Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
11 серпня 2026 року
м. Київ
справа №280/726/20
адміністративне провадження №К/990/29559/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства Юстиції України, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України «Про звільнення» №4200/к від 24 грудня 2019 року із змінами відповідно до наказу Міністерства юстиції України №6/к від 02 січня 2020 року з посади заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області;
- поновити позивача на посаді заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області з 03 січня 2020 року або перевести на рівнозначну посаду до державного органу, якому передаються повноваження та функції такого органу.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 26 січня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року у справі №280/726/20 скасовано, а справу №280/726/20 направлено на новий розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України №4200/к від 24 грудня 2019 року зі змінами відповідно до наказу Міністерства юстиції України №6/к від 02 січня 2020 року з посади заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області з 03 січня 2020 року.
Стягнуто з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 січня 2020 року по 16 червня 2023 року включно в розмірі 1101334 (один мільйон сто одна тисяча триста тридцять чотири) гривні 71 коп., з якої утримано податки та інші обов`язкові платежі.
06 вересня 2024 року Південно-Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Дніпро) подано до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року у цій справі.
Постановою Верховного Суду від 05 березня 2026 року постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року скасовано з підстави не забезпечення судом належного дотримання прав скаржників на участь у судових засіданнях. Справу направлено до Третього апеляційного адміністративного суду на новий розгляд.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2026 року розгляд справи призначено у судовому засіданні за участю сторін та /або їх представників.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2026 року апеляційну скаргу Міністерства юстиції України та Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) залишено без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року в адміністративній справі №280/726/20 залишено без змін.
05 червня 2026 року через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2026 року у справі №280/726/20.
Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2026 року касаційну скаргу Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернуто особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.
25 червня 2026 року до Верховного Суду вдруге надійшла касаційна скарга Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2026 року у справі №280/726/20.
У зв`язку із перебуванням судді Загороднюка А.Г. з 06 липня 2026 року по 31 липня 2026 року (Наказ від 08 червня 2026 року №2206/0/5-26) у відпустці, судді Єресько Л.О. з 06 липня 2026 року по 10 серпня 2026 року (Наказ від 26 травня 2026 року №1999/0/5-26) у відпустці, судді Соколова В.М. з 06 липня 2026 року по 31 липня 2026 року (Наказ від 22 червня 2026 року №2720/0/5-26) у відпустці, питання щодо відкриття провадження у справі вирішується колегією суддів після усунення всіх обставин, які перешкоджали вирішенню цього питання.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів".
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Так, імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Перевіркою змісту касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження заявник посилається на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України та стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 48 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року №870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» при вирішенні питання про покладення матеріально-правових наслідків задоволення позову на правонаступника, залученого до участі у справі як співвідповідача.
Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Верховний Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і передбачає обов`язок касатора:
-визначити конкретну норму права (пункт/частину/статтю), щодо якої, на його думку, відсутній висновок Верховного Суду;
-обґрунтувати необхідність формування такого висновку у подібних правовідносинах (зокрема, визначення норми, що врегульовує спірні правовідносини);
-зазначити, у чому саме полягає неправильне застосування відповідної норми судами попередніх інстанцій;
-викласти власне бачення правильного застосування цієї норми.
Отже, сама по собі констатація факту відсутності висновку Верховного Суду з питань урегулювання певної категорії правовідносин не є достатньою підставою для відкриття касаційного провадження у справі. Необхідним є належне й аргументоване обґрунтування як помилки судів щодо застосування певної норми права, так і потреби у формуванні відповідного правового підходу.
Своєю чергою, обґрунтовуючи наведені підстави касаційного оскарження, автор касаційної скарги порушує перед Судом питання щодо того, чи є встановлення судом процесуального правонаступництва та залучення правонаступника до участі у справі на підставі статті 48 КАС України достатньою правовою підставою для покладення на такого співвідповідача матеріально-правового обов`язку з виконання судового рішення про поновлення особи на державній службі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, чи, навпаки, суд має окремо встановити та належним чином мотивувати наявність передбачених нормами матеріального права підстав виникнення такого обов`язку.
Водночас, наведене питання саме по собі не свідчить про належне обґрунтування заявленої підстави касаційного оскарження, позаяк, скаржником не викладено власного правового бачення щодо правильного застосування відповідних норм права, не обґрунтовано необхідності формування Верховним Судом правового висновку щодо їх застосування, а також не зазначено конкретних порушень, допущених судами попередніх інстанцій під час застосування таких норм.
Суд зазначає, що формальне посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах та незгода із встановленими обставинами справи та прийнятими судовими рішеннями, не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Доводи касаційної скарги в контексті наявності/відсутності передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави переважно зводяться до оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Поряд з цим, як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктами 1 та 3 частини другої статті 353 КАС України та стверджує, що судами попередніх інстанцій не досліджено всі обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, а також не надано належної оцінки істотним доводам відповідачів.
У контексті наведених аргументів Суд зазначає, що пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
Крім того, посилаючись у касаційній скарзі на пункт 1 частини другої статті 353 КАС України, скаржник не не зазначає, які саме докази залишилися у справі не дослідженими, і які саме обставини залишилися у справі не встановленими.
У відсутності обґрунтованих підстав, визначених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.
Разом з тим, скаржник стверджує, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки істотним доводам відповідачів, що на думку автора касаційної скарги, відповідно до пункту 3 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, є самостійною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Відповідно до приписів частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу; або; 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень у зв`язку із порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права, є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Посилаючись у касаційній скарзі на пункт 3 частини другої статті 353 КАС України, скаржник не конкретизує, яке саме клопотання про витребування, дослідження чи огляд доказів судами попередніх інстанцій не було розглянуто або було безпідставно відхилено, а також не зазначає, яке інше клопотання чи заяву учасника справи, що стосувалися встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, суди залишили поза увагою під час судового розгляду.
Водночас, доводи в частині обґрунтування цієї підстави касаційного оскарження зводяться до тверджень про те, що значна частина наведених скаржником аргументів не отримала самостійної оцінки судами попередніх інстанцій. Однак, такі доводи самі по собі не свідчать про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 353 КАС України та не утворюють самостійної підстави для перегляду оскаржуваних судових рішень у касаційному порядку в розумінні приписів статей 328 та 353 КАС України.
Разом з тим, автор касаційної скарги стверджує про неправильне розуміння судами меж обов`язковості висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26 січня 2023 року у справі № 280/726/20 та зазначає, що суд першої інстанції, а згодом і Третій апеляційний адміністративний суд фактично витлумачили постанову Верховного Суду від 26 січня 2023 року у справі № 280/726/20, як таку, що наперед визначила результат нового розгляду справи.
Суд відхиляє таке обґрунтування скаржника, з огляду на наступне.
Так, постановою Верховного Суду від 26 січня 2023 року у справі № 280/726/20 скасовано рішення судів попередніх інстанцій та направлено справу на новий розгляд з огляду на неповно встановлені фактичні обставини справи щодо обставин звільнення позивача, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.
Тобто, судом касаційної інстанції досліджувалась правова природа застосування приписів КЗпП до спірних правовідносин та особливості вивільнення державних службовців, зокрема, у разі реорганізації, ліквідації державного органу.
Своєю чергою, дослідженням судових рішень у цій справі встановлено, що судами враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26 січня 2023 року у справі № 280/726/20.
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, цитування законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, та переоцінки доказів, з посиланням на неповне з`ясування обставин справи судами попередніх інстанції, що за приписами частини другої статті 341 КАС України перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відтак, зміст касаційної скарги зводиться до незгоди скаржника з рішеннями судів попереніх інстанції з підстав неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, викладу фактичних обставин справи з посиланням на нормативно-правові акти, однак без належного обґрунтування підпунктів частини четвертої статті 328 КАС України, що суперечить вимогам статті 330 КАС України та унеможливлює вирішення Судом питання про відкриття касаційного провадження.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Керуючись статтями 169, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ :
Касаційну скаргу Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу- залишити без руху.
Надати скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Роз`яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений судом строк касаційну скаргу буде повернуто.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.Г. Загороднюк
Л.О. Єресько
В.М. Соколов,
Судді Верховного Суду
