Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 червня 2026року
м. Київ
справа № 466/4414/15-к
провадження № 51-4588 км 23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (у режимі
відеоконференції),
засудженого ОСОБА_8 (у режимі
відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12015140090000525 за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_2 ,
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 1 ст. 147, ч. 2 ст. 289, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 189 КК України,
за касаційними скаргами прокурора ОСОБА_11 та захисників ОСОБА_12 і ОСОБА_13 , які діяли в інтересах засудженого ОСОБА_8 , на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 30 вересня 2022 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 27 лютого 2025 року.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 30 вересня 2022 року:
1) обвинуваченого ОСОБА_8 визнано невинуватим за ч. 1 ст. 147 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Цим же вироком ОСОБА_8 засуджено до покарання у виді позбавлення волі:
- за ч. 2 ст. 146 КК України на строк 3 роки;
- ч. 2 ст. 289 КК України на строк 7 років із конфіскацією майна;
- ч. 4 ст. 187 КК України на строк 9 років із конфіскацією майна;
- ч. 2 ст. 189 КК України на строк 5 років.
На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_8 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років із конфіскацією майна.
У відповідності до положень ч. 5 ст. 72 КК України (у редакції Закону від 26 листопада 2015 року № 838- VIII) зараховано ОСОБА_8 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з розрахунку один день тримання під вартою за два дні позбавлення волі з 20 лютого 2015 року по 19 серпня 2019 року включно (що становить 9 років) та, як наслідок, ухвалено вважати ОСОБА_8 таким, що повністю відбув основне покарання у виді позбавлення волі;
2) обвинуваченого ОСОБА_9 визнано невинуватим за ч. 1 ст. 147 КК України і виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Цим же вироком ОСОБА_9 засуджено до покарання у виді позбавлення волі:
- за ч. 2 ст. 146 КК України на строк 3 роки;
- ч. 2 ст. 289 КК України на строк 6 років із конфіскацією майна;
- ч. 4 ст. 187 КК України на строк 8 років із конфіскацією майна;
- ч. 2 ст. 189 КК України на строк 5 років.
На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_9 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років із конфіскацією майна.
У відповідності до положень ч. 5 ст. 72 КК України (у редакції Закону від 26 листопада 2015 року № 838- VIII) зараховано ОСОБА_9 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з розрахунку один день тримання під вартою за два дні позбавлення волі з 20 лютого 2015 року по 17 лютого 2019 року включно (що становить 8 років) та, як наслідок, ухвалено вважати ОСОБА_9 таким, що повністю відбув основне покарання у виді позбавлення волі;
3) обвинуваченого ОСОБА_10 визнано невинуватим за ч. 1 ст. 147, ч. 2 ст. 289, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 189 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінальних правопорушень. Цим же вироком ОСОБА_10 засуджено за ч. 2 ст. 146 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_10 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.
Крім того, задоволено частково цивільні позови потерпілих ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та стягнуто на користь:
- ОСОБА_14 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди з ОСОБА_8 і ОСОБА_9 у рівних частинах 851 166,99 грн та в рахунок відшкодування моральної шкоди - 150 000 грн з ОСОБА_8 , 100 000 грн з ОСОБА_9 , 50 000 грн з ОСОБА_10 ;
- ОСОБА_15 у рахунок відшкодування моральної шкоди - 50 000 грн з ОСОБА_8 , 40 000 грн з ОСОБА_9 , 10 000 грн з ОСОБА_10 ;
- ОСОБА_16 у рахунок відшкодування моральної шкоди з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в рівних частинах 50 000 грн.
Разом з тим провадження в частині цивільного позову потерпілої ОСОБА_17 про відшкодування моральної шкоди в розмірі 50 000 грн закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв`язку зі смертю потерпілої ОСОБА_17 .
За обставин, детально наведених у вироку, обвинувачені ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та особа, матеріали кримінального провадження стосовно якої виділено в окреме провадження, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, у період часу із 17 по 19 лютого 2015 року вчинили: незаконне викрадення потерпілих ОСОБА_16 та ОСОБА_14 з корисливих мотивів, що супроводжувалось заподіянням фізичних страждань потерпілим (ч. 2 ст. 146 КК України); незаконне заволодіння належним потерпілому ОСОБА_16 транспортним засобом, поєднане з насильством, що не було небезпечним для життя та здоров`я потерпілого (ч. 2 ст. 289 цього Кодексу); напад на потерпілу ОСОБА_14 , поєднаний із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров`я потерпілої, з метою заволодіння її майном в особливо великих розмірах (ч. 4 ст. 187 цього Кодексу); вимогання передачі чужого майна з погрозою вбивства та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_14 (ч. 2 ст. 189 цього Кодексу). Крім того, обвинувачений ОСОБА_10 , діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з обвинуваченими ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та особою, матеріали кримінального провадження стосовно якої виділено в окреме провадження, незаконно позбавили волі потерпілу ОСОБА_14 (ч. 2 ст. 146 цього Кодексу), з огляду на таке.
ОСОБА_8 , вступивши в попередню змову з ОСОБА_9 та невстановленою особою щодо викрадення і позбавлення волі ОСОБА_14 , керуючись корисливим мотивом, 17 лютого 2015 року приблизно о 18:40, рухаючись в автомобілі марки BMW 530і, (д. н. з. НОМЕР_1 ) по вул. Б. Хмельницького в м. Львові, умисно здійснили заздалегідь сплановане зіткнення з автомобілем марки «Nissan Pathfinder» (д. н. з. НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_16 , в якому також перебувала ОСОБА_14 . Після цього ОСОБА_16 , маючи намір з`ясувати причину ДТП, вийшов зі свого автомобіля та направився до водія автомобіля BMW. У цей час ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і невстановлена особа, які були одягнуті у камуфляжну форму та балаклави, діючи згідно зі спільно розробленим планом, із застосуванням фізичного насильства помістили ОСОБА_16 на заднє сидіння автомобіля потерпілого, а ОСОБА_14 із застосуванням фізичного насильства перемістили в автомобіль марки BMW, зв`язали їм руки і зав`язали очі, щоб вони не могли бачити викрадачів, та, утримуючи їх всупереч волі, на зазначених автомобілях поїхали в бік вул. Промислової в м. Львові. Поблизу заводу «Маяк» зв`язаного ОСОБА_16 силоміць витягли із салону автомобіля «Nissan Pathfinder» і залишили у сквері. Вказаний автомобіль після незаконного заволодіння був незаконно поміщений на вул. Пекарську, 52 у м. Львові та згодом виявлений і вилучений працівниками поліції. У той час ОСОБА_14 в автомобілі викрадачів марки BMW була перевезена на АДРЕСА_3 , де у квартирі АДРЕСА_4 незаконно утримувалася проти своєї волі до 09:00 20 лютого 2015 року.
Крім того, ОСОБА_8 за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_9 та невстановленою особою, діючи відповідно до спільно розробленого плану, під час викрадення ОСОБА_14 , погрожуючи останній спричиненням тілесних ушкоджень, небезпечних для життя та здоров`я, демонструючи предмет, який зовні нагадував автоматичну вогнепальну зброю і був сприйнятий ОСОБА_14 як реальна загроза для її життя та здоров`я, з метою спільного збагачення відкрито заволоділи грошима, ювелірними виробами та іншим майном ОСОБА_14 на загальну суму 851 166,99 грн, чим заподіяли їй шкоду в особливо великих розмірах.
Також ОСОБА_8 за попередньою змовою у групі з ОСОБА_9 та невстановленою особою, після викрадення потерпілої ОСОБА_14 , діючи згідно зі спільно розробленим планом, утримуючи потерпілу у квартирі АДРЕСА_5 , не даючи їй змоги вільно пересуватися та покинути вказане приміщення, висловлюючи погрози вбивства і заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, шляхом здійснення періодичних телефонних дзвінків спонукали її батьків ОСОБА_15 та ОСОБА_18 до передачі грошових коштів у сумі 150 000 дол. США за звільнення їх дочки. Близько 09:00 20 лютого 2015 року ОСОБА_14 була звільнена працівниками поліції внаслідок незалежних від волі обвинувачених причин.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 27 лютого 2025 року апеляційні скарги захисників ОСОБА_19 та ОСОБА_20 задоволено частково: скасовано вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і ОСОБА_10 в частині вирішення цивільних позовів потерпілих та призначено новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги, викладені в касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_13 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону й неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому захисник ОСОБА_12 у касаційній скарзі за аналогічних обставин просить скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Мотивуючи свої вимоги, захисники, за обставин, детально викладених у касаційних скаргах, наводять доводи щодо:
1) недотримання положень ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 107 КПК України, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутній технічний звукозапис судового засідання суду першої інстанції від 01 грудня 2021 року. Водночас сторона захисту посилається на неякісну технічну фіксацію судових засідань суду першої інстанції від 27 травня 2019 року, 26 січня, 26 лютого, 02 березня, 03 червня, 17 грудня 2021 року та 09 і 28 лютого 2022 року;
2) порушення таємниці нарадчої кімнати (ст. 367 КПК України), адже в період з моменту виходу суду першої інстанції до нарадчої кімнати до проголошення вироку члени колегії суддів ОСОБА_21 та ОСОБА_22 брали участь у розгляді інших справ;
3) недотримання вимог ч. 4 ст. 401, п. 3 ч. 2 ст. 412 КПК України, у зв`язку з тим, що суд апеляційної інстанції, ігноруючи факт наявності апеляційної скарги прокурора, яка стосувалася погіршення становища обвинувачених, не забезпечив явки ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , чим порушив їх право на захист;
4) неналежного дослідження доказів, показань свідків та невстановлення учасників (співучасників злочину);
5) неналежного дослідження місцевим судом розміру завданої потерпілим шкоди в особливо великому розмірі та, як наслідок, недоведення розміру заподіяної їм матеріальної і моральної шкоди;
6) відсутності прямих доказів вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих злочинів, оскільки стороною обвинувачення не доведено умислу та мети вчинення злочину, а наявні у справі докази ґрунтуються лише на показаннях потерпілої ОСОБА_14 ;
7) порушення процесуальних прав потерпілого ОСОБА_16 на участь у судових розглядах у судах попередніх інстанцій, що у свою чергу, на думку захисників, стосується інтересів ОСОБА_8 , адже під час попереднього судового розгляду в суді першої інстанції потерпілий ОСОБА_16 надавав свідчення, які могли значно покращити становище обвинуваченого.
Таким чином, сторона захисту уважає, що досудове розслідування та судові розгляди в судах попередніх інстанцій були проведені формально, упереджено та з обвинувальним ухилом.
Крім того, захисники зауважують, що істотність наведених вище порушень, які, на їх думку, були допущені судами попередніх інстанцій, підтверджується практикою, викладеною в постановах Верховного Суду, зміст яких сторона захисту детально навела в касаційних скаргах.
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_11 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного ОСОБА_8 покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції:
- під час нового судового розгляду проігнорував апеляційну скаргу сторони обвинувачення та не прийняв рішення щодо задоволення чи відмови в її задоволенні;
- не спростував доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення щодо невідповідності призначеного ОСОБА_8 , покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого;
- з огляду на зміст постанови Верховного Суду від 05 листопада 2024 року, якою було скасовано ухвалу апеляційного суду лише стосовно ОСОБА_8 , залишив поза увагою положення, передбачені ч. 2 ст. 439 КПК України, та прийняв рішення про скасування вироку в частині вирішення цивільних позовів щодо усіх обвинувачених, чим, на думку прокурора, втрутився в рішення місцевого суду стосовно ОСОБА_9 і ОСОБА_10 у частині, яка набрала законної сили;
- здійснив апеляційний розгляд за відсутності захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_19 , а також, в порушуючи положення ч. 2 ст. 54 КПК України, вирішив питання про відмову від зазначеного захисника без його участі.
Крім того, за обставин, детально викладених у касаційній скарзі, прокурор ОСОБА_11 наводить доводи про те, що призначене ОСОБА_8 покарання не відповідає положенням статей 50, 65 КК України.
На зазначені касаційні скарги сторони захисту і сторони обвинувачення заперечень від учасників касаційного провадження не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 та засуджений ОСОБА_8 підтримали касаційні скарги захисників ОСОБА_13 і ОСОБА_12 та просили їх задовольнити. Стосовно касаційної скарги прокурора ОСОБА_11 , то захисник ОСОБА_7 та засуджений ОСОБА_8 заперечували щодо її задоволення.
Захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах засуджених ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , стосовно поданих касаційних скарг захисників і прокурора поклався на розсуд суду.
Прокурор ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу прокурора ОСОБА_11 та заперечував щодо задоволення касаційних скарг захисників ОСОБА_13 і ОСОБА_12 .
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, а також наведені в поданих касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги захисників ОСОБА_13 та ОСОБА_12 та прокурора ОСОБА_11 підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви Суду
Статтею 433 КПК України установлено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України.
Приписами ст. 439 КПК України установлено таке:
- після скасування вироку або ухвали судом касаційної інстанції суд першої або апеляційної інстанції здійснює судове провадження згідно із загальними вимогами, передбаченими цим Кодексом, в іншому складі суду (ч. 1 цієї статті);
- вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді (ч. 2 цієї статті);
- при новому розгляді у суді першої чи апеляційної інстанції застосування суворішого покарання або закону про більш тяжке кримінальне правопорушення допускається тільки за умови, що вирок було скасовано у зв`язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання за скаргою прокурора, потерпілого чи його представника, а також якщо при новому розгляді буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжке кримінальне правопорушення, або якщо збільшився обсяг обвинувачення (ч. 3 цієї статті).
Як видно з матеріалів кримінального провадження, в ході попереднього касаційного розгляду (постанова Верховного Суду від 05 листопада 2024 року) вирок місцевого суду від 30 вересня 2022 рокута ухвала апеляційного суду від 16 травня 2023 року щодо м`якості призначеного ОСОБА_9 і ОСОБА_10 покарання потерпілими та стороною обвинувачення не оскаржувалися, у зв`язку із чим Судом не скасовувалися.
З огляду на зазначене відсутні підстави для перегляду вироку Шевченківського районного суду м. Львова від 30 вересня 2022 року та ухвали Львівського апеляційного суду від 27 лютого 2025 року із наведених вище підстав.
Разом з тим колегія суддів звертає увагу, що відповідно до змісту постанови Верховного Суду від 05 листопада 2024 року рішення суду апеляційної інстанції від 16 травня 2023 року (попередня ухвала) було скасовано на підставі ч. 1 ст. 412, п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України, у тому числі, внаслідок недотримання цим судом положень, передбачених статтями 370, 419 КПК України в частині розгляду цивільного позову.
Щодо порушення судом першої інстанції таємниці нарадчої кімнати
Положеннями ст. 367 КПК України установлено, що під час ухвалення вироку ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який здійснює судовий розгляд. Суд вправі перервати нараду лише для відпочинку з настанням нічного часу. Під час перерви судді не можуть спілкуватися з особами, які брали участь у кримінальному провадженні. Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення вироку в нарадчій кімнаті.
Згідно з висновком, який міститься в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24 лютого 2020 року (справа № 128/2455/15-к), з урахуванням положень ст. 367 КПК України вчинення процесуальних дій та ухвалення суддями (суддею) під час перебування в нарадчій кімнаті у кримінальному провадженні судових рішень в інших справах слід вважати порушенням таємниці наради суддів, яке на підставі ч. 1 ст. 412 КПК України може бути визнано істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в разі, коли воно за характером та з огляду на обставини конкретної справи перешкодило або могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, тобто в тих випадках, коли вказане порушення обґрунтовано ставить під сумнів незалежність і неупередженість суддів (судді) під час обговорення та ухвалення відповідного судового рішення.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, розгляд кримінального провадження стосовно обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 у суді першої інстанції відповідно до вимог ст. 31 КПК України здійснювався колегіально судом у складі трьох суддів: головуючого судді ОСОБА_23 , суддів ОСОБА_22 , ОСОБА_21 . При цьому 28 вересня 2022 року вказана колегія суддів видалилася до нарадчої кімнати для ухвалення вироку в справі, де перебувала до 30 вересня 2022 року.
У касаційних скаргах захисники, посилаючись на порушення вимог ст. 367 КПК України, стверджують, що в період з моменту виходу колегії суддів суду першої інстанції до нарадчої кімнати до проголошення вироку члени колегії - судді ОСОБА_21 та ОСОБА_22 брали участь у розгляді інших справ (цивільних, адміністративних справ і справ про адміністративні правопорушення) та постановляли відповідні судові рішення, датовані 30 вересня 2022 року.
Однак такі аргументи сторони захисту, на думку Верховного Суду, є безпідставними.
Зокрема, відповідно до змісту оскаржуваної ухвали, аналогічні доводи захисників щодо порушення місцевим судом положень ст. 367 КПК України були предметом перегляду суду апеляційної інстанції, який, спростовуючи твердження апеляційної скарги адвоката ОСОБА_19 , зазначив, що згідно з даними журналу судового засідання від 30 вересня 2022 року проголошення вироку суду першої інстанції тривало до 13:44, а отже, порушення таємниці нарадчої кімнати могло би мати місце, якби судді ухвалювали рішення під час перебування в нарадчій кімнаті, а не після завершення наради суддів.
Наведені висновки суду апеляційної інстанції, на переконання колегії суддів, у цілому є законними й обґрунтованими.
Так, з огляду на зміст доводів захисників, останні вказують, що судді ОСОБА_22 та ОСОБА_21 30 вересня 2022 року постановляли судові рішення в інших справах, при цьому не наводять переконливих аргументів на спростування позиції апеляційного суду про те, що ці рішення були прийняті згаданими суддями після проголошення вироку у кримінальному провадженні. Будь-яких інших доводів, які би ставили під сумнів незалежність і неупередженість суддів під час обговорення та ухвалення вироку, сторона захисту не наводить, а тому підстав для задоволення касаційних скарг у цій частині Верховний Суд не вбачає.
Крім того, колегія суддів не бере до уваги доводів захисників про те, що в ухвалі суду апеляційної інстанції від 16 травня 2023 року не надано оцінки доводам сторони захисту про допущення місцевим судом порушень вимог ст. 367 КПК України, оскільки це рішення суду апеляційної інстанції скасовано постановою Верховного Суду від 05 листопада 2024 року, а тому не може бути предметом касаційного перегляду.
Стосовно посилань у касаційних скаргах сторони захисту на постанову Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 127/883/14-к, то колегія суддів зауважує, що вказана практика Суду, яка зводилася до безумовної недопустимості постановлення суддею (під час перебування в нарадчій кімнаті) низки судових рішень в інших справах, фактично була спростована наведеною вище постановою об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 24 лютого 2020 року (справа № 128/2455/15-к), яка містить правовий висновок про те, що порушення таємниці нарадчої кімнати може бути визнане істотним порушенням норм КПК України в разі, якщо воно ставить під сумнів незалежність і неупередженість суддів (судді) під час обговорення та ухвалення відповідного судового рішення та за характером і з огляду на обставини конкретної справи перешкодило або могло перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.
З огляду на зазначене відсутні підстави для задоволення касаційних скарг захисників у цій частині.
Щодо порушення під час апеляційного розгляду положень ч. 2 ст. 54 КПК України
У касаційній скарзі прокурор вказує, що суд апеляційної інстанції провів судове засідання за відсутності захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_19 , а також вирішив питання про відмову від зазначеного захисника без участі останнього.
Однак такі доводи сторони обвинувачення не узгоджуються з положеннями процесуального закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 54 КПК України (у редакції, чинній на час апеляційного розгляду), якщо підозрюваний, обвинувачений наполягає на відмові від захисника, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд зобов`язані організувати зустріч захисника з підозрюваним, обвинуваченим. У разі якщо підозрюваний, обвинувачений особисто та безпосередньо повідомляє захиснику про небажання мати захисника, заміну захисника після конфіденційної розмови із захисником, така відмова або заміна фіксується у протоколі процесуальної дії або журналі судового засідання.
Тобто законодавець визначив, що в разі відмови від захисника обов`язковим є надання обвинуваченому та його адвокату можливості зустрічі та конфіденційного спілкування. Разом з тим наведена норма КПК України не містить будь-яких безальтернативних вимог щодо прийняття відмови від захисника виключно в його присутності в судовому засіданні. При цьому Суд зауважує, що така вимога була наведена в положеннях ч. 2 ст. 54 КПК України (у редакції від 01 липня 2021 року), однак зазначена норма втратила чинність на підставі Закону України від 14 липня 2021 року № 1637-IX.
Водночас в обґрунтуванні касаційної скарги прокурор не наводить жодних доводів про те, яким саме чином розгляд питання про відмову від захисника ОСОБА_19 за його відсутності в судовому засіданні та здійснення апеляційного розгляду без участі цього адвоката порушило конвенційні та конституційні права ОСОБА_8 , з огляду на те, що сам обвинувачений не заперечував щодо відмови від його захисника ОСОБА_19 , а судовий розгляд здійснювався за участю захисника ОСОБА_13 .
За таких обставин Верховний Суд доходить переконання про те, що доводи касаційної скарги сторони обвинувачення в цій частині не свідчать про порушення права ОСОБА_8 на захист та наявність такого істотного порушення вимог КПК України, яке перешкодило або могло перешкодити суду апеляційної інстанції постановити законне й обґрунтоване рішення.
Щодо доводів касаційної скарги прокурора про допущення судом апеляційної інстанції порушень вимог кримінального процесуального закону в частині вирішення долі апеляційної скарги сторони обвинувачення
За статтею 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави для його ухвалення. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Водночас Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Воловік проти України» зазначає, що якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, то держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, у межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду.
Відповідно до пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 419 КПК України в ухвалі суду апеляційної інстанції зазначаються короткий зміст вимог апеляційної скарги, узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, висновки суду апеляційної інстанції по суті вимог апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали провадження та доводи касаційної скарги прокурора ОСОБА_11 в цій частині, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 30 вересня 2022 року ОСОБА_8 та ОСОБА_9 було засуджено за ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 289, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 189 КК України, а ОСОБА_10 - за ч. 2 ст. 146 КК України.
Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, захисники ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , які діяли в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , і прокурор ОСОБА_24 оскаржили його в апеляційному порядку.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 16 травня 2023 року зазначені апеляційні скарги сторони захисту та сторони обвинувачення було залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
Засуджений ОСОБА_8 і його захисники ОСОБА_13 та ОСОБА_19 оскаржили наведені вище рішення до суду касаційної інстанції.
Постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 05 листопада 2024 року касаційні скарги засудженого ОСОБА_8 та його захисників ОСОБА_13 й ОСОБА_19 було задоволено частково, а оскаржуване рішення апеляційного суду від 16 травня 2023 року скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
За наслідками нового апеляційного розгляду ухвалою Львівського апеляційного суду від 27 лютого 2025 року апеляційні скарги захисників ОСОБА_19 та ОСОБА_20 було задоволено частково, вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_8 , ОСОБА_9 й ОСОБА_10 скасовано в частині вирішення цивільних позовів потерпілих і призначено новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Водночас суд апеляційної інстанції зауважив, що оскільки прокурор не скористався своїм правом на оскарження судових рішень у касаційному порядку, то фактично він визнав вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції такими, що відповідають закону, а тому відсутні підстави для повторного відкриття провадження за апеляційною скаргою сторони обвинувачення щодо міри призначених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 покарань, адже останні покарання відбули повністю.
Однак, на переконання колегії суддів, зазначена позиція суду апеляційної інстанції є такою, що не ґрунтується на положеннях процесуального закону з огляду на вказане нижче.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 439 КПК України після скасування вироку або ухвали судом касаційної інстанції суд першої або апеляційної інстанції здійснює судове провадження згідно із загальними вимогами, передбаченими цим Кодексом, в іншому складі суду.
За приписами ст. 398 КПК України апеляційна скарга, що надійшла до суду апеляційної інстанції, не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу. Отримавши апеляційну скаргу на вирок чи ухвалу суду першої інстанції, суддя-доповідач протягом трьох днів перевіряє її на відповідність вимогам ст. 396 цього Кодексу і за відсутності перешкод постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження.
Положеннями ч. 3 ст. 401, ч. 1 ст. 404 КПК України встановлено, що після закінчення підготовки до апеляційного розгляду суддя-доповідач постановляє ухвалу про закінчення підготовки та призначення апеляційного розгляду. Надалі суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Отже, суд апеляційної інстанції, висновуючи про відсутність підстав для повторного відкриття провадження та призначення до розгляду апеляційної скарги прокурора, не урахував наведених вище положень КПК України, які фактично зобов`язують цей суд після скасування ухвали судом касаційної інстанції та призначення нового розгляду провести судове провадження стосовно всіх апеляційних скарг, які були предметом апеляційного перегляду під час попереднього судового розгляду, і відповідно до положень, передбачених ст. 419 КПК України викласти у своєму рішенні висновки по суті вимог таких скарг.
Водночас, посилаючись на те, що, оскільки прокурор не оскаржував попередню ухвалу апеляційного суду у касаційному порядку, а тому фактично визнав її такою, що відповідає вимогам закону, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що ця ухвала скасована в касаційному порядку, а тому, як наслідок, апеляційна скарга сторони обвинувачення не була розглянута по суті.
З огляду на зазначене колегія суддів уважає переконливими доводи касаційної скарги прокурора ОСОБА_11 про те, що суд апеляційної інстанції після скасування Верховним Судом ухвали від 16 травня 2023 року, під час нового апеляційного розгляду проігнорував апеляційну скаргу сторони обвинувачення та не ухвалив рішення щодо задоволення чи відмови в її задоволенні, чим допустив істотне порушення зазначених вище положень КПК України, яке перешкодило йому постановити законне й обґрунтоване рішення, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Стосовно вирішення цивільного позову
У касаційних скаргах захисники ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , серед іншого, посилаються на те, що судами попередніх інстанцій не досліджено розміру завданої потерпілим матеріальної шкоди в особливо великих розмірах.
Як було зазначено вище, вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 30 вересня 2022 року цивільні позови потерпілих ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 задоволено частково та стягнуто на користь:
- ОСОБА_14 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди з ОСОБА_8 і ОСОБА_9 у рівних частинах 851 166,99 грн та у рахунок відшкодування моральної шкоди з ОСОБА_8 - 150 000 грн, 100 000 грн з ОСОБА_9 , 50 000 грн з ОСОБА_10 ;
- ОСОБА_15 у рахунок відшкодування моральної шкоди - 50 000 грн з ОСОБА_8 , 40 000 грн з ОСОБА_9 , 10 000 грн з ОСОБА_10 ;
- ОСОБА_16 у рахунок відшкодування моральної шкоди з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у рівних частинах 50 000 грн.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 16 травня 2023 року зазначені апеляційні скарги сторони захисту та сторони обвинувачення було залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
Постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 05 листопада 2024 року касаційні скарги засудженого ОСОБА_8 та його захисників ОСОБА_13 й ОСОБА_19 було задоволено частково, а оскаржуване рішення апеляційного суду від 16 травня 2023 року скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до змісту вказаного рішення Суду однією з підстав скасування ухвали суду апеляційної інстанції від 16 травня 2023 року було допущення істотних порушень вимог кримінального процесуального закону в частині надання оцінки доводам сторони захисту щодо неправильного вирішення місцевим судом цивільних позовів, поданих потерпілими.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 27 лютого 2025 року апеляційні скарги захисників ОСОБА_19 і ОСОБА_20 було задоволено частково, вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і ОСОБА_10 скасовано в частині вирішення цивільних позовів потерпілих та призначено новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Мотивуючи своє рішення, суд апеляційної інстанції зауважив, що місцевий суд належним чином не дослідив питання доведеності розміру завданої матеріальної шкоди, а саме не врахував те, що:
- потерпіла ОСОБА_14 змінила показання щодо походження майна, пояснивши, що годинник «Омега» був подарований їй, хоча раніше стверджувала, що придбала його у Франції за значну суму (20 757 євро) під час поїздки у 2014 році;
- у матеріалах справи відсутні документальні докази, які б підтверджували походження або вартість цього годинника, а також відсутні чеки на купівлю дорогих ювелірних виробів;
- допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_25 (співробітниця потерпілої) зазначила, що не помічала на ОСОБА_14 таких коштовностей.
За наведених обставин апеляційний суд поставив під сумнів правомірність оцінки вартості такого майна потерпілої ОСОБА_14 , вказав на недостатність доказів для його підтвердження та, як наслідок, виснував про наявність підстав для скасування вироку в частині вирішення цивільного позову й призначення нового судового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Разом з цим, як видно зі змісту оскаржуваного вироку, місцевий суд, викладаючи формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, зазначив, що ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та особа, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, заволоділи майном потерпілої ОСОБА_14 на загальну суму 851 166,99 грн, чим завдали їй матеріальної шкоди в особливо великих розмірах (ч. 4 ст. 187 КК України). При цьому у фактичних обставинах вчинення кримінальних правопорушень суд, з-поміж іншого, установив, що серед майна потерпілої, яким заволоділи наведені вище особи, був годинник з рожевого золота марки «Omega De Vllle Ladymatic» вартістю 20 757 євро (вартість у гривнях відповідно до курсу НБУ станом на 17 лютого 2015 року становила 624 162,99 грн).
З наведеними висновками суду першої інстанції погодився і суд апеляційної інстанції.
Диспозицією ч. 4 ст. 187 КК України (за якою було засуджено ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ), серед іншого, передбачено кримінальну відповідальність за розбій, спрямований на заволодіння майном у особливо великих розмірах.
Відповідно до п. 4 примітки до ст. 185 КК України у статтях 185-187 та 189-191, 194 цього Кодексу в особливо великих розмірах визнається кримінальне правопорушення, що вчинене однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення кримінального правопорушення.
Таким чином, беручи до уваги наведене вище, колегія суддів доходить переконання, що суд апеляційної інстанції:
- залишаючи рішення місцевого суду без зміни в частині встановлених у вироку фактичних обставин справи та кваліфікації дій обвинувачених за ч. 4 ст. 187 КК України;
- висновуючи про недостатність доказів для визначення вартості викраденого в потерпілої ОСОБА_14 майна (зокрема й годинника марки «Omega De Vіlle Ladymatic» вартістю 624 162,99 грн);
- скасовуючи вирок щодо вирішення цивільного позову з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції у порядку цивільного судочинства,
залишив поза увагою те, що розмір вартості майна, яким заволоділи обвинувачені ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , безпосередньо впливає на кваліфікацію їх дій за ст. 187 КК України, що з огляду на зміст положень ЦК України, ЦПК України та ст. 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» не може бути предметом перегляду суду, який спеціалізується на розгляді цивільних справ.
Наведене, на думку Суду, свідчить про невідповідність оскаржуваної ухвали положенням, передбаченим статтями 370, 419 КПК України, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки перешкодило суду апеляційної інстанції постановити законне й обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України) та, як наслідок, могло вплинути на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК України).
З огляду на зазначене колегія суддів зауважує, що ухвала суду апеляційної інстанції є такою, яка перешкоджає подальшому кримінальному провадженню, а тому відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438, п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК України вона підлягає скасуванню у повному обсязі (у тому числі у частині скасування вироку місцевого суду та призначення нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства).
Висновки Верховного Суду щодо інших доводів касаційних скарг захисників і прокурора
Зважаючи на наявність установлених у ході касаційного перегляду касаційних скарг прокурора та захисників указаних вище порушень (які є підставами для скасування судового рішення та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції), колегія суддів не бачить підстав для перевірки доводів касаційних скарг сторони захисту й сторони обвинувачення в іншій частині, оскільки оцінка таким доводам може бути надана після усунення зазначених істотних порушень.
Висновки Верховного Суду за результатом касаційного розгляду
Беручи до уваги наведене, колегія суддів уважає, що касаційні скарги захисників та прокурора підлягають частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції на підставі ч. 1 ст. 412, ст. 413, пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України - скасуванню в повному обсязі з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції (п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК України).
Під час нового розгляду суд апеляційної інстанції має врахувати викладене вище, провести судовий розгляд відповідно до положень КПК України та постановити законне й обґрунтоване рішення, у тому числі з огляду на положення, передбачені ст. 49 КК України, за наявності для цього обґрунтованих підстав.
Керуючись статтями 412, 413, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційні скарги прокурора ОСОБА_11 та захисників ОСОБА_12 й ОСОБА_13 задовольнити частково.
Ухвалу Львівського апеляційного суду від 27 лютого 2025 року стосовно ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
