Справа № 638/12043/15-ц
Провадження № 2/638/1145/16
28.03.2016
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
Іменем України
28 березня 2016 року м. Харкова
Дзержинський районний суд м. Харкова, у складі:
головуючого: судді Цвіра Д.М.,
при секретарі – Бадран В.Р.
розглянувши у відкритому заочному судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківської області про усунення перешкод та зобов’язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, в якому просила суд усунути перешкоди в користуванні належним їй нежитловим приміщенням, шляхом знесення двох самочинно збудованих входів (прибудови) до її нежитлового приміщення (колишня квартира № 27) по пр. Леніна, 17 у м. Харкові. Зобов'язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 знести два самочинно збудованих ними входи та прибудови до нежитлового приміщення (колишня квартира № 27) по пр. Леніна, 17 ум. Харкові позивача. Зобов'язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 привести у попередній стан прибудинкову територію та вікна підвалу в будинку № 17 по проспекту Леніна 27 у м. Харкові, що існував до здійсненної ними незаконної реконструкції, згідно характеристик технічного паспорту будинку станом на 01 жовтня 2004 року. Зобов'язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 привести у попередній стан, звільнити та повернути співвласникам будинку самовільно зайняті ними підвальні приміщення загального користування № 23а та № 50 в літ. А-5 по пр. Леніна, 17 ум.Харкові. Всі роботи по знесенню двох самочинно збудованих входів та прибудови, приведенню у попередній стан прибудинкової території та вікон підвалу, поверненню у попередній стан, звільненню та поверненню співвласникам будинку підвальних приміщень загального користування, покласти на ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Стягнути з відповідачів солідарно сплачений позивачем судовий збір.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що у жовтні 2001 року під обладнання офісу для проведення підприємницької діяльності позивач придбала квартиру № 27, що знаходиться на першому поверсі будинку № 17 по пр. Леніна у м. Харкові. Як законослухняна громадянка, вона отримала всі необхідні узгодження та дозволи, і Рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 30.09.2003 р. № 972, придбану нею квартиру було переведено у нежитлове приміщення та дозволено проведення реконструкції під офіс з улаштуванням окремого входу . Рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 21.09.05 № 1180, термін реконструкції нежилого приміщення під офіс було продовжено до 01.10.2007 р. У обов'язковому порядку, позивачем також було узгоджено всі необхідні дозвільні документи, виконано та погоджено всі умови реконструкції, без яких така реконструкція є неможливою .
Придбане позивачем у 2001 році під улаштування офісу приміщення по пр. Леніна, 17 у м. Харкові, знаходиться над підвальним приміщеннями придбаним відповідачами у жовтні 2006 року, на той час, коли всі необхідні для реконструкції дозволи позивачем були вже отримані. На час придбання підвального приміщення відповідачі знали про наявність узгоджених позивачем ОСОБА_4 завдання, Ескізного проекту та Робочого проекту, та добре знали, що узгодити будівництво прибудови та виходів на місці, де вже було погоджено вхід до офісу позивача, вони не зможуть. Саме тому, відповідачі, без будь яких погоджень відповідних органів міста, без отримання відповідних дозволів, виділення земельної ділянки та без проектної документації, які не могли отримати, адже згідно затвердженого архітектурно - планувального завдання на місці їх незаконно збудованих прибудов, було узгоджено та затверджено вхід до офісу позивача, самовільно без будь яких дозволів та узгоджень та без згоди позивача, провели переобладнання приміщень підвалу та улаштували два відокремлених входи під її вікнами, де згідно узгодженого та затвердженого робочого проекту мав бути вихід з її приміщення.
Результатом зазначених незаконних дій відповідачів, стало неможливим проведення, згідно узгодженого позивачем архітектурно-планувального завдання, та переобладнання придбаного нею під офіс приміщення за цільовим призначенням - для проведення підприємницької діяльності.
Рішенням Апеляційного суду Харківської обл. від 12 грудня 2011 року за апеляційною скаргою ОСОБА_1, було скасовано рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2006 року, яким визнавалось право спільної часткової власності на нежитлові приміщення підвалу № 19,24, 27, 29, 30, 23А, 1, 50 з двома окремими самовільно збудованими входами загальною площею 137,2 кв. м., та на приміщення підвалу загального користування 23А, самовільно привласнене відповідачами.
Також, самовільне захоплення відповідачами підвальних приміщень загального користування співвласників будинку №№ 23а та 50 в літ. А-5, їх реконструкція, не передбачена проектами при будівництві будинку та проведена без відповідних узгоджень: по-перше, унеможливлює доступ співвласників будинку та працівників відповідних служб до інженерних комунікацій (труб гарячого та холодного водопостачання тощо) для контролю за ними, а також для проведення необхідних ремонтно-відновлювальних робіт; по-друге, може призвести до руйнування цілого будинку.
Позивач зверталась до відповідачів та їх представників з вимогами знести незаконну споруду та відновити її право на вільне користування та розпорядження своїм майно, але ці вимоги не мали наслідків, крім незаконного продовження порушення її права та прав співвласників будинку.
В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги в повному обсязі та надала пояснення відповідно до змісту позовної заяви.
В судовому засіданні представник відповідач ОСОБА_2 – ОСОБА_5 заперечував проти задоволення позову та пояснив, що права позивача на її нежитлове приміщення відповідачами не порушено, ніхто не позбавляє позивача права користування її власністю, позивач пропустила строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом. Відповідно до норм Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» позивач не є суб’єктом, який має право звернутись до суду з такими позовними вимогами. Відповідно до Рішення від 21.09.2005 р. № 1180 позивач пропустила термін реконструкції нежилого приміщення (колишня кв. 27) по пр. Леніна, 17 під офіс.
Відповідач ОСОБА_3 та третя особа департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківської області в судове засідання не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлялась вчасно та належним чином, про поважні причини неявки не повідомили.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_5 та дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до копії договору купівлі-продажу від 15.10.2001 р. ОСОБА_1 купила трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 51,3 кв.м, загальною площею 73,9 кв.м (а.с. 5). Право власності на квартиру №27 зареєстровано в КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», що вбачається з копії реєстраційного посвідчення на об’єкт нерухомого майна (а.с. 6) .
Рішенням від 30.09.2003 р. № 972 виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області переведено квартиру №27, розташовану в житловому будинку по пр. Леніна, 17 у нежитлове приміщення та дозволено гр. ОСОБА_1 реконструкцію нежитлового приміщення під офіс з улаштуванням окремого входу. Реконструкцію виконати до 01.10.2005 р. (а.с. 7).
Рішенням від 21.09.2005 р. № 1180 виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області продовжено гр. ОСОБА_1 термін реконструкції нежилого приміщення (колишня кв. № 27) по пр. Леніна, 17, під офіс. Реконструкцію здійснити до 01.10.2007 р. (а.с.8).
Матеріали справи не містять відомостей про реконструкцію позивачем нежилого приміщення (колишня кв. № 27) по пр. Леніна, 17, під офіс в надані строки.
Позивач в судому засіданні не заперечувала про нездійснення нею реконструкції та зазначила, що їй було надано право на реконструкції, а не зобов’язано здійснити реконструкцію в певні терміни, а тому вона продовжує мати це право на здійснення реконструкції. Такі твердження позивача суд не приймає до уваги, оскільки вони є помилковим та не знайшли своє підтвердження в матеріалах справи.
З копії рішенням апеляційного суду Харківської області від 12.12.2011 р. вбачається, що рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12.10.2006 р. скасовано, позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до виконавчого комітету Дзержинського районного ради м. Харкова про визнання права власності на нежитлові приміщення після реконструкції підвалу житлового будинку по пр. Леніна,17 у м. Харкова залишено без задоволення (а.с. 30-31).
Матеріали справи не містять доказів про те кому на теперішній час належить або у кого на балансі перебуває підвал будинку № 17 по пр. Леніна, 27 у м. Харкові, а також доказів того, що відповідачі займають ці приміщення.
Відповідно до ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням. За рішенням суду самочинно збудований об'єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов'язаних із знесенням об'єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво. У разі неможливості виконання рішення суду особою, яка здійснила таке самочинне будівництво (смерть цієї особи, оголошення її померлою, визнання безвісно відсутньою, ліквідація чи визнання її банкрутом тощо), знесення самочинно збудованого об’єкта здійснюється за рішенням суду за рахунок коштів правонаступника або за рішенням органу місцевого самоврядування за рахунок коштів місцевого бюджету та в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до п. 24. постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 6 Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва) знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови. В інших випадках суд за позовом відповідного державного органу чи органу місцевого самоврядування може на підставі частини сьомої статті 376 ЦК зобов'язати забудовника здійснити перебудову житлового будинку, будівлі, споруди або іншого об'єкта нерухомості, який побудовано чи будується з істотними відхиленнями від проекту або з істотним порушенням основних будівельних норм і правил, у тому разі, коли таке будівництво суперечить суспільним інтересам, порушує права інших осіб, коли порушення будівельних норм і правил є істотним, а також є технічна можливість виконати перебудову. Якщо технічна можливість перебудови об'єкта нерухомості відсутня або забудовник відмовляється від такої перебудови, суд, незалежно від поважності причин відмови, за позовом зазначених органів або особи, права чи інтереси якої порушено таким будівництвом, ухвалює рішення про знесення житлового будинку або іншого нерухомого майна. Відмовою забудовника від перебудови слід вважати як його заяву про це, так і його дії чи бездіяльність щодо цього, вчинені до або після ухвалення рішення суду про зобов'язання здійснити перебудову. Погодження забудовника на перебудову при розгляді справи про знесення самочинного будівництва за можливості перебудови, якщо це підтверджено, є підставою для відмови в позові лише тоді, коли рішення суду, яке набрало законної сили, про зобов'язання здійснити перебудову не виконано не з вини забудовника, про що державним виконавцем складено відповідний акт.
Відповідно до ст.ст.59, 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши до суду належні та допустимі докази на їх підтвердження, крім випадків встановлених ст.61 цього Кодексу.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом ст. 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.
Також не надано доказів, що діями відповідачів порушуються право власності на нежитлове приміщення позивача.
Пунктом 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» передбачено, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
В розумінні п. 26 даної постанови, за самочинне будівництво особу може бути притягнуто до адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Матеріали справи не свідчать, що з приводу самочинного будівництва, яке здійснювали відповідачі, органами державної влади вчинялися відповідні заходи та їх було притягнуто до відповідальності.
Позивач не уточнено яку саме частку підвального приміщення загального користування № 23а та №50в літ. А-5 по пр. Леніна,17 у м. Харкові вона просить повернути їй, та з яких підстав вона звертається до суду з вимогами про повернення цих приміщені не тільки собі, а й всім співвласникам будинку.
Судовим розглядом встановлено та не заперечується позивачем, що ОСОБА_1 дізналась про порушення свого права у 2005-2006 р.р., зверталась до суду з позовом про поновлення свого порушеного права, який ухвалою суду залишено без розгляду.
Згідно з положеннями ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня,коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права про особу, яка його порушила.
Залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності – ч.1 ст.265 ЦК України.
Відповідно до вимог ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Як вбачається з вимог ч.3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Представником відповідача ОСОБА_2 до ухвалення рішення, в судому засіданні, заявлено про застосування строку позовної давності, підстави для поновлення строку позовної давності відсутні.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 8, 10, 57, 60, 212-215, 224 ЦПК України, суд-
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківської області про усунення перешкод та зобов’язання вчинити певні дії– відмовити.
Відповідачем, який не приймав участі у розгляді справи, протягом десяти днів з дня отримання копії заочного рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення, відповідно до вимог ст. 229 ЦПК України.
Заочне рішення може бути оскаржене іншими особами, шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до апеляційного суду Харківської області через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами , які брали участь у справі , але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення , протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення відповідачем, який не приймав участі у розгляді справи, якщо заяву про перегляд заочного рішення не було подано, після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення , якщо його не скасовано , набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
ОСОБА_6Цвіра
