КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 січня 2019 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 2-3897/10
номер провадження: 22-ц/824/743/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,
за участю секретаря - Рубан І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 12 жовтня 2018 року у складі судді Рудюка О.Д., у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Український Професійний Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про залучення до участі у справі в якості правонаступника позивача та про ухвалення додаткового рішення.
Заява мотивована тим, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 грудня 2010 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «Український Професійний Банк» (далі - ПАТ «Український Професійний Банк») заборгованість за кредитним договором №126 від 26 лютого 2007 року у розмірі 987 286 грн 12 коп. та судові витрати у розмірі 1 820 грн. Вказане рішення суду набрало законної сили, однак відповідачем не виконане.
Зазначав, що 06 вересня 2017 року між ним, ОСОБА_1 та ПАТ «Український Професійний Банк» укладено договір №23 про відступлення прав вимоги за кредитним договором, за умовами якого первісний кредитор (ПАТ «Український Професійний Банк») відступає новому кредитору (ОСОБА_1.) належні первісному кредитору права вимоги первісного кредитора до позичальника первісного кредитора, зазначеного у додатку №1 до цього договору. Відповідно до додатку №1 до договору №23 про відступлення прав вимоги за кредитним договором до ОСОБА_1 перейшло право вимоги за кредитним договором №126 від 26 лютого 2007 року та додатковим договором про внесення змін від 28 травня 2009 року до кредитного договору №126 від 26 лютого 2007 року.
Посилаючись на те, що оскільки він, ОСОБА_1, на підставі вказаного вище договору про відступлення прав вимоги набув статусу нового кредитора згідно зі ст.ст. 512-517 ЦК України, та, відповідно, всіх процесуальних прав та обов'язків позивача, то наявні правові підстави для залучення його до участі у справі в якості правонаступника позивача ПАТ «Український Професійний Банк» відповідно до ст.55 ЦПК України.
З наведених підстав ОСОБА_1 просив залучити його до участі у справі в якості правонаступника позивача.
Крім того, зазначав, що у позовній заяві ПАТ «Український Професійний Банк» просив стягнути з ОСОБА_3 на свою користь заборгованість за кредитним договором №126 від 26 лютого 2007 року у розмірі 124 030,92 доларів США, що станом на 17 грудня 2010 року складало 987 286 грн 12 коп. Однак рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 грудня 2010 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Український ПрофесійнийБанк» заборгованість за кредитним договором №126 від 26 лютого 2007 року у розмірі 987 286 грн 12 коп.
Посилаючись на те, що стосовно позовних вимог ПАТ «Український Професійний Банк» про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором №126 від 26 лютого 2007 року у розмірі 124 030,92 доларів США судом не ухвалено рішення, заявник просив ухвалити додаткове рішення у справі та стягнути з ОСОБА_3 на свою користь заборгованість за кредитним договором №126 від 26 лютого 2007 року у розмірі 124 030,92 доларів США.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 12 жовтня 2018 року у задоволені заяви ОСОБА_1 про залучення до участі у справі в якості правонаступника позивача та про ухвалення додаткового рішення - відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та прийняти нову постанову про задоволення його заяви, посилаючись на не повне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не звернув увагу на те, що факт набуття ОСОБА_1 статусу нового кредитора за кредитним договором вже було встановлено судами при вирішенні питання про заміну стягувача у виконавчому документі, що підтверджується матеріалами справи. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неможливість залучення заявника до участі у справі в якості правонаступника позивача після завершення судового процесу, оскільки це не узгоджується з вимогами ст.1 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.
Також вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позовні вимоги ПАТ «Український Професійний Банк» про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором №126 від 26 лютого 2007 року у розмірі 124 030,92 доларів США вирішені ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 04 березня 2014 року, оскільки вказана ухвала суду від 04 березня 2014 року скасована ухвалою апеляційного суду Київської області від 23 квітня 2014 року.
ПАТ «Український Професійний Банк» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про задоволення заяви ОСОБА_1 про залучення до участі у справі в якості правонаступника позивача та про ухвалення додаткового рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 зазначає, що ухвала суду першої інстанції законною та обґрунтованою, а доводи апеляційної скарги є надуманими та не ґрунтуються на матеріалах справи. Вказує, що порушене право особи підлягає захисту не будь-яким, а конкретним способом. У даному випадку судовий процес закінчився набранням рішенням суду законної сили, що унеможливлює вирішення питання поро залучення до участі у справі правонаступників сторін. Зазначає, що ОСОБА_1 має право на захист своїх прав як стягувач за виконавчим документом, тому відсутні підстави для задоволення вимоги його заяви про залучення його до участі у справі в якості правонаступника позивача. Також вказує, що відсутні правові підстави для задоволення вимоги заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, оскільки наведені заявником доводи могли бути підставою для оскарження рішення суду в апеляційному порядку, а не для ухвалення у справі додаткового рішення. Крім того, ОСОБА_1 не був учасником справи, а відтак відповідно до положень ст.270 ЦПК України він не може ставити питання про ухвалення додаткового рішення у справі.
ОСОБА_1 подав заперечення проти відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_3, у якому зазначає, що наведені ОСОБА_3 у запереченні доводи є безпідставними та не спростовують доводів його апеляційної скарги.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Згідно з положеннями ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції відповідає не в повному обсязі.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 грудня 2010 року позов ПАТ «Український Професійний Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Український Професійний Банк» заборгованість за кредитним договором №126 від 26 лютого 2007 року у розмірі 987 286 грн 12 коп. та судові витрати у розмірі 1 820 грн, а всього 989 106 грн 12 коп. (а.с.67-68, т.1). Вказане рішення суду набрало законної сили 28 грудня 2010 року.
На примусове виконання вказаного рішення 25 липня 2013 року судом першої інстанції видано виконавчий лист №2-3897/10.
Встановлено, що 06 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Український Професійний Банк» укладено договір №23 про відступлення прав вимоги за кредитним договором, за умовами якого первісний кредитор (ПАТ «Український Професійний Банк») відступає новому кредитору (ОСОБА_1.) належні первісному кредитору права вимоги первісного кредитора до позичальника первісного кредитора, зазначеного у додатку №1 до цього договору (а.с.80, т.2).
Відповідно до додатку №1 до договору №23 про відступлення прав вимоги за кредитним договором до ОСОБА_1 перейшло право вимоги за кредитним договором №126 від 26 лютого 2007 року, додатковим договором про внесення змін від 28 травня 2009 року до кредитного договору №126 від 26 лютого 2007 року (а.с.81, т.2).
Встановлено, що ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 04 травня 2018 року замінено стягувача - ПАТ «Український професійний банк» на його правонаступника - ОСОБА_1 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Вишгородським районним судом Київської області 25 липня 2013 року по справі №2-3897/10 за позовом ПАТ «Український професійний банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості (а.с.124-127, т.2).
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про залучення його до участі у справі в якості правонаступника позивача, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до ст. 55 ЦПК України залучення до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи допускається на будь-якій стадії судового процесу. Враховуючи, що судовий процес з розгляду цивільної справи за позовом ПАТ «Український Професійний Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором завершено ухваленням рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 грудня 2010 року, яке набрало законної сили, то це виключає можливість залучення до участі у справі правонаступника позивача відповідно до ст. 55 ЦПК України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
Відповідно до ч.1 ст.55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.
Правовий аналіз вказаної норми закону свідчить про те, що залучення до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи можливе на будь-якій стадії не закінченого судового процесу.
Оскільки, судовий процес у даній справі за позовом ПАТ «Український Професійний Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором закінчився ухваленням рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 грудня 2010 року, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог заяви ОСОБА_1 про залучення його до участі у справі в якості правонаступника позивача відповідно до ч.1 ст. 55 ЦПК України.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що висновки суду про неможливість залучення до участі у справі правонаступника позивача після завершення судового процесу не узгоджується з вимогами ст.1 Закону України «Про виконавче провадження».
Так, відповідно до вимог ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Передбачене ст.55 ЦПК України поняття «судовий процес» не є тотожним поняттю «судове провадження» відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження».
Положення Закону України «Про виконавче провадження» не поширюються на правовідносини, пов'язані з вирішенням питання про залучення до участі у справі правонаступника позивача у судовому процесі. Закон України «Про виконавче провадження» поширюється на правовідносини з приводу примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).
Таким чином, права ОСОБА_1, як особи, до якої перейшло право вимоги за кредитним договором, укладеного між ПАТ «Український Професійний Банк» та ОСОБА_3, не підлягають захисту у визначений ОСОБА_1 спосіб, а саме, шляхом залучення його до участі у справі в якості правонаступника позивача.
Тому ухвала суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про залучення його до участі у справі в якості правонаступника позивача є законною і обґрунтованою та не може бути скасованою з викладених в апеляційній скарзі підстав.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з ухвалою суду першої інстанції частині вирішеннявимог заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення.
Відмовляючи у задоволенні вимог заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги ПАТ «Український професійний банк», для вирішення яких ОСОБА_1 звернувся із заявою про ухвалення додаткового рішення фактично вирішені ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 04 березня 2014 року про виправлення описки в рішенні Вишгородського районного суду Київської області від 17 грудня 2010 року.
Однак з вказаними висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 04 березня 2014 року задоволено заяву ПАТ «Український професійний банк» про виправлення описки в рішенні Вишгородського районного суду Київської області від 17 грудня 2010 року.
Викладено резолютивну частину рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 грудня 2010 року у наступній редакції: «стягнуто з ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Український Професійний Банк» (КОД ЄДРПОУ: 19019775) заборгованість по кредитному договору №126 від 26.02.2007 року в сумі 124 030,92 доларів США, що станом на 17.12.2010 року за офіційним курсом НБУ до долара складає 987 286,12 грн. та судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді - 1 820 грн. 00 коп.».
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 23 квітня 2014 року скасовано вказану ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 04 березня 2014 року та постановлено нову ухвалу про відмову у задоволенні заяви ПАТ «Український професійний банк» про виправлення описки в рішенні Вишгородського районного суду Київської області від 17 грудня 2010 року (а.с.34-36, т.2).
Однак, суд першої інстанції у порушення вимог ст.264 ЦПК України на вказані обставини справи уваги не звернув, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову у задоволеннівимог заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення з тих підстав, що позовні вимоги ПАТ «Український професійний банк», для вирішення яких ОСОБА_1 звернувся із заявою про ухвалення додаткового рішення, фактично вирішені ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 04 березня 2014 року.
Вирішуючи вимоги заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Враховуючи, що ОСОБА_1 не є учасником справи за позовом ПАТ «Український Професійний Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, то він не може ставити питання про ухвалення додаткового рішення відповідно до ч.1 ст.270 ЦПК України у даній справі.
Також колегія суддів вважає, що у даній справі відсутні правові підстави для ухвалення додаткового рішення з ініціативи суду.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до заяви про зменшення позовних вимог ПАТ «Український ПрофесійнийБанк» просило стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором №126 від 26 лютого 2007 року у розмірі 124 030,92 доларів США, що станом на 17 грудня 2010 року згідно офіційного курсу Національного банку України складає 987 286 грн 12 коп. (а.с.51-52, т.1).
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 грудня 2010 року позов ПАТ «Український Професійний Банк» задоволено та на його користь стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором №126 від 26 лютого 2007 року у розмірі 987 286 грн 12 коп. та судові витрати у розмірі 1 820 грн.
Таким чином, судом ухвалено рішення стосовно усіх позовних вимог ПАТ «Український Професійний Банк» про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором, однак розмір заборгованості стягнуто судом у національній валюті, а не в доларах США, як того просило ПАТ «Український Професійний Банк».
Колегія суддів вважає, що наведені обставини не є підставами для ухвалення у справі додаткового рішення відповідно до ч.1 ст.270 ЦПК України, а можуть бути підставою для оскарження рішення суду в апеляційному порядку.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення заяви, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції в цій частині та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення з наведених вище підстав.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 12 жовтня 2018 року в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення - відмовити.
В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді:
