спірній квартирі; свідок ОСОБА_11 не була сусідкою померлої (проживала в іншому будинку).
Надані позивачем докази спростовуються відомостями зі спадкової справи, згідно з якими померла ОСОБА_5 була зареєстрована та проживала в спірній квартирі одна (інші особи не зареєстровані та не проживали).
При цьому судом не надано належної оцінки преюдиційним обставинам, установленим у судову рішенні у справі № 752/1066/16-ц за позовом
ОСОБА_15 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_16 , про витребування майна із чужого незаконного володіння, про те, що станом на 2016 рік
ОСОБА_1 без наявності правових підстав проживає у спірній квартирі.
Крім того, позивач при зверненні до суду з цим позовом сплатила судовий збір
у неповному обсязі.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу
від представника ОСОБА_1 - адвоката Кругленка М. С., у якому зазначено,
що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції є законним
та обґрунтованим, підстав для його скасування немає.
Щодо клопотання про залишення касаційної скарги без розгляду
У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Кругленка М. С., про залишення касаційної скарги
без розгляду в зв`язку зі зловживанням процесуальними правами.
Клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_13 не є відповідачем у відповідній частині позовних вимог - визнання права власності в порядку спадкування, оскільки вона не прийняла спадщину після смерті спадкодавця, у зв`язку з чим судом було залучено до участі в справі Київську міську раду. Тому касаційну скаргу подано особою, яка не має жодного відношення до предмета позову в оскаржуваній частині. Звернення із касаційною скаргою на рішення суду у справах,
що стосуються правовідносин між іншими особами, за відсутності належного обґрунтування щодо порушення такими правовідносинами прав заявника, може бути визнано судом зловживанням процесуальними правами. При цьому в суді апеляційної інстанції адвокат Мещанінов А. М. використовував висловлювання,
які не притаманні для ділових відносин, щодо колегії суддів Верховного Суду, доказом чого є технічний запис судового засідання за 21 листопада 2023 року.
Дослідивши зміст клопотання, Верховний Суд уважає, що воно задоволенню
не підлягає, оскільки ЦПК України не передбачено такої процесуальної дії
як залишення касаційної скарги без розгляду, а подання касаційної скарги представником ОСОБА_13 - адвокатом Мещаніновим А. М., не має ознак зловживання процесуальними правами. При цьому наведені доводи свідчать
про власне тлумачення представником позивача норм процесуального права,
у тому числі щодо права на оскарження судових рішень.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
04 листопада 2011 року ОСОБА_5 склала заповіт, яким заповіла своїй
онуці - ОСОБА_6 , все своє майно, де б воно не знаходилося та з чого
б воно не складалося.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.
Позивач ОСОБА_1 є рідною сестрою померлої ОСОБА_5 .
ОСОБА_6 є онукою померлої ОСОБА_5 , про смерть баби дізналася після спливу шестимісячного строку на прийняття спадщини, оскільки проживала за межами України та не знала про існування заповіту.
Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина, до складу якої увійшла квартира АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 04 березня 2005 року, виданого державною адміністрацією Голосіївського району м. Києва
Постановою Першої Київської державної нотаріальної контори від 23 серпня
2012 року ОСОБА_6 відмовлено у видачі свідоцтва про право
на спадщину за заповітом від 04 листопада 2011 року у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини.
ОСОБА_1 зверталася до Першої Київської державної нотаріальної контори
із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом на спірну квартиру, яка увійшла до складу спадщини після смерті ОСОБА_5 , проте
22 листопада 2012 року Перша Київська державна нотаріальна контора надіслала їй лист № 9567/02-14, яким повідомила про те, що вона (позивач)
не є спадкодавцем майна після померлої ОСОБА_5 , оскільки все своє майно померла заповіла іншій особі - ОСОБА_17 .
Заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 12 червня
2015 року в справі № 752/2803/15-ц задоволено позов ОСОБА_6
та визначено їй додатковий тримісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
13 листопада 2015 року Першою Київською державною нотаріальною конторою ОСОБА_6 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом
на спірну квартиру.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21 лютого 2017 року, залишеним
без змін постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційної цивільного суду від 23 січня 2019 року (провадження
№ 61-20802св18) заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва
від 12 червня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено
в задоволенні позову ОСОБА_6 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Суд апеляційної інстанції, з яким погодився й суд касаційної інстанції, виходив
із того, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, а залучення належного відповідача на стадії апеляційного розгляду не передбачено чинним процесуальним законом. Крім того, у мотивувальній частині постанови суду касаційної інстанції зазначено, що ОСОБА_6 не позбавлена можливості захистити свої права шляхом пред`явлення позову до належних відповідачів.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 02 серпня 2016 року
в справі № 752/1066/16-ц позов ОСОБА_18 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_16 , про витребування майна із чужого незаконного володіння задоволено. Витребувано від ОСОБА_1 , шляхом її виселення, квартиру
АДРЕСА_1 .
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 26 жовтня 2016 року в справі
№ 752/1066/16-ц рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 02 червня 2016 року скасовано в частині задоволення позову повністю та в частині позовної вимоги про виселення ОСОБА_1 з квартири
АДРЕСА_1 та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_15 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_16 ,
про витребування майна із чужого незаконного володіння шляхом виселення задоволено частково. Відмовлено ОСОБА_15 в задоволенні позову
до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_16 , про виселення ОСОБА_1
з вказаної квартири. Рішення суду в частині витребування у ОСОБА_1
на користь ОСОБА_15 указаної квартири та відшкодування витрат зі сплати судового збору залишено без змін.
У спірній квартирі спадкодавець ОСОБА_5 проживала й була зареєстрована з 24 червня 1960 року і до її смерті, що підтверджується довідкою КП «ЖЕО-103 Голосіївського району» від 01 серпня 2012 року № 1471.
ОСОБА_1 стверджувала, що з січня 2011 року та до дня смерті спадкодавця, включаючи день відкриття спадщини, вона також проживала в спірній квартирі
й проживає по теперішній час.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1
частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_13 - адвоката Мещанінова А. М., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414
цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права
із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду
за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, вирішується спір у частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею право власності в порядку спадкування за законом на квартиру
АДРЕСА_1 .
Згідно зі статтями 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав
та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом абоза законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки,що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошенняїї померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).
У частинах першій та другій статті 1223 ЦК України визначено, що право
на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Частиною першою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємціза законом одержують право на спадкування почергово.
Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу правона спадкування
за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачатіза життя спадкодавця
та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини
є останнє місце проживання спадкодавця (стаття 1262 ЦК України).
Статтями 1263, 1264, 1265 визначено третю, четверту та п`яту черги спадкоємців за законом.
Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270
цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Тобто, будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.
Подібні правові висновки щодо застосування частини третьої статті 1268
ЦК України викладені у постановах Верховного Суду: від 10 квітня 2020 року
у справі № 355/832/17 (провадження № 61-27212св19), від 21 жовтня 2020 року
у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18), від 02 квітня 2021 року
у справі № 191/1808/19 (провадження № 61-6290св20), від 28 квітня 2021 року
у справі № 204/2707/19 (провадження № 61-15380св20), від 19 травня 2021 року
у справі № 937/10434/19 (провадження № 61-3620св21).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
При цьому Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі
№ 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18) вказав, що частина третя
статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (стаття 1270 ЦК України).
Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.
Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне
для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.
Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень,
які встановлюються законом.
Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи,
де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України,
або підставою для їх обмеження. Зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін
(частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81
ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,
на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),
що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин,
які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування
(частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку
про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази
за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність
і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справі, яка переглядається Верховним Суд, суд апеляційної інстанції, у тому числі, виконуючи вказівки суду касаційної інстанції, з яких було скасовано попереднє судове рішення апеляційного суду у справі (частина перша статті 417 ЦПК України), надавши належну правову оцінку поданим сторонам доказам, встановив, що ОСОБА_5 - спадкодавець, проживала і була зареєстрована
у квартирі АДРЕСА_1 з червня
1960 року і до її смерті - січень 2012 року.
Вирішуючи питання місця проживання ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції надав правову оцінку її доводам, наданим нею доказам у їх сукупності (відповідним довідкам та актам), показанням свідків і зробив вірний висновок про доведеність факту проживання ОСОБА_1 разом із ОСОБА_5 на час відкриття спадщини в спірній квартирі.
При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В., Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
Олійник А. С., Яремка В. В., у постанові від 27 вересня 2023 року у вказаній справі
(провадження № 61-2841св23), скасовуючи попереднє судове рішення апеляційного суду і направляючи справу на новий апеляційний розгляд, зазначив, що суди попередніх інстанцій неправильно виходили із того, що саме по собі фактичне проживання разом зі спадкодавцем не свідчить про вчинення спадкоємцем дій, які б беззаперечно підтверджували факт управління
та володіння спадковим майном після смерті спадкодавця, та наявність підстав, які б вказували на фактичне прийняття спадщини спадкоємцем другої черги, оскільки це суперечить частині третій статті 1268 ЦК України, яка мала застосуватися до спірних правовідносин.
Норма частини третьої статті 1268 ЦК України не містить посилань про вступ спадкоємця в управління або володіння спадковим майном, а пов`язує прийняття спадщини із іншими обставинами, зокрема суди мали дослідити, чи проживала позивач разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини і чи не заявила вона протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, відмову від неї.
З`ясувавши вищевказані обставини, суд апеляційної інстанції при новому розгляді справи обґрунтовано виходив із того, що ОСОБА_1 довела, що дійсно проживала в квартирі АДРЕСА_1
з січня 2011 року. ОСОБА_13 не спростувала вищевказаного у визначений процесуальним законом спосіб. Доводи останньої зводяться до власного тлумачення норм права, власної оцінки доказів і до незгоди з висновками апеляційного суду у відповідній частині, а тому відхиляються Верховним Судом.
Наведені у касаційній скарзі доводи у зазначеній частині були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і з якими погоджується суд касаційної інстанції.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції при новому розгляді справи правильно задовольнив позов ОСОБА_1 у частині визнання права власності на спірну квартиру в порядку спадкування.
Таким чином, суд апеляційної інстанції в силу положень частини п`ятої статті 411 ЦПК України, вирішуючи спір у відповідній частині, врахував висновки суду касаційної інстанції, з яких було скасовано попереднє судове рішення апеляційного суду у справі, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Цим самим суд апеляційної інстанції виконав вимогу частини п`ятої статті 411
ЦПК України, згідно з якою висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Доводи касаційної скарги у цій частині
є необґрунтованими й відхиляються Верховним Судом.
Крім того, суд апеляційної інстанції врахував, що ОСОБА_13 пропустила установлений законом строк для подання заяви про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 . Судовим рішенням у справі
№ 752/2803/15-ц їй відмовлено в задоволенні її позову про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_13 подала новий позов
про визначення додаткового строку для прийняття спадщини і це є підставою для задоволення її касаційної скарги і скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції безпідставні, так як рішення Голосіївського районного суду
м. Києва від 27 лютого 2024 року у справі № 752/12849/22, по-перше, не набрало законної сили, а, по-друге, його не існувало на час ухвалення судового рішення в цій справі. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень на час їх ухвалення. У разі існування певних обставин заявник не буде позбавлена можливості звернутися до суду у передбаченому процесуальним законом порядку (перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами тощо).
Посилання касаційної скарги про неправильний розмір сплаченого позивачем судового збору відхиляються Верховним Судом, так як зводяться до власного тлумачення заявником норм процесуального права та не узгоджуються
з матеріалами справи. При цьому при попередньому перегляді судових рішень відповідних процесуальних порушень судами апеляційної та касаційної інстанцій
не встановлено.
Із цих самих підстав Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги
на неврахування апеляційним судом обставин, встановлених у судовому рішенні
у справі № 752/1066/16-ц.
Висновки суду апеляційної інстанції при новому розгляді справи у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
У силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом апеляційної інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення
є мотивованими. Всі докази оцінено апеляційним судом у їх сукупності
з урахуванням фактичних обставин справи.
Висновки апеляційного суду узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), що спростовує відповідні доводи касаційної скарги. Судова практика у цій категорії справ є сталою
та сформованою, а відмінність залежить лише від доказування.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність
та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Щодо розподілу судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення
або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Верховний Суд залишає оскаржуване судове рішення без змін, тому розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 141, 400, 401, 402, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Кругленка Миколи Сергійовича, про залишення касаційної скарги без розгляду відмовити.
Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Мещанінова Анатолія Михайловича, залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 рокузалишити
без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: О. В. Білоконь
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
