Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа №591/6525/18 Головуючий у суді у 1 інстанції - КлименкоНомер провадження 11-кп/816/764/22 Суддя-доповідач - ОСОБА_1 Категорія - Умисне вбивство
УХВАЛА
Іменем України
17 січня 2022 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_4
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми кримінальне провадження № 591/6525/18 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 12.01.2022 про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою,
установила:
В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду та обрати відносно ОСОБА_6 запобіжний захід у виді домашнього арешту, оскільки ухвала суду нічим не обґрунтована, відсутні ризики, за наявності яких суд має застосувати запобіжний захід у виді тримання під вартою. Обвинувачений має соціальні зв`язки, мати пенсіонерку, постійне місце проживання, раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, частково відшкодував матеріальну шкоду потерпілій, позитивно характеризується за місцем проживання, а сама лише тяжкість інкримінованого злочину не може бути підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
В провадженні Зарічного районного суду м. Суми знаходиться кримінальне провадження відносно ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 15, п. 1, 5, 7 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 296, ч. 2 ст. 342, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 125 КК, судовий розгляд якого не завершений, тому прокурором було подане клопотання про продовження обвинуваченому строк тримання під вартою, яке було обґрунтоване тим, що ризики, які існували під час обрання запобіжного заходу, передбачені у п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК, існують та не зменшились.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 12.01.2022 продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 13.03.2022 включно без визначення розміру застави. Своє рішення суд першої інстанції умотивував тим, що будь-яких даних про зменшення чи відсутність встановлених під час обрання такого запобіжного заходу ризиків, передбачених ст. 177 КПК, або підстав для застосування стосовно обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, в судовому засіданні не встановлено, розгляд справи до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою не завершено, не допитані всі свідки та потерпілий, недосліджені всі письмові докази у справі. Також суд вважає, що обвинувачений ОСОБА_6 може переховування від суду, так як після вчинення кримінальних правопорушень намагався втекти, та може впливати на потерпілих та свідків, які не допитані на даний час.
Приймаючи до уваги те, що учасники процесу в судове засідання не з`явились, хоча належним чином повідомлені про час і місце апеляційного розгляду, будь-яких клопотань від них про відкладення розгляду кримінального провадження не надходило, то колегія суддів вважає за можливе здійснити апеляційний розгляд за відсутності сторін кримінального провадження та без фіксації судового засідання технічними засобами, що узгоджується з ч. 4 ст. 107 та ч. 4 ст. 405, ч. 4 ст. 422-1 КПК.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого рішення судді, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно ст. 2 КПК, завданнями кримінального провадження, крім іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно ч. 1 ст. 331 КПК, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого, а згідно ч. 2 цієї статті вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою продовжує дію запобіжного заходу на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу (ч. 3 ст. 331 КПК).
Продовжуючи ОСОБА_6 строк тримання під вартою, суд першої інстанції дійшов цілком правильного висновку про існування у кримінальному провадженні передбачених у ч. 1 ст. 177 КПК ризиків переховування від суду, незаконного впливу на потерпілих та свідків, а також неможливість запобігання визначеним ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів.
Відповідно усталеної судової практики ЄСПЛ висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин кримінального правопорушення та обвинуваченої особи (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади), під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків тощо).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Врахування тяжкості кримінального правопорушення також має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинений злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитися від суду та іншим чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, що узгоджується з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої «небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи тощо».
Колегія суддів, вирішуючи питання про обґрунтованість продовження строку ув`язнення ОСОБА_6 враховує і наявність об`єктивної потреби у цьому, зважуючи на всі обставини, що свідчать «за» і «проти» наявності справжнього публічного інтересу, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи. При цьому згідно положень ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також судової практики ЄСПЛ, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює ЄСПЛ вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Щодо розумності строку тримання під вартою, то колегія суддів враховує рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 у справі «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02), де Суд зазначив, що «розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно. Вона має оцінюватись в конкретному випадку залежності від особливостей конкретної справи, причин, про які йдеться у рішеннях національних судів, переконливості аргументів заявника, викладених у його клопотанні про звільнення. Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, привалює над принципом поваги до свободи особистості».
ОСОБА_6 є обвинуваченим у кримінальному провадженні і обґрунтованість пред`явленого обвинувачення може бути вирішена виключно при ухваленні судом першої інстанції вироку чи іншого судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження, а тому колегія суддів не уповноважена надавати оцінку доказам як сторони захисту, так і сторони обвинувачення, не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність пред`явленого обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, і може вирішувати тільки питання щодо наявності передбачених ч. 1 ст. 177 КПК ризиків та необхідності (доцільності) тримання під вартою обвинуваченого для їх запобігання.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого рішення, що обвинувачений ОСОБА_6 може переховуватись від суду і цей ризик не зменшився, зважаючи на тяжкість майбутнього покарання, яке загрожує останньому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих правопорушень, характер та ступінь суспільної небезпечності цих кримінальних правопорушень, конкретні обставини провадження та дані про особу обвинуваченого.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (справа ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови», §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти (рішення у справах ЄСПЛ «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»).
У розумінні практики ЄСПЛ, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 Суд зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Беручи до уваги зазначене, колегія суддів вважає, що наявні підстави вважати, що ризик переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, не зменшився і є актуальним.
При встановленні ризику впливу на свідків та потерпілих, слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками та потерпілими у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК).
Згідно з ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового розгляду, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, а тому ризик впливу на свідків та потерпілих існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від зазначених осіб та дослідження їх судом.
Твердження захисника ОСОБА_8 про те, що обвинувачений ОСОБА_6 має соціальні зв`язки, мати пенсіонерку, постійне місце проживання, раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, частково відшкодував матеріальну шкоду потерпілій, позитивно характеризується за місцем проживання, хоча і мають місце, але не є тими безумовними підставами, що унеможливлюють тримання обвинуваченої особи під вартою, і повинні враховуватись разом з іншими фактичними обставинами кримінального провадження та вимогами кримінального процесуального закону, які регламентують обрання, зміну чи скасування запобіжних заходів, у їх сукупності.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що більш м`який запобіжний захід ніж тримання під вартою не забезпечить запобігання встановленим судом першої інстанції ризикам, що є виправданим та необхідним елементом з огляду на інші обставини і визначає потребу в триманні обвинуваченого під вартою.
Крім того, відповідно ч. 3 ст. 183 КПК, суд при постановленні ухвали про застосування (продовження) запобіжного заходу у виді тримання під вартою може не визначати розмір застави у випадку, передбаченому ч. 4 ст. 183 КПК, що в даному випадку мало місце, а беручи до уваги характер злочинних протиправних посягань, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_6 , суд першої інстанції обґрунтовано не визначив заставу.
Зважаючи на наявність ризиків переховування ОСОБА_6 від суду та незаконного впливу на потерпілих чи свідків, необхідність забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до кожного учасника судового провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК), колегія суддів вважає, що суспільний інтерес, що полягає у захисті прав потерпілих від злочинів привалює над принципом поваги до свободи особистості і виправдовує подальше тримання під вартою.
Рішення суду першої інстанції належним чином умотивоване, матеріали кримінального провадження об`єктивно свідчать про недостатність застосування більш м`якого запобіжного заходу для запобігання наявним ризикам, які є реальними і продовжують існувати, а тому доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 про тяжкість інкримінованого злочину не може бути підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою не заслуговують на увагу.
Колегією суддів не встановлено істотних порушень положень КПК при розгляді судом питання про застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_6 у виді тримання під вартою, які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Оскаржувана ухвала суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, внаслідок чого вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга захисника ОСОБА_8 без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України,
постановила:
Ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 12.01.2022 відносно ОСОБА_9 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 на цю ухвалу без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
