П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06 липня 2020року м. Київ
Справа № 363/3965/15-ц
Провадження: № 22-ц/824/1546/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,
суддів Пікуль А.А., Левенця Б.Б.,
секретар Гулієв М.Д.о,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги
ОСОБА_1
та Мусійченка Данила Леонідовича в інтересах Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»
на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 вересня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Рудюка О.Д.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_2 , Національний Банк України, про стягнення коштів за договорами банківського вкладу та зобов`язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и в :
У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 01 серпня 2015 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір відступлення права вимоги за строковими депозитними вкладами, які ОСОБА_2 вносив у 2004-2005 роках до ЗАТ КБ «Приватбанк» (в подальшому - ПАТ КБ «Приватбанк», після зміни назви - АТ КБ «Приватбанк») у національній грошовій одиниці (гривні). Тобто, ОСОБА_2 , як первісний кредитор, передав ОСОБА_1 , як новому кредитору, право вимоги усіх належних сум до сплати за договорами про депозитні вклади у ПАТ КБ "Приватбанк" від 31.01.2005 року №№177s756063, 177s756064, 177s756065, 177s756066, 177s756067,177s756068,177s756069, 177s756070, кожний на суму 500 000 грн, строком на 6 місяців (до 31.07.2005), з процентною ставкою у розмірі 20% річних. Вказані депозити вносились готівкою з видачею меморіальних ордерів №№1-8. ОСОБА_2 по закінченню терміну дії депозитних договорів неодноразово, як в усній, так і в письмовій формі звертався до банку з вимогою про повернення депозитних вкладів та нарахованих процентів, однак, на його звернення банк вказував на тимчасову неможливість повернення коштів, а 23.08.2005 року банк повідомив ОСОБА_2 про те, що в процесі службового розслідування було встановлено, що грошові кошти за депозитними договорами знаходяться в розпорядженні колишнього заступника директора Правобережного відділення ЗАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_4 , і за цим фактом порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України. Питання про повернення коштів банком буде вирішено в залежності від результатів розслідування кримінальної справи. Такі дії банку позивач вважає неправомірними, оскільки відповідач не повернув внесені депозитні кошти, це стало підставою для нарахування як процентів, так і штрафних санкцій, застосування індексу інфляції, нарахування пені. З урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив суд стягнути з банка на свою користь, як нового кредитора, 4 000 000 грн суми банківських вкладів, 396 712,32 грн процентів за користування грошовими коштами за період з 01.02.2005 року по 31.07.2005 року та 9 141 917,84 грн за період з 01.08.2005 року по 31.12.2016 року, 3 % річних на суму прострочення виплати вкладів у розмірі 1 457 697,58 грн, 13 999 492,64 грн збитків від інфляції та 3% пені згідно ч. 2 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 532 059 617,12 грн, а всього - 561 055 437,50 грн. Окрім того, просив вказану суму видати готівкою одноразовою операцією через касу будь-якого відділення Київського регіонального управління АТ КБ «Приватбанк» (т. 4 а.с. 79-85).
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 23 вересня 2019 року позов задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ на користь ОСОБА_1 за договарами банківського вкладу від 31.01.2005 року за №№ 177s756063, 177s756064, 177s756065, 177s756066, 177s756067,177s756068,177s756069, 177s756070 суму вкладів у розмірі 4 000 000 грн, проценти за користування грошовими коштами у період з 01.02.2005 року по 31.07.2005 року у розмірі 396 712,32 грн, проценти за користування грошовими коштами у період з 01.08.2005 року по 31.12.2016 року у розмірі 9 141 917,81 грн, 3% річних на суму прострочення виплати вкладів у розмірі 1 457 697,58 грн, інфляційні втрати на суму прострочення виплати вкладів у розмірі 13 981 181,40 грн, 3% пені від сум неповернутих вкладів в сумі 274 257,53 грн, а всього на суму 29 251 766,64 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено (т. 11 а.с. 46-55).
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_5 та АТ КБ "Приватбанк" в особі Мусійченка Д.Л. подали апеляційні скарги.
Мотивуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_5 зазначав що, виходячи з положень ч. 1 ст. 1058 ЦК України, банк за договором банківського вкладу надає вкладнику дві послуги: зберігання та фінансового управління грошима, вартістю цієї комплексної послуги за договором банківського вкладу є те, що банк має виплачувати, а не повертати вкладнику - номінальну суму вкладу та проценти, отже, на його думку, пеня за Законом України «Про захист прав споживачів» має обчислюватись саме з цієї вартості. Вказував, що така правова позиція підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16ц. Просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру пені за ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову. В іншій частині вважав оскаржуване рішення законним та обґрунтованим (т. 11 а.с. 68-73).
Мусійченко Д.Л. в інтересах АТ КБ «Приватбанк», обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначав, що договори про депозитні вклади від 31.01.2005 року №№ 1775756063-1775756070 на загальну суму 4 000 000,00 грн є нікчемними в силу закону, оскільки надані позивачем меморіальні ордери не є документами, що підтверджують факт внесення готівки в касу банку в розумінні Інструкції № 337, а саме: не містять коду платника (для фізичних осіб - ідентифікаційний номер), коду отримувача (для фізичних осіб - ідентифікаційний номер), рахунку платника (зазначається рахунок платника в банку), рахунку отримувача (зазначається номер рахунку отримувача в банку) у відповідних графах, замість номеру рахунку одержувача вказані номери договорів про депозитний вклад, в графі підписи не містять даних про посаду, прізвище та ініціали особи, яка їх підписала, що виключає можливість ідентифікації підписанта. Банком у суді першої інстанції заявлялось клопотання про призначення почеркознавчої експертизи підписів в договорах банківського вкладу з огляду на те, що підпис у договорах від 31.01.2005 та меморіальних ордерах від 31.01.2005 року №№ 1-8 виконано не ОСОБА_7 , яка в них зазначена, а іншою особою. Однак суд першої інстанції необгрунтовано відмовив у задоволенні даного клопотання, пославшись на те, що позивач визнає і не оспорює факт такого підпису іншою особою, отже, зазначений факт не підлягає доказуванню, оскільки єдиним доказом заперечення підпису може бути лише висновок почеркознавчої експертизи.Також вказував, що спірні договори про депозитний вклад не містять даних про відкриті рахунки банківського вкладу. Наспростування належності та допустимості меморіальних ордерів, банком суду першої інстанції було надано копію висновку № 8264 судово-економічної експертизи, що була проведена в рамках цивільної справи № 2-278/07 за позовом ОСОБА_2 до ЗАТ «Приватбанк» про розірвання депозитних вкладів та стягнення коштів по них. Банком також були надані виписки з каси за 31.01.2005, згідно яких, кошти від ОСОБА_2 у розмірі 4 000 000,00 грн не надходили, проте суд на вказаний доказ уваги не звернув, не надав належної правової оцінки. Інших документів на підтвердження факту внесення грошових коштів до АТ КБ «Приватбанк» позивач не надав. Також зазначав, що договори про депозитний вклад від 31.01.2005 року є нікчемними з огляду на положення ч.16 ст. 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" відповідно до якої,у разі виявлення зобов`язань банку перед іншими особами, що не обліковувалися за балансовими та/або позабалансовими рахунками банку на момент набуття права власності на акції банку державою, правочини, за якими виникають такі зобов`язання, вважаються нікчемними, а зобов`язання не підлягають виконанню банком. 21.12.2016 року держава в особі МФУ набула права власності на 100% акцій AT КБ «Приватбанк», відповідно з цієї дати держава є єдиним власником AT КБ «Приватбанк», зобов`язання банку перед ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за договорами про депозитний вклад не обліковувалися за балансовими та/або позабалансовими рахунками банку на момент набуття права власності на акції банку державою, а тому виконанню не підлягають. Звертав увагу на те, що 31.05.2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернулось до НБУ з інформаційним запитомпро наявністьчи/або відсутність звіту про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку (форма № 625) за контрагентом ОСОБА_2 по спірним договорам вкладу, на що 13.06.2019 року отримали відповідь про те, що станом на 01.12.2016 в базі статистичних даних НБУ запитувана інформація відсутня.Окрім того, на його думку, встановити чи нанесено шкоду ОСОБА_2 (привласнення коштів ОСОБА_2 ), чи ОСОБА_4 приймав грошові кошти, зокрема, у ОСОБА_2 , чи була наявна у ОСОБА_2 на той період готівка (по всіх депозитах) та чи діяв ОСОБА_4 як працівник АТ КБ «Приватбанк», чи як фізична особа, можливовиключно в межах розслідування кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_4 , однак дана справа до суду не направлена, ОСОБА_4 не визнаний винуватим (або невинуватим). З урахуванням того, що у даній справі предмет позову збігається із предметом позову у цивільній справі № 2-8444/11, для об`єктивного та всебічного розгляду, вважав необхідним витребування матеріалів цивільної справи № 2-8444/11 за позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Приватбанк», однак суд таких дій не вчинив. Також на думку скаржника, суд першої інстанції здійснив некоректний розрахунок шодо стягнення процентів заперіод з 01.08.2005 по 31.12.2016, стягнувши з банку 9 141 917,81 грн, тоді як за максимальною ставкою "на вимогу", яка діяла у банку, розмір процентів за вказаний період складав би 457 095,89 грн. (4 000 000*1 % / 365*4171). Надані позивачем договори є строковими, відсутня їх пролонгація, а тому відсутні умови для нарахування процентів, визначених договором, після закінчення строку їх дії. Матеріали справи не містять доказів звернення нового кредитора до банку з відповідними вимогами й повідомленнями щодо існування договору відступлення прав вимоги, а тому, на думку скаржника, право позивача не може вважатись порушеним, і відповідно до вимог ст. 625 ЦК України відсутні підстави для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат. Необґрунтованим є і розмір заборгованості, на які нараховані 3 % річних (4 252 054,80), період прострочення (4171 день) та початок нарахування індексу інфляції (з червня 2005 року). На його думку, на позивача не поширюється Закон України "Про захист прав споживачів", оскільки позивач ОСОБА_1 особисто для власних побутових потреб від АТ КБ «Приватбанк» послугу не отримував, в зв`язку з чим він не є споживачем в розумінні п. 22 ч. 1 даного Закону, відповідно відсутні і правові підстави щодо стягнення пені на підставі Закону України «Про захист прав споживачів». Суд першої інстанції необґрунтовано стягнув пеню за 4171 день, тоді як згідно з п. 1 ч. 1 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Також, на його думку, суд помилково вважав, що строк позовної давності не пропущений, оскільки договір відступлення права вимоги від 01.08.2015 не є підставою для переривання строку позовної давності в силу вимог ЦК України. Позивач дізнався про порушення свого права в липні 2011 року, коли ОСОБА_2 , представником якого був ОСОБА_1 , звертався до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом про стягнення коштів, а тому строк позовної давності на звернення ОСОБА_1 з даним позовом позивачем пропущений. Також судом першої інстанції не враховано вимоги ст. 141 ЦПК України щодо пропорційності частин задоволених позовних вимог та невірно обраховано судовий збір. Просив призначити у справі почеркознавчу експертизу підписів в договорах банківського вкладу, витребувати матеріали цивільної справи 3 2-8444/11 за позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Приватбанк» та скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23.09.2019 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у позові в повному обсязі (т. 11 а.с. 75-96).
Ухвалами Київського апеляційного суду від 08листопада та 25 листопада 2019 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні ( т. 11 а.с. 107-108, 109-110).
Кузьменко Ю.С. в інтересах НБУ у письмових поясненнях зазначила, що внесення коштів вкладником на депозитний рахунок дійсно не може бути оформлено меморіальним ордером відповідно до положень п. 1.1.91 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», при цьому в матеріалах справи не міститься жодного документу, що підтверджує внесення вкладником відповідних грошових сум на вкладні (депозитні) рахунки, які б відповідали вимогам нормативно-правових актів у сфері банківської діяльності, що діяли станом на 31.01.2005. На її думку, відхилення судом першої інстанції доводів відповідача та його клопотання про проведення почеркознавчої експертизи призвело до неповного з`ясування всіх обставин у справі, і як наслідок, судом першої інстанції фактично не надано оцінки тому факту чи були дотримані загальні вимоги ЦК України щодо чинності правочинів, що визначені ст. 203 ЦК України, чи договори банківського вкладу можуть вважатись такими, що взагалі вчинялися у письмовій формі відповідно до ст.ст. 207, 208 ЦК України. Також зазначала, що незрозумілим є те, що суд першої інстанції проценти на вклад нараховує за ставкою 20 %, не зважаючи на встановлення факту звернення вкладника з вимогою про повернення вкладу до закінчення строку його розміщення та положень ст. 1060 ЦК України. Вважала, що вимоги щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до вимог ст. 625 ЦК України не визначені в переліку вимог, на які не поширюється строк позовної давності, а тому нарахування судом першої інстанції 3 % річних та інфляційних втрат за період з 01.08.2005 по 31.12.2016 без мотивів відхилення заяви відповідача про застосування строку позовної давності не відповідає вимогам цивільно-процесуального законодавства. Пеня на підставі ч. 5 ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів» нарахована судом також за період, що перевищує 10 років, а тому загальний стягнутий судом розмір збитків (3% річних, інфляційних втрат та пені) втричі перевищує суму збитків (4 000 000 грн сума депозитів), не можна вважати таким, який би відповідав завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи. Просила вирішити спір відповідно до законодавства України на підставі обставин (фактів), які будуть встановлені під час розгляду доводів та вимог апеляційних скарг (т. 11 а.с. 118-125).
У відзиві на апеляційну скаргу Мусійченка Д.Л. в інтересах АТ КБ «ПриватБанк» Лупейко О.В. підтримав правову позицію, висловлену у поданій ним апеляційній скарзі, просив апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» відхилити, а його апеляційну скаргу задовольнити (т. 11 а.с. 151-154).
Відзив Мусійченка Д.Л. в інтересах АТ КБ «ПриватБанк» на апеляційну скаргу ОСОБА_1 по своїй суті є повторенням правової позиції, що викладена в апеляційній скарзі банку (т. 11 а.с. 165-175).
ОСОБА_2 правом відзиву на апеляційні скарги не скористався.
В судовому засіданні ОСОБА_5 підтримав подану ним апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, та просив її задовольнити. Проти апеляційної скарги представника АТ КБ «Приватбанк» заперечував.
Мусійченко Д.Л. в інтересах АТ КБ «Приватбанк» в судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги ОСОБА_5 , підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
ОСОБА_2 та представник НБУ в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 31.01.2005 року між ОСОБА_8 та ПАТ КБ «Приватбанк» укладено 8 договорів про депозитний вклад №.№ 177s756063, 177s756064, 177s756065, 177s756066, 177s756067, 177s756068, 177s756069, 177s756070 кожний на суму 500 000 грн зі строком на 6 місяців (до 31 липня 2005 року) з процентною ставкою у розмірі 20% річних. Факт внесення коштів на депозитний вклад підтверджується меморіальними ордерами №№ 1-8 від 31.01.2005 року (т. 1 а.с. 19-42).
По закінченню терміну дії депозитних договорів ОСОБА_2 неодноразово звертався до банку з письмовими заявами (26.05.2005р., 22.07.2005р., 08.08.2005р.) з вимогами про повернення депозитних вкладів та нарахованих процентів. На його звернення 08.06.2005 року відповідачем була надана відповідь про тимчасову неможливість повернення коштів у зв`язку з проведенням службового розслідування. 23.08.2005 року ОСОБА_9 банком повідомлено про те, що грошові кошти за депозитними договорами знаходяться у розпорядженні колишнього заступника директора Правобережного відділення ЗАТ КБ «Приватбанк» Липовського А.Ф . За зверненням банку за цими фактами порушено кримінальне провадження за ознаками ч. 5 ст. 191 КК України УСБУ у Дніпропетровській області, питання щодо повернення коштів вирішуватиметься у залежності від результатів розслідування кримінального провадження (т. 1 а.с. 99-124).
01 серпня 2015 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_11 укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор ( ОСОБА_2 ) відступає новому кредитору ( ОСОБА_1 ) належне первісному кредитору право вимоги за договорами строкового депозитного вкладу № 177s756063, № 177s756064, № 177s756065, №177s756066, № 177s756067, № 177s756068, № 177s756069, № 177s756070 від 31.01.2005 року на загальнусуму вкладів у розмірі 4 000 000 грн, з процентною ставкою у розмірі 20% річних, строком на 6 місяців.
За цим договором у відповідності до п. 1.3. до нового кредитора переходить право вимагати від боржника належного та реального виконання наступних обов`язків: повернення грошових коштів у розмірі депозитних вкладів, отриманих боржником згідно депозитних договорів, укладених між первісним кредитором та боржником, а саме 4 000 000 грн;виплати нарахованих станом на дату укладання цього договору процентів за депозитними договорами; виплати будь яких інших платежів у відповідних сумах, що підлягають сплаті боржником на підставі депозитних договорів, включаючи неустойку, втрати від інфляційного знецінення грошових коштів, плату за користування чужими грошовими коштами та інші платежі; інших обов`язків, встановлених депозитними договорами.
Відповідно до п. 1.4 договору до нового кредитора переходять усі без винятку права та обов`язки первісного кредитора, що випливають із депозитних договорів (т. 1 а.с. 9-11).
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що укладення договорів банківського вкладу та внесення коштів на рахунки банку за цими договорами підтверджується оригіналами вказаних договорів, у яких містяться необхідні умови таких договорів. Оскільки відповідачем не спростовано докази позивача про укладення з відповідачем договорів банківського вкладу, внесення коштів на рахунки по вкладу та не виконання відповідачем зобов`язань за цими договорами щодо повернення даних коштів, суд вважав, що позовні вимоги в частині стягнення коштів, внесених за договорами банківських вкладів на суму вкладів у розмірі 4 000 000 грн, процентів за користування грошовими коштами у період з 01.02.2005 року по 31.07.2005 року у розмірі 396 712, 32 грн, процентів за користування грошовими коштами у період з 01.08.2005 по 31.12.2016 року у розмірі 9 141 917,81 грн. підлягають задоволенню. Також вважав, що оскільки АТ КБ «ПриватБанк» не було виконано грошове зобов`язання по виплаті як первісному кредитору ОСОБА_2 , так і новому кредитору ОСОБА_1 сум вкладів та процентів по вкладу після звернення з відповідними заявами, позивач в силу положень статті 625 ЦК України має право на стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції по договорам, укладеним у національній валюті, а також 3% річних від простроченої суми. Щодо позовних вимог про стягнення пені, суд першої інстанції виходив із того, що в даному випадку вартістю послуг буде сума нарахованих відсотків, які не були сплачені банком відповідно до умов договору та в порушення вимог ст. 1061 ЦК України, а тому, здійснений позивачем розрахунок штрафних санкцій у вигляді пені у розмірі 3% за кожен день прострочення, здійснений на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» в частині нарахування пені на суму вкладу не може бути взятий до уваги судом. Визначаючи пеню в розмірі 3 % вартості послуги з 27 травня 2005 року по 31 грудня 2016 року (період, за який просив стягнути пеню позивач), суд першої інстанції, ураховуючи позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 21 лютого 2018 року у справі 759/13827/15-ц, дійшов висновку про стягнення на користь позивача пені, встановленої частиною 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у загальному розмірі 274 257,53 грн.
Колегія суддів не може в повній мірі погодитись із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно із частинами першою-третьою статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Таке визначення розкриває сутність зобов`язання як правового зв`язку між двома суб`єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов`язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов`язання надано право, що кореспондує обов`язку першої. Обов`язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов`язання (стаття 510 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України).
Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 ЦК України). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
З огляду на визначення договору банківського вкладу, що закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
Відповідно до ст. 1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. Якщо відповідно до договору банківського вкладу вклад повертається вкладникові на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, проценти за цим вкладом виплачуються у розмірі процентів за вкладами на вимогу, якщо договором не встановлений більш високий процент. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.
Отже, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.
Відповідно до ст. 2 Закону України від 07 грудня 2000 року «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Преамбула Закону України від 12 липня 2001 року «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.
За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ч. 1 ст. 1058 Цивільного кодексу України).
У свою чергу, за змістом ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (п. 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (п. 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (п. 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (п. 3).
З аналізу наведених законодавчих норм убачається, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, а тому вкладник, звертаючись до суду з позовом, що пов`язаний з порушенням його прав за договором банківського вкладу, звільнений від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Подібна за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16, і постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 817/777/16 (К/9901/6605/18).
Згідно ст.203 ч. 4 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1058 ЦК України, договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу).
Частинами 2, 3, 6 ст. 633 ЦК України встановлено, що умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов`язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.
Згідно ч.2 ст.207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Статтею 1059 ЦК України передбачено, що договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.
Відповідно до ст.1064 ЦК України, укладення договору банківського вкладу з фізичною особою і внесення грошових коштів на її рахунок за вкладом підтверджуються ощадною книжкою. В ощадній книжці вказуються найменування і місцезнаходження банку (його філії), номер рахунка за вкладом, а також усі грошові суми, зараховані на рахунок та списані з рахунка, а також залишок грошових коштів на рахунку на момент пред`явлення ощадної книжки у банк. Відомості про вклад, вказані в ощадній книжці, є підставою для розрахунків за вкладом між банком і вкладником. Видача банківського вкладу, виплата процентів за ним і виконання розпоряджень вкладника про перерахування грошових коштів з рахунка за вкладом іншим особам здійснюються банком у разі пред`явлення ощадної книжки. Якщо ощадну книжку втрачено або приведено у непридатний для пред`явлення стан, банк за заявою вкладника видає йому нову ощадну книжку.
Згідно пункту 1.4. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, яке затверджене постановою правління Національного банку України № 516 від 03.12.2003 р., зареєстроване в Міністерстві юстиції України 29.12.2003 р. за № 1256/8577, та розроблене відповідно до Цивільного кодексу України, Законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», нормативно-правових актів Національного банку України, з метою розширення сфери банківських послуг і використання банками різних фінансових інструментів щодо залучення грошових коштів, залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Згідно із п. 2.1 Положення, грошові кошти в національній та іноземній валюті або банківські метали, залучені від юридичних і фізичних осіб, обліковуються банками на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту) або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України з питань відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті.
Станом на дату укладання договорів депозитного вкладу, які є предметом судового спору, діяла Інструкція про касові операції в банках України, затверджена Постановою Національного банку України від 14.08.2003 №337 (далі - Інструкція), яка втратила чинність - 15.07.2011р.
Інструкція про касові операції в банках України від 14.08.2003р встановлювала порядок і вимоги щодо здійснення банками, їх філіями та відділеннями касових операцій у національній та іноземній валютах.
Відповідно до п.3 Розділу І «Загальні положення» Інструкції - до касових операцій, які регламентуються цією Інструкцією, належать, у тому числі - приймання готівки національної та іноземної валюти від клієнтів для зарахування на власні рахунки та рахунки інших юридичних і фізичних осіб або на відповідний рахунок банку.
Главою 1 «Загальні вимоги до оформлення касових документів» Розділу III «Касові операції банків з клієнтами» Інструкції передбачено, що до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, належать: заява на переказ готівки (додаток 6), прибутково-видатковий касовий ордер (додаток 7), заява на видачу готівки (додаток 8), прибутковий касовий ордер (додаток 9), видатковий касовий ордер (додаток 10), грошовий чек (додаток 11), а також рахунки на сплату платежів та документи, установлені відповідною платіжною системою для відправлення переказу готівки та отримання його в готівковій формі (п. 1).
Відповідно п. 3 до Глави 2 «Приймання банком готівки» - Приймання готівки іноземної валюти від клієнтів здійснюється за такими прибутковими касовими документами: за заявою на переказ готівки: від юридичних осіб-резидентів та представництв-нерезидентів - для зарахування на власні поточні рахунки; від уповноваженого представника нерезидента - суб`єкта підприємницької діяльності - для зарахування на розподільчий рахунок в іноземній валюті, відкритий цим банком резиденту - суб`єкту підприємницької діяльності; від фізичних осіб - на поточні, вкладні (депозитні рахунки та переказу без відкриття рахунку; за прибутковим касовим ордером - від працівників та клієнтів уповноваженого банку за внутрішньобанківськими операціями; (Абзац третій пункту 3 глави 2 розділу III із змінами, внесеними згідно з Постановою Національного банку N 2 (7.0065-07) від 11.01.2007)
Згідно п.8 Інструкції, після завершення приймання готівки клієнту видається квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.
Відповідно до п. 1.19.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» меморіальний ордер - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунку платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.
Тобто, меморіальний ордер як розрахунковий документ використовується банками у двох випадках: для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунку платника;для оформлення внутрішньобанківських операцій.
При цьому, оформлення операцій зі списанням коштів з рахунку платника меморіальним ордером оформлюється у випадках, що визначені ст. 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», а до внутрішньобанківських операцій відносяться операції банку,що не пов`язані з виконанням доручень клієнтів (Постанова Національного банку України; Положення від 18.06.2003 №254 «Про затвердження Положення про організацію операційної діяльності в банках України».
Відповідно до положень Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12.11.2003 № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493, банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8. Інструкції); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов`язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9. Інструкції); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10. Інструкції). П. 10.1. Інструкції передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.
Згідно з пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ від 1 червня 2011 року № 174 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 червня 2011 року за № 790/19528, яка прийнята на заміну Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління НБУ від 14 серпня 2003 року № 337, банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.
Відповідно до пункту 1.1 статті 1 розділу IV Інструкції № 174 до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, належать, зокрема, заява на переказ готівки (додаток 8) та заява на видачу готівки (додаток 10).
Інструкція № 174 визначає зразки касових документів, на підставі яких здійснюються приймання і видача готівки з операційної каси. Бланки касових документів виготовляються з урахуванням їх зразків друкарським способом або з використанням комп`ютерної техніки з відображенням обов`язкових реквізитів, передбачених цією Інструкцією, крім грошових чеків, які виготовляються лише друкарським способом (пункт 1.2 статті 1 розділу IV Інструкції № 174).
Пункт 10.1 Інструкції №492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.
Згідно пункту 2.9 Інструкції «Про ведення касових операцій банками в Україні», затвердженої постановою правління Національного банку України від 01 червня 2011 року №174, банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп "вечірня" чи "післяопераційний час"), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.
Вищевикладенедозволяє дійти висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджене договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.
При цьому, забезпечення належного виконання працівниками відповідача посадових інструкцій, в тому числі, щодо відкриття банківських рахунків та обліковування на них грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту), є обов`язком саме банківської установи (ч. 3 ст. 1058, ч. 2 ст. 1068 ЦК України, п. 2.1 Положення).
Відсутність реєстрації договору банківського вкладу, і як наслідок, необліковування грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу, не можна вважати недодержанням письмової форми договору банківського вкладу за наявності ощадної книжки (сертифіката) чи іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту, і є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.
Зазначене узгоджується із виновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 6-20цс12 та від 27 січня 2016 року у справі № 6-1045цс15.
У постанові Великої Палати Верховного суду від 10 квітня 2019 року конкретизовано, що суди мають у порядку, передбаченому процесуальним законом, перевіряти доводи сторін і досліджувати докази стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу, враховуючи, що недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору.
Відповідно до статті 204 ЦК України дійсність правочину презюмується.
Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивачем на підтвердження своїх вимог були надані оригінали вказаних депозитних договорів та оригінали меморіальних ордерів про внесення коштів, які оглядалися як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, у судовому засіданні у присутності сторін. При цьому, судом першої інстанції встановлено, що дати ордерів співпадають із датами укладення депозитних договорів, зазначені номери, суми вкладу, дані платника та банку одержувача, меморіальні ордери скріплені підписом та печаткою банку.
Слід зазначити, що за змістом відповіді НБУ від 12.12.2011 року № 47-606/17301 меморіальний ордер може бути підтверджуючим документом по внесенню коштів на депозитний вклад у якості «іншого документу», якщо він дозволяє ідентифікувати внесення коштів.
Тобто, укладенняспірних договорів банківського вкладу та внесення коштів на рахунки банку за цими договорами підтверджується оригіналами вказаних договорів, у яких містяться необхідні умови таких договорів, як то визначено відсоткову ставку, зазначено строк договору та інші умови, та меморіальними ордерами про внесення коштів, які видані за кожним вкладом та вказані номери, дата видачі, сума вкладу, платник та банк одержувача,скріплені підписом уповноваженої особи та печаткою банку. Меморіальні ордери по внесенню коштів ОСОБА_2 також містять ідентифікуючі дані.
Заперечуючи щодо дійсності договорів вкладу, банк звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання договорів нікчемними.
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2018 року, залишеним без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року, в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Стронами не заперечується, що недійсність депозитних договорів законом прямо не встановлена та судом недійсними вони не визнані, відповідачем належними та допустимими доказами не доведено неправомірності їх укладення та не спростовані докази щодо їх укладення та зарахування по ним коштів у зазначених розмірах, а тому доводи апеляційної скарги Мусійченка Д.Л. в інтересах АТ КБ «Приватбанк» щодо недійсності таких договорів не можуть бути прийняті до уваги колегії суддів.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів, виходячи із змісту норм матеріального права та з урахуванням умов і змісту договорів, вважає, що договори про депозитний вклад укладені у письмові формі відповідно до вимог ч. 2 ст. 1059 ЦК України, є дійсними та такими, що повинні виконуватись належним чином.
Окрім того, не приймаються до уваги колегії суддів доводи апеляційної скарги Мусійченка Д.Л. в інтересах АТ КБ «Приватбанк» щодо необґрунтованої відмови суду першої інстанції в клопотанні про призначення почеркознавчої експертизи з огляду на те, що питання щодо підпису у договорах вкладу та меморіальних ордерах не ОСОБА_7 , а іншою особою, що поставлено відповідачем на вирішення експертів, не має доказового значення у даній справі і не потребує спеціальних знань, оскільки повністю визнається позивачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Ураховуючи викладене, колегія суддів не вбачала жодних підстав для задоволення такого клопотання і в суді апеляційної інстанції.
Також, сторонами не заперечується той факт, що у траві 2005 року за виявленими фактами розкрадань коштів понад 30-ти депозитних вкладників та коштів з карткових рахунків у Правобережному відділені ЗАТ КБ «Приватбанк» порушено кримінальне провадження № 220130400000015 за ознаками злочину, передбаченого ст. 191 ч. 5, 191 ч. 2, 366 ч. 2 КК України, заочно обвинувачення пред`явлено ОСОБА_4 .
В рамках розслідування даного кримінального провадження слідчими при огляді службового кабінету обвинуваченого було виявлено та вилучено депозитні договори, в тому числі, 8 оригінальних примірників депозитних договорів, які є предметом розгляду даної цивільної справи.
Висновками судових-почеркознавчих експертиз від 13.11.2006 року від 09.04.2013 року, проведених в рамках кримінального провадження, встановлено автентичність договорів і печаток, підтверджено їх підписання від імені банку ОСОБА_4 , від імені вкладника ОСОБА_2 , касові документи підписані ОСОБА_4 .
Та обставина, що на титульній сторінці договорів зазначена директор Правобережного відділення - ОСОБА_7 не може впливати на дійсніть даних договорів.
Доказів про те, що ОСОБА_4 не був уповноважений підписувати дані договори матеріали справи не містять.
Не можуть бути прийняті до уваги посилання скаржника на те, що виключно в межах розслідування кримінальної справи можливо встановити чинанесено шкоду ОСОБА_2 (привласнення коштів ОСОБА_2 ), чи ОСОБА_4 приймав грошові кошти, зокрема, у ОСОБА_2 , чи були наявні у ОСОБА_2 на той період готівкові кошти (по всіх депозитах) та чи діяв ОСОБА_4 як працівник АТ КБ «Приватбанк», чи як фізична особа, оскільки факт укладення депозитних договорів між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , встановлений в рамках даної справи та підтверджується належними та допустимими доказами. В рамках кримінального провадження вирішується питання наявності чи відсутності в діях ОСОБА_4 ознак кримінального правопорушення, визнання чи не визнання його винуватим у вчиненні відповідних правопорушень не впливає на факт укладення депозитних договорів та на наслідки їх невиконання.
Суд першої інстанції, враховуючи положення вищевказаних норм законодавства та встановивши, що між сторонами у справі виникли правовідносини щодо повернення вкладів за вимогою позивача, оцінивши надані у справі докази на підтвердження внесення ОСОБА_2 грошових коштів на виконання умов цих договорів, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення вкладів у загальному розмірі 4 000 000 грн на користь ОСОБА_1 як правонаступника вкладника.
Проте, колегія суддів не погоджується з розрахунками суду першої інстанції щодо стягнення процентів за користування грошовими коштами за договорами банківських вкладів (депозиту) від 31.01.2005 року за №№ 177s756063, 177s756064,177s756065,177s756066,177s756067,177s756068,177s756069, 177s756070, 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, пені згідно з ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Апеляційним судом встановлено, що умовами укладених між сторонами договорів банківських вкладів не передбачено їх автоматичне продовження ще на один строк.
Окрім того, договори банківських вкладів не містять визначеного розміру процентної ставки за користування сумою вкладу у разі неналежного виконання зобов`язань за договором після закінчення терміну його дії.
Термін дії всіх договорів закінчився до пред`явлення позову.
Наказом голови правління «ПриватБанк» від 05 січня 2004 року № 07 було встановлено відсоткову ставку за вкладами «На вимогу» в розмірі 1 % річних.
Відповідно до частини першої статті 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу.
Частиною другою статті 1070 ЦК України передбачено, що проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
Як убачається із матеріалів справи, 01 червня 2005 року ОСОБА_2 звернувся до АТ КБ «Приват Банк» із заявою про виплату процентів та розірвання депозитних договорів з 24 липня 2005 року.
Позов про стягнення коштів за договорами банківського вкладу ОСОБА_1 пред`явлено у вересні 2015 року з розрахунками станом на 31 серпня 2015 року.
16 березня 2017 року позивачем було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог з відповідними розрахунками станом на 31 грудня 2016 року.
Невизнання і невиконання відповідачем умов договору не змінює строк дії договору для позивача. ОСОБА_2 укладав договори на певний строк, отже лише протягом певного строку банк мав сплачувати передбачені договором відсотки. Після закінчення строку дії договору, банк має відшкодувати збитки, встановлені договором чи законом.
Згідно п.8 спірних договорів, по закінченню строку вкладу нараховані за строк вкладу і незатребувані вкладником відсотки зараховуються до суми вкладу і на отриману таким чином суму банк здійснює нарахування відсотків за ставкою вкладу «на вимогу» до моменту повернення вкладу.
Тобто, суд першої інстанції не врахував дострокове розірвання договорів, відсутність їх лонгації, та як наслідокздійснив некоректний розрахунок шодо стягнення процентів заперіод з 01.08.2005 року по 31.12.2016 року, стягнувши з банку 9 141 917,81 грн, оскільки нарахування процентів за ставкою 20% з 01.08.2005 року по 31.12.2016 року є неправомірним.
Отже, враховуючи дострокове розірвання договорів, період нарахування 20 % на суму вкладів повинен починатись з 01.02.2005 року та закінчуватись 24.07.2005 року (до моменту розрівання депозитних вкладів та вимоги виплатити проценти), тобто, нараховані відсотки складають 381 369,84 (4 000 000 сума вкладу х 20% х 174 днів : 365 днів) грн.
Відсотки після розірвання договорів, тобто, з 25.07.2005 року по 31.12.2016 року повинні нараховуватись за ставкою по вкладам "На вимогу" урозмірі 1% річних.
Нараховані відсотки за ставкою «На вимогу» за період з 25.07.2005 року по 31.12.2016 року складають 501 360 грн (4 000 000х1х4178:365).
За таких підстав, загальна сума процентів за користування грошовими коштами, які підлягають стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 ,за період з 01.02.2005 року по 31.12.2016 року складає 882 729,84 грн (381 369,84 +501 360) .
Щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України колегія суддів виходить із такого.
Як зазначено вище, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання та визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді 3 % річних та інфляційних втрат не є санкцією,передбаченою умовами договору за неналежне виконання умов договору, та не входять до складу основного зобов`язання, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.
Отже, нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбаченихстаттею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто,таке прострочення є триваючим правопорушенням, а тому право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим.
Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 листопада 2019 року у справі№ 127/15672/16-ц.
Ураховуючи викладене, початком нарахування 3 % річних та інфляційних втрат є 31.08.2012 року, тобто, за 3 роки до звернення до суду із вказаним позовом.
Тобто, 3 % річних за період з 31.08.2012 року по 31.12.2016 року складають 520 692,48 грн, а інфляційні втрати - 4 489 907,28 грн.
Розрахунок відсотків, 3 % річних та інфляційних втрат, проведений позивачем при апеляційному перегляді справи, перевірений судом апеляційної інстанції та є вірним.
Щодо стягнення пені відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» колегія суддів відмічає наступне.
Законодавством визначено строк позовної давності, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК). Так, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК), а для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (стаття 258 ЦК). Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання.
За положеннями статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника; продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб; послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги.
Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
Аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що вкладник за договором банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 01 червня 2016 року в справі № 6-2558цс15, від 28 вересня 2016 року в справі № 6-1699цс16, від 13 березня 2017 року в справі № 6-2128цс16.
Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені у розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17-ц (провадження № 61-461св19), від 19 червня 2019 року у справі № 359/8114/17 (провадження № 61-81св19), від 11 січня 2020 року у справі № 335/11482/16-ц (провадження № 61-19787св19), від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18 (провадження № 61-14248св19), від 15 квітня 2020 року у справі № 756/14910/16-ц (провадження № 61-14561св19).
20 березня 2019 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) також висловила правову позицію щодо стягнення пені та зазначила, що відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі 3% вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
Пунктом 17 частини 1 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», визначено, що послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага. Таким благом є видача (повернення) вкладнику його коштів.
Тлумачення частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» дає підстави зробити висновок, що нарахування пені має відбуватися на всю суму утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.
Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до вимог частини 2 статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Суд визнає у межах, встановлених ЦПК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, ураховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між інтересами сторін у справі, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України).
Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №703/1181/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц.
При визначенні розміру пені суд також має дотримуватись принципу пропорційності в цивільному процесі та врахувати положення статті 551 ЦК України, яка допускає збільшення розміру неустойки, встановленої законом.
Як убачаєаться із матеріалів справи, протягом 15 років банк не виконує свої зобов`язання, утримуючи належні ОСОБА_2 , а в подальшому його правонаступнику, кошти. Внаслідок неправомірних дій банку щодо неповернення значних коштів, що були розміщені на депозитних вкладах, він ( ОСОБА_2 ) втратив значний дохід, який міг бути отриманим у випадку подальшого розміщення коштів у банківських установах або використання у інший спосіб (придбання нерухомості, тощо), а отже пеня має компенсувати позивачу понесені майнові втрати.
Окрім наведеного, колегія суддів враховує, що статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, прийнятого 20 березня 1952 p. у Парижі, гарантовано захист права власності. Згідно з нею кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Цей же принцип закріплено у статті 41 Конституції України.
У справі Zolotas проти Греції (№ 2) від 29 січня 2013 року Європейський суд з прав людини зазначив, що, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати, і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунку нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом. Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і є одним з основоположних елементів правової держави (Nejdet Sahin I Perihan Sahin проти Туреччини, № 13279/05, параграф 56, 20 жовтня 2011 року)».
У справі « ОСОБА_12 та інші проти України» Євпорпейський суд зазначив, що стаття 41 частина 1 Конституції України проголошує: "Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю". У відповідних частинах статті 384 Цивільного кодексу зазначається: "Громадяни можуть зберігати кошти в державних трудових ощадних касах та в інших кредитних установах, розпоряджатися вкладами (...). Держава гарантує таємницю вкладів, їх збереження і видачу за першою вимогою вкладника".
У справі «Графов проти України» (Заява № 4809/10) Європейський суд зазначив, що оскаржувані дії, які призвели до позбавлення заявника його майна та ненадання йому відшкодування шкоди (див. пункти 22 та 34), становили втручання, яке мало розглядатись у світлі загального правила, наведеного у першому реченні першого абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції, відповідно до якого «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном» (див. аналогічний підхід у рішеннях у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy) [GC], заява № 33202/96, пункт 106, ЄСПЛ 2000-I, та «Гладишева проти Росії» (Gladysheva v. Russia), заява № 7097/10, пункт 71, від 06 грудня 2011 року). Суд нагадує, що для дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції має бути доведено, що захід, який становив втручання, був законним, що він здійснювався «відповідно до загальних інтересів» та що існувала розумна пропорційність між застосованими засобами та метою, якої прагнуть досягти (див., наприклад, згадане рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункти 108-114). Суд також нагадує, що необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на зацікавлену особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» (<...>), від 23 вересня 1982 року, пункти 69 та 73, Серія А № 52). Суд зазначає, що заявник був позбавлений добросовісно набутого права власності та не отримав відшкодування (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Валле Пьєрімпі Сосьєта Агрікола С.п.а проти Італії» (по суті) (Valle Pierimpie Societа Agricola S.p.a. v. Italy) (merits), заява № 46154/11, пункт 75, від 23 вересня 2014 року).Апеляційний суд не розглянув справу заявника у світлі положень Цивільного кодексу України, на які чітко та послідовно посилався заявник протягом усього провадження, тим самим також не розглянувши пропорційність втручання у майнові права заявника, та не встановив необхідний справедливий баланс. Наведених міркувань достатньо для висновку Суду, що умови, за яких заявник був позбавлений свого майна, наклали на нього непропорційний тягар. З цього випливає, що було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції. Стаття 41 Конвенції передбачає: «Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».
Довготривале не виконання банком своїх обов`язків шодо повернення вкладів та нарахованих відсотків на вклади, що передбачено умовами депозитних договорів, порушує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтю 1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка відповідно до статті 5 цього ж Протоколу, є додатковою статтею Конвенції.
Позивача, в порушення норм Конвенції та практики Європейського суду з прав людини, було позбавлено його права власності на належне йому майно, а саме грошові кошти.
Як зазначалось вище, ОСОБА_1 при зверненні до суду з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив суд стягнути з відповідача на свою користь пеню відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 532 059 617,12 грн (т. 4 а.с. 84).
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 надав розрахунок пені за останні 12 місяців, що передували зверненню до суду, з якого убачається, що пеня розрахована за період з 31.08.2014 року по 31.08.2015 року та складає 47 976 008,80 грн.
При визначенні розміру пені з урахуванням положень статті 551 ЦК України, суд виходить із того, що ОСОБА_2 , а в подальшому позивач, протягом п`ятнадцяти років не міг отримати від відповідача належні йому вклади, та як наслідок того, що вклади не повертались, він втратив значний дохід, який міг би отримати у випадку сплати йому процентів за депозитними договорами у будь-якій банківській установі. Отже, пеня має компенсувати йому понесені ним втрати, а тому колегія суддів з урахуванням положень цивільного законодавства та висновків Європейського суду з прав людини у справі, вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 23 988 004,40 грн, що є половиною розрахованої позивачем суми пені за один рік.
На думку колегії суддів, такий розмір пені з урахування виключних обставин справи відповідатиме принципам справедливості, добросовісності та розумності, буде справедливою сатисфакцією та є пропорційним відшкодуванням втручання у майнові права заявника.
З огляду на викладене, доводи ОСОБА_1 щодо невірного обрахунку пені та неспівмірності стягнутою судом першої інстанції пені частково знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи.
За таких підстав, рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення пені згідно з ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» підлягає зміні шляхом збільшення розміру пені згідно з ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» з 274 257,53 грн до 23 988 004,40 грн, а в частині позовних вимог про стягнення процентів за користування грошовими коштами за договорами банківських вкладів (депозиту) від 31.01.2005 року, 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, - зміні шляхом зменшення розміру процентів за користування грошовими коштами, за період з 01.02.2005 року по 31.12.2016 року з 9 538 630,13 грн до 882 729,84 грн, зменшення розміру 3 % річних за період з 31.08.2012 року по 31.12.2016 року з 1 457 697,58 грн до 520 692,48 грн, зменшення розміру інфляційних втрат за період з 31.08.2012 року по 31.12.2016 року з 13 981 181,40 грн до 4 489 907,28 грн. У зв`язку з цим загальна сума стягнення підлягає збільшенню з 29 251 766,64 грн до 33 881 334 грн.
Перевіряючи інші доводи апеляційної скарги банку колегія суддів відмічає наступне.
Посилання Мусійченка Д.Л. в інтересах АТ КБ «ПриватБанк» на нікчемність депозитних договорів з огляду на положення статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на те, що Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» доповнено статтею 41-1 згідно із Законом № 1586-VII від 04.07.2014 року у редакції Закону № 629-VIII від 16.07.2015 року, в той час, як депозитні договори, визнання нікчемними яких вимагає банк, укладені 31 січня 2005 року. Окрім того, банком частина 6 статті 41-1 цитується не повно, що впливає на сутність змісту даної норми Закону.
Так, відповідно до п. 16 ст. 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з моменту набуття державою права власності на акції неплатоспроможного/перехідного банку Міністерство фінансів України зобов`язане надавати кошти та/або облігації внутрішньої державної позики для забезпечення своєчасного виконання банком своїх зобов`язань з їх подальшим обміном на акції банку після завершення всіх розрахунків за акції банку з попередніми власниками у разі, якщо капітал банку є позитивним.
Після набуття права власності на акції неплатоспроможного/перехідного банку державою банк протягом двох місяців проводить аналіз платоспроможності позичальників з урахуванням: прозорості структури власності позичальників та визначення їх кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) (за наявності); відповідності фінансового стану юридичної особи - позичальника чи майнового стану фізичної особи - позичальника, їх надходжень та доходів обсягам отриманих кредитів, а також інших зобов`язань, у тому числі тих, що обліковуються на позабалансових рахунках; прозорості їх фінансової та господарської діяльності; ліквідності та вартості застави.
Критерії позичальників, щодо яких проводиться аналіз їх платоспроможності, затверджуються радою банку протягом двох днів з дня придбання державою акцій такого банку.
Якщо в результаті аналізу платоспроможності позичальників банку не вдалося встановити кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) або джерела надходжень та доходів для повернення кредитів є непрозорими чи недостатніми, або позичальники не надали банку достатньої інформації для проведення аналізу наведених даних, банк формує резерви під такі кредити у розмірі до 100 відсотків і має право вимагати дострокового повернення зазначених кредитів. Аудиторська фірма під час проведення остаточної оцінки вартості акцій банку зобов`язана врахувати необхідність формування резервів під зазначені кредити.
У разі виявлення зобов`язань банку перед іншими особами, що не обліковувалися за балансовими та/або позабалансовими рахунками банку на момент набуття права власності на акції банку державою, правочини, за якими виникають такі зобов`язання, вважаються нікчемними, а зобов`язання не підлягають виконанню банком.
Аналіз наведеної норми свідчить, що дані положення стосуються кредитних договорів та недобросовісних позичальників, а не депозитних вкладників, яким є позивач.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги відповідача щодо звернення до суду поза межами строків позовної давності, колегія суддів звертає увагу на пункт 1 частини 2 статті 268 ЦК України, яким передбачено, що позовна давність не поширюється на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу.
Предметом заявленого ОСОБА_1 позову є саме витребування депозитних вкладів та нарахувань за ними, а тому такі доводи скаржника не можуть бути прийняті до уваги колегії суддів. Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних, інфляційних втрат відповідно до вимог ст. 625 ЦК України та пені згідно ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» заява відповідача судом врахована.
Доводи апеляційної скарги щодо порушень правил територіальної підсудності не приймаються до уваги колегії суддів, оскільки вказане питання вирішувалось судами апеляційної та касаційної інстанцій під час перегляду ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у даній справі, і таким доводам надана відповідна правова оцінка.
Також необґрунтованими є і доводи апеляційної скарги щодо нерозповсюдження на позивача вимог Закону України «Про захист прав споживачів» в цілому, оскільки внаслідок укладення договору про відступлення прав вимоги від 01 серпня 2015 року ОСОБА_1 набув всіх прав за укладеними депозитними договорами в силу Закону (ст.ст. 512, 514 ЦК України).
Щодо доводів скаржника про невірне обрахування судом першої інстанції суми судового збору колегія суддів заертає увагу на таке.
Згідно з частинами першою, тринадцятою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до вимог 1.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» при подачі позовної заяви майнового характеру фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, ставка судового збору становила 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно роз`яснень, викладених у пункті 13 (абз.2) постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», якщо в позовній заяві об`єднано кілька самостійних вимог майнового характеру, пов`язаних між собою, то, враховуючи, що об`єктом справляння судового збору є позовна заява, максимальний розмір судового збору має відповідати загальній сумі всіх вимог. При цьому судовий збір може бути сплачено окремо за кожною вимогою або загальною сумою за всіма позовними вимогами.
У позовній заяві ОСОБА_1 заявив позовні вимоги майнового характеру на загальну суму 561 055 437,50 грн, тобто, 1 % ціни позову становить 5 610 554,38 грн, а тому судом першої інстанції обґрунтовано застосовано максимальну ставку судового збору та стягнуто з відповідача на користь позивача 9 605 грн судового збору.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з банку на користь позивача вкладів за депозитними договорами, проте, в повному обсязі не з`ясував обставин справи, не звернув уваги на те, що договори вкладу не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неповного виконання зобов`язань за договором після закінчення терміну його дії, внаслідок чого невірно обрахував розмір відсотків та не врахував заяву відповідача щодо застосування позовної давності, окрім того, припустився помилки при обрахуванні розміру пені відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», не врахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду, які висловлені у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1 ст.376 ЦПК України є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких підстав, апеляційні скарги ОСОБА_1 та Мусійченка Д.Л. в інтересах АТ КБ «ПриватБанк» підлягають задоволенню частково, а рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 вересня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів за користування грошовими коштами за договорами банківських вкладів (депозиту) від 31.01.2005 року, 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, пені згідно з ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», які підлягають стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 , зміні.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Мусійченка Данила Леонідовича в інтересах Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 вересня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів за користування грошовими коштами за договорами банківських вкладів (депозиту) від 31.01.2005 року за №№ 177s756063, 177s756064,177s756065,177s756066,177s756067,177s756068,177s756069, 177s756070, 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, пені згідно з ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» змінити.
Зменшити розмір процентів за користування грошовими коштами, які підлягають стягненню з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), за період з 01.02.2005 року по 31.12.2016 року з 9 538 630,13 (дев`яти мільйонів п`ятсот тридцяти восьми тисяч шістсот тридцяти) грн. 13 коп до 882 729,84 (вісімсот вісімдесяти двох тисяч сімсот двадцяти дев`яти) грн. 84 коп.
Зменшити розмір 3 % річних, які підлягають стягненню з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), за період з 31.08.2012 року по 31.12.2016 року з 1 457 697,58 (одного мільйона чотириста п`ятдесяти семи тисяч шістсот дев`яносто семи) грн 58 коп до 520 692,48 (п`ятсот двадцяти тисяч шістсот дев`яносто двох) грн 48 коп.
Зменшити розмір інфляційних втрат, які підлягають стягненню з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), за період з 31.08.2012 року по 31.12.2016 року з 13 981 181,40 (тринадцяти мільйонів дев`ятсот вісімдесяти однієї тисячі сто вісімдесят однієї) грн 40 коп до 4 489 907,28 (чотирьох мільйонів чотириста вісімдесяти дев`яти тисяч дев`ятсот семи) грн 28 коп.
Збільшити розмір пені згідно з ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», яка підлягає стягненню з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), з 274 257,53 (двохсот сімдесяти чотирьох тисяч двохсот п`ятдесяти семи) грн 53 коп до 23 988 004,40 (двадцяти трьох мільйонів дев`ятсот вісімдесяти восьми тисяч чотирьох) грн 40 коп.
У зв`язку з цим загальну суму стягнення збільшити з 29 251 766,64 (двадцяти дев`яти мільйонів двохсот п`ятдесяти однієї тисячі сімсот шістдесяти шести) грн 64 коп до 33 881 334 (тридцяти трьох мільйонів вісімсот вісімдесяти однієї тисячі триста тридцяти чотирьох) грн.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 16 липня 2020 року.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді А.А. Пікуль
Б.Б. Левенець
