Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 07 липня 2021 року
у справі № 686/22674/20
Цивільна юрисдикція
Щодо правового регулювання правовідносин з приводу відшкодування державою шкоди у разі несвоєчасне виконання судового рішення про стягнення коштів
Аналогічна правова позиція висловлена
Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду в постанові
від 12 лютого 2020 року, у справі № 826/17656/16
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до обласної прокуратури, Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі рішення суду.
Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Спірним питанням у цій справі є наявність правових підстав для стягнення з ДКС компенсаційних виплат у зв`язку із затримкою, як вважає позивач, у виконанні судового рішення про стягнення на його користь суми на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).
Насамперед потрібно виходити зі змісту правовідносин. Те, що як у випадку виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, так і у випадку відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові, зокрема, незаконними діями органу, що провадить досудове розслідування, джерелом виплати є кошти державного бюджету, а безспірне списання коштів державного бюджету в обох випадках здійснює ДКС, ще не достатньо для того, щоб вважати ці правовідносини однорідними.
Обов`язок держави відшкодувати шкоду (за Законом № 266/94-ВР) виникає з правовідносин, суть яких можна охарактеризувати як деліктні, а вид юридичної відповідальності - цивільно-правовий. У цих правовідносинах боржником є держава, яка реалізує свій обов'язок щодо відшкодування шкоди (на підставі судового рішення) через ДКС, тоді як гарантії держави щодо виконання судових рішень і виконавчих документів, боржником за якими є, зокрема, державний орган, а також участь ДКС у цьому процесі мають інше призначення та завдання. В останньому випадку виконання судових рішень щодо стягнення коштів покладено на органи казначейства як на органи, які здійснюють казначейське обслуговування рахунків відповідного державного органу. Боржником в такому випадку є державний орган, який несе зобов`язання перш за все своїм коштом в межах асигнувань з державного бюджету, що власне і зумовлює участь ДКС у виконанні таких судових рішень.
У випадку з позивачем теж йдеться про стягнення коштів, однак не з державного органу, а з державного бюджету і кошти, які стягнув суд, право на відшкодування якої передбачає Закон № 266/94-ВР.
Зобов`язання держави щодо відшкодування шкоди у випадках, визначених законом, не слід ототожнювати із зобов'язаннями державних органів за судовим рішенням (про стягнення коштів), а відтак не можна уподібнювати механізм виконання судових рішень в обох цих випадках.
Понад те, виконання судових рішень в обох описаних ситуаціях відбувається за різними бюджетними програмами, що поряд з наведеним вище також підтверджує доводи відповідача про те, що правова регламентація правовідносин щодо виконання судових рішень боржниками за якими є в одному випадку державний орган, в іншому - держава відрізняється і застосування окремих нормативних положень з однієї сфери правовідносин до іншої є помилковим.
ВИСНОВКИ: сфера правового регулювання Закону № 4901-VI не стосується (не охоплює) правовідносин щодо відшкодування державою шкоди у випадках, визначених статтею 1 Закону № 266/94-ВР.
Нарахування і виплату компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення (понад три місяці) про стягнення коштів, боржником за яким є, зокрема, державний орган передбачає Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI) (стаття 5). Закон № 266/94-ВР такого обов`язку ДКС не встановлює. Тож оскільки в обох законодавчих актів різна сфера правового регулювання, застосовувати до спірних правовідносин положення статті 5 Закону № 4901-VI як підстави для стягнення на користь позивача компенсації, на думку колегії, було помилкою судів попередніх інстанцій.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: право на відшкодування, порушення грошового зобов'язання, наслідки невиконання зобов'язання, майнова відповідальність держави
