Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 16 квітня 2020 року
у справі № 397/1694/14
Кримінальна юрисдикція
Щодо відсутності підстав для притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 390 КК України
ФАБУЛА СПРАВИ
За вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 390 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік; із застосуванням статей 71, 72 КК до покарання, призначеного за новим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком та остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 1 місяць.
Апеляційний суд ухвалою вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 змінив у частині призначеного покарання, зокрема у частині застосування ст. 71 КК. За цією ухвалою ОСОБА_1 постановлено вважати засудженим за ч. 1 ст. 390 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік. В іншій частині вирок залишено без змін.
ККС ВС скасував вирок апеляційного та закрив кримінальне провадження.
ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Згідно зі ст. 8 КПК кримінальне провадження здійснюється з дотриманням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
У ч. 1 ст. 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що нікого не може бути вдруге притягнуто до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави.
Європейський суд з прав людини, зокрема у справі «Сергій Золотухін проти Росії», сформулював позицію, згідно з якою ст. 4 Протоколу № 7 трактується як заборона кримінального переслідування особи двічі за правопорушення, якщо воно випливає з ідентичних фактів, які є по суті тими ж самими.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
ВИСНОВКИ: застосування заходів кримінально-правового впливу (кримінальна відповідальність) до особи, яка відбуває покарання у виді обмеження волі, на підставі сукупності аналогічних дисциплінарних правопорушень, за кожне з яких вона зазнала стягнення, порушує принцип non bis in idem («двічі за одне й те саме не карають»), передбачений ст. 61 Конституції України та ч. 1 ст. 4 Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Адже вчинені засуженим протягом відбування покарання у виді обмеження волі діяння, не утворюючи ознак кримінального правопорушення, можуть розглядатись як правопорушення, що мають кримінально-правовий характер (з огляду на характер об'єкта посягання та суворість правових наслідків, що настають).
Таким чином, засуджений був притягнутий двічі до юридичної відповідальності (дисциплінарної за формою, але кримінальної за суттю) за одні й ті ж правопорушення. Оскільки за всі вчинені правопорушення засуджений був притягнутий до відповідальності, а вчинення іншого діяння, яке б містило склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 390 КК, йому не інкримінувалося виходячи з принципу non bis in idem, то слід зазначити, що в цьому кримінальному провадженні відсутня підстава для кримінальної відповідальності, передбачена ч. 1 ст. 2 КК.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: презумпція невинуватості, засади кримінального провадження, кримінальні правопорушення проти правосуддя, істотні порушення кримінального процесуального закону, подвійна відповідальність
