Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 14 жовтня 2025 року
у справі № 707/2235/21
Кримінальна юрисдикція
Щодо відповідності криміналізації дій, передбачених ст. 436-1 КК України, праву на свободу вираження поглядів
Фабула справи: вироком, залишеним без змін апеляційним судом, ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 436-1 КК України за поширення символіки комуністичного тоталітарного режиму до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без конфіскації майна і на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.
Мотивація касаційної скарги: засуджений вважає, що в його діях відсутній склад інкримінованого злочину, адже стороною обвинувачення не доведено наявності в його діях пропаганди, що утворює об'єктивну сторону кримінального правопорушення за статтею 436-1 КК України, або умислу здійснити таку пропаганду.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ч. 1 ст. 10 Європейської Конвенції з прав людини право на свободу вираження поглядів включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Водночас у ч. 2 цієї статті зазначено, що здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Український законодавець у ст. 4 Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки" передбачив велику кількість випадків, на які не поширюється заборона. Тобто держава встановила не абсолютну заборону на використання символіки тоталітарних режимів, а врахувала низку чинників, за наявності яких діяння не підпадають під означену заборону.
Як наслідок, у статті кримінального закону (ст. 436-1 КК України) вказано, коли у діях особи немає складу злочину: «крім випадків, передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 4 Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки».
Наприклад, якщо у приватних колекціях є речі зі зображенням відповідної символіки комуністичного режиму, то такі діяння не тягнуть кримінальної відповідальності.
Тож законодавець встановив кримінально-карану заборону лише на діяння, які полягають у виготовленні, поширенні, а також публічному використанні символіки комуністичного, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, публічному виконанні гімнів.
Суд вважає, що таке обмеження відповідає ч. 2 ст. 10 Конвенції, оскільки не є абсолютним, є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, що особливо важливо в умовах агресивної війни, яка триває проти України.
Висновки: суд не вважає, що криміналізація дій, передбачених ст. 436-1 КК України може розглядатися як порушення ст. 10 Європейської Конвенції з прав людини, згідно з якою кожен має право на свободу вираження поглядів.
Ключові слова: доведення складу злочину, публічне використання символіки комунізму, форми злочину
