Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2025 року
м. Київ
справа № 285/1934/16-к
провадження № 51-4548км19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
особи, щодо якої застосовано
примусові заходи
медичного характеру, ОСОБА_5 (у режимі відеоконференції),
законного представника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
прокурора ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_7 та законного представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_5 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 18 листопада 2024 року в кримінальному провадженні № 12016060090000452 щодо
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнаного таким, який вчинив суспільно небезпечне діяння, передбачене ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК), із застосуванням до нього примусових заходів медичного характеру.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
1. Ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 28 червня 2024 року ОСОБА_5 визнано таким, який вчинив суспільно небезпечне діяння, передбачене ч. 1 ст. 115 КК, та застосовано щодо нього примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги з суворим наглядом.
2. Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 18 листопада 2024 року зазначену ухвалу місцевого суду щодо ОСОБА_5 скасовано в частині відшкодування моральної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_9 та стягнення витрат на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_10 на користь Звягельської міської ради і призначено в цій частині новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. У частині стягнення процесуальних витрат в сумі 880, 40 грн за проведення судової трасологічної експертизи ухвалу місцевого суду змінено, постановлено віднести ці витрати на рахунок держави.У решті ухвалу залишено без зміни.
3. За обставин, встановлених судом та наведених в ухвалі місцевого суду, 22 березня 2016 року близько 15:20 ОСОБА_5 та ОСОБА_10 зустрілися на перехресті вулиць Житомирської та Гетьмана Сагайдачного поблизу бару "От заката до рассвета" в м. Новоград-Волинський Житомирської області, де на ґрунті особистих неприязних відносин ОСОБА_5 вирішив вбити ОСОБА_10 .Далі, без відриву в часі, ОСОБА_5 правою рукою дістав із лівого рукава власної куртки сокиру, якою зі значною силою прикладання наніс численні удари по голові ОСОБА_10 , спричинивши йому тілесні ушкодження у виді: уламкових переломів кісток склепіння і основи черепа з розміжченням речовини головного мозку в ділянці мозочка, стовбурової частини мозку, правої потиличної та правої вискової долей, рани волосистої частини голови, що входять у комплекс відкритої черепно - мозкової травми, супроводжувалися грубим ушкодженням, набряком і стисканням головного мозку та мають прямий причиновий зв`язок із настанням смерті ОСОБА_10 . Таким чином ОСОБА_5 умисно вбив ОСОБА_10 і залишив місце вчинення суспільно небезпечного діяння.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
4. В аналогічних за доводами касаційних скаргах захисник ОСОБА_7 та законний представник ОСОБА_6 , які діють в інтересах ОСОБА_5 , до якого у цьому кримінальному провадженні застосовано примусові заходи медичного характеру, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_5 скасувати і призначити новий розгляд у цьому суді. На обґрунтування своїх вимог зазначають, що, відхиляючи апеляційні скарги сторони захисту, суд апеляційної інстанції не перевірив із достатньою повнотою наведених у них доводів та свого рішення належним чином не вмотивував, формально погодившись з висновками місцевого суду. При цьому усупереч вимогам ч. 3 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) залишив поза увагою клопотання сторони захисту про повторне дослідження обставин кримінального провадження, здійснив апеляційний розгляд незаконним складом суду та не встановив необхідність застосування щодо ОСОБА_5 примусових заходів медичного характеру на момент постановлення ухвали, пославшись на дані висновку судово-психіатричної експертизи, проведеної у 2016 році, а доводи сторони захисту про зміни у стані здоров`я ОСОБА_5 і втрату ним суспільної небезпечності проігнорував. Даючи власний аналіз доказам у кримінальному провадженні, вважають, що причетність ОСОБА_5 до вчинення інкримінованого йому суспільно небезпечного діяння не доведено. Також зазначають про порушення під час досудового розслідування права ОСОБА_5 на захист, оскільки з моменту встановлення його неосудності йому не було призначено законного представника та не відкрито їм матеріали кримінального провадження в порядку статей 290, 293 КПК. Просять передати ОСОБА_5 на піклування законному представнику ОСОБА_6 , який є його рідним братом.
Позиції інших учасників судового провадження
5. У судовому засіданні суду касаційної інстанції ОСОБА_5 , його захисник ОСОБА_7 та законний представник ОСОБА_6 касаційні скарги підтримали і просили їх задовольнити.
6. Прокурор проти задоволення касаційних скарг заперечила.
Мотиви суду
7. Заслухавши доповідь судді, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені в касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарги підлягають задоволенню з огляду на таке.
8. За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
9. Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
10. Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку, та повинна відповідати тим же вимогам, що і судові рішення суду першої інстанції. Згідно зі ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції має бути зазначено підстави, на яких її визнано необґрунтованою. Тобто у цьому рішенні слід проаналізувати аргументи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен із них вичерпну відповідь. Обсяг розгляду в суді апеляційної інстанції має бути таким, щоб він дозволив відповісти на всі доводи апеляційної скарги і постановити законне та обґрунтоване рішення.
11. Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, якщо в апеляційному суді постає питання про встановлення певного факту в інший спосіб, ніж це було здійснено у суді першої інстанції, тоді повнота дослідження доказів щодо цього факту має бути забезпечена у повному обсязі.
12. У цьому кримінальному провадженні апеляційний суд не дотримався вищевказаних вимог кримінального процесуального закону.
13. Так, метою примусових заходів медичного характеру є обов`язкове лікування особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та запобігання вчиненню нею інших суспільно небезпечних діянь. Сутність примусових заходів медичного характеру полягає у тому, щоб забезпечити безпеку психічно хворій особі та захистити від неї суспільство.
14. Згідно з ч. 1 ст. 94 КК обрання судом певного виду примусового заходу медичного характеру залежить від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб. При визначенні ступеня небезпечності психічно хворого судом має бути надана оцінка у тому числі психічного стану особи на момент розгляду справи і небезпечності цього хворого для оточуючих, що випливає з характеру захворювання.
15. Встановлення неосудності (обмеженої осудності) особи здійснюється судом на підставі висновків психіатричної експертизи. У той же час положеннями ч. 4 ст. 513 КПК передбачено, що якщо буде встановлено, що суспільно небезпечне діяння особа вчинила у стані неосудності, а на момент судового розгляду видужала або внаслідок змін у стані її здоров`я відпала потреба в застосуванні примусових заходів медичного характеру, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру. Також ст. 95 КК передбачено, що огляд зазначених осіб для вирішення питання про наявність підстав для припинення або зміни застосування таких заходів здійснюється комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на 6 місяців.
16. Аналіз наведених норм свідчить, що стан здоров`я особи та необхідність у застосуванні того чи іншого примусового заходу має бути встановлено саме на момент судового розгляду. Потім доцільність у їх застосуванні перевіряється через кожні 6 місяців.
17. У цьому кримінальному провадженні апеляційний суд послався на дані висновку судово-психіатричної експертизи від 14 червня 2016 року, згідно з якими ОСОБА_5 у період вчинення кримінального правопорушення, в якому він підозрюється (22.03.2016), виявляв ознаки хронічного маячного розладу, за своїм психічним станом не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. На теперішній час ОСОБА_5 виявляє ознаки хронічного маячного розладу, за своїм психічним станом не може усвідомлювати свої дії та керувати ними. За психічним станом ОСОБА_5 рекомендовано застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом. Також апеляційний суд послався на показання лікаря ОСОБА_11 , який в судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що ОСОБА_5 перебуває на обліку у лікаря-психіатра та страждає на психічний розлад із маячним синдромом, клініка такого захворювання формується протягом деякого часу, після проведення експертиз стан ОСОБА_5 не змінився.
18. Однак апеляційний суд не врахував, що зазначена експертиза була проведена за 8 з половиною років до постановлення ухвали цього суду, що не дає достатніх підстав для обґрунтованого висновку про необхідність застосування щодо ОСОБА_5 примусових заходів медичного характеру та визначення їх виду з урахуванням його дійсного стану здоров`я на момент розгляду кримінального провадження.
19. Що ж стосується показань у суді першої інстанції лікаря-психіатра ОСОБА_11 , на які послався у своїй ухвалі апеляційний суд, то в апеляційних скаргах сторона захисту стверджувала, що у своїх показаннях лікар зазначав про те, що за станом здоров`я на цей час ОСОБА_5 не становить суспільної небезпеки для себе та оточуючих, проходить лікування й реабілітацію за місцем проживання, проте в ухвалі місцевого суду його показання відображені недостовірно і суперечливо. На підтвердження цього факту сторона захисту в апеляційних скаргах просила повторно дослідити показання лікаря-психіатра ОСОБА_11 , а також документи щодо актуального стану здоров`я ОСОБА_5 , факту його проживання разом із братом ОСОБА_6 , який на постійній основі здійснює догляд за ним, його характеристику за місцем проживання, які проігнорував суд першої інстанції.
20. Крім цього сторона захисту оспорювала висновки місцевого суду щодо доведеності причетності ОСОБА_5 до вчинення інкримінованого йому суспільно небезпечного діяння, вказуючи на окремі суперечності в доказах, на які послався суд. Зокрема не погоджувалася з критичною оцінкою судом показань свідків ОСОБА_6 і ОСОБА_12 , які вказували, що на відеозаписі з місця події не їхній син, а інший чоловік, вищий на зріст та одягнений не в той одяг, у якому затримали ОСОБА_5 . Звертала увагу апеляційного суду на те, що всупереч вимогам ч. 4 ст. 95 КПК, яка, за винятком прямо передбачених у ній випадків, зобов`язує суд обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, суд першої інстанції, незважаючи на заперечення ОСОБА_5 своєї причетності до інкримінованого злочину, в ухвалі про застосування до нього примусових заходів медичного характеру послався на дані поданої ним під час досудового розслідування явки з повинною, а також на його показання, надані лікарю-психіатру під час проведення судово-психіатричної експертизи. Від допиту одного із ключових свідків ОСОБА_13 сторона обвинувачення відмовилась, а другий свідок - очевидець події ОСОБА_14 під час допиту в судовому засіданні місцевого суду, хоч і підтвердила, що бачила вбивство, але не впізнала ОСОБА_5 як особу, яка його вчинила. У тексті апеляційних скарг захисник і законний представник ОСОБА_5 з посиланням на вимоги ч. 3 ст. 404 КПК неодноразово наполягали на повторному дослідженні доказів.
21. У рішенні у справі «Шабельник проти України (№ 2)» Європейський суд з прав людини констатував порушення вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого суду у зв`язку з посиланням судів для встановлення факту вчинення вбивства заявником на його показання, надані лікарям-психіатрам під час проведення судово-психіатричної експертизи, наголосивши, що сфера застосування відповідної експертизи обмежувалась встановленням його осудності та психічного стану у відповідний період (п. 53). Також Європейський суд звернув увагу на ненадання національними судами відповідей на конкретні аргументи заявника щодо доказової цінності протоколу огляду місця події та показань свідків, які лише підтверджували викладені ним обставини у зізнавальних показаннях, від яких він відмовився в суді (п. 51). У рішенні у справі «Жуковський проти України» Європейський суд констатував порушення вимог ст. 6 Конвенції у зв`язку з необґрунтованим обмеженням права заявника на допит свідків, зазначивши, що всі докази повинні зазвичай надаватися у відкритому судовому засіданні в присутності підсудного з метою забезпечення змагальних дебатів та надання підсудному можливості заперечувати показання свідка обвинувачення і допитати його (пункти 40-47).
22. У засіданні суду апеляційної інстанції сторона захисту зазначила про відсутність у неї клопотань до початку апеляційного розгляду. Проте з огляду на суттєвість питань, які підлягали з`ясуванню у цьому кримінальному провадженні, та його надмірну невиправдану тривалість, заявлене в апеляційних скаргах сторони захисту клопотання про повторне дослідження доказів потребувало більш ретельного ставлення з боку апеляційного суду. Однак апеляційний суд, відхиливши апеляційні скарги сторони захисту, не перевірив із достатньою повнотою викладені в них доводи, формально погодившись з висновками суду першої інстанції та пославшись на ті ж самі докази. Водночас власних висновків не сформулював, аргументованих відповідей на доводи апеляційних скарг не надав і належних мотивів їх відхилення у своїй ухвалі не навів.
23. Такий підхід апеляційного суду в даному випадку не сприяв досягненню завдань кримінального провадження, усуненню обґрунтованих сумнівів у справедливості провадження в цілому та перешкодив постановленню ним законного і обґрунтованого судового рішення.
24. Водночас усупереч наведеному в касаційних скаргах сторони захисту суд касаційної інстанції не встановив порушень вимог статей 290, 293 КПК у цьому кримінальному провадженні. Так, із матеріалів провадження убачається, що 07 липня 2016 року досудове розслідування у ньому було закінчено і цього ж дня матеріали провадження були відкриті сторонам у порядку ст. 290 КПК для ознайомлення. 11 липня 2016 року копії клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру та реєстру матеріалів досудового розслідування було вручено захисникам ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , які представляли інтереси ОСОБА_5 у ході досудового розслідування, що цілком відповідає вимогам ст. 293 КПК.
25. ОСОБА_6 був допущений до справи в якості законного представника ОСОБА_5 22 травня 2017 року, коли справа вже перебувала на розгляді в суді першої інстанції, і мав можливість повною мірою користуватися своїми процесуальними правами, у тому числі знайомитися з матеріалами провадження. Згідно з ч. 1 ст. 44 КПК законний представник залучається до участі в процесуальній дії разом із підозрюваним, обвинуваченим, якщо ним є особа, визнана у встановленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною. Однак даних про прийняття таких рішень щодо ОСОБА_5 матеріали провадження не містять. Відтак право ОСОБА_5 на захист у цьому контексті не зазнало порушень.
26. Водночас з огляду на інші допущені у цьому кримінальному провадженні істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, про які було зазначено вище, Суд дійшов висновку, що касаційні скарги сторони захисту підлягають задоволенню, а ухвала апеляційного суду скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно належним чином перевірити доводи, викладені в апеляційних скаргах, задовольнивши в необхідному для цього обсязі клопотання про повторне дослідження доказів, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог кримінального процесуального закону і прийняти законне та обґрунтоване судове рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 438, 441, 442 КПК, колегія суддів
ухвалила:
Касаційні скарги захисника ОСОБА_7 та законного представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_5 задовольнити.
Ухвалу Житомирського апеляційного суду від 18 листопада 2024 року щодо ОСОБА_5 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
