Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
11 серпня 2026 року
м. Київ
справа №280/726/20
адміністративне провадження №К/990/31779/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства Юстиції України, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України «Про звільнення» №4200/к від 24 грудня 2019 року із змінами відповідно до наказу Міністерства юстиції України №6/к від 02 січня 2020 року з посади заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області;
- поновити позивача на посаді заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області з 03 січня 2020 року або перевести на рівнозначну посаду до державного органу, якому передаються повноваження та функції такого органу.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 26 січня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року у справі №280/726/20 скасовано, а справу №280/726/20 направлено на новий розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року прийнято справу до провадження та постановлено продовжити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України №4200/к від 24 грудня 2019 року зі змінами відповідно до наказу Міністерства юстиції України №6/к від 02 січня 2020 року з посади заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області з 03 січня 2020 року.
Стягнуто з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 січня 2020 року по 16 червня 2023 року включно в розмірі 1101334 (один мільйон сто одна тисяча триста тридцять чотири) гривні 71 копійка, з якої утримано податки та інші обов`язкові платежі.
06 вересня 2024 року Південно-Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Дніпро) подано до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року у цій справі.
Постановою Верховного Суду від 05 березня 2026 року постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року скасовано з підстави не забезпечення судом належного дотримання прав скаржників на участь у судових засіданнях. Справу направлено до Третього апеляційного адміністративного суду на новий розгляд.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2026 року розгляд справи призначено у судовому засіданні за участю сторін та /або їх представників.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2026 року апеляційну скаргу Міністерства юстиції України та Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) залишено без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року в адміністративній справі №280/726/20 залишено без змін.
11 червня 2026 року через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Міністерства юстиції України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2026 року у справі №280/726/20.
Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2026 року касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернуто особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.
07 липня 2026 року до Верховного Суду вдруге надійшла касаційна скарга Міністерства юстиції України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2026 року у справі №280/726/20.
У зв`язку із перебуванням судді Загороднюка А.Г. з 06 липня 2026 року по 31 липня 2026 року (Наказ від 08 червня 2026 року №2206/0/5-26) у відпустці, судді Єресько Л.О. з 06 липня 2026 року по 10 серпня 2026 року (Наказ від 26 травня 2026 року №1999/0/5-26) у відпустці, судді Соколова В.М. з 06 липня 2026 року по 31 липня 2026 року (Наказ від 22 червня 2026 року №2720/0/5-26) у відпустці, питання щодо відкриття провадження у справі вирішується колегією суддів після усунення всіх обставин, які перешкоджали вирішенню цього питання.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів".
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Так, імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Перевіркою змісту касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункти 1,2 частини 4 статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо їх застосування, викладеного Верховним Судом у постанові від 22 квітня 2021 року у справі №440/395/20. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції не врахував сформований Верховним Судом правовий підхід щодо пріоритетного застосування норм спеціального законодавства, яке регулює проходження державної служби, до спірних правовідносин, а також неправильно визначив межі дискреційних повноважень суб`єкта владних повноважень та судового контролю за їх реалізацією.
У контексті таких доводів Верховний Суд зауважує, що наведеному обґрунтуванню колегією суддів вже було надано оцінку ухвалою про повернення касаційної скарги від 01 липня 2026 року та визнано необґрунтованим посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій у цій справи правової позиції Верховного Суду, викладеної у справі №440/395/20, позаяк, обставини цієї справи та справи № 440/395/20 є відмінними, що унеможливлює застосовність вказаних правових підходів до розглядуваної справи.
При цьому колегія суддів зазначає, що у справі № 440/395/20 питання щодо поновлення позивача на посаді публічної служби у зв`язку з реорганізацією суб`єкта владних повноважень Верховним Судом не вирішувалося, оскільки суди попередніх інстанцій не встановили порушень процедури звільнення позивача у зв`язку з реорганізацією установи, не дійшли висновку про наявність правових підстав для його поновлення на посаді та визначили належним і ефективним способом захисту порушеного права визнання протиправним наказу про звільнення в частині зміни формулювання підстав звільнення.
Водночас, у зазначеній справі суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у разі передачі функцій державного органу внаслідок його ліквідації іншому або новоутвореному державному органу фактично має місце не ліквідація, а реорганізація такого органу. Такий висновок узгоджується з правовою позицією судів попередніх інстанцій у розглядуваній справі щодо правової природи проведених організаційних змін.
Суд звертає увагу на те, що різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об`єктивно впливає на умови застосування правових норм, а тому сам факт наявності судових рішень, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог у цій категорії спорів, не свідчить про неправильне застосування судами норм права у цій справі.
Посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Таким чином, наведені скаржником доводи не узгоджуються з наведеною підставою касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Поряд із цим, обґрунтовуючи наявність підстав допуску скарги до касаційного перегляду скаржник покликається на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 січня 2023 року у справі № 280/726/20.
Стверджує, що правовий висновок Верховного Суду від 26 січня 2023 року у справі № 280/726/20 не враховує мету законодавчих змін, внесених Законом України №117-ІХ; не забезпечує належного співвідношення між спеціальними та загальними нормами права і фактично позбавляє законодавчі зміни, внесені Законом №117-ІХ, їх самостійного регулятивного значення та обмежує дискреційні повноваження суб`єкта призначення. Додатково зазначає, що відступлення від указаного висновку обумовлене необхідністю забезпечення однакового застосування спеціального законодавства про державну службу відповідно до приписів Закону України №117-ІХ, а також формування правового підходу, який забезпечуватиме належний баланс між гарантіями державних службовців і дискреційними повноваженнями суб`єкта призначення.
В контексті заявлених скаржником підстав для касаційного перегляду, Верховний Суд зазначає, що відступленням від висновку, зокрема, є: повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16).
Основним завданням Верховного Суду відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення сталості та єдності судової практики. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.
Окрім того, Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію «якість закону»), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16).
Разом з тим, зміст касаційної скарги не дає підстав для висновку, що скаржник навів належне обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 січня 2023 року у справі №280/726/20.
Сама по собі незгода скаржника із позицією Верховного Суду у справі №280/726/20 не може бути підставою для відступлення від усталеної судової практики.
Інших прикладів судових рішень, ухвалених після прийняття Верховним Судом вказаної постанови, у яких Верховний Суд по іншому застосовує норми права у подібних правовідносинах скаржник не наводить.
У даному випадку Суд звертається до висновку Європейського суду з прав людини, викладеного у пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom), згідно з яким: «в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом Суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 викладено висновок, згідно з яким, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання».
Зважаючи на викладене, з урахуванням тих мотивів Верховного Суду, які наведені вище, Суд уважає, що скаржником не доведено вмотивовано обґрунтованої необхідності відступлення від відповідного висновку Верховного Суду та не убачає достатніх, переконливих та вагомих аргументів касаційної скарги у розрізі вмотивованої обґрунтованості наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України щодо відступлення від висновку із застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 січня 2023 року у справі №280/726/20.
Верховний Суд при прийнятті цієї постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти Росії», від 09 листопада 2004 року у справі «Науменко проти України», від 18 листопада 2004 року у справі «Праведная проти Росії», від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
Таким чином, доводи касаційної скарги, щодо наявності підстав відкриття касаційного провадження за пунктом 2 частини 4 статті 328 КАС України, не знайшли свого підтвердження.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відтак, зміст касаційної скарги зводиться до незгоди скаржника з рішеннями судів попереніх інстанції з підстав неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, викладу фактичних обставин справи з посиланням на нормативно-правові акти, однак без належного обґрунтування підпунктів частини четвертої статті 328 КАС України, що суперечить вимогам статті 330 КАС України та унеможливлює вирішення Судом питання про відкриття касаційного провадження.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Керуючись статтями 169, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ :
Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу- залишити без руху.
Надати скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Роз`яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений судом строк касаційну скаргу буде повернуто.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.Г. Загороднюк
Л.О. Єресько
В.М. Соколов,
Судді Верховного Суду
