Єдиний державний реєстр судових рішень
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 липня 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_5 ОСОБА_6 на ухвалу Снігурівського районного суду Миколаївської області від 04 червня 2026 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно
ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та громадянина республіки Азербайджан м. Баку, фактично проживаючого АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 186, ч. 3, 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 186, ч. 3, 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України, у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12020150240000292.
Учасники судового провадження:
обвинувачений - ОСОБА_5
захисник - ОСОБА_6
перекладач - ОСОБА_7 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Снігурівського районного суду Миколаївської області від 04 червня 2026 року відносно обвинуваченого ОСОБА_5 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 02.08.2026 р. включно, без визначення розміру застави.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або визначити заставу.
Узагальнені доводи апелянта.
В апеляційній скарзі захисник зазначає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим.
Захисник вказує на те, що кримінальне провадження відносно обвинуваченого здійснюється близько 6 років, та протягом цього часу значно зменшились ризики наведені прокурором в клопотанні, та дане клопотання прокурора носить формальний характер та нічим не підтверджено.
Апелянт вказує на неврахування судом можливості застосування відносно обвинуваченого більш м`яких запобіжних заходів, зокрема у виді цілодобового домашнього арешту, який забезпечить належну процесуальну поведінку підозрюваного.
Зауважує, що жодного доказу щодо вини обвинуваченого не здобуто, разом з тим судом не враховано, що ОСОБА_5 має стійкі соціальні зв`язки, раніше не судимий, мав власний бізнес.
Обставини, встановлені судом першої інстанції.
У провадженні Снігурівського районного суду Миколаївської області перебувають матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12020150240000292 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 186, ч. 3, 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України.
Під час судового розгляду прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження відносно ОСОБА_5 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Клопотання мотивоване тим, що на теперішній час не зменшились ризики, які стали підставою для застосування запобіжного заходу ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою. Так, продовжують існувати ризики, що обвинувачений може переховуватися від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення. Обставинами, що доводять наявність зазначених ризиків на думку прокурора є те, що ОСОБА_5 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 187, ч. 4 ст. 187 КК України, які є тяжкими злочинами та особливо тяжкими. Посилається на те, що обвинувачений немає постійного місця проживання та з метою ухилення від покарання може переховуватися від суду. Оскільки обвинувачений обвинувачується у вчиненні різних за складом умисних кримінальних правопорушень, пов`язаних з незаконним заволодінням чужим майном та незаконним поводженням зі зброєю, останній може продовжити злочинну діяльність. Застосування більш м`якого запобіжного заходу, не зможе запобігти вищезазначеним ризикам.
Врахувавши ступінь тяжкості інкримінованих ОСОБА_5 кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого, наявність ризиків переховування обвинуваченого від суду, вчинення іншого кримінального правопорушення, суд дійшов висновку, що застосування іншого, менш суворого запобіжного заходу, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого та виконання ним процесуальних обов`язків.
З урахуванням обставин інкримінованих ОСОБА_5 кримінальних правопорушень, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визначення розміру застави.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника та обвинуваченого на підтримку доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали надані судом, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного.
Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції. Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходить при постановленні ухвали, і положення закону, яким керується.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ).
Відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об`єднаного Королівства»).
З наведеного слідує, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
ЄСПЛ наголосив, що п. 3 ст. 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. У рішеннях «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ констатував, що основною метою ст. 5 Конвенції, якою гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження, є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Відповідно до правової позиції, сформованої ЄСПЛ, для продовження строку тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку. Суд вказав, що сторона обвинувачення зобов`язана доводити реальність ризиків, що виправдовують обмеження свободи, в іншому випадку суд може змінити запобіжний захід на більш м`який.
Як зазначив ЄСПЛ у справі «Летельє проти Франції», особлива тяжкість деяких злочинів викликає таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення принаймні протягом певного часу. За виняткових обставинах, цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі, в якій внутрішнє право визнає поняття порушення публічного порядку внаслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно перебуває під загрозою. Попереднє затримання не має передбачати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути «формою очікування» обвинувального вироку.
Вказаних вимог закону та норм міжнародного права судом першої інстанції дотримано в повному обсязі.
Так, судом першої інстанції під час розгляду кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12020150240000292 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 186, ч. 3, 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України, постановлено ухвалу про продовження останньому строку тримання під вартою до 02.08.2026 р.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно положень ст. 197 КПК України, строк тримання під вартою може бути продовжений в межах строку досудового розслідування, передбаченого законодавством, за умови доведення прокурором в клопотанні поданому до суду в порядку ст. 199 цього ж Кодексу, обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення строку дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Розглядаючи клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, має також враховувати наявність чи зміну обставин, передбачених ст. 178 КПК України, які були підставою для застосування запобіжного заходу. Окрім іншого, суд повинен врахувати і тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до ч. 2 ст. 422-1 КПК України, суддя-доповідач у разі необхідності перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зміни іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або для продовження строку тримання під вартою, невідкладно витребовує з суду першої інстанції:
- ухвалу про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою;
- клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, подане під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Витребування з суду першої інстанції інших матеріалів кримінального провадження діючим кримінальним процесуальним законодавством не передбачено.
Отже, на даній стадії судового провадження, апеляційний суд оцінює законність ухвали про продовження строків тримання під вартою лише шляхом перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою або для продовження строку тримання під вартою.
Як вбачається з наданих матеріалів, ризик переховування від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності підтверджується тим, що ОСОБА_5 обвинувачується, в тому числі, у вчиненні особливо тяжкого злочину за який, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років з конфіскацією майна, що свідчить про те, що усвідомлюючи можливу відповідальність за вчинене, з метою її уникнення ОСОБА_5 , може переховуватись від органів досудового розслідування та суду.
Зазначені обставини самі по собі можуть бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від органів досудового розслідування чи суду, що узгоджується із позицією ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
За практикою ЄСПЛ, ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.
Зважаючи на обставини кримінальних правопорушень в яких обґрунтовано обвинувачується ОСОБА_5 , ризик вчинення іншого кримінального правопорушення також є дійсним.
Наведені обставини, у своїй сукупності, дають підстави вважати, що існують реальні ризики того, що обвинувачений ОСОБА_5 може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, вчинити інше кримінальне правопорушення, тобто ризики, передбачені п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не зменшились та не відпали.
Перевіривши мотиви прийнятого судового рішення, апеляційний суд установив, що при вирішенні питання про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 строку тримання під вартою, суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження строку застосування запобіжного заходу, конкретні обставини кримінального провадження та особу обвинуваченого, вимоги закону та існуючу практику Європейського Суду з прав людини.
Продовжений запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу та не суперечить позиції ЄСПЛ у справі Самойлович проти України від 16.05.2013 р., яка полягає в тому, що «у випадку особливої тривалості тримання під вартою особи, підстави для цього повинні бути виключно серйозними».
Апеляційний суд погоджується з висновками суду, що у даній конкретній справі суспільний інтерес превалює над принципом поваги до свободи обвинуваченого та саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, а менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Доводи апелянта про наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв`язків, апеляційний суд приймає до уваги. Разом з тим, вказані обставини не є безумовною підставою для зміни запобіжного заходу, оскільки оцінюються у сукупності з характером інкримінованих діянь та даними про особу обвинуваченого і не спростовують наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Отже, правових підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, апеляційний суд не вбачає, підстав для задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_5 ОСОБА_6 не має, ухвалу суду слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 7, 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422-1, 424, 532 КПК України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в :
ухвалу Снігурівського районного суду Миколаївської області від 04 червня 2026 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , залишити без змін, апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_5 ОСОБА_6 без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
