ОКРЕМА ДУМКА
Судді Київського апеляційного суду Іванової І.В.
14 листопада2019 року
м. Київ
Справа № 752/12045/17
Провадження № 22-ц/824/11129/19
у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 травня 2019 року у складі судді Шевченко Т.М., повний текст складений 10.06.2019 року,
Відповідно до змісту частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку; про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні.
Обставини спору
У червні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю на праві приватної власності, та в якій разом із спадкодавцем з січня 2011 року і по теперішній час проживає позивач (рідна сестра померлої). 04 листопада 2011 року ОСОБА_3 склала на ім`я онуки ОСОБА_1 заповіт, яким заповіла останній усе належне їй на момент смерті майно. Проте відповідач після 17 січня 2012 року (з дня відкриття спадщини) і протягом наступних шести місяців не зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Постановою від 23 серпня 2012 року Першої київської державної нотаріальної контори відповідачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 04 листопада 2011 року у зв`язку з пропуском нею строку для прийняття спадщини.
Заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 12 червня 2015 року задоволено позов ОСОБА_1 . Визначено їй додатковий тримісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після набрання заочним рішенням законної сили, 13 листопада 2015 року Першою київською державною нотаріальною конторою відповідачу було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 .
Однак, в подальшому, рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21 лютого 2017 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 23 січня 2019 року, заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 червня 2015 року було скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Позивач вважає, що шляхом вчинення фактичних дій (вступу в управління та володіння спадковим майном - спірною квартирою)вона прийняла спадщину після смерті своєї сестри ОСОБА_3 , як спадкоємець 2-ої черги за законом. Прийнявши у встановленому законом порядку спадщину, позивач з часу її відкриття - з 17 січня 2012 року набула речові права на успадковану квартиру - право володіння та право користування нею, і, відповідно, право на захист цих прав.
ОСОБА_2 зазначає, що звернулася до Першої київської державної нотаріальної контори із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом на спірну квартиру, яка увійшла до складу спадщини після смерті ОСОБА_3 , однак, 22 листопада 2012 року державна нотаріальна контора надіслала лист № 9567/02-14, в якому було повідомлено про те, що вона не є спадкодавцем на майно після померлої ОСОБА_3 , оскільки все своє майно померла заповіла на іншу особу - відповідача.
За таких обставин, позивач просила визнати за нею право власності в порядку спадкування на квартиру АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 7-522 від 13 листопада 2015 року, що було видане Першою київською державною нотаріальною конторою Дамашек Ю.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 28 травня 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті її рідної сестри ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 13 листопада 2015 року Першою київською державною нотаріальною конторою Дамашек Юлії.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції, виходив з того, що скасування судового рішення, яким відповідачу було визначено додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, є підставою для визнання недійсним виданого їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом, при цьому позивач, прийняла спадщину після смерті своєї сестри ОСОБА_3 , як спадкоємець 2 черги за законом, шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном - спірною квартирою.
Не погодившись із цим рішенням відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги відповідач зазначає, що діючи на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, використала додатковий строк на прийняття спадщини. Тобто, дія нотаріуса щодо видачі свідоцтва про право на спадщину, на думку апелянта, є правомірною. Крім того, ОСОБА_1 посилається на те, що жоден із правочинів, на підставі яких видано Свідоцтво, не було визнано недійсним. В свою чергу, ОСОБА_2 не приймала спадщину після померлої ОСОБА_3 , не надавала нотаріусу документів, які б свідчили про наявність підстав для прийняття спадщини у порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України. Більш того, позивачем не наведено жодних доказів на підтвердження обставин стосовно її проживання зі спадкодавцем з січня 2011 року. Скаржник також вважає, що при розгляді справи, судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального закону. Так, допит свідків у справі здійснено з порушеннями, не викликано та не допитано свідків відповідача. Судом не надано правову оцінку розбіжностям у показаннях свідків та не попереджено їх про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що скасування судового рішення про визначення ОСОБА_1 додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини вказує на те, що відповідач набула право власності на спірну квартиру, не маючи на це законного права, оскільки свідоцтво про право на спадщину було видано їй на підставі рішення суду, скасованого надалі через його незаконність. ОСОБА_2 вважає, що наслідком скасування судового рішення про визначення ОСОБА_1 правової підстави для видачі Свідоцтва, є припинення в останньої речових прав (в т.ч. права власності) на спірну квартиру, а доказів наявності будь-яких інших правових підстав для видачі свідоцтва про право на спадщину, відповідачем до суду не надано.
Постановою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що відповідачем не спростовані докази надані позивачкою на підтвердження факту її постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Зміст окремої думки
Не погоджуючись із позицією суду першої інстанції та Київського апеляційного суду вважаю за необхідне викласти окрему думку стосовно постанови Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року ухваленої за наслідком розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на Голосіївського районного суду міста Києва від 28 травня 2019 року.
Так, з матеріалів справи вбачається, що 04 листопада 2011 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповіла відповідачу ОСОБА_1 все своє майно, де б воно не знаходилося та з чого воно б не складалося, і взагалі все, що буде належати їй на день смерті і на що за законом вона матиме право.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Відділом реєстрації смерті у місті Києві.
ОСОБА_1 є онукою померлої ОСОБА_3 , про смерть бабусі дізналася після спливу шестимісячного строку на прийняття спадщини через своє проживання за межами України, а саме у Федеративній Республіці Німеччина.
23 серпня 2012 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак Першою Київською державною нотаріальною конторою їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з пропущенням встановленого законодавством строку її прийняття.
Заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 12 червня 2015 року позов задоволено. Визначено ОСОБА_1 додатковий тримісячний строк для прийняття спадщини за заповітом, яка залишилася після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 червня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволені позову.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, а залучення належного відповідача на стадії апеляційного розгляду не передбачено процесуальним законодавством.
Постановою Верховного Суду від 23 січня 2019 року рішення Апеляційного суду міста Києва від 21 лютого 2017 року залишити без змін.
При цьому Верховним Судом взято до уваги, що ОСОБА_1 не позбавлена можливості захистити свої права шляхом пред`явлення позову до належних відповідачів.
Вказані обставини сторонами не заперечувалися.
Таким чином, на мою думку, суд, визнавши право власності на спадкове майно за позивачем, сестрою спадкодавця, порушив право відповідача ОСОБА_1 , онуку спадкодавця, на пред`явлення позову до належних відповідачів для належного прийняття спадщини за заповітом, як зазначено Верховним судом у вищевказаній Постанові, оскільки таке порушене право ОСОБА_1 виникає тільки після скасування судом свідоцтва про право на спадщину за законом.
Таким чином, судом не враховано, що задоволення позову про визнання право власності на спадкове майно спадкоємця 2 черги, в цьому провадженні, може призвести до настання такого правового результату, що призведе до очевидного порушення права відповідача на прийняття спадщини за заповітом.
Так, Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.
Отже, суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспоренні права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Суд першої інстанції, зазначив, що скасування судового рішення, яким ОСОБА_1 було визначено додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, є підставою для визнання недійсним виданого їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом, проте, судом не враховано, що підставою скасування судового рішення було те, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, і ОСОБА_1 не позбавлена можливості захистити свої права шляхом пред`явлення позову до належних відповідачів,
Так, необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.
У вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.
Спадкодавець, скориставшись своїм законним правом, заповіла все належне їй майно своїй онуці ОСОБА_1 і Заповіт є чинним.
У статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.
Крім того, вважаю, що висновки суду про доведеність позивачем факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини не відповідають обставинам справи.
Так, суд першої інстанції вважав належними доказами проживання позивача в спірній квартирі довідку КП "ЖЕО-103 Голосіївського району" від 01.08.2012 р. № 1471, довідку КП "Центр комунального сервісу" № 2988 від 26.12.2016 р., яка видана на підставі Акту про проживання, складеним 03.03.2015 р. КП "ЖЕО-103", надані позивачем.
Проте, як вбачається з довідки КП "ЖЕО-103 Голосіївського району" від 01.08.2012 р. № 1471, яка видана по запиту держнотконтори, в спірній квартирі проживала і була зареєстрована лише спадкодавець ОСОБА_3 з 24.06.1960 року до моменту смерті (т.1 а.с.11).
Довідка КП "Центр комунального сервісу" № 2988 від 26.12.2016 р., яка видана на підставі Акту про проживання від 03.03.2015р. викликають сумнів та не можуть вважатися належними доказами.
Так, акт про проживання ОСОБА_2 в спірній квартирі з січня місяця 2011 року складений 03.03.2015 року, тобто через чотири роки від зазначеного часу, при цьому у довідці не зазначено про власника квартири ОСОБА_3 , яка померла в 2012 році, довідка підписана трьома майстрами технічних дільниць, їх підписи не засвідчені печаткою ЖЕО, та не надано доказів, чи працювали ці особи на зазначений час в ЖЄО взагалі.
Покази свідків в даному випадку не можна вважати належними, допустимими та достатніми доказами в розумі ст.ст.77-80 ЦПК України.
Крім того, ці покази спростовуються поясненнями державного нотаріуса Першої київської державної нотаріальної контори Василевської О.П., яка посвідчувала заповіт та засвідчила, що ОСОБА_3 була при здоровому глузді та ясній пам`яті. Заповіт хотіла залишити тільки на ім`я онуки ОСОБА_1 , мова ні про яких інших родичів не йшла. Свідоцтво видано на ім`я ОСОБА_1 згідно закону та волі померлої (т.2 а.с.127)
Інших доказів проживання разом з ОСОБА_3 , позивач не надала та на наявність таких доказів остання і не посилалась.
За таких обставин, з огляду на те, що позивач не довела своїх позовних вимог, а відповідач навпаки не втратила право на пред`явлення позову до належних відповідачів, тому на мою думку рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на спадкову квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В цій частині необхідно ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 в цій частині відмовити. В решті рішення суду слід залишити без змін.
Суддя І.В.Іванова
