Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 11 вересня 2025 року
у справі № 990/320/23
Адміністративна юрисдикція
Щодо наявності у громадянина України громадянства іншої держави, набутого добровільно у повнолітньому віці, як підстави для втрати громадянства України
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовною заявою до Президента України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державна міграційна служба України, у якій просив визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 18.07.2022 в частині визнання його, ОСОБА_1, таким, що втратив громадянство України.
Касаційний адміністративний суд рішенням відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.
ОЦІНКА СУДУ
Питання громадянства України до 01.03.2001 врегульовувалися Законом № 1636-XII, а з 01.03.2001 - Законом № 2235-III [дата набрання чинності вказаного Закону].
Відповідно до статті 1 Закону № 1636-XII, введеного в дію постановою Верховної Ради України з дня його опублікування (13.11.1991), в Україні існує єдине громадянство. На підставі двосторонніх міждержавних договорів допускається подвійне громадянство.
20.05.1997 набрав чинності Закон України від 16.04.1997 № 210/97-ВР «Про внесення змін до Закону України «Про громадянство України», яким Закон № 1636-XII викладено у новій редакції.
Статтею 1 Закону № 1636-XII у цій редакції встановлено, що в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються цим Законом.
Відповідно до статті 18 Закону № 1636-XII, у цій же редакції, громадянство України припиняється: 1) внаслідок виходу з громадянства України; 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 20 Закону № 1636-XII у цій редакції було передбачено, що громадянство України втрачається: 1) якщо громадянин України добровільно набув громадянства іншої держави; 2) внаслідок вступу особи на військову службу, в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади іноземної держави без згоди на те державних органів України та за поданням відповідних державних органів України; 3) якщо громадянство України набуто внаслідок подання завідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів; 4) якщо особа, яка перебуває за межами України, не стала без поважних причин на консульський облік протягом семи років. Поважними причинами вважаються: відсутність дипломатичних представництв або консульських установ України в країні постійного проживання, тривала хвороба, воєнні дії та інші ситуації надзвичайного характеру. За громадянином України не визнається належність до іноземного громадянства до прийняття рішення про втрату громадянства України.
Зазначена редакція статей 1, 18, 20 Закону № 1636-XII була чинною до дати втрати чинності Законом № 1636-XII у зв`язку з набранням чинності Закону № 2235-III.
Згідно з пунктами 1, 2 статті 2 Закону № 2235-III законодавство України про громадянство ґрунтується, зокрема, на принципах: єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України; запобігання виникненню випадків безгромадянства.
Відповідно до пункту 1 статті 3 Закону № 2235-III громадянами України є, зокрема, усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24.08.1991) постійно проживали на території України.
Статтею 17 Закону № 2235-III визначено, що громадянство України припиняється: 1) внаслідок виходу з громадянства України; 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Підстави для втрати громадянства України регламентовано статтею 19 Закону № 2235-III, згідно з пунктом 1 частини першої якої підставою для втрати громадянства України є, зокрема, добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття.
Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто.
Не вважаються добровільним набуттям іншого громадянства такі випадки: а) одночасне набуття дитиною за народженням громадянства України та громадянства іншої держави чи держав; б) набуття дитиною, яка є громадянином України, громадянства своїх усиновлювачів унаслідок усиновлення її іноземцями; в) автоматичне набуття громадянином України іншого громадянства внаслідок одруження з іноземцем; г) автоматичне набуття громадянином України, який досяг повноліття, іншого громадянства внаслідок застосування законодавства про громадянство іноземної держави, якщо такий громадянин України не отримав документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави.
Згідно із частинами другою та третьою статті 19 Закону № 2235-III положення пунктів 1, 3 частини першої цієї статті не застосовуються, якщо внаслідок цього громадянин України стане особою без громадянства. Датою припинення громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата видання відповідного указу Президента України.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що починаючи з 20.05.1997 наслідком наявності такої обставини, як добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, є припинення такій особі громадянства України шляхом його втрати (за умови якщо така втрата не зробить цю особу апатридом), що здійснюється на підставі акта Президента України. З прийняттям нового Закону № 2235-III чинне законодавство уточнило умови для застосування такого наслідку, а саме: якщо на момент набуття громадянства іншої держави особа досягла повноліття. Також законодавство передбачило випадки, коли набуття повнолітньою особою громадянства іншої держави вважається добровільним.
ВИСНОВКИ: починаючи з 1997 року, законодавством достатньо чітко визначено, що наявність у громадянина України громадянства іншої держави, набутого добровільно у повнолітньому віці, є обставиною, яку Україна встановила як підставу для втрати громадянства України такій особі (крім випадку, якщо внаслідок такої втрати громадянин України стане особою без громадянства).
КЛЮЧОВІ СЛОВА: умови припинення громадянства, оскарження рішень президента, процедура втрати громадянства
