Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 22 січня 2020 року
у справі № 809/1025/17
Адміністративна юрисдикція
Щодо юрисдикції спорів, пов’язаних з реєстрацією статутів релігійних організацій та припиненням їх діяльності
Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до державного реєстратора виконавчого комітету міської ради, третя особа - Івано-Франківська архієпархія Української греко-католицької церкви, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань рішення про припинення в результаті ліквідації юридичної особи - релігійної організації Посічанський монастир Матері Божої Знамення Української греко-католицької церкви;
- визнати протиправним та скасувати реєстраційний запис про внесення до Єдиного державного реєстру рішення щодо припинення в результаті ліквідації Монастиря.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач на порушення вимог ст.ст. 15, 17, 28 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», п. 3.2 Статуту Монастиря протиправно здійснив реєстраційний запис про рішення засновників (учасників) юридичної особи - Монастиря щодо припинення юридичної особи в результаті ліквідації, оскільки вказаний реєстраційний запис здійснено на підставі Декрету, виданого неуповноваженою особою.
Окружний адміністративний суд відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог. Апеляційний адміністративний суд рішення окружного адміністративного суду скасував, а провадження у справі закрив на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, оскільки таку справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції помилково відніс цю справу до юрисдикції господарських судів.
Правова позиція Верховного Суду: за правилами, встановленими ч.ч. 1 та 5 ст. 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», діяльність релігійної організації може бути припинено у зв`язку з її реорганізацією (поділом, злиттям, приєднанням) або ліквідацією. Суд розглядає справу про припинення діяльності релігійної організації у порядку позовного провадження, передбаченого ЦПК України, за заявою органу, уповноваженого здійснювати реєстрацію статуту конкретної релігійної організації, або прокурора.
Отже, чинним законодавством встановлено юрисдикційну належність спорів, які виникають у зв`язку з оскарженням рішень, дій, чи бездіяльності уповноваженого органу, пов`язаних з припиненням релігійної організації.
Оскільки спір, який виник у цій справі, стосується правовідносин з прийняття уповноваженим органом рішення про припинення релігійної організації та питань участі позивача у створенні та діяльності релігійної громади, юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, слід визначати відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Висновки: законодавець відніс спори, пов`язані з реєстрацією статутів релігійних організацій та припиненням їх діяльності, до цивільної юрисдикції.
Ключові слова: цивільна юрисдикція, цивільне судочинство, адміністративна юрисдикція, адміністративне судочинство, припинення релігійної організації
