Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 31 липня 2025 року
у справі № 285/1934/16-к
Кримінальна юрисдикція
Щодо моменту встановлення стану здоров`я особи та необхідності у застосуванні примусового заходу медичного характеру
ФАБУЛА СПРАВИ
Ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_5 визнано таким, який вчинив суспільно небезпечне діяння, передбачене ч. 1 ст. 115 КК, та застосовано щодо нього примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги з суворим наглядом.
Ухвалою апеляційного суду зазначену ухвалу місцевого суду щодо ОСОБА_5 скасовано в частині відшкодування моральної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_9 та стягнення витрат на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_10 на користь міської ради і призначено в цій частині новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. У частині стягнення процесуальних витрат за проведення судової трасологічної експертизи ухвалу місцевого суду змінено, постановлено віднести ці витрати на рахунок держави.У решті ухвалу залишено без зміни.
ОЦІНКА СУДУ
Метою примусових заходів медичного характеру є обов`язкове лікування особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та запобігання вчиненню нею інших суспільно небезпечних діянь. Сутність примусових заходів медичного характеру полягає у тому, щоб забезпечити безпеку психічно хворій особі та захистити від неї суспільство.
Згідно з ч. 1 ст. 94 КК обрання судом певного виду примусового заходу медичного характеру залежить від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб. При визначенні ступеня небезпечності психічно хворого судом має бути надана оцінка у тому числі психічного стану особи на момент розгляду справи і небезпечності цього хворого для оточуючих, що випливає з характеру захворювання.
Встановлення неосудності (обмеженої осудності) особи здійснюється судом на підставі висновків психіатричної експертизи. У той же час положеннями ч. 4 ст. 513 КПК передбачено, що якщо буде встановлено, що суспільно небезпечне діяння особа вчинила у стані неосудності, а на момент судового розгляду видужала або внаслідок змін у стані її здоров`я відпала потреба в застосуванні примусових заходів медичного характеру, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру. Також ст. 95 КК передбачено, що огляд зазначених осіб для вирішення питання про наявність підстав для припинення або зміни застосування таких заходів здійснюється комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на 6 місяців.
У цьому кримінальному провадженні апеляційний суд послався на дані висновку судово-психіатричної експертизи від 14 червня 2016 року, згідно з якими ОСОБА_5 у період вчинення кримінального правопорушення, в якому він підозрюється (22.03.2016), виявляв ознаки хронічного маячного розладу, за своїм психічним станом не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. На теперішній час ОСОБА_5 виявляє ознаки хронічного маячного розладу, за своїм психічним станом не може усвідомлювати свої дії та керувати ними. За психічним станом ОСОБА_5 рекомендовано застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом. Також апеляційний суд послався на показання лікаря ОСОБА_11, який в судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що ОСОБА_5 перебуває на обліку у лікаря-психіатра та страждає на психічний розлад із маячним синдромом, клініка такого захворювання формується протягом деякого часу, після проведення експертиз стан ОСОБА_5 не змінився.
Однак апеляційний суд не врахував, що зазначена експертиза була проведена за 8 з половиною років до постановлення ухвали цього суду, що не дає достатніх підстав для обґрунтованого висновку про необхідність застосування щодо ОСОБА_5 примусових заходів медичного характеру та визначення їх виду з урахуванням його дійсного стану здоров`я на момент розгляду кримінального провадження.
ВИСНОВКИ: стан здоров`я особи та необхідність у застосуванні того чи іншого примусового заходу має бути встановлено саме на момент судового розгляду. Потім доцільність у їх застосуванні перевіряється через кожні 6 місяців.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: ПЗМХ, злочини проти життя та здоров'я особи, стан неосудності
