Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 01 листопада 2018 року
у справі № 910/18436/16
Господарська юрисдикція
Щодо умов визнання правочину фіктивним
Фабула справи: ПАТ "Укрнафта" звернулося до господарського суду з позовом до ТОВ "Індустрія Феросплавів" та ТОВ "Залізничсервіс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ТОВ "Промислово-Інноваційний Союз", про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору поруки.
Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Мотивація касаційної скарги: ПАТ "Укрнафта" зазначає, що невідповідність оспорюваного правочину вимогам закону у зв'язку з його вчиненням з боку ТОВ "Залізничсервіс" особою без необхідного обсягу цивільної дієздатності, а також його фіктивністю як такого, що не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність передбачених законом підстав для визнання недійсним договору поруки як фіктивного правочину, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами того, що сторони договору поруки не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення або ж діяли з обопільним умислом не створювати такі наслідки, тоді як у справі №910/8318/16 ТОВ "Залізничсервіс" (поручитель) відповідало як солідарний боржник аж до прийняття остаточного рішення Верховним Судом України.
Висновки: для визнання зобов'язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.
Ключові слова: чинність правочину, підтвердження фіктивності правочину, створення штучних підстав для обходу арбітражного застереження
