ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
06 червня 2014 р. Справа № 802/18/13-а
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Комара Павла Анатолійовича,
Суддів : Жданкіної Наталії Володимирівни
Сала Павла Ігоровича
за участю:
секретаря судового засідання: Мошняги Валентина Івановича
позивача: Давидовича П. І.
представника позивача: Маліцького П. І.
представників третіх осіб: Баранюка П. М., ОСОБА_5
за відсутності представника відповідача
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: голови селянського (фермерського) господарства "Соб" Давидовича Петра Івановича
до: Липовецької районної державної адміністрації, треті особи, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Нападівська сільська рада, ОСОБА_6
про: визнання нечинним та скасування розпорядження
ВСТАНОВИВ:
До Вінницького окружного адміністративного суду із позовом звернувся голова фермерського господарства "Соб" Давидович Петро Іванович до Липовецької районної державної адміністрації, треті особи, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Нападівська сільська рада про визнання нечинним та скасування розпорядження.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що розпорядженням Липовецької районної державної адміністрації №288 від 06.12.2004р. припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 22,88 га, яка була в користуванні ФГ "Соб" та передано останню до земель запасу Нападівської сільської ради.
На переконання позивача, заява від 06.11.2004р., що стала підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного розпорядження та припинення права постійного користування земельною ділянкою, написана від імені голови ФГ "Соб" Давидовича П. І., але не ним і не за його підписом, тобто іншою особою, що не була уповноважена фермерським господарством на вчинення таких дій.
У зв'язку із зазначеним, Давидович П. І. просить суд визнати оскаржуване розпорядження щодо припинення права постійного користування ФГ "Соб" земельною ділянкою площею 22,88 га нечинним та скасувати його.
В ході судового розгляду адміністративної справи ухвалою суду від 15.04.2014р. залучено до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_6.
В судовому засіданні позивач та представник позивача надали пояснення, що відтворюють зміст позовної заяви, просили суд адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідач письмових заперечень на позовну заяву з нормативно-документальним обґрунтуванням суду не надав, в судове засідання не з'явився, повноважного представника не направив, про час, дату та місце судових засідань повідомлявся завчасно та належним чином.
Представник третьої особи Нападівської сільської ради просив відмовити у задоволенні позову.
Представник третьої особи ОСОБА_6 у судовому засіданні заперечував проти позову з підстав наведених у письмових запереченнях на адміністративний позов (Т.2 а.с. 68-69), просив суд відмовити Давидовичу П. І. у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
Селянське (фермерське) господарство "Соб" зареєстроване Липовецькою районною державною адміністрацією 08.06.1994р. за №1 156 176 0000 000639 (Т. 1 а.с. 11).
Фермерське господарство здійснює свою діяльність на підставі Статуту, відповідно до якого головною метою створення господарства є збільшення обсягів продовольчих фондів держави і підвищення добробуту сімей селян на основі їх участі у підприємницькій діяльності.
На підставі рішення Липовецького районного суду Давидовичу П. І. для ведення фермерського господарства надано у користування земельну ділянку площею 22, 88 га на території Нападівської сільської ради, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею (Т.1 а.с. 9).
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство" громадяни України, які до 1 січня 2002 року отримали в постійне користування або оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства, мають переважне право на придбання (викуп) земельних ділянок розміром до 100 гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі до 50 гектарів ріллі, у власність з розстрочкою платежу до 20 років.
Так, враховуючи зазначену норму закону, Давидович П. І. в листопаді 2012р. звернувся до Липовецької РДА із заявою про приватизацію земельної ділянки. На що позивачу повідомили про відсутність у нього земельної ділянки, оскільки розпорядження Липовецької РДА №288 від 06.12.2004р. право постійного користування земельною ділянкою припинено на підставі відмови від користування такою (заява від 06.11.2004р.).
15.11.2012р. Давидовичем П. І. отримано розпорядження №288 від 06.12.2004р.
На думку позивача, вказане розпорядження є нечинним та таким, що підлягає скасуванню, у зв'язку із чим звернувся до суду за захистом порушених прав та законних інтересів.
Суд, визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень третіх осіб та наданих у справу доказів, виходив з наступного.
Статтею 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" визначається перелік питань, що вирішуються місцевими державними адміністраціями зокрема п. 7 визначає, що до компетенції місцевих районних адміністрацій належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.
Статтею 141 Земельного кодексу України визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є:
- добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;
- вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;
- припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;
- використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;
- використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
- систематична несплата земельного податку або орендної плати;
- набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;
- використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки (ч. 2 ст. 142 ЗК України).
Частиною 3 ст. 142 Земельного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.
Судом встановлено, що оскаржуване розпорядження прийнято на підставі заяви Давидовича П. І. від 06.11.2004р. про припинення фермерського господарства "Соб" та вилучення земельної ділянки.
У ході судового розгляду справи судом задоволено клопотання позивача та призначено почеркознавчу експертизу перед якою поставлено наступне питання: Чи виконано текст та підпис у заяві від 06.11.2004р. про припинення фермерського господарства "Соб" та вилучення земельної ділянки площею 22 га у селі Нападівка у зв'язку із погіршенням здоров'я Давидовичем П. І. чи іншою особою?
Згідно висновку судово - технічної та почеркознавчої експертизи №414/415/14-21 від 18.03.2014р. встановлено, що рукописний текст та підпис від імені Давидовича Петра Івановича у заяві "голові Липовецької райдержадміністрації" про припинення фермерського господарства "Соб" та вилучення земельної ділянки площею 22 га у селі Нападівка у зв'язку із погіршенням стану здоров'я від 06.11.2004р. виконано не Давидовичем Петром Івановичем, а іншою особою.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України підставою припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова користувача від такої. Оскільки, під час судового розгляду адміністративної справи судом з'ясовано, що заява про відмову є підробленою, відтак підстава для припинення права користування земельною ділянкою відсутня, у зв'язку із чим розпорядження Липовецької райдержадміністрації №288 від 06.12.2004р. є нечинним в частині припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 22,88 га, в тому числі 20 га ріллі, яка була надана в постійне користування фермерському господарству "Соб" та передання її до складу земель запасу Нападівської сільської ради.
Разом з тим, судом встановлено, що оскаржуваним розпорядженням припинено не лише право постійного користування фермерським господарством "Соб" земельною ділянкою 22, 88 га, але й на підставі самостійно поданої заяви голови фермерського господарства "Україна" ОСОБА_7 припинено право користування земельною ділянкою площею 17 га та передано останню до земель запасу Нападівської сільської ради.
У зв'язку із зазначеним, суд приходить до переконання, що оскаржуване розпорядження слід визнати нечинним лише в частині, що стосується селянського (фермерського господарства "Соб".
Щодо вимоги позивача скасувати оскаржуване розпорядження №288 від 06.12.2004р. суд зазначає наступне.
Із змісту статті 162 КАС України випливає, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень.
При цьому, пленум Вищого адміністративного суду України у постанові №7 від 20.05.2013р. наголошує на тому, що суди при прийнятті рішення повинні мати на увазі, що одночасне застосування обох способів захисту порушеного права - визнання спірного акта нечинним та скасування такого акта - є помилковим.
Скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.
Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.
Так, враховуючи зазначене, суд приходить до переконання про відмову у задоволенні позову в частині скасування оскаржуваного розпорядження.
Відповідно до частини першої статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Також, суд відмічає, що відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
З обставин адміністративної справи вбачається, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного рішення, відтак позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.
В силу ч. 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, суд вважає, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються належними, достовірними та допустимими доказами в частині визнання нечинним розпорядження Липовецької районної державної адміністрації №288 від 06.12.2012р. про припинення права постійного користування фермерським господарством "Соб" земельною ділянкою площею 22,88 га, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню в цій частині, відтак, в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Частиною 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати нечинним розпорядження Липовецької районної державної адміністрації №288 від 06.12.2012р. про припинення права постійного користування фермерським господарством "Соб" земельною ділянкою площею 22,88 га.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь голови селянського господарства "Соб" Давидовича Петра Івановича судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог у розмірі 17, 21 грн. та відшкодувати витрати на проведення судової експертизи в розмірі 1722, 00 грн. шляхом їх безспірного списання органами Державної казначейської служби України з рахунків Липовецької районної державної адміністрації.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Головуючий суддя
Комар Павло Анатолійович
Судді:
Жданкіна Наталія Володимирівна
Сало Павло Ігорович
