ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Справа №591/6525/18 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/3341/20
Категорія: ч.2 ст.15, п.п.1, 5, 7 ч.2 ст.115,
ч.4 ст.296, ч.2 ст.342, ч.1 ст.263, ч.2 ст.125 КК України
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові в режимі відеоконференції судове провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_8 , захисника ОСОБА_7 на ухвалу Зарічного районного суду м.Суми від 28 серпня 2020 року, -
УСТАНОВИЛА:
Цією ухвалою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 , 1990 року народження, на 60 діб, до 26 жовтня 2020 року.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Зазначив, що перебуває під вартою протягом трьох років, проте суд в своїй ухвалі не навів належних підстав для його продовження. Вважає твердження суду про обґрунтованість підозри, безпідставними, оскільки суд фактично наперед визначає ще не оцінені докази сторони обвинувачення більш переконливими ніж сторони захисту, що призводить до порушення одного з основних принципів правосуддя неупередженість. Відзначив, що доказів обґрунтованості підозри матеріали справи не містять. Наголосив, що вирок суду стосовно нього був скасований апеляційним судом і наразі справа переглядається по суті саме з вини суду першої інстанції. Просить ухвалу суду скасувати, змінити запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Зазначив, що ухвала суду не містить посилань на реальні ризики, що дають підставу для застосування самого суворого запобіжного заходу. Також зазначив, що посилання суду на процесуальну поведінку ОСОБА_8 , без зазначення конкретних дій обвинуваченого, свідчить про те, що розгляд клопотання про продовження строку тримання під вартою був проведений з обвинувальним нахилом. Указав, що оскільки вина ОСОБА_8 в інкримінованих правопорушеннях наразі не доведена, то подальше його тримання під вартою є невиправдним та таким, що суперечить принципу юридичної визначеності. В обґрунтування своїх доводів також зазначив, що обвинувальний вирок щодо ОСОБА_8 був скасований апеляційним судом. Вважає, що обвинувачений, перебуваючи під цілодобовим домашнім арештом не зможе вплинути на свідків та потерпілих, а також іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню. Відзначив, що ОСОБА_8 раніше не судимий, має міцні родинні зв`язки, сім`ю та постійне місце проживання разом із матір`ю, яка потребує його допомоги. Також відзначив, що ОСОБА_8 має незадовільний стан здоров`я. Наголосив, що питання продовження строку запобіжного заходу було розглянуто судом одноособово, хоча розгляд кримінального провадження по суті відбувається колегіально. Також наголосив, що суд, незважаючи на клопотання обвинуваченого про перенесення розгляду вищевказаного питання, через погану чутність, продовжив судовий розгляд у режимі відеоконференції, чим суттєво порушив п.20-5 розділу «Перехідні положення» КПК України, які визначають необхідність згоди обвинуваченого на проведення судового засідання у режимі відеоконференції. Просить ухвалу суду скасувати, ухвалити нову ухвалу, якою змінити ОСОБА_8 запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника ОСОБА_7 на підтримку доводів апеляційних скарг, думку прокурора, який вважав, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, нетяжкого злочину, передбаченого ч.2 ст.342 КК України, двох тяжких злочинів, передбачених ч.4 ст.296, ч.1 ст.263 КК України, а також особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.2 ст.15, п.п.1, 5, 7 ч.2 ст.115 КК України, за яке може бути призначене покарання, як до 15 років позбавлення волі, так і довічного позбавлення волі.
Поряд з цим, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, а саме того, що ОСОБА_8 інкримінується, поміж іншого, закінчений замах на умисне вбивство восьми осіб, на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілих.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об`єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов`язків.
За таких обставин, посилання сторони захисту на недоведеності існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними оскільки існування ризиків в тому числі і втечі від правоохоронних органів та суду об`єктивно вбачається з відомостей, що є наявними у кримінальному провадженні.
Що стосується доводів апеляційних скарг про відсутність доказів вини ОСОБА_8 , колегія суддів не бере до уваги, оскільки зазначені обставини, повинні бути оцінені судом при ухвалені остаточного рішення у цьому кримінальному провадженні.
Посилання захисника на те, що ОСОБА_8 раніше не судимий, має постійне місце проживання разом із матір`ю, яка потребує його допомоги, в даному конкретному випадку недостатньо свідчить про належне виконання обвинуваченим своїх процесуальних прав та обов`язків, в разі обрання щодо нього більш м`якого запобіжного заходу.
Посилання у скарзі захисника на незадовільний стан здоров`я обвинуваченого, колегія суддів сприймає критично, оскільки стороною захисту не надано доказів на підтвердження наявності захворювання та неможливості у зв`язку із захворюванням знаходитися під вартою.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення та дійшов обґрунтованого висновку про те, що ризики встановленні під час обрання запобіжного заходу на даний час не зменшилися та продовжують існувати.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м`яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_8 його процесуальних прав та обов`язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
Відповідно до п.20-5 розділу XI «Перехідні положення» КПК України у разі неможливості у визначений цим Кодексом строк суддею (колегією суддів) розглянути клопотання про обрання або продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, крім клопотання, поданого на розгляд до Вищого антикорупційного суду, воно може бути передано на розгляд до іншого судді, визначеного в порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу, або розглянуто головуючим, а за його відсутності - іншим суддею зі складу колегії суддів, якщо справа розглядається колегіально, або може бути передано для розгляду до іншого суду в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції або до суду в межах юрисдикції різних апеляційних судів в порядку, передбаченому абзацом шостим цього пункту.
Згідно наданої суду інформації, розгляд даного кримінального провадження проводиться колегіально, однак, через перебування одного із членів колегії у відпустці, а саме судді ОСОБА_9 , розгляд клопотання про продовження строку тримання під вартою було проведено головуючим по справі, у зв`язку з чим, доводи скарги захисника в цій частині є безпідставними.
Що стосується доводів скарги захисника ОСОБА_7 про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону через проведення судового засідання у режимі відеоконференції без згоди обвинуваченого, то вони також є безпідставними.
Як слідує із матеріалів провадження, зокрема технічного запису судового засідання, розгляд клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 був призначений на 28 серпня 2020 року у режимі відеоконференції саме за клопотанням обвинуваченого.
Під час проведення судового засідання у режимі відеоконференції обвинувачений вказував на погану чутність, через що просив перенести розгляд клопотання. При цьому, обвинувачений неодноразово висловлював свою відмову прибути у судове засідання.
Слід зазначити, що працівник ДУ «Сумський слідчий ізолятор», який перебував поряд із обвинуваченим, наголошував про те, що хід судового засідання йому чутно. Крім того, сам обвинувачений надавав відповіді на всі запитання головуючого судді, що свідчить про необґрунтованість посилань обвинуваченого у судовому засіданні на погану чутність.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 та відсутності підстав для зміни чи скасування судового рішення за доводами апеляційних скарг.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Ухвалу Зарічного районного суду м.Суми від 28 серпня 2020 року щодо ОСОБА_8 залишити без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 , захисника ОСОБА_7 без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді:
