Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 19 жовтня 2026 року
у справі № 404/4957/24
Кримінальна юрисдикція
Щодо збереження статусу особливо цінних земель у разі віднесення земельної ділянки на плані зонування до торговельної (господарської) зони
Фабула справи: районний суд міста визнав ОСОБА_7 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 197-1 КК та призначив їй покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
На підставі статті 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання та періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
Апеляційний суд ухвалою вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_7 залишив без змін.
Мотивація касаційної скарги: захисник зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми ч. 4 ст. 197-1 КК, віднісши земельну ділянку під добудовою до кафе «Арка» в Дендропарку м. Кропивницького до особливо цінних земель.
Стверджує, що такий висновок суди зробили на підставі документів радянських часів про віднесення Дендропарку в цілому до об`єктів природно-заповідного фонду, тоді як відповідно до чинної схеми зонування території міста, затвердженої міською радою як власником землі, ця ділянка належить до земель торгівельної зони. Відтак дії ОСОБА_7 безпідставно кваліфіковано за ч. 4, а не за ч. 3 ст. 197-1 КК.
Правова позиція Верховного Суду: диспозиція ч. 4 ст. 197-1 КК передбачає відповідальність за самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній у частині другій цієї статті, тобто, зокрема, на земельній ділянці особливо цінних земель.
Відповідно до п. «г» ч. 1 ст. 150 ЗК до особливо цінних земель належать землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення.
За ст. 44 ЗК до земель природно-заповідного фонду включаються, серед іншого, штучно створені об'єкти - парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.
Статті 3, 37, 38 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» відносять парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва до об`єктів природно-заповідного фонду та забороняють на їх території будь-яку діяльність, не пов'язану з виконанням покладених на них завдань і таку, що загрожує їх збереженню.
Чинне законодавство України, зокрема Закон України «Про природно-заповідний фонд України», не передбачає автоматичної втрати статусу територіями чи об`єктами, які були оголошені такими до набрання чинності цим Законом. Крім того, положеннями статті 54 цього Закону чітко регламентовано, що зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об'єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, на підставі відповідного експертного висновку.
Таким чином, сам по собі сплив часу з моменту прийняття рішення про оголошення об'єкта заповідним не є юридичним фактом, з яким закон пов'язує припинення його спеціального правового режиму. До моменту скасування такого статусу у встановленому законом порядку, об`єкт перебуває під повною охороною держави.
Відповідно до ст. 46-1 ЗК особливий режим охорони, відтворення і використання земель територій та об'єктів природно-заповідного фонду поширюється на всі розташовані в межах таких територій та об`єктів землі та земельні ділянки незалежно від форми власності та цільового призначення, крім випадків, передбачених законом.
Містобудівна документація, зокрема план зонування, визначає умови та обмеження забудови територій, однак не є підставою для виникнення, зміни або припинення статусу об'єкта природно-заповідного фонду та не змінює категорію земель, установлену ст. 44 ЗК.
Суди зазначили, що ОСОБА_7 , як директор підприємства, яке має у власності нежитлову будівлю ресторану «Арка», розташовану на території «Дендропарку», вочевидь була обізнаною про правовий статус земель на його території, зокрема їх належність до комунальної власності та віднесення до категорії природно-заповідного фонду, а відповідно і до особливо цінних земель.
За таких обставин висновок судів про те, що самовільно зайнята земельна ділянка належить до особливо цінних земель, ґрунтується на правильному застосуванні норм земельного та природоохоронного законодавства, а дії ОСОБА_7 правильно кваліфіковано за ч. 4, а не за ч. 3 ст. 197-1 КК.
Висновки: віднесення ділянки на плані зонування до торговельної (господарської) зони не виключає її з меж парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва і не позбавляє її ознаки особливо цінних земель у розумінні п. «г» ч. 1 ст. 150 ЗК.
Ключові слова: кримінальні правопорушення проти власності, склад самовільного зайняття земельної ділянки, правовий режим особливо цінних земель, охорона ПЗФ, правила кваліфікації злочинів
