Постанова
Іменем України
02 червня 2021 року
м. Київ
справа № 752/12045/17-ц
провадження № 61-22599св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Головне територіальне управління юстиції у м. Києві,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва
від 28 травня 2019 року у складі судді Шевченко Т. М. та постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, про визнання права власності у порядку спадкування і визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її рідна сестра ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_1 ,
що належала спадкодавцю на праві приватної власності, право спадкування на яку, як ОСОБА_1 вважала, мала за законом, як спадкоємець другої черги.
ОСОБА_1 зазначала, що 04 листопада 2011 року ОСОБА_4 склала на ім`я онуки - ОСОБА_2 заповіт, яким заповіла останній усе належне
їй на момент смерті майно. Проте постановою Першої київської державної нотаріальної контори від 23 серпня 2012 року відповідачу було відмовлено
у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв`язку із пропуском нею строку для прийняття спадщини.
Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12 червня 2015 року у справі № 752/2803/15-ц за позовом ОСОБА_2 до Київської міської державної адміністрації, третя особа - Головне управління юстиції
у м. Києві, про надання додаткового строку на прийняття спадщини, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Визначено ОСОБА_2 додатковий тримісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .
На підставі зазначеного судового рішення 13 листопада 2015 року Першою київською державною нотаріальною конторою відповідачу було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 зазначала, що рішенням Апеляційного суду м. Києва
від 21 лютого 2017 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 23 січня 2019 року, заочне рішення Голосіївського районного суду
м. Києва від 12 червня 2015 року у справі № 752/2803/15-ц було скасовано
та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відмовлено.
Також, зазначала, що з січня 2011 року вона проживала у спірній квартирі разом із спадкодавцем ОСОБА_4 та після смерті якої продовжувала проживати у цій квартирі, сплачувати всі необхідні платежі за комунальні послуги та проводити необхідні поточні ремонти.
ОСОБА_1 вважала, що вона прийняла спадщину після смерті своєї сестри ОСОБА_4 , відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване у реєстрі
13 листопада 2015 року № 7-522, що було видане Першою київською державною нотаріальною конторою ОСОБА_2 на підставі судового рішення, яке у подальшому було скасоване, та визнати за нею право власності у порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 28 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру
АДРЕСА_1 у порядку спадкування
за законом після смерті її рідної сестри ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 13 листопада 2015 року Першою київською державною нотаріальною конторою ОСОБА_2 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позивач постійно проживала із спадкодавцем на час відкриття спадщини
і не заявляла відмови від спадщини та з урахуванням того, що відповідач вважається такою, що не прийняла спадщини у зв`язку із пропуском строку звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини
і судом рішенням їй було відмовлено у задоволенні позовних вимог про встановлення додаткового строку для звернення до нотаріальної контори
із такою заявою, тому право на спірне спадкове майно перейшло
до позивача, як спадкоємця другої черги за законом. Позивачем доведено належними, допустимими та достовірними доказами факт прийняття нею спадщини, відповідно до положень частини третьої статті 1268 ЦК України.
Разом із тим, суд першої інстанції вважав, що скасування судового рішення, яким відповідачу було визначено додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, та неприйняття відповідачем спадщини у порядку, передбаченому статтями 1269, 1270 та 1272 ЦК України, є підставою для визнання недійсним виданого їй свідоцтва про право на спадщину
за заповітом, оскільки свідоцтво як посвідчувальний документ, втрачає свою юридичну силу, і не може підтверджувати право, яке вже відсутнє,
і у відповідності до частини першої статті 1296 ЦК України та частини першої статті 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину може бути видано виключно спадкоємцю, який прийняв спадщину, тому наявність такого свідоцтва у відповідача порушує спадкові права позивача, яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 в порядку, передбаченому частиною третьою статті 1268 ЦК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 травня 2019 року залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормою права, яка підлягає застосуванню, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки позивачем доведено належними, допустимими та достовірними доказами факт прийняття нею спадщини, відповідно до положень частини третьої статті 1268 ЦК України, від якої вона не відмовлялась. Відповідач вважається такою, що не прийняла спадщини
у зв`язку із пропуском строку звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини і судом рішенням їй було відмовлено у задоволенні позовних вимог про надання додаткового строку для звернення
до нотаріальної контори із такою заявою, тому право на спадщину перейшло до позивача, як спадкоємця другої черги за законом.
Також, суд першої інстанції, як вважав суд апеляційної інстанції, обґрунтовано вважав, що скасування судового рішення, яким відповідачу було визначено додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, та неприйняття відповідачем спадщини у порядку, передбаченому статтями 1269, 1270 та 1272 ЦК України, є підставою для визнання недійсним виданого їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки свідоцтво як посвідчувальний документ, втрачає свою юридичну силу,
і не може підтверджувати право, яке вже відсутнє, і у відповідності
до частини першої статті 1296 ЦК України та частини першої статті 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину може бути видано виключно спадкоємцю, який прийняв спадщину, тому наявність такого свідоцтва у відповідача порушує спадкові права позивача, яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 в порядку, передбаченому частиною третьою статті 1268 ЦК України.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховував ту обставину, що відповідно до постанови Верховного Суду від 23 січня 2019 року ОСОБА_2
не позбавлена можливості захистити свої права шляхом пред`явлення позову до належних відповідачів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції й ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2019 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Голосіївського районного суду
м. Києва від 28 травня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року. Відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 752/12045/17 із Голосіївського районного суду м. Києва.
У грудні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2021 року цивільну справу
№ 752/12045/17 призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неналежним чином досліджено надані докази у їх сукупності, а тому, як вважала ОСОБА_2 , неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права,
що призвело до неправильного вирішення справи.
ОСОБА_2 зазначає, що оспорюване свідоцтво про право на спадщину видано на підставі заповіту ОСОБА_4 , який є дійсним. Відповідно
до частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, таким чином, з моменту смерті ОСОБА_4 , на думку ОСОБА_2 , вся спадщина після ОСОБА_4 з 17 січня 2012 року належала та належить їй.
Вважала, що позивач як на час відкриття спадщини так і на момент подання нотаріусу заяви, так і на час звернення з касаційною скаргою, не мала права на спадкування і не може вважатися такою, що прийняла спадщину.
ОСОБА_2 зазначала, що вона була єдиним спадкоємцем першої черги за правом представлення у випадку спадкування за законом.
Разом із тим, вважала, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про її проживання зі спадкодавцем, які б давали підстави суду для відповідних висновків про прийняття позивачкою спадщини, як спадкоємицею другої черги на підставі наведених позивачем доказів, які були складені та датовані, понад як три роки після моменту відкриття спадщини.
При цьому вважала, що вона, крім її права на спадкування за заповітом,
є єдиним спадкоємцем першої черги за правом представлення
(стаття 1266 ЦК України), як єдина онука спадкодавця, відповідно
до статті 1258 ЦК України позивачка могла б отримати спадщину у разі
її прийняття у випадку неотримання нею спадщини за заповітом, чи усунення попередньої черги від спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття при спадкуванні за законом.
Також просила суд касаційної інстанції звернути увагу на доводи окремої думки судді апеляційної інстанції, яка була висловлена суддею Івановою І. В. при прийнятті оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
Доводи особи, яка подали відзив на касаційну скаргу
У січня 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив представника
ОСОБА_1 ОСОБА_7 на касаційну скаргу, у яких він просив залишити вказану касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
04 листопада 2011 року ОСОБА_4 склала на ім`я онуки ОСОБА_2 заповіт, яким заповіла останній усе належне їй на момент смерті майно
(а. с. 29, т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , а ОСОБА_1 є рідною сестрою померлої (а. с. 15-21, 27, т. 1).
Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_1 (а. с. 28, т. 1).
Постановою Першої київської державної нотаріальної контори від 23 серпня 2012 року ОСОБА_2 було відмовлено у видачі свідоцтва про право
на спадщину за заповітом від 04 листопада 2011 року, у зв`язку із пропуском ОСОБА_2 строку для прийняття спадщини (а. с. 32, т. 1).
Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12 червня 2015 року у справі № 752/2803/15-ц за позовом ОСОБА_2 до Київської міської державної адміністрації, третя особа - Головне управління юстиції
у м. Києві, про надання додаткового строку на прийняття спадщини, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Визначено їй додатковий тримісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті
ОСОБА_4
13 листопада 2015 року Першою київською державною нотаріальною конторою на підставі зазначеного заочного судового рішення ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на квартиру
АДРЕСА_1
(а. с. 38, 107-109, т. 1).
Рішенням Апеляційною суду міста Києва від 21 лютого 2017 року заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 червня 2015 року у справі № 752/2803/15-ц, яким було визначено ОСОБА_2 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини було скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відмовлено з тих підстав, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, а залучення належного відповідача на стадії апеляційного розгляду справи не передбачено процесуальним законодавством (а. с. 44-46, т. 1, а. с.29-37, т. 2).
Постановою Верховного Суду від 23 січня 2019 року залишено без змін рішення Апеляційною суду міста Києва від 21 лютого 2017 року. Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, а залучення належного відповідача на стадії апеляційного розгляду справи не передбачено процесуальним законодавством.
При цьому Верховним Судом було зазначено про те, що судом було взято до уваги те, що ОСОБА_2 не позбавлена можливості захистити свої права шляхом пред`явлення позову до належних відповідачів (а. с. 27-37 т. 2).
У спірній квартирі
АДРЕСА_1 спадкодавець ОСОБА_4 проживала і була зареєстрована
з 24 червня 1960 року і до її смерті, що підтверджується довідкою комунального підприємства «ЖЕО-103 Голосіївського району» від 01 серпня 2012 року № 1471 (а. с. 23 т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав
та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця)
до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права
і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини
і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України встановлено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування
за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає
у день відкриття спадщини.
Згідно зі статтями 1233-1235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника
не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування
за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Частиною першою статті 1266 ЦК України передбачено, що внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Відповідно до частини першої та другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Згідно з частинами першою-третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець
за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи 9частина перша статті 76 ЦПК України).
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 в обґрунтування заявлених позовних вимог посилалася, зокрема, на те, що з січня 2011 року вона проживала із спадкодавцем. Від спадщини не відмовлялась. У зв`язку із чим вважала себе такою, що у відповідності до вимог частини третьої статті 1268 ЦК України прийняла спадщину після смерті своєї сестри ОСОБА_4 .
У своїх запереченнях на позов та в апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилалась на те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів постійного проживання ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини. Надані ОСОБА_1 докази на підтвердження її проживання зі спадкодавцем, зокрема довідка комунального підприємства «Центр комунального сервісу» від 26 грудня 2016 року № 2988, що видана на підставі акта про проживання від 03 березня 2015 року, складені та датовані понад три роки після відкриття спадщини,
що на її думку, свідчить про недостовірність відомостей, зазначених
в указаній довідці.
Разом із тим, ОСОБА_2 посилалась на те, що оспорюване свідоцтво про право на спадщину за заповітом вона отримала згідно закону та волі померлої її баби ОСОБА_4 , яка залишила заповіт тільки на її ім`я.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції,
у порушення вимог статей 89, 263-265, 367, 382 ЦПК України на зазначені норми матеріального права уваги не звернув, не перевірив доводів сторін, не дослідив та не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам щодо постійного проживання позивача разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та щодо факту прийняття чи неприйняття нею спірного спадкового майна. У зв`язку із чим дійшов передчасного висновку щодо законності рішення суду першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності у порядку спадкування та визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що скасування судового рішення, яким ОСОБА_2 було визначено додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, є підставою для визнання недійсним виданого їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом та висновків про те, що ОСОБА_2 не прийняла спадщину, проте таке судове рішення не може бути преюдиційним у цій справі, оскільки підставою скасування судового рішення щодо визначення ОСОБА_2 додаткового строку для прийняття спадщини було те, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, і остання не позбавлена можливості захистити свої права шляхом пред`явлення позову до належних відповідачів, про що прямо зазначено Верховним Судом у постанові суду.
Не перевірено доводів заперечень відповідачки щодо постійного проживання позивачки у спірній квартирі зі спадкодавцем на час її смерті, що мають значення для висновку чи прийняла позивач спірну спадщину і чи є вона належним відповідачем у справі та чи були порушені її права спадкоємця ухваленим рішенням суду першої інстанції про визнання права на спадщину за ОСОБА_2 , яке було скасовано судом апеляційної інстанції за її апеляційною скаргою, з тих підстав, що суд першої інстанції не вирішив питання про склад осіб, які братимуть участь у справі та не визначився з належним відповідачем, чи не залучив до участі у справі співвідповідачем належного, на думку суду, відповідача, що відповідно до вимог чинного законодавства є обов`язком суду.
Обґрунтовуючи свої висновки про постійне проживання позивачки
зі спадкодавцем на день її смерті суди попередніх інстанцій послалися як на докази, на довідку центру комунального сервісу та акти про проживання, зі змісту яких не вбачається обставин, зазначених у цих доказах про те, як зазначено судами, що згідно довідки комунального підприємства «Центр комунального сервісу» від 26 грудня 2016 року № 2988 та копії акту про проживання, складеного 03 березня 2015 року комунальним підприємством «ЖЕО-103» у спірній квартирі з січня 2011 року і до дня смерті спадкодавця, включаючи день відкриття спадщини, разом із спадкодавцем проживала ОСОБА_1 , яка продовжує постійно проживати у цій квартирі, оскільки такі висновки не узгоджуються зі змістом зазначеної інформації у цих доказах, відповідно до яких, як вбачається зі змісту указаної довідки, яка була видана від 26 грудня 2016 року, тобто через чотири роки після відкриття спадщини ОСОБА_1 дійсно проживала за указаною адресою, а у актах проживання від 03 березня 2015 року зазначено про те, що позивачка проживає за указаною адресою, та не зазначені у цих доказах обставини про її постійне там проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, що має значення для правильного вирішення спору, і не зробив висновку про те, чи є ці докази належними та достовірними у цій справі (а. с. 24-26 т. 1).
Зазначені судом обставини не узгоджуються з матеріалами справи
та підлягають перевірці й оцінці у їх сукупності з іншими обставинами
у справі, оскільки відносяться до предмету доказування відповідно
до пред`явленого позову у межах заявлених вимог, та мають значення для правильного вирішення справи.
Досліджуючи при цьому матеріали спадкової справи, долученої
до матеріалів справі у копіях, суд також не надав оцінку у сукупності з іншими доказами, заяві ОСОБА_1 , поданій позивачкою до Першої київської нотаріальної контори 17 листопада 2012 року про прийняття нею спірної спадщини, та листу завідувача указаної нотаріальної контори
від 22 листопада 2012 року, адресованого позивачці за адресою: АДРЕСА_2 , а не за адресою спадкового майна, де вона, як зазначала у позові, постійно проживала, у якому її повідомлено про те, що вона не є спадкоємцем на майно померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 у зв`язку з тим, що все майно померла заповідала заповітом на іншу особу (а. с. 34 т. 1).
Отже, доводи позивачки про наявність чи відсутність обставин постійного проживання позивачки зі спадкодавцем на час відкриття спадщини,
що в силу частини третьої статті 1268 ЦК України є предметом доказування
у цій справі у межах заявленого позову, та мають значення для правильного вирішення цього спору судом належним чином не перевірені, та не встановлені, а мотиви відхилення зазначених доводів відповідача у судовому рішенні не наведені.
Разом із тим, посилаючись на зазначене рішення суду як преюдиційне, яким було скасовано рішення суду першої інстанції про право відповідачки
на визначення їй додаткового строку на прийняття спадщини, який, як було зазначено у рішенні, нею було пропущено з поважних причин, та яке було скасовано з підстав порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а не з підстав недоведення позивачкою у тій справі її права на визначення додаткового строку на прийняття спадщини, суди не прийняли до уваги конкретні обставини указаної справи про те, що саме судом не було вирішено питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, зокрема щодо визначення належного відповідача, що стало підставою для скасування судового рішення, та для висновку суду апеляційної інстанції
і Верховного Суду про те, що ОСОБА_2 не позбавлена можливості захистити своє право на спадкування шляхом пред`явлення позову
до належних відповідачів, оскільки цивільним процесуальним законодавством не передбачена можливість залучення до участі у справі належних співвідповідачів на стадії апеляційного розгляду справи.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18)).
При цьому, визнаючи за позивачкою, спадкоємицею другої черги за законом, за наявності спадкоємця за заповітом, яка скористалась своїм правом
на захист свого спадкового права шляхом подання заяви про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, пропущеного нею з поважних причин, та яка крім того, як зазначила, є спадкоємицею першої черги за законом за правом представлення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, не зробив висновку про те, чи не призведе прийняття такого рішення до порушення належного права ОСОБА_2 на пред`явлення нею позову до належних відповідачів, та чи не призведе задоволення позову спадкоємця другої черги за законом до настання такого результату, що може призвести до порушення права відповідача на прийняття нею спадщини за заповітом.
Тому висновки суду про наявність підстав для визнання права власності на спадкове майно за спадкоємцем другої черги за законом, при наявності спадкоємця за заповітом, який вчинив дії по прийняттю спадщини, не відмовився від неї, й без перевірки заперечень про те, що відповідачка також є єдиним спадкоємцем першої черги за законом за правом представлення, а позивач спадщину не прийняла, є передчасними.
Водночас, задовольняючи позов про визнання права на спадщину
за законом, заявленого до відповідача ОСОБА_2 , яка, як вважав суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, не має права на спадщину, а отже не є належним відповідачем у справі, при цьому не зробив висновку про те, хто ж у цих правовідносинах, крім ОСОБА_2 , на думку суду, є належним відповідачем за цим пред`явленим позивачем
у 2017 році, через п`ять років після смерті спадкодавця, який помер
у 2012 році, та після відмови їй у видачі свідоцтва про право на спадщину
у 2012 році, після її звернення до нотаріальної контори 22 листопада
2012 року, тобто більше ніж через передбачених законом 6 місяців після відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , позовом, і чи є правові підстави для задоволення пред`явленого позову
до відповідача ОСОБА_2 , яка на думку суду, не мала права на спадщину, за відсутності зазначених у позові, крім ОСОБА_2 , та не залучених
до участі у справі інших відповідачів.
Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості досліджувати докази, з`ясовувати обставини справи, необхідні для прийняття рішення, перешкоджає ухваленню нового судового рішення, а тому справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог
статті 411 ЦПК України.
Отже, висновки суду про те, що позивачка постійно проживала
зі спадкоємцем у зазначеній квартирі на час відкриття спадщини і прийняла спадщину, а судовим рішенням про визначення ОСОБА_2 додаткового строку на прийняття спадщини були порушені права останньої є передчасними, такими, що не узгоджуються з наведеними у рішенні суду доказами, а зазначені обставини потребують перевірки.
Таким чином, обставини, що стосуються предмету доказування у цій справі
у межах заявлених вимог судом належним чином не досліджені
та не встановлені з посиланням на належні та допустимі докази.
За таких обставин є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 травня 2019 року
та постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович
