Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 30 травня 2019 року
у справі № 755/15216/16-к
Кримінальна юрисдикція
Щодо врахування презумпції невинуватості при призначенні покарання за сукупністю злочинів
Фабула справи: вироком районного суду ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України на 6 місяців арешту.
Ухвалою апеляційного суду цей вирок залишено без зміни.
Мотивація касаційної скарги: прокурор вважає, що в ході апеляційного розгляду суду було відомо, що ОСОБА_1 вчинив злочин до постановлення вироку районного суду, а тому останньому необхідно було призначити остаточне покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК України.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України за правилами, передбаченими в ч. 1 - 3 цієї ст., призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в ст. 72 цього Кодексу.
Конституцією України встановлені права, свободи та обов`язки людини і громадянина. Зокрема, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62).
Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно ч. 1 до ст. 17 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Відповідно до ч. 5 зазначеної статті поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 88 КК України, особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.
Переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1 був засуджений до 4-х років позбавлення волі вироком районного суду. Однак, ні під час судового розгляду, ні в судових дебатах прокурор у провадженні про цю обставину не зазначав, а матеріали даного кримінального провадження не містять даних, що ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у вчиненні іншого кримінального правопорушення і в районному суді щодо нього розглядається інше кримінальне провадження, а тому, при ухваленні оскаржуваного вироку, суду не була відома та обставина, що вироком районного суду він був засуджений за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі.
Висновки: таким чином, до того моменту, коли обвинувальний вирок суду набере законної сили, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, а тому відповідні державні органи повинні поводитися з нею як невинуватою особою. Це, зокрема, означає, що суди не мають права призначати покарання за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 ч. 4 КК України при наявності попереднього вироку, який не набрав законної сили. Такі висновки відповідають практиці Європейського суду з прав людини у рішенні в справі «Аллене де Рібемон проти Франції».
Ключові слова: таємне викрадення майна, спричинення матеріальної шкоди
