Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 19 червня 2025 року
у справі № 639/5940/21[1]
Кримінальна юрисдикція
Щодо кваліфікації дій особи як замаху на умисне вбивство
ФАБУЛА СПРАВИ
За вироком суду першої інстанції ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції в частині перекваліфікації дій ОСОБА_6 з ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 121 КК і призначеного покарання, та ухвалив новий вирок, за яким ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
ОЦІНКА СУДУ
В матеріалах провадження відсутні докази того, що засуджений вчиняв цілеспрямовані дії поза власною волею чи втратив суб'єктивний контроль за своєю поведінкою, не усвідомлював змісту вчинених дій чи не бажав їх здійснити, або не усвідомлював розвитку причинного зв`язку від його діяння до наслідку, який прагнув заподіяти.
Оскаржене судове рішення містить переконливе обґрунтування того, чому саме в цьому провадженні застосування ножа як знаряддя вчинення злочину пов'язане з усвідомленням засудженим суспільної небезпечності своїх дій та їх спрямованості на заподіяння смерті, передбаченням відповідного наслідку та бажанням заподіяти смерть.
В контексті викладених апеляційним судом мотивів щодо оцінки механізму і характеру завданих ножем ударів, спричинених травматичних впливів і заподіяних наслідків, цей суд правильно не сприйняв як обґрунтовані умовиводи місцевого суду, який виходив із того, що нанесені удари були «хаотичними», тобто такі, що позбавлені певної спрямованості, безладні. По суті місцевий суд вдався до довільної оцінки встановлених обставин не притаманними кримінально-правовому аналізу методами, оскільки обґрунтування, які спираються на уявленнях про «хаотичні удари», базуються на методологічній практиці, що заснована на свідомому порушенні принципів (законів) логіки і гносеології, наслідком чого у цьому провадженні є підміна об`єкта оцінки, яким є не докази, а відірвана від них семантична конструкція, яка не бере до уваги, що попри опір потерпілого удари ножем із силою були завдані у життєво важливі органи і були спрямовані саме на їх ураження.
Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що умисел є прямим і конкретизованим, оскільки характер застосованого насильства свідчить про усвідомлення винним суспільно небезпечного характеру своїх дій, передбачення ним високої вірогідності заподіяння смерті, що з огляду на локалізацію заподіяних ушкоджень наближається до передбачення неминучості її настання, і відповідно обґрунтував бажання винного заподіяти смерть потерпілому в оскарженому судовому рішенні.
Колегія суддів відхиляє доводи захисника про те, що ОСОБА_6 вжив заходів для надання допомоги потерпілому, а не залишив місця злочину не вчинивши дій з надання допомоги потерпілому. Той факт, що ОСОБА_6 пішов до дружини потерпілого і повідомив про те, що сталося, внаслідок чого вона отримала змогу викликати швидку, не свідчить про безпідставність висновку апеляційного суду, який ґрунтується на оцінці доказів у їх сукупності і взаємозв`язку.
Встановлені обставини свідчать, що засуджений особисто не надав допомоги потерпілому, не викликав швидку медичну допомогу. За показаннями свідка ОСОБА_9, яка є цивільною дружиною потерпілого, 04 червня 2022 року о 04:30 вона перебувала вдома, до неї зайшов ОСОБА_6 , який перебував у стані сп`яніння, та сказав, щоб вона забирала свого чоловіка, бо він його вдарив ножем. Вона пішла шукати потерпілого, ОСОБА_6 пішов за нею та говорив, що між ним та потерпілим виникла сварка, і якщо вона його не забере, він його доб`є. У під`їзді вона побачила кров на підлозі. Потерпілого знайшла вдома у сусіда на ім`я ОСОБА_10 , він обмивав кров. Потім ОСОБА_10 допоміг ОСОБА_8 піднятися додому. При цьому за ними йшов ОСОБА_6 та висловлював ОСОБА_8 погрози, намагався спровокувати конфлікт, але свідок заважала ОСОБА_6 реально вчиняти конфліктні дії. В подальшому ОСОБА_10 забрав ОСОБА_6 від квартири потерпілого. Свідок попросила свою подругу ОСОБА_11 допомогти їй надати допомогу потерпілому, а біля 06:00 свідок викликала швидку допомогу.
Виклик за таких обставин свідком ОСОБА_9 швидкої допомоги та намагання її та сторонніх осіб самостійно зупинити кровотечу у потерпілого, не є тими активними діями з боку винуватого, які свідчать про вжиття дієвих заходів з надання ОСОБА_6 допомоги потерпілому, що утворюють собою необхідну складову юридичного змісту такого психічного ставлення до вчиненого і його наслідків, що свідчить про небажання їх настання.
Отже, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що засуджений залишив місце злочину, не вживши ніяких заходів для надання допомоги потерпілому.
ВИСНОВКИ: за наявності умислу, спрямованого на заподіяння смерті, врятування потерпілому життя внаслідок втручання інших осіб, якими надана відповідна допомога, кваліфікація дій винуватого як замаху на умисне вбивство є правильною.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: злочини проти життя, злочини проти здоров'я, правила кваліфікації злочинів, незакінчений злочин, спрямованість умислу винного
