Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 10 грудня 2024 року
у справі № 163/2670/21[1]
Кримінальна юрисдикція
Щодо кваліфікації дій особи як на замах на вбивство на замовлення
ФАБУЛА СПРАВИ
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнано винуватою та засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 27, п. 11 ч. 2 ст. 115 КК до покарання із застосуванням положень ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 6 років.
Ухвалою апеляційного суду зазначений вирок місцевого суду залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
У цьому провадженні засудженій інкриміновано організацію замаху на умисне вбивство і такі дії у формулі кваліфікації відображаються, по-перше, із посиланням на ч. 3 ст. 27 КК, в якій йдеться про такий вид співучасника як організатор кримінального правопорушення, по-друге, з посиланням на стадію вчиненого посягання (закінчений замах - ч. 2 ст. 15 КК), оскільки виконавець не вчинив закінченого посягання; по-третє, із посиланням на конкретний інкримінований особі злочин, у даному випадку - п. 11 ч. 2 ст. 115 КК.
Суд наголошує, що у формулі кримінально-правової кваліфікації вказуються, окрім інкримінованої особі статті Особливої частини кримінального закону, статті Загальної частини кримінального закону лише у випадках зазначення стадії вчинення кримінального правопорушення (готування або замах) або ж для вказівки на роль особи, крім ролі виконавця (організатор, підбурювач або пособник). Вказівка на інші статті Загальної частини кримінального закону у формулі кримінально-правової кваліфікації є зайвою.
Зі змісту матеріалів у цьому провадженні вбачається, що засуджена чітко розуміла, які саме дії їй інкриміновано. Тому Суд вважає, що всі учасники кримінального провадження усвідомлювали те, що особі інкримінується саме організація замаху на умисне вбивство на замовлення.
Суд звертає увагу на те, що у ситуації, яка має місце у цьому провадженні, засуджена намагалася організувати закінчене вбивство і саме для цього залучила потенційного виконавця. До того ж її дії були успішними. Тай подальше спілкування із виконавцем злочину, на думку засудженої, було успішним, а тому вона продовжувала комунікацію щодо реалізації плану на умисне вбивство. Вочевидь, засуджена не усвідомлювала того факту, що виконавець у цьому провадженні повідомив правоохоронні органи про злочин, вчинення якого планується. Тож такі дії суттєво відрізняються від випадків кримінально-правової оцінки невдалого підшукання особою потенційних співучасників.
Застосування кримінально-процесуального прийому розслідування злочинів у вигляді імітування вчинення злочину потрібно оцінювати з урахуванням сприйняття особи, щодо якої він застосований. Вочевидь, особа вважає, що має місце реальне вчинення суспільно небезпечного діяння, однак помиляється, оскільки вчинення злочину імітується правоохоронними органами з метою викриття організатора чи інших осіб.
У цьому провадженні виконавець умисного вбивства, який був підшуканий організатором цього злочину, а далі повідомив правоохоронні органи про злочин, вчинення якого планується, не вчинив закінченого вбивства, оскільки мало місце імітування вчинення цього злочину.
ВИСНОВКИ: особа вчинила усі дії, які вважала необхідними для організації умисного вбивства на замовлення, а злочин не було закінчено лише з причин, які не залежали від її волі, а тому її дії правильно кваліфіковані як замах на злочин, а не готування до злочину, як про це стверджує захисник.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: ознаки провокації злочину, злочини проти життя, спрямованість умислу винного, незакінчений злочин
