Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 16 грудня 2020 року
у справі № 219/828/18
Кримінальна юрисдикція
Щодо відсутності стану необхідної оборони
Фабула справи: за вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 визнано винуватим за ч. 1 ст. 121 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Апеляційний суд ухвалою вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишив без змін, а апеляційні скарги захисника та обвинуваченого ОСОБА_1 - без задоволення.
Мотивація касаційної скарги: засуджений ОСОБА_1 вважає, що не вчиняв злочину, а лише захищався від неправомірних дій потерпілого ОСОБА_2, щодо якого матеріали всупереч вимогам ч. 4 ст. 217 КК України виділено в окреме провадження.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної та достатньої в цій обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Стан необхідної оборони виникає як у момент вчинення суспільно небезпечного посягання, так і в разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.
Висновки: проаналізувавши ситуацію, що передувала заподіянню тілесних ушкоджень потерпілому, суд першої інстанції дійшов висновку, що в обстановці, яка склалася між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, останній у стані необхідної оборони, у розумінні положень ст. 36 КК України, не перебував. При цьому апеляційний суд, спростовуючи доводи сторони захисту щодо перебування ОСОБА_1 під час вчинення злочину в стані необхідної оборони, зазначив про те, що з боку потерпілого не було нападу на ОСОБА_1, вони обоє мали предмети для заподіяння тілесних ушкоджень. Урахувала колегія суддів апеляційного суду і те, що між сваркою та бійкою, під час якої були заподіяні тілесні ушкодження, минув деякий час, тобто ОСОБА_1 міг уникнути бійки. На підставі наведеного апеляційний суд дійшов висновку щодо відсутності в обстановці, яка склалася між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, реальної загрози життю останнього, оскільки не відбулося такого посягання, яке би викликало у нього невідкладну необхідність заподіяти потерпілому шкоди здоров'ю, необхідної для негайного відвернення посягання, і встановив, що дії ОСОБА_1 мали інші, ніж захист, мотиви.
Ключові слова: злочини проти життя та здоров'я, правила кваліфікації злочинів, сутність необхідної оборони, право на захист, правомірність захисту, межі захисних дій, протиправність посягання
