Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 537/1473/20 Номер провадження 11-кп/814/898/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 квітня 2024 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
із секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
з участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12015170000000093, за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 із внесеними доповненнями та в його інтересах захисника ОСОБА_8 на вирок Крюківського районного суду м. Кременчука від 15 серпня 2023 року,
ВСТАНОВИЛА:
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини.
Вироком суду
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Копили Полтавського району Полтавської області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, який не працює, одружений, інвалід ІІІ групи, фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,визнано винуватим та засуджено:
- за ч. 3 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років 9 місяців, з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Застосовано до ОСОБА_7 запобіжний захід тримання під вартою до набрання вироком законної сили, взявши його під варту негайно в залі суду.
Строк відбування покарання встановлено рахувати ОСОБА_7 з моменту ухвалення вироку та його затримання 15.08.2023.
Задоволено цивільний позов ОСОБА_9 до ОСОБА_7 про стягнення моральної шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням та стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 моральну шкоду в розмірі 300 000 (триста тисяч) грн. 00 коп.
Вирішено порядок стягнення судових витрат та долю речових доказів.
Згідно з вироком суду, 10.03.2015 близько 17 годин, у світлий час доби, ОСОБА_7 , керуючи автомобілем «Toyota Corolla», тимчасовий д.н.з. НОМЕР_1 , належним ОСОБА_10 , рухався по правій смузі для руху в напрямку з м. Харкова до м. Полтави по автошляху сполученням «Київ-Харків-Довжанський», який має по дві смуги руху в кожному напрямку. В автомобілі знаходилися пасажири: на передньому пасажирському сидінні ОСОБА_11 та на задньому пасажирському сидінні ОСОБА_12 .
У цей же час у попутному напрямку по цій же правій смузі рухався автомобіль «МАЗ-54323», д.н.з. НОМЕР_2 , з напівпричепом «Мetaco 334», д.н.з. НОМЕР_3 , який належав Харківський філії ТОВ «Фоззі Фуд», під керуванням водія ОСОБА_13 .
ОСОБА_7 , проїжджаючи в районі 342 км +200 м вказаного автошляху «Київ-Харків-Довжанський», тобто на території Полтавського району Полтавської області, діючи зі злочинною самовпевненістю, в порушення вимог п. 13.1. ПДР, не дотримався безпечної дистанції та безпечного інтервалу, унаслідок чого допустив зіткнення передньою правою частиною керованого ним автомобіля «Toyota Corolla», тимчасовий д.н.з. НОМЕР_1 , з лівою задньою частиною напівпричепу «Мetaco 334», д.н.з. НОМЕР_3 , який з автомобілем «МАЗ-54323», д.н.з. НОМЕР_2 , рухався попереду нього по правій смузі в попутному напрямку.
Після зіткнення автомобіля «Toyota Corolla», тимчасовий д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_7 , з автомобілем «МАЗ-54323», д.н.з. НОМЕР_2 , з напівпричипом «Мetaco 334», д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_13 , автомобіль «Toyota Corolla» розвернуло та відкинуло на ліву смугу для руху у попутному напрямку, де відбулося ще зіткнення у праву бокову частину автомобіля «Rang Rover Vogue», д.н.з. НОМЕР_4 , належний ОСОБА_14 , під керуванням водія ОСОБА_15 , що рухався в цей час у попутному напрямку по лівій смузі для руху.
У наслідок дорожньо-транспортної пригоди було заподіяно смерть ОСОБА_11 та ОСОБА_12 - пасажирам автомобіля «Toyota Corolla», тимчасовий д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_7 .
Так, у наслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажиру ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження за критерієм загрози для життя, що потягли його смерть, а саме: крововиливи в м`які покрови голови в лобно-тім`яно-скроневих ділянках справа і зліва; багатоскалкового перелому кісток черепу з утворенням більше 15-ти фрагментів; розрива твердої мозкової оболонки в проекції переломів кісток черепу; прямого перелому 1, 2 ребер з обох сторін по середньо-ключичній лінії з крововиливами в оточуючі м`які тканини; крововиливів у вушок серця; масивних прикореневих крововиливів на поверхні легенів; рани обличчя. Причиною смерті стало грубе зруйнування голови.
Також у наслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажиру ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент їх заподіяння, що потягли його смерть, а саме: рани, садна та синець голови; крововиливи у м`які покрови голови зі сторони їхньої внутрішньої поверхні; крововилив під м`яку мозкову оболонку темно-червоного кольору, локалізований переважно в борознах по базальній та конвекситальній поверхні обох півкуль; по базальній поверхні ділянці моста та з переходом у простір між соскоподібними тілами, ніжками мозку, задньої пронизаної речовини та хіазму, визначаються згортки крові темно-червоного кольору, блискучі, об`ємом близько 15 мл; в бокових, 3-му та 4-му шлуночках близько 15 мл рідкої крові, множинні переломи кісток обличчя. Причиною смерті стала закрита черепно-мозкова травма з крововиливами під оболонку та в речовину головного мозку.
Причиною дорожньо-транспортної пригоди та її наслідків стало порушення водієм ОСОБА_7 п.13.1. ПДР. ОСОБА_7 мав технічну можливість уникнути дорожньо-транспортної пригоди, а саме уникнути зіткнення, для чого у нього не було жодних перешкод технічного характеру, які б не дозволили йому виконати вимоги п.13.1. ПДР.
Таким чином ОСОБА_7 вчинив злочин, передбачений ч. 3 ст. 286 КК України, а саме порушення Правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель двох осіб.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 із внесеними доповненнями просить вирок скасувати у зв`язку з неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду викладеним в судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що враховуючи його показання, які він давав в суді першої інстанції, вважає себе невинуватим у даній ДТП.
Вказує, що ДТП сталася внаслідок порушень правил дорожнього руху водієм автомобіля «Rang Rover Vogue» ОСОБА_16 , коли останній з лівої смуги руху здійснив різкий маневр вправо, чим вдарив у задню ліву частину автомобіль «Toyota Corolla», який рухався під його керуванням по правій смузі руху.Однак, поліцейські сфальсифікували матеріали кримінального провадження, щодо винуватця ДТП та знищили матеріали по факту керування автомобілем «Rang Rover Vogue» водієм ОСОБА_16 .
Зазначає, що дані обставини були підтверджені свідками ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 .
Посилається, що місцевим судом не було надано належної оцінки доказу, який наявний в матеріалах справи, а саме: висновку службового розслідування за фактом загибелі старшого інспектора ДПС взводу з обслуговування стаціонарного посту №1 роти ДПС ДАІ УМВС лейтенанта міліції ОСОБА_12 , складеного комісією УМВС, затвердженого начальником УМВС України в Полтавській області полковником поліції ОСОБА_20 . Вказує, що в результаті службового розслідування встановлено, що лейтенант міліції ОСОБА_12 загинув під час виконання службових обов`язків в результаті ДТП. Однак, службові обов`язки лейтенант міліції ОСОБА_12 виконував у заборонений спосіб (згідно з Інструкцією категорично забороняється переслідування на приватних транспортних засобах). Враховуючи, що вказаний працівник на момент події знаходився в автомобілі в якості пасажира, порушення службової дисципліни з боку лейтенанта міліції ОСОБА_12 не є безпосереднім фактором, що призвів до його загибелі. Однією з причин, що призвела до надзвичайної події, стало недбале ставлення до виконання службових обов`язків в частині контролю за діями підлеглого його безпосереднім начальником старшим наряду ДПС, у складі якого ніс службу лейтенант міліції ОСОБА_12 (в якості пасажира приватного автомобіля) при переслідуванні правопорушника.
Звертає увагу, на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги показання свідка ОСОБА_21 , яка повідомила, що бачила як водій автомобіля «Rang Rover Vogue» здійснив удар різким рухом передньою правою частиною автомобіля в ліву задню частину автомобіля «Toyota Corolla», внаслідок чого автомобіль «Toyota Corolla» змінив траєкторію руху, отримав удар об напівпричіп «Metaco 334» та отримав механічні пошкодження.
Також вказує, що місцевим судом не було взято до уваги показання свідка ОСОБА_21 в частині того, що протокол проведення слідчого експерименту та протокол допиту свідка на досудовому слідстві, в матеріалах кримінального провадження, є такими, що не відповідають її показам, які були надані при проведенні слідчого експерименту та допиту та в них містять не її підписи.
Крім того зазначає, що місцевим судом не було враховано його показання та показання свідка ОСОБА_22 про те, що за кермом автомобіля «Rang Rover Vogue» д.н.з. НОМЕР_4 був молодший чоловік 26 років, а не ОСОБА_15 , у зв`язку з чим вказує, що всі показання, надані ОСОБА_15 , є неправдивими.
Також наголошує, що місцевим судом не взято до уваги показання свідка ОСОБА_13 та ОСОБА_23 , які були безпосередніми свідками ДТП 10.03.2015 року.
Вказує, що судом першої інстанції не було взято до уваги розбіжності, щодо місця вчинення ДТП, оскільки згідно даних Акту вказано (1-2-Обстеження дорожніх умов на ділянці автомобільної дороги/вулиці Київ-Харків-Довжанський ( м-03) Км 342+450, 10.03.2015 року, 17 годин 05 хвилин, а згідно протоколу огляду місця події дорожньо-транспортної пригоди та схеми до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 10.03.2015, який наданий слідчим ОСОБА_24 для проведення судової автотехічної експертизи № 350, комісійної судової автотехнічної експертизи № 351, судової транспортно-трасологічної експертизи № 349 вихідними даними щодо скоєння ДТП є Км. 342+ 200, що має суттєве значення для висновків вищезазначених експертиз.
Зазначає, що місцевим судом не було надано оцінку долученому до матеріалів провадження CD диску з записом для подальшого його дослідження та допиту ОСОБА_14 , який так і не був допитаний та було взято до уваги показання свідка ОСОБА_15 , які суперечать показанням свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 .
Судом не було надано оцінку долученому до матеріалів провадження стороною захисту висновку судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 7909 від 01.09.2020, виконаної експертом ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_25 , за його замовленням.
Також вказує, що не було враховано доводи сторони захисту про не набуття ним статусу підозрюваного, обвинуваченого з підстав не вручення повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, оскільки він відмовився від підпису в повідомленні про підозру, знаходячись 24.02.2016 року на стаціонарному лікуванні в Полтавській обласній клінічній лікарні ім. М.В. Скліфосовського.
Крім того, не було взято до уваги те, що в протоколі допиту від 24.02.2016, доданому до матеріалів справи разом з повідомленням про підозру, міститься не його підпис, ним не надавалася інформація зазначена у протоколі та наразі подається заява до ДБР про факт вчинення злочину з підробки даного документу та проведення почеркознавчої експертизи підпису та тексту документу.
Також вказує, що в ході передачі кримінального провадження з одного суду до іншого, єдиний унікальний номер змінювався 4 рази, що є порушенням процесуального закону.
Зазначає, що вирок щодо нього було ухвалено незаконним складом суду, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки кримінальне провадження за № 12015170000000093 за його обвинуваченням повинно розглядатися колегії суддів: ОСОБА_26 , ОСОБА_27 та ОСОБА_28 .
Крім того, заперечує щодо задоволення цивільного позову ОСОБА_9 про стягнення моральні шкоди у сумі 300 000, 00 грн., оскільки свідком ОСОБА_15 було повідомлено, що ОСОБА_29 передав родинам загиблих ОСОБА_12 та ОСОБА_11 по 100 000 кожному. Також, родина загиблого отримала виплату одноразової грошової допомоги внаслідок загибелі ОСОБА_12 , як працівника поліції.
Ставить питання про повторне дослідження доказів по справі.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_8 - захисник в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 просить вирок скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що кримінальне провадження було розглянуто незаконним складом суду з істотним порушенням кримінального процесуального закону.
Вказує, що 07.07.2020 без розпорядження керівника апарату, секретарем суду було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями та справу було передано на розгляд іншого судді, вважає, що провадження повинно було бути передано раніше визначеному складу суду: головуючий суддя ОСОБА_30 , судді ОСОБА_27 та ОСОБА_28 , які були неправомірно вилучені (замінені).
Крім того зазначає, що винесено вирок відносно особи, яка не отримала статусу підозрюваного.
В обвинувальному акті, і в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зазначено, що повідомлення про підозру вручене ОСОБА_7 24.02.2016, прокурором в матеріалах досудового розслідування надано повідомлення про підозру від 24.02.2016 без розписки про її вручення. За текстом повідомлення про підозру міститься запис адвоката ОСОБА_31 та що ОСОБА_7 відмовився від вручення повідомлення про підозру, у зв`язку з чим, особа не набула статусу підозрюваного, та відносно такої особи не може бути складено обвинувальний акт і тим більше, такий обвинувальний акт не може бути скерований до суду і, в подальшому, розглянутий судом.
Також зазначає, що орган досудового розслідування пропустив строк на звернення до суду з обвинувальним актом.
Враховуючи, що повідомлення про підозру ОСОБА_7 вручене так і не було, а всі маніпуляції з передачею обвинувального акту були наміром видати бажане за дійсне, то строк досудового розслідування закінчився. З реєстру матеріалів досудового розслідування вбачається, що строк досудового розслідування у кримінальному провадженні жодного разу не продовжувався.
У зв`язку з тим, що строк досудового розслідування закінчився і відомості, викладені в обвинувальному акті, суперечать вимогам КПК України щодо встановлення цих відомостей, то обвинувальний акт від 23.01.2020, який надійшов до суду, складений поза межами строку досудового розслідування, що передбачає закриття кримінального провадження.
Позиції учасників судового провадження.
В суді апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_7 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Водночас просив вирок суду скасувати, а провадження закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Захисник підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Прокурор заперечив проти доводів апеляційних скарг сторони захисту, просив вирок суду залишити без змін.
Мотиви суду.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд першої інстанції у повній мірі дотримався вказаних вимог закону.
Висновок суду про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за якй його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 3 ст. 286 КК України, а саме порушення Правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель двох осіб - є правильним, оскільки ґрунтується на зібраних під час досудового розслідування та перевірених у суді належних та допустимих доказах, детально наведених у вироку, як того вимагає кримінально-процесуальний кодекс.
Твердження сторони захисту про наявність підстав для призначення нового судового розгляду, є безпідставними з огляду на наступне.
Частиною 2 ст. 412 КПК України визначено істотні порушення вимог кримінального процесуального закон у, за наявності яких судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо:
1) за наявності підстав для закриття судом провадження в кримінальній справі його не було закрито, крім випадків, коли провадження може бути закрито лише за згодою підозрюваного, обвинуваченого, який проти цього заперечував;
2) судове рішення ухвалено незаконним складом суду;
3) судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 323 чи статтею 381цього Кодексу, або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов`язковою;
4) судове провадження здійснено за відсутності захисника, якщо його участь є обов`язковою;
5) судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання;
6) порушено правила підсудності;
7) у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.415 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок чи ухвалу суду і призначає новий розгляд у суді першої інстанції, якщо:1) встановлено порушення, передбачені пунктами 2, 3, 4, 5, 6, 7 частини другої ст. 412 цього Кодексу; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які очевидно викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; 3) судове рішення ухвалено і підписано не тим складом суду, який здійснював судовий розгляд.
Покликаючись до п.2 ч.1 ст. 412 та п.2 ч.1 ст. 415 КПК України, сторона захисту вважає, що оскаржуваний вирок ухвалений незаконним складом суду, а також в суді першої інстанції було безпідставно змінено єдиний унікальний номер кримінального провадження з 545/1869/16к на 537/1473/20.
Ці доводи є надуманими.
В обґрунтування свого твердження сторона захисту вказує, що у цій справі у порушення вимог законодавства присвоєно «два єдиних унікальних номери», при цьому в матеріалах справи відсутні процесуальні документи, на підставі яких справа з єдиним унікальним номером 545/1869/16-к надійшла до Крюківського районного суду м. Кременчука 05.05.2020. Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 05.05.2020 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя ОСОБА_30 , судді ОСОБА_27 та ОСОБА_28 , справі присвоєно другий єдиний унікальний номер 537/1473/20, а отже вказана колегія і мала б розглядати справу. Ухвалою колегії суддів ОСОБА_30 , ОСОБА_27 та ОСОБА_28 від 11.06.2020 відмовлено у об`єднанні кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 286 КК України з іншим кримінальним провадженням по обвинуваченню ОСОБА_7 за ч.3 ст.187, ч.4 ст.187, ч.4 ст.189, ч.3 ст.355 КК України та іншої особи за ч. 3 ст. 187 КК України. 16.06.2020 в.о. голови суду звернувся до Полтавського апеляційного суду з поданням про передачу за підсудністю справи, а ухвалою Полтавського апеляційного суду від 25.06.2020 в задоволенні подання відмовлено, обвинувальний акт у кримінальному провадженні направлено до Крюківського районного суду м. Кременчука для здійснення судового розгляду.
Вдруге справа надійшла до Крюківського районного суду м. Кременчука 07.07.2020 та, як на думку сторони захисту, в порушення ч.3ст. 35 КПК України та Положення про автоматизовану систему документообігу суду, після визначення протоколом розподілу від 05.05.2020 колегії суддів у складі ОСОБА_30 , судді ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , було допущено безпідставне внесення змін до реєстраційних даних щодо цього провадження, що призвело до неправомірної зміни складу суду. Крім того, в порушення п.2 ч.21, ч.22 розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду 07.07.2020 без розпорядження керівника апарату суду секретарем суду було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями та справу було передано на розгляд іншого судді ОСОБА_26 . Вважає, що справа повинна була бути передана раніше визначеному складу суду: головуючий суддя ОСОБА_30 , судді ОСОБА_27 та ОСОБА_28 , які були неправомірно вилучені (замінені). Також сторона захисту зазначає, що на офіційному сайті судової влади до цього часу наявна інформація, що вказана справа слухається колегіально, що вказує на невідповідність складу суду, зазначеного у паперовій формі протоколу повторного автоматизованого розподілу справи від 07.07.2020.
Також захисником зазначено, що 05.05.2020 було проведено розподіл справи за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 286 КК України, та справа розподілена колегії суддів в складі головуючого судді ОСОБА_30 , судді ОСОБА_27 та ОСОБА_28 , що підтверджується наявністю протоколу автоматизованого розподілу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 05.05.2020. При цьому повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями може бути здійснений виключно у випадках, визначених законом за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду (особи, яка виконує його обов`язки), що додається до матеріалів справи. Секретар суду не уповноважений на власний розсуд, без вмотивованого розпорядження керівника апарату проводити повторний автоматизований розподіл справи, заміняти (вилучати) суддів, визначених первісним протоколом розподілу справи між суддями. В матеріалах справи відсутнє розпорядження керівника апарату про повторний автоматизований розподіл судової справи за обвинуваченням ОСОБА_7 . Вважає, що було допущено безпідставне внесення змін до реєстраційних даних щодо цього провадження, що призвело до неправомірної заміни колегії суддів у складі головуючого судді ОСОБА_32 , судді ОСОБА_27 та ОСОБА_28 на нового суддю ОСОБА_26 .
Колегією суддів встановлено наступне. Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, керівником апарату Крюківського районного суду м. Кременчука з даного приводу було проведено перевірку, в результаті якої не встановлено порушень при проведенні автоматизованого розподілу судової справи між суддями, відсутні підстави для самовідводу судді та відводу з цих підстав.
Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука від 01.06.2021 відмовлено в задоволенні заяви судді ОСОБА_26 про самовідвід з підстав порушення встановленого у ст.35 КПК України порядку визначення судді для розгляду справи. (т.4 а.с. 165-171).
Ухвалами Крюківського районного суду м. Кременчука від 13.04.2022, від 18.05.2022, від 01.06.2022, від 13.06.2022 відмовлено в задоволенні заяв обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника адвоката ОСОБА_8 про відвід судді ОСОБА_26 (т. 6 а.с.136-137, т.7 а.с. 179-180).
Вказані ухвали окремому оскарженню не підлягають і учасники судового провадження можуть заперечувати проти них у своїх апеляційних скаргах.
Згідно з ч. 1 ст. 80 КПК Україниза наявності підстав, передбачених статтями 75-79 цього Кодексу, слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, дізнавач, захисник, представник, експерт, представник персоналу органу пробації, спеціаліст, перекладач, секретар судового засідання зобов`язані заявити самовідвід.
Перелік обставин, встановлених ст.75,79 КПК України, є вичерпним.
Заяви про відвід під час судового провадження подаються до початку судового розгляду. Подання заяви про відвід після початку судового розгляду допускається лише у випадках, якщо підстава для відводу стала відома після початку судового розгляду (ч.4 ст. 80 ЦПК України).
В силу ч. 5 ст. 80 КПК Українивідвід повинен бути вмотивованим.
Згідно з п. 5 ч.1 ст. 75 КПК України слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні у випадку порушення встановленого частиною третьою статті 35 цього Кодексу порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи.
Відповідно до ч.1 ст. 35 КПК України у суді функціонує автоматизована система документообігу суду, що забезпечує: 1) об`єктивний та неупереджений розподіл матеріалів кримінального провадження між суддями з додержанням принципів черговості та однакової кількості проваджень для кожного судді; 2) визначення присяжних для судового розгляду з числа осіб, які внесені до списку присяжних; 3) надання фізичним та юридичним особам інформації про стан розгляду матеріалів кримінального провадження у порядку, передбаченому цим Кодексом; 4) централізоване зберігання текстів вироків, ухвал та інших процесуальних документів; 5) підготовку статистичних даних; 6) реєстрацію вхідної і вихідної кореспонденції та етапів її руху; 7) видачу вироків, ухвал суду та виконавчих документів на підставі наявних у системі даних; 8) передачу матеріалів до електронного архіву.
В силу ч.3 цієї статті визначення судді (запасного судді, слідчого судді) або колегії суддів для конкретного судового провадження здійснюється автоматизованою системою документообігу суду під час реєстрації відповідних матеріалів, скарги, клопотання, заяви чи іншого процесуального документа за принципом вірогідності, який враховує кількість проваджень, що знаходяться на розгляді у суддів, заборону брати участь у перевірці вироків та ухвал для судді, який брав участь в ухваленні вироку або ухвали, про перевірку яких порушується питання, перебування суддів у відпустці, на лікарняному, у відрядженні та закінчення терміну їх повноважень. Після визначення судді (запасного судді, слідчого судді) або колегії суддів для конкретного судового провадження не допускається внесення змін до реєстраційних даних щодо цього провадження, а також видалення цих даних з автоматизованої системи документообігу суду, крім випадків, установлених законом.
Правове регулювання відносин, пов`язаних із функціонуванням автоматизованої системи документообігу суду, здійснюється Положенням про автоматизовану систему документообігу суду. Оскільки Крюківський районний суд м. Кременчука не підключений адміністратором до модуля автоматизованого розподілу, норми Положення про автоматизовану систему документообігу суду щодо проведення автоматизованого розподілу судових справ є чинними в редакції від 15.09.2016 року відповідно до п. 1.5 Положення, затвердженого рішенням Ради Суддів України від 26.11.2010 № 30 зі змінами в редакції станом на 17.07.2020 (крім пункту 21 Розділу VIII "Автоматизований розподіл судових справ між суддями", Розділу Х "Протоколи" (крім пунктів 12, 15), пунктів 3 - 6 Розділу VII "Повноваження зборів суддів щодо здійснення автоматизованого розподілу судових справ між суддями", які діють з 15 березня 2018 року відповідно до рішення Ради Суддів України від 12.04.2018 № 16).
Автоматизований розподіл судових справ в судах загальної юрисдикції до їх підключення до модулю автоматизованого розподілу та інших підсистем здійснюється за правилами автоматизованого розподілу, зазначеними в редакції цього Положення від 15.09.2016 з урахуванням положень процесуального закону та з використанням програмного забезпечення, розробленого адміністратором (п.1.6 Положення в редакції від. 17.07.2020).
Згідно з п. 2.3.2 Положення від 15.09.2016 визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється автоматизованою системою шляхом: автоматизованого розподілу судових справ під час реєстрації відповідної судової справи; пакетного автоматизованого розподілу судових справ після реєстрації певної кількості судових справ; розподілу судових справ шляхом передачі судової справи раніше визначеному у судовій справі судді; визначення складу суду з метою заміни судді (суддів); повторного автоматизованого розподілу судових справ.
Не розподіляються щодо конкретного судді судові справи, що надійшли в тому числі за чотирнадцять днів, якщо інше не встановлено зборами суддів відповідного суду, до початку відпустки (якщо її тривалість становить не менше чотирнадцяти календарних днів); у період відпустки судді (п.2.3.3 Положення від 15.09.2016).
В силу п. 2.3.22 Положення від 15.09.2016 судові справи підлягають автоматизованому розподілу між суддями, які мають на момент автоматизованого розподілу судових справ повноваження для здійснення процесуальних дій.
Згідно абз.2 п. 2.3.29 Положення від 15.09.2016 не підлягають автоматизованому розподілу судові справи, які надійшли до суду першої інстанції для вирішення питання про їх об`єднання у порядку, визначеному частиною другою статті 334 Кримінального процесуального кодексу України.
Пункт 2.3.30 Положення від 15.09.2016 застосовується у разі роз`єднання (виділення) судових справ. Так, виділена в окреме провадження судова справа не підлягає автоматизованому розподілу, реєструється як така, що надійшла вперше, та передається судді, яким ухвалено рішення про роз`єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог у самостійні провадження чи виділення в окреме провадження. Тобто, даний пункт застосовується у разі, коли зі справи, яка перебуває на розгляді у суді, виділяється в окреме провадження інша справа.
Згідно з п. 2.3.44 Положення від 15.09.2016 раніше визначеному в судовій справі головуючому судді (судді-доповідачу) передаються також в тому числі матеріали кримінального провадження щодо особи, стосовно якої вже здійснюється судове провадження, у випадку, передбаченому частиною другою статті 334 Кримінального процесуального кодексу України (аналогічне положення щодо передачі судової справи у випадку, передбаченому ч.2 ст.334 КПК, раніше визначеному судді, колегії суддів, палаті або об`єднаній палаті модулем автоматизованого розподілу діє і в Положенні від 17.07.2020).
Згідно Методичних рекомендацій щодо застосування правил поєднання справ засобами КП «Д-3» (версія3.20.4) визначені типи поєднання судових справ, в тому числі поєднання за типом «виділено в окреме провадження», «об`єднано в одне провадження» та тип поєднання «розгляд питання про об`єднання (спільного розгляду)». В п.19 вказаних Методичних рекомендацій роз`яснено, що згідно абзаців 9 та 12 п. 2.3.44 Положення, раніше визначеному в судовій справі головуючому судді (судді-доповідачу) передаються матеріали кримінального провадження щодо особи, стосовно якої вже здійснюється судове провадження, у випадку, передбаченому частиною другою статті 334 Кримінального процесуального кодексу України, а також зустрічні позови та позови третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у судовій справі, у якій відкрито провадження та які надійшли до місцевого суду. Тобто, цей тип поєднання ОСК слід застосовувати у разі необхідності розгляду питання про об`єднання, реєстрації зустрічних позовів та позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у судовій справі.
В розділі «Застереження для коректної роботи механізму авто призначення суддів при створенні справ на основі поточної» Методичних рекомендацій визначено, що матеріали кримінального провадження щодо особи, стосовно якої судом вже здійснюється судове провадження, реєструються в окремій ОСК. В цьому ж розділі роз`яснено, що згідно п.2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, не підлягають автоматичному розподілу матеріали кримінального провадження, які надійшли до місцевого суду для вирішення питання про їх об`єднання у порядку, визначеному частиною другою статті 334 Кримінального процесуального кодексу України. Згідно з ч. 2 ст. 334 КПК, у разі якщо на розгляд місцевого суду надійшли матеріали кримінального провадження щодо особи, стосовно якої судом вже здійснюється судове провадження, воно передається складу суду, що його здійснює, для вирішення питання про їх об`єднання шляхом створення на основі поточної нової ОСК з типом поєднання «Розгляд питання про об`єднання (спільного розгляду)». За результатами розгляду вищезазначеного питання суддя постановляє ухвалу, яка додається до матеріалів справи, яка надійшла пізніше. В даному розділі також роз`яснено, що у разі прийняття рішення про об`єднання таких матеріалів кримінального провадження необхідно роз`єднати відповідні ОСК, після чого об`єднати їх, використовуючи при цьому тип поєднання «Об`єднано в одне провадження». Останнім абзацом розділу «Застереження для коректної роботи механізму автопризначення суддів при створенні справ на основі поточної» Методичних рекомендацій визначено, що у разі ж прийняття рішення про окремий розгляд таких справ необхідно виконати роз`єднання справ та здійснити повторний автоматичний розподіл у тій справі, яка надійшла пізніше на розгляд питання про об`єднання.
В силу п. 2.3.49 Положення від 15.09.2016 повторний автоматизований розподіл судових справ між суддями застосовується у випадках визначених законом, а також з метою заміни одного, декількох суддів, всього складу суду, збільшення складу суду в порядку, визначеному підпунктами 2.3.4, 2.3.23 цього Положення.
Мотивоване розпорядження керівника апарату виноситься у передбачених Положенням випадках, а саме винятково у разі, коли суддя (судді) у передбачених законом випадках не може (не можуть) продовжувати розгляд справи (п. 2.3.50), у разі виявлення очевидних помилок в налаштуваннях автоматизованої системи діловодства суду при автоматизованому розподілі справ, що призвели до порушення порядку визначення судді (колегії суддів) для розгляду справи (п.2.3.52).
Норми Положення про автоматизований розподіл не містять обов`язкової вимоги про винесення керівником апарату розпорядження при кожному випадку повторного автоматизованого розподілу, тому повторний автоматизований розподіл справи може бути здійснений і на виконання ухвали судді чи суду, наприклад розпорядження керівника не потрібне у разі задоволення відводу судді, відмові у об`єднанні справ.
Колегією суддів встановлено, що ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 25.02.2020, винесеною в справі № 545/1869/16-к за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, передано дане кримінальне провадження, внесене в Єдиний державний реєстр досудових розслідувань № 12015170000000093 від 10.03.2015, колегії суддів Полтавського райсуду Полтавської області (головуючий - суддя ОСОБА_33 ) для вирішення питання про його об`єднання з кримінальним провадженням № 12016170000000409 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст.187 ч. 3, 187 ч. 4, 189 ч. 4, 355 ч. 3 КК України та іншої особи за ст. 187 ч. 3 КК України.
З матеріалів справи також вбачається, що 06.03.2020 Полтавським апеляційним судом за результатами розгляду подання Полтавського районного суду Полтавської області про визначення підсудності надіслано справу № 552/4971/19 відносно ОСОБА_7 за вчинення злочинів, передбачених ч. 3 ст.187, ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 355 КК України та відносно іншої особи за вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст. 187 КК України, та кримінальне провадження № 12015170000000093 відносно ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 286 КК України до Котелевського районного суду Полтавської області.
Ухвалою від 10.03.2020 Котелевського районного суду Полтавської області, винесеною в справі № 545/1869/16-к, матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015170000000093 від 10 березня 2015 року відносно ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України передано для вирішення питання про об`єднання з кримінальним провадженням за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 3 ст. 355, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 187, ч. 4 ст. 187 КК України, іншої особи у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, яке перебуває в провадженні колегії судді Котелевського районного суду Полтавської області.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Полтавського апеляційного суду від 29.04.2020, винесеною в справі № 552/4971/19, задоволено подання Котелевського районного суду Полтавської області, кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12016170000000409 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст.355, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 187, ч. 4 ст. 187 КК України, іншої особи у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України (справа № 552/4971/19) та кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12015170000000093 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, (справа № 545/1869/16-к) направлено до Крюківського районного суду м. Кременчука. Як вбачається зі змісту ухвали, підставою направлення справ до Крюківського районного суду м. Кременчука стала неможливість утворити склад суду (колегію) в Котелевському районному суді Полтавської області для розгляду кримінального провадження.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 286 КК України, 05.05.2020 було передане колегії Крюківського районного суду м. Кременчука в складі головуючого судді ОСОБА_32 , суддів ОСОБА_27 та ОСОБА_28 для розгляду питання про об`єднання (спільного розгляду). При цьому, кримінальному провадженню було дійсно помилково присвоєно новий єдиний унікальний номер 537/1473/20. З звіту про автоматизований розподіл від 05.05.2020 вбачається, що дане кримінальне провадження поєднано зі справою № 537/1472/20 з типом поєднання: розгляд питання про об`єднання (спільного розгляду).
Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука від 11.06.2020 в складі колегії суддів: головуючого судді ОСОБА_32 , суддів ОСОБА_27 та ОСОБА_28 , винесеною в справі № 537/1472/20, відмовлено в об`єднанні матеріалів кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015170000000093 від 10.03.2015 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 286 КК України, з матеріалами кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016170000000409 від 26.08.2016, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.355, ч.4 ст.189, ч.3 ст.187, ч.4 ст.187 КК України, іншої особи у вчиненні злочину передбаченого ч.3ст. 187 КК України.
Після винесення ухвали про відмову у об`єднанні справ справа повторно між суддями Крюківського районного суду м. Кременчука не розподілялася та за поданням в.о. голови Крюківського районного суду м. Кременчука була направлена до Полтавського апеляційного суду.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 25.06.2020 відмовлено у задоволенні подання Крюківського районного суду м. Кременчука про передачу кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, на розгляд іншого суду за встановленими правилами територіальної підсудності, обвинувальний акт направлено до Крюківського районного суду м. Кременчука для здійснення судового розгляду.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 07.07.2020 кримінальне провадження № 537/1473/20 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, надійшло в провадження судді ОСОБА_26 , замінено (а не виключено) колегію в складі суддів ОСОБА_32 , ОСОБА_27 та ОСОБА_28 .. Підставою проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи вказана відмова в об`єднанні справ відповідно до ухвали колегії Крюківського районного суду м. Кременчука від 11.06.2020 в складі суддів ОСОБА_32 , ОСОБА_27 та ОСОБА_28 . Оскільки підставою проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи є ухвала суду, розпорядження керівника апарату не виносилося, так як його винесення у даному випадку не передбачене нормативними актами.
При проведенні повторного автоматизованого розподілу справи взято до уваги, що кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, відповідно до вимог КПК України має здійснюватися судом одноособово, а не у складі колегії суддів.
Зі звіту про автоматизований розподіл від 07.07.2020 вбачається, що при проведенні повторного авторозподілу кримінального провадження при виборі доповідача були виключені судді, що перебували у відпустках 14 днів і більше, а саме судді ОСОБА_27 , ОСОБА_30 , та суддя ОСОБА_34 (справа надійшла менш ніж за 14 днів до початку щорічної відпустки). У розподілі справи приймали участь всі судді Крюківського районного суду м. Кременчука, що здійснювали судочинство на час розподілу кримінального провадження, а саме судді ОСОБА_35 , ОСОБА_26 та ОСОБА_28 . Отже, твердження щодо виключення з розподілу судді ОСОБА_28 , як такого, що раніше розглядав справу, є помилковим. Підставою виключення суддів ОСОБА_27 , ОСОБА_32 стало перебування у відпустці, а не як таких, що раніше розглядали дану справу.
Головуючий суддя ОСОБА_26 визначена за випадковим числом з дотриманням принципу вірогідності, визначеного ч. 3 ст. 35 КПК України, з врахуванням в тому числі кількості проваджень, що знаходяться на розгляді у суддів, перебування суддів у відпустці.
Отже, повторний автоматизований розподіл справи за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, після відмови у її об`єднанні зі справою за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.355, ч.4 ст.189, ч.3 ст.187, ч.4 ст.187 КК України, іншої особи у вчиненні злочину передбаченого ч.3 ст. 187 КК України, було проведено з дотриманням вимог ч. 3 ст. 35 КПК України, Положення про автоматизовану систему документообігу суду в редакції від 15.09.2016 в частині дотримання порядку розподілу судової справи між суддями, Методичних рекомендацій щодо застосування правил поєднання справ засобами КП «Д-3» (версія 3.20.4).
Присвоєння відповідальним працівником суду судовій справі в порушення вимог Положення про автоматизовану систему документообігу суду від 15.09.2016 іншого унікального номеру не впливає на дотримання принципу вірогідності, передбаченого ч. 3 ст. 35 КПК України, та не свідчить про наявність підстав для сумнівів у безсторонності та неупередженості судді.
Чинним КПК України не передбачені процесуально-правові наслідки помилковості зміни єдиного унікального номера судової справи у кримінальному провадженні, які б тягли за собою необхідність зміни, скасування судового рішення з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції, чи визнання доказів у кримінальному провадженні недопустимими.
Отже, вирок у даному кримінальному провадженні ухвалений законним складом суду і відсутні підстави для призначення нового розгляду у суді першої інстанції.
Доводи обвинуваченого ОСОБА_7 про відсутність в його діях складу інкримінованого кримінального правопорушення, є аналогічними його позиції в суді першої інстанції та були детально проаналізовані судом, а висновки наведені у вироку суду. Спростовуючи твердження обвинуваченого про відсутність в його діях складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, з підстав виконання ним законного розпорядження працівника міліції, вчинення дій у стані крайньої необхідності (ст.39 КК України), суд зазначив наступне.
Так, за наведеним у ст. 39 КК України визначенням крайньої необхідності, не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності. (ч.1 ст.39 КК України).
Оцінюючи показання обвинуваченого ОСОБА_7 та інші досліджені докази, суд не вбачав підстав вважати, що невиконання водієм автомобіля «Rang Rover Vogue», д.н.з. НОМЕР_4 , вимоги працівника міліції про зупинку з підстав перевищення ним швидкості руху - є небезпекою, що безпосередньо загрожувала ОСОБА_7 чи його охоронюваним законом правам або правам інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, і що небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами. Суд не вбачав підстав вважати, що в даній обстановці наведені дії водія автомобіля «Rang Rover Vogue», д.н.з. НОМЕР_4 , стали непереборною силою, чи будь-якою іншою загрозою життю чи здоров`ю ОСОБА_7 або інших осіб.
В даній дорожній обстановці ОСОБА_7 мав виконувати вимоги Правил дорожнього руху (в редакції чинній станом на момент ДТП 10.03.2015 року), а саме:
п. 1.3. ПДР - учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
п. 1.4. ПДР - кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.
п. 1.5. ПДР - дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
п.2.3. «д» ПДР - для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху.
У п.2.7. ПДР зазначено, що водій, крім водіїв транспортних засобів дипломатичних та інших представництв іноземних держав, міжнародних організацій, оперативних і спеціальних транспортних засобів, повинен надавати транспортний засіб: а) працівникам міліції та охорони здоров`я для доставкидо найближчого лікувального закладу осіб, які потребують негайної медичної допомоги; б) працівникам міліції для виконання непередбачених і невідкладних службових обов`язків, пов`язаних із переслідуванням правопорушників, доставкою їх у міліцію, та для транспортування пошкоджених транспортних засобів.
За п. 1.9. ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
В розділі 16 Інструкції з питань діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 27.03.2009 року N 111, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 червня 2009 року за N576/16592 (в редакції чинній станом на 10.03.2015 року) визначені дії працівників підрозділів ДПС під час переслідування транспортних засобів.
Так у п.16.1. Інструкції встановлено, що працівниками підрозділів ДПС допускається переслідування транспортних засобів з особами, що підозрюються в скоєнні злочину, водіїв, які не виконали вимогу працівника міліції про зупинку або зникли з місця ДТП, а також водіїв, що своїми діями наражають на небезпеку життя чи здоров`я інших учасників дорожнього руху.
Відповідно до п.16.3. Інструкції, з метою забезпечення під час переслідування власної безпеки і безпеки інших учасників дорожнього руху працівник підрозділу ДПС повинен, зокрема: 16.3.2. Використовувати гучномовний пристрій патрульного автомобіля для попередження інших учасників дорожнього руху про можливу небезпеку. 16.3.3. Під час переслідування постійно тримати ввімкненими ближнє світлофар, спеціальні звукові і світлові сигнали, встановлені на патрульному автомобілі. 16.3.4. Обирати безпечну швидкість руху автомобіля (мотоцикла) виходячи з конкретних умов, з урахуванням забезпечення максимальної безпеки інших учасників дорожнього руху. 16.3.5. Бути максимально уважним до дій водія та пасажирів переслідуваного транспортного засобу та інших учасників дорожнього руху, запобігати створенню аварійних обстановок. 16.3.6. При переслідуванні правопорушника водій патрульного автомобіля безпосередньо контролює дорожню обстановку, враховує поведінку переслідуваного автомобіля, забезпечуючи при цьому максимально можливу безпеку інших учасників руху. Працівник підрозділу ДПС, який перебуває на пасажирському сидінні, контролює рух автомобіля правопорушника (напрямок руху, маршрут), веде переговори з черговим по радіозв`язку, інформує водія про зміну дорожньої обстановки.
У п. 16.3.9. Інструкції встановлено, що не проводиться переслідування водіїв, які допустили незначні порушення правил або коли небезпека порушення минула. У таких випадках про порушення повідомляється на наступний за напрямком руху порушника маршрут патрулювання (пост). Про вчинене правопорушення складається рапорт, який по закінченні роботи передається до підрозділу з адміністративної практики для відповідного реагування.
Відповідно до п. 16.4. Інструкції, категорично забороняється переслідування на службових автомобілях (автобусах, мотоциклах), які не мають спеціальних світлових та звукових пристроїв, на власних або приватних транспортних засобах.
Прокуратура Полтавської області доручила в порядку ст. 30 ЗУ «Про прокуратуру» провести повну всебічну службову перевірку дій підпорядкованих працівників міліції за викладеним фактом смерті у ДТП старшого інспектора ДПС взводу з обслуговування стаціонарного посту №1 Полтавського окремого взводу ДПС УМВС України в Полтавській області лейтенанта міліції ОСОБА_12 , у тому числі з надання оцінки законності діяльності з організації роботи посту в АДРЕСА_1 , переслідування автомобіля «Rang Rover Vogue», д.н.з. НОМЕР_4 , та залучення до цього переслідування цивільних осіб, а саме водія ОСОБА_7 , який керував транспортним засобом «Toyota Corolla» тимчасовий д.н.з. НОМЕР_1 , з пасажирами ОСОБА_12 та ОСОБА_11 (т.4 а.с. 204-205).
Згідно з висновком службового розслідування за фактом загибелі старшого інспектора ДПС взводу з обслуговування стаціонарного посту №1 роти ДПС ДАІ УМВС лейтенанта міліції ОСОБА_12 , складеного комісією УМВС, затвердженим начальником УМВС України в Полтавській області полковник поліції ОСОБА_20 , в результаті службового розслідування встановлено, що загибель старшого інспектора ДПС взводу з обслуговування стаціонарного поста №1 роти ДПС ДАІ УМВС лейтенанта міліції ОСОБА_12 у відповідності до п. 2 Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції сталася при виконанні службових обов`язків, пов`язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, у боротьбі зі злочинністю. Так, в ході розслідування було встановлено, що згідно з наказом УМВС від 06.03.2015 року №205, керівництву УДАІ та БПСМОП "Полтава" поставлено завдання забезпечити виставлення цілодобових нарядів із числа працівників підпорядкованих підрозділів на блок-постах, у т.ч. с. Копили. Згідно з постовою відомістю розстановки нарядів ДПС, Книгою ф.№5, станом на 10.03.2015 року у період з 07:00 год. до 19:00 год. на службовому автомобілі "Тойота", н.з. НОМЕР_5 , на маршруті № НОМЕР_6 несли службу капітан міліції ОСОБА_36 та лейтенант міліції ОСОБА_37 , їм було вручено табельну вогнепальну зброю. Згідно з робочим зошитом оперативного чергового роти ДПС ДАІ УМВС (інв. №2444) о 16:55 зареєстровано інформацію заступника командира 1 взводу про незупинку в с. Копили автомобіля «Rang Rover Vogue», д.н.з. НОМЕР_4 , о 17:05 інформацію з тел "103" про ДТП ("Копилянська гора") - ЖЄО Полтавського РВ від 10.03.2015 року №1179. Узагальнюючи викладене, зазначено, що лейтенант міліції ОСОБА_12 загинув під час виконання службових обов`язків в результаті ДТП. Однак, службові обов`язки лейтенант міліції ОСОБА_12 виконував у заборонений спосіб (згідно з Інструкцією категорично забороняється переслідування на приватних транспортних засобах). Враховуючи, що вказаний працівник на момент події знаходився в автомобілі в якості пасажира, порушення службової дисципліни з боку лейтенанта міліції ОСОБА_12 не є безпосереднім фактором, що призвів до його загибелі. Однією з причин, що призвела до надзвичайної події, стало недбале ставлення до виконання службових обов`язків в частині контролю за діями підлеглого його безпосереднім начальником старшим наряду ДПС, у складі якого ніс службу лейтенант міліції ОСОБА_12 (в якості пасажира приватного автомобіля) при переслідуванні правопорушника. (т.4 а.с.206 - 220).
З врахуванням наведених вимог ПДР та Інструкції, враховуючи дорожню обстановку, водій автомобіля «Rang Rover Vogue», д.н.з. НОМЕР_4 , допустив незначне порушення ПДР (перевищив швидкість, не зупинився на вимогу працівника поліції), тому правильним було з боку працівників поліції не переслідувати його, а повідомити про порушника на наступний за напрямком його руху маршрут патрулювання (пост). Працівникам підрозділів ДПС допускалося переслідування транспортних засобів водіїв, які не виконали вимогу працівника міліції про зупинку, але на патрульному автомобілі, з гучномовцем, ввімкненими спеціальними звуковими та світловими сигналами, обираючи безпечну швидкість руху автомобіля, запобігати створенню аварійних обстановок, забезпечуючи при цьому максимально можливу безпеку інших учасників руху. Категорично забороняється переслідування на власних або приватних транспортних засобах, тим більш при керуванні транспортним засобом під час переслідування цивільною особою.
Суд першої інстанції вказав, що доводи обвинуваченого ОСОБА_7 про відсутність в його діях складу злочину, передбаченого ч.3 ст.286 КК України, з підстав крайньої необхідності - не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а переслідування ним (цивільною особою) автомобіля «Rang Rover Vogue», д.н.з. НОМЕР_4 , шляхом керування ним приватним транспортним засобом, - не відповідають наведеним положенням ПДР та Інструкції.
Таким чином, суд першої інстанції, всупереч доводам апеляційної скарги обвинуваченого, належним чином оцінив висновок службового розслідування за фактом загибелі старшого інспектора ДПС взводу з обслуговування станціонарного посту №1 ДПС ДАІ УМВС лейтенанта міліції ОСОБА_12 .
Колегія суддів звертає увагу, що вказаним висновком оцінювалися дії інспектора ДПС з точки зору їх відповідності Інструкції, а не ПДР під час переслідування, оскільки ОСОБА_12 не був за кермом автомобіля «Toyota Corolla».
Стосовно доводів сторони захисту про звернення до суду з обвинувальним актом після закінчення строку досудового розслідування, то слід зазначити наступне.
Твердження захисника про істотне порушення стороною обвинувачення вимог кримінального процесуального закону, яке полягає у складенні обвинувального акту та направленні його до суду після закінчення строку досудового розслідування, є неспроможними з огляду на таке.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3, ч.2 ст.214 КПК досудове розслідування починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Отже, закон пов`язує закінчення досудового розслідування з постановленням процесуального рішення - постанови про закриття кримінального провадження, або вчиненням комплексу процесуальних дій, пов`язаних з направленням до суду обвинувального акту чи відповідного клопотання. У Параграфі 1 Глави 24 КПК розкриваються відповідні форми закінчення досудового розслідування.
За загальним правилом, слідчі (розшукові) дії, негласні слідчі (розшукові) дії можуть проводитися лише в розпочатому кримінальному провадженні, відомості про яке занесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, та не можуть проводитися після закінчення строків досудового розслідування. Будь-які слідчі (розшукові) дії, проведені з порушенням цього правила, є недійсними, а встановлені внаслідок них докази - недопустимими (ч.3 ст.214, ч.8 ст.223, ст.219 КПК).
У невідкладних випадках до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань може бути проведений огляд місця події (відомості вносяться невідкладно після завершення огляду).(ч. 3 ст. 214 КПК).
Окрім того, закон містить поняття «завершення» як проміжний етап досудового розслідування. Досудове розслідування, яке має наслідком звернення до суду з обвинувальним актом або з клопотанням про застосування примусових заходів, має три ключові віхи: початок - визначається внесенням відомостей до ЄРДР; завершення - пов`язується з фактом відкриття матеріалів досудового розслідування підозрюваному, його захиснику, законному представнику, захиснику особи та іншим особам відповідно до положень ст. 290 КПК; закінчення - фіксується направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Тобто, кінцевим моментом строку досудового розслідування є його закінчення, як це передбачено у ст. 219 КПК, та не має точок дотику із завершенням досудового розслідування. До цього слід додати, що законодавчі обмеження на проведення слідчих (розшукових) дій «прив`язані» саме до закінчення, а не до завершення досудового розслідування.
У ст. 219 КПК України (в редакції чинній на момент вчинення злочину 10.03.2015 та на момент направлення до суду обвинувального акту 21.04.2016), визначено строки досудового розслідування. Так, досудове розслідування повинно бути закінчено: 1) протягом одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку; 2) протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину . Строк досудового розслідування може бути продовжений у порядку, передбаченому параграфом 4 глави 24 цього Кодексу. При цьому загальний строк досудового розслідування не може перевищувати: 1) двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку; 2) шести місяціві з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості; 3) дванадцяти місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину. Строк із дня винесення постанови про зупинення кримінального провадження до дня її скасування слідчим суддею або винесення постанови про відновлення кримінального провадження не включається у строки, передбачені цією статтею.
Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 10.03.2015 о 21:07:06 год. були внесені відомості до реєстру про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 286 КК України, по факту ДТП, що сталося 10.03.2015 близько 16:35 год на автошляху Київ-Харків-Довжанський на території Полтавського району 342 км + 200 м., за участі транспортних засобів, які зіткнулися, коли рухалися в сторону м. Полтава в попутньому напрямку, а саме: автомобіля «МАЗ-54323», д.н.з. НОМЕР_2 , з напівпричипом «Мetaco 334», д.н.з. НОМЕР_3 , який належав Харківський філії ТОВ «Фоззі Фуд», під керуванням водія ОСОБА_13 , який рухався в правій смузі; автомобіля «Rang Rover Vogue», д.н.з. НОМЕР_4 , під керуванням водія ОСОБА_15 , який рухався в лівій смузі; автомобіля «Toyota Corolla», тимчасовий д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_7 . Внаслідок ДТП водій ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження, а його пасажири ОСОБА_12 та ОСОБА_11 загинули на місці події. (т.7 а.с. 248).
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань, отриманих від Полтавської обласної прокуратури, офісу Генерального прокурора, 24.02.2016 ОСОБА_7 повідомлено про підозру; 19.03.2016 слідчим відкрито матеріали досудового розслідування для ознайомлення; 21.04.2016 складений обвинувальний акт по обвинуваченню ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 286 КК України, який в цей же день направлено до Полтавського районного суду Полтавської області. (т.7 а.с. 247-250).
За таких обставин, строк досудового розслідування у кримінальному провадженню, зареєстрованому у Єдиному реєстрі досудових розслідувань 10.03.2015 за №12015170000000093, по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, закінчився 21.04.2016, коли в межах строків досудового розслідування, визначених ст. 219 КПК України (в редакції, чинній на момент проведення процесуальних дій) обвинувальний акт по обвинуваченню ОСОБА_7 за ч.3 ст.286 КК України був вперше направлений до суду.
Наведені висновки суду першої інстанції відповідають правовій позиції Верховного Суд, викладеній у постанові від 17.02.2021 у справі № 344/6630/17, провадження № 51-4852 км 20.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 290 КПК України досудове розслідування вважається завершеним після повідомлення стороні захисту про його завершення та відкриття матеріалів. Дії слідчого і прокурора, передбачені ч. 1 ст. 291 та ст. 293 КПК (складення обвинувального акта, його затвердження, вручення стороні захисту та направлення до суду), є формою завершення досудового розслідування у кримінальному провадженні.
Вимоги, яким повинен відповідати обвинувальний акт, визначені у статті 291 КПК.
Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.
У цій справі ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 10.05.2016, яка залишена в силі ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 29.06.2016, в підготовчому засідання суд повернув обвинувальний акт прокурору для усунення його недоліків.
В подальшому 14.07.2016 обвинувальний акт вдруге направлений до суду. Проте, ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 14.12.2016, яка залишена в силі ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 27.02.2017, в підготовчому засідання суд повернув обвинувальний акт прокурору для усунення його недоліків. Своє рішення місцевий суд мотивував тим, що у підготовчі судові засідання обвинувачений ОСОБА_7 неодноразово не з`являвся, а згідно постанови прокурора у іншому кримінальному провадженні відносно ОСОБА_7 , останній оголошений у міжнародний розшук, тому обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України.
02.03.2017 справа надійшла в прокуратуру, в цей же день прийнята до провадження слідчим ОСОБА_38 , який зупинив провадження з підстав оголошення у розшук обвинуваченого ОСОБА_7
20.11.2019 відновлено кримінальне провадження з підстав виявлення обвинуваченого ОСОБА_7 , в цей же день оголошено про відкриття матеріалів.
23.01.2020 після усунення недоліків складено обвинувальний акт по обвинуваченню ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 286 КК України, який вручений обвинуваченому та його захиснику, що підтверджено їх розписками, та в цей же день обвинувальний акт направлений до суду (т.1 а.с. 1-12).
Слід зазначити, що після повернення судом обвинувального акту прокурору для усунення його недоліків, в кримінальному провадженні не проводилися слідчі дії, а лише усувалися недолікі обвинувального акту, зазначені в судових рішеннях, а саме було встановлено місце перебування обвинуваченого, відкрито матеріали кримінального провадження стороні захисту, усунуто недолікі обвинувального акту, після чого його обуло вручено стороні захисту, що підтверджено розписками обвинуваченого та його захисника. (т.1 а.с.12).
Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 26.10.2022 у справі №686/10785/16 зазначає, що відновлення уже завершеного досудового розслідування КПК не передбачено. Діючий КПК чітко відмовився від інституту додаткового розслідування, який існував за КПК 1960 року. Відсутність можливості проведення додаткового розслідування після звернення до суду з обвинувальним актом очевидна з тексту Кодексу. Крім того, в Пояснювальній записці до проекту Кодексу зазначалося, що «одним з основних напрямів реформування … стала ліквідація можливості відправлення справи на додаткове розслідування», «підвищенню гарантій прав підозрюваних та обвинувачених сприятиме також … скасування інституту повернення справи на додаткове розслідування».
У разі повернення судом обвинувального акта, який не відповідає вимогам КПК, повноваження прокурора обмежені лише усуненням недоліків цього обвинувального акта. Строки усунення недоліків КПК не визначені, тому діють загальні норми щодо їх розумності.
Така позиція суду узгоджується також з висновками Верховного Суду висловленими в постановах від 04 жовтня 2018 року у справі № 752/4900/15-к (провадження № 51-3742км18) та від 18 жовтня 2022 року у справі № 753/6486/21 (провадження № 51-5845км21).
У контексті викладеного, доводи сторони захисту про те, що повернення обвинувального акту прокурору фактично поновлює стадію досудового розслідування, є помилковим.
Колегія суддів звертає увагу, що сторона захисту у доводах своїх апеляційних скарг не спростовує висновки суду першої інстнації, не наводить підстав чому суд неправильно враховує правові позиції Верховного Суду. Захист у доводах своїх скарг вдався лише до того, що повторив свою позицію, озвучену в суді першої інстанції, якій вже дана вичерпна, мотивована та правильна оцінка у вироку суду.
Додатково колегія суддів вказує на те, що закриття кримінального провадження з тих підстав, що після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений статтею 219 КПК, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи стало можливим після внесення змін до ст. 284 КПК України, коли її частину 1 було доповнено п.10. Однак внесення змін до вказаної норми процесуального закону містить застереження щодо його застосування. Зокрема у Кодексі зазначено, що ч астину першу статті 284 доповнено пунктом 10 згідно із Законом № 2147-VIII від 03.10.2017 -зміни не мають зворотньої дії в часі та застосовуються до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення, внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань після введення в дію цих змін.
Відомості про кримінальне правопорушення у даному провадженні були внесені до ЄРДР 10.03.2015, тобто до введення в дію вищевказаних змін. Отже, у даному кримінальному провадженні відсутні законодавчо визначені підстави, які б давали можливість закрити кримінальне провадження згідно з п.10 ч.1 ст.284 КПК України, за наявності відповідних підстав.
Фактично у своїх доводах сторона захисту не спростовує висновків суду з питання нібито не набуття ОСОБА_7 статусу підозрюваного, обвинуваченого з підстав не вручення йому повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.
Суд зазначив, що відповідно до ч.1 ст. 42 КПК України (в редакції чинній на момент проведення процесуальної дії 24.02.2016), підозрюваним є особа, якій: 1) у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру; 2) особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення; 3) або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Відповідно до ч.2 ст. 42 КПК України (в редакції чинній на момент проведення процесуальної дії 21.04.2016), обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 цього Кодексу.
У ст. 276 КПК України наведені випадки повідомлення про підозру .
Так, повідомлення про підозру обов`язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 цього Кодексу, у випадках: 1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; 2) обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів ; 3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення (ч.1 ст.276 КПК України).
У випадках, передбаченихчастиною першою цієї статті, слідчий, прокурор або інша уповноважена службова особа (особа, якій законом надано право здійснювати затримання) зобов`язані невідкладно повідомити підозрюваному про його права, передбачені статтею 42 цього Кодексу. (ч.2 ст.276 КПК України).
У ст. 278 КПК України наведено порядок вручення письмового повідомлення про підозру .
Так, письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. (ч.1 ст.278 КПК України). Письмове повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше двадцяти чотирьох годинз моменту її затримання. (ч.2 ст.278 КПК України).
У разі якщо особі не вручено повідомлення про підозру після двадцяти чотирьох годин з моменту затримання, така особа підлягає негайному звільненню. (ч.3 ст.278 КПК України).
Дата та час повідомлення про підозру, правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність невідкладно вносяться слідчим, прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань. (ч.4 ст.278 КПК України).
Визначеність у питанні законності способу повідомлення про підозру потребує врахування низки чинників.
У КПК не конкретизовано випадки, про які йдеться в ч. 1 ст. 278 КПК, тобто не сформульовано причини, з яких вручення повідомлення про підозру можна вважати неможливим. Але в разі наявності таких випадків закон передбачає можливість вручення повідомлення про підозру у спосіб, передбачений КПК для вручення повідомлень (статті 111 та 135 КПК).
Разом з тим у ч.1 ст. 42 КПК «Підозрюваний, обвинувачений» встановлено, що статусу підозрюваного особа набуває внаслідок вжиття заходів для вручення повідомлення про підозру у спосіб, передбачений КПК для вручення повідомлень, лише в одному випадку - якщо складене повідомлення про підозру неможливо вручити через не встановлення місцезнаходження особи.
Тому, якщо місцезнаходження особи встановлене, тобто в сторони обвинувачення (слідчого, прокурора) є точні відомості про місце роботи, місце проживання або тимчасового перебування особи, то вручати їй повідомлення про підозру у спосіб, передбачений КПК для вручення повідомлень, не можна.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, 24.02.2016 старшим слідчим СУ ГУ НП в Полтавській області ОСОБА_38 за погодженням з прокурором відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення прокуратури Полтавської області ОСОБА_39 , складено підозру ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, до якої докладено пам`ятку про права та обов`язки підозрюваного (т.10 а.с.117-121). Для забезпечення права ОСОБА_7 бути повідомленим про підозру, слідчий встановив, що в цей день 24.02.2016 ОСОБА_7 перебував на стаціонарному лікуванні в Полтавській обласній клінічній лікарні ім. М.В.Скліфосовського, отримав відповідь від керівництва медичної установи №04-03/453 від 23.02.2016 про те, що ОСОБА_7 знаходиться на лікуванні з 22.02.2016, його стан задовільний, можливо проводити з ним слідчі дії в умовах нейрохірургічного відділення (т.10 а.с.116). Суд врахував твердження ОСОБА_7 в судовому засіданні, що під час лікування з 22.02.2016 року у ІНФОРМАЦІЯ_5 він звертався до лікарів та керівництва, щоб до нього не впускали працівників поліції. Також суд врахував, що на повідомленні про підозру ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, складеному 24.02.2016, пам`ятці про права та обов`язки підозрюваного, протоколі допиту підозрюваного від 24.02.2016 є підпис адвоката ОСОБА_40 про те, що ОСОБА_7 відмовився від отримання та підпису вказаних документів (т.10 а.с.117-123). Постановою слідчого від 12.03.2015 було залучено до участі у кримінальному провадженні захисника адвоката ОСОБА_40 , від якого ОСОБА_7 відмовився лише 20.01.2020 (т.10 а.с.113-114, 168).
За таких обставин, суд вважав доведеним, що слідчий вчинив всі необхідні дії для вручення ОСОБА_7 повідомлення про підозру в день складення, в той час як ОСОБА_7 відмовився від його отримання, диспозитивно розпорядившись своїми правами. Разом з тим, оскільки місцезнаходження ОСОБА_7 було достовірно встановлено слідчим, тому у слідчого були відсутні підстави вжити заходів для вручення йому повідомлення про підозру у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Відомості про повідомлення про підозру ОСОБА_7 24.02.2016 були внесені до ЄРДР.
Суд враховує, що вручення повідомлення про підозру має повідомчий характер для забезпечення прав особи, зазначених у ч. 3 ст. 42 КПК України.
Законом встановлено єдиний наслідок не вручення особі повідомлення про підозру - негайне звільнення після двадцяти чотирьох годин з моменту затримання.
Оскільки вручення повідомлення про підозру носить для особи лише повідомчий характер про її кримінальне переслідування, а в подальшому ОСОБА_7 та його захисникам були відкриті матеріали кримінального провадження, вручений обвинувальний акт, що безумовно підтверджує належне повідомлення його про кримінальне переслідування. (т.10 а.с. 124-170, т.1 а.с. 12).
Враховуючи, що ОСОБА_7 відмовився від вручення йому слідчим повідомлення про підозру в день його складення 24.02.2016, відомості про повідомлення йому підозри за ч. 3 ст. 286 КК України були негайно внесені до ЄРДР, в подальшому ОСОБА_7 та його захисникам були відкриті матеріали кримінального провадження в установленому законом порядку, було вручено обвинувальний акт, допущено до участі у справі його захисників, суд вважає, що ОСОБА_7 набув статусу підозрюваного 24.02.2016, а визначені у ст. 42 КПК України його права як підозрюваного були забезпечені. Тому суд вважає безпідставними твердження ОСОБА_7 про істостні порушення його прав з підстав невручення йому повідомлення про підозру в день її складення 24.02.2016, оскільки він відмовився отримати повідомлення про підозру в цей день.
Такі висновки суду першої інстанції обгрунтовані доказами, що містить кримінальне провадження і колегія суддів вважає їх правильними. Захисник та обвинувачений не наводять своїх доводів на спростування цих висновків суду лише вперто наполягають на своїй версії.
Визнаючи винуватим ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, суд у вироку послався на Лист УОАЗОР ГУНП в Полтавській області від 09.01.2023, протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 10.03.2015 (слід зазначити, що вказаний огляд був проведений слідчим з 18.35 до 19.05, а не з 16.35 як про це помилково вказує у своїй апеляційній скарзі обвинувачений); протокол огляду місця події від 10.03.2015; протокол огляду автомобіля «Rang Rover Vogue», д.н.з. НОМЕР_4 ; лист Служби автомобільних доріг у Полтавській області №01-06/15 від 13.01.2023; акт обстеження дорожніх умов на ділянці автомобільної дороги, складений 10.03.2015; висновок судово-медичної експертизи №274 від 11.03-10.04.2015; висновок судово-медичної експертизи №274-а від 12.03-12.04.2015; висновок судово-медичної експертизи №273 від 11.03.-10.04.2015; висновок судово-медичної експертизи №1369 від 15.09-22.09.2015; копія картки виклику ШМД від 10.03.2015; висновок експерта №490 від 21-24.04.2015; висновок комісійної судової автотехнічної експертизи №350 від 12.05.2015; висновок експертизи технічного стану транспортного засобу №108 від 24.04.2015; висновок комісійної судової автотехнічної експертизи №351 від 12.05.2015; висновок судової експертизи технічного стану транспортного засобу №109 від 13.03.2015; висновок судової експертизи технічного стану транспортного засобу №110 від 07.04.2015; висновок судової автотехнічної експертизи №182 від 22.06.2015; висновок судової автотехнічної експертизи №193 від 02.07.2015; висновок транспортно-трасологічної експертизи №111 від 28.04.2015; висновок судової транспортно-трасологічної експертизи №349 від 12.06.2015; показання свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ,, ОСОБА_24 .
Суд зазначив свої мотиви з яких він не взяв до уваги показання свідків ОСОБА_21 , та ОСОБА_22 .
Так, в судовому засіданні ОСОБА_7 показав, що 10.03.2015 він на виконання законного наказу працівника міліції ОСОБА_12 , керуючи транспортним засобом «Toyota Corolla», тимчасовий д.н.з. НОМЕР_1 , переслідував автомобіль «Rang Rover Vogue», д.н.з. НОМЕР_4 , під керуванням водія ОСОБА_41 , який порушив ПДР та не зупинився на вимогу працівників поліції. Автомобіль «Rang Rover Vogue» рухався по лівій смузі руху автошляху Київ-Харків-Довжанський в напрямку від Харкова на Полтаву на "Копилянській горі". ОСОБА_7 скерував свій автомобіль «Toyota Corolla» по правій смузі руху в попутньому напрямку для автомобіля «Rang Rover Vogue». При цьому права смуга, по якій рухався ОСОБА_7 була вільна від інших транспортних засобів, а попереду ще правіше від його напрямку руху по допоміжній (третій) смузі рухався автомобіль «МАЗ-54323», д.н.з. НОМЕР_2 , з напівпричепом «Мetaco 334», д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_13 . ОСОБА_7 , розуміючи, що попереду нього вільна смуга руху, скерував автомобіль «Toyota Corolla» на випередження автомобіля «Rang Rover Vogue», при цьому працівник поліції ОСОБА_12 виглядав у ліве вікно с заднього пасажирського сидіння та давав вказівку зупинитися водію автомобіля «Rang Rover Vogue». У відповідь водій автомобіля «Rang Rover Vogue» виконав різкий маневр з лівої смуги руху вправо, й таким чином своєю правою боковою частиною вдарив в задню ліву частину автомобіля «Toyota Corolla», під керуванням ОСОБА_7 , який рухався по правій смузі руху. Від такого удару автомобіль «Toyota Corolla» відкинуло під автомобіль «МАЗ-54323» з напівпричепом «Мetaco 334», який рухався попереду правіше по допоміжній смузі руху (фактично окремій третій полосі для руху). Таким чином від удару об напівпричеп «Мetaco 334» автомобіль «Toyota Corolla» отримав механічні пошкодження, був зруйнований, а пасажири ОСОБА_11 з ОСОБА_12 отримали тяжкі тілесні ушкодження, від яких померли на місці, водій ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження.
Такі ж показання щодо обставин дорожнього-транспортної пригоди (механізму зіткнення транспортних засобів) дали в судовому засіданні дружина обвинуваченого ОСОБА_22 та їх друзі ОСОБА_21 , ОСОБА_23 , які стверджували, що 10.03.2015 були очевидцями ДТП, а саме ОСОБА_22 рухалася в автомобілі під керуванням ОСОБА_23 за автомобілем «Toyota Corolla», яким керував її чоловік ОСОБА_7 , за розпорядженням працівника міліції переслідуючи правопорушників в автомобілі «Rang Rover», а ОСОБА_21 поверталася в мікроавтобусі перевізника "Зелений Слон" з м. Харкова у м. Полтаву. При цьому з показань ОСОБА_22 , ОСОБА_42 , ОСОБА_21 вбачається, що вони рухалися в різних транспотних засобах за автомобілем «Toyota Corolla», яким керував ОСОБА_7 , проте бачили його автомобіль безпосередньо, бачили його зіткнення з автомобілем «Rang Rover», й стверджували, що інших авто між їх транспортними засобами та автомобілем «Toyota Corolla» не було, хоча детально не могли повідомити якими частинами транспортні засоби контактували в момент їх зіткнення.
На досудовому розслідуванні під час проведення слідчого експерименту 16.07.2015, свідок ОСОБА_21 вказувала інші обставини ДТП, що сталася 10.03.2015. Тоді на місці ДТП на автошляху Київ-Харків-Довжанський за с. Копили приблизно на 343 км свідок ОСОБА_21 показала слідчому, що їхала в мікроавтобусі з м. Харкова на м. Полтаву. Попереду бачила, що автомобіль «Toyota Corolla», який рухався по середині проїзної частини дороги, різко з`їхав праворуч і зіткнувся із задньою частиною вантажівки, а автомобіль «Rang Rover» різко змістився з середни правої смуги руху ліворуч і поїхав далі. При цьому вона не бачила контактування між автомобілем «Rang Rover» та автомобілем «Toyota Corolla». В ході слідчого експерименту ОСОБА_21 показала на проїзній частині де рухалися зазначені транспортні засоби в момент їх зіткнення, що було замірено слідчим та складено схему їх розташування. Під час слідчого експерименту ОСОБА_21 повідомила, що бачила як автомобіль «Rang Rover» рухався по правій смузі проїзної частини за автомобілем «Toyota Corolla», а після їх зіткнення у ДТП виїхав на ліву смугу для руху. (т.10 а.с. 171-174).
Згідно з висновком судової автотехнічної експертизи №273 від 25.09.2015 року, виконаної експертом НДЕКЦ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_43 , встановлено, що показання свідка ОСОБА_21 в частині того, що автомобіль «Toyota Corolla», тимчасовий д.н.з. НОМЕР_1 , змістився праворуч на відстань 1,55 м (в поперечному напрямку) на відрізку шляху 13,3 м, є технічно неспроможними. Показання свідка ОСОБА_21 в частині того, що автомобіль «Rang Rover Vogue», д.н.з. НОМЕР_4 , змістився ліворуч на відстань 4,6 (в поперечному напрямку) на відрізку шляху 15,9 м, є технічно неспроможними. (т.10 а.с. 177-180).
Суд не знайшов підстав для задоволення клопотання сторони захисту визнати недопустимим доказом висновок судової автотехнічної експертизи №273 від 25.09.2015, з огляду на правову позицію Великої палати ВС у постанові від 31.08.2022 у справі №756/10060/17 (провадження №13-3кс22). Тим більш в судовому засіданні свідок ОСОБА_21 змінила свої показання щодо механізму зіткнення транспортних засобів, і тому суд надає оцінку її показанням, які сприймав безпосередньо.
Колегія суддів вважає неспроможними твердження обвинуваченого щодо не врахування судом першої інстанції того, що ОСОБА_21 заперечила дійсність свого підпису в протоколі слідчого експерименту за її участю під час досудового розслідування.
Як вбачається із вироку, суд не враховував ані її показання, ані протокол слідчого експерименту з участю вказаного свідка як на доказ вини обвинуваченого.
В судовому засіданні 12.09.2022 був допитаний експерт ОСОБА_44 , який роз`яснив висновки проведених ним у 2015 році експертиз. Роз`яснив та показав наглядно обставини ДТП, механізм зіткнення (первинний контакт) транспортних засобів у ДТП, який відповідає змісту обвинувального акту. Пояснив, що механізм зіткнення транспортних засобів, кут їх зіткнення, встановлений в ході експертизи шляхом аналізу та порівняльного дослідження механічних пошкоджень транспортних засобів максимально співпадаючих формою та розмірами і розташуванням відносно поверхні землі і габаритів транспортних засобів, співставленням їх контактної взаємодії. Експерт пояснив, що первинний контакт автомобіля «Toyota Corolla» та напівпричепа вантажівки МАЗ стався під кутом між їх повздовжними вісями, тобто удар був позацентровий, а саме передньою правою частиною автомобіля «Toyota Corolla» в задню ліву частину напівпричепа вантажівки МАЗ. Таким чином в ході руху транспортного засобу «Toyota Corolla» від позацентрового удару на нього подіяли сили за межами його центру ваги, тому й виник обертовий момент, в наслідок якого задня частина «Toyota Corolla» стала розвертатися вліво, і таким чином опинилася на лівій смузі руху, де вдарила у праву бокову частину автомобіль «Rang Rover», який в цей момент їхав поряд по лівій смузі руху. Далі рух транспортних засобів продовжувався в динаміці та по інерції до зупинки. На питання сторони захисту про вплив на висновки експертизи щодо механізму зіткнення транспортних засобів факту переміщення транспортних засобів після їх зіткнення, експерт відповів, що механізм зіткнення транспортних засобів був встановлений в ході проведення експертизи по первинному контакту транспортних засобів з огляду на наявні у них механічні пошкодження, їх порівняння та співставлення, а не по кінцевому розташуванню транспортних засобів, яке зазначено слідчим у схемі ДТП. На питання суду щодо можливості з технічної зору механізму зіткнення транспортних засобів, на який вказував допитаний в судовому засіданні при експерті свідок ОСОБА_23 , експерт відповів, що такий механізм зіткнення не відповідає об`єктивним даним, а саме виявленим на транспортних засобах механічних пошкодженнях, на підставі співставлення та аналізу яких було встановлено кути між їх повздовжними вісями в момент їх первинного контакту. Так, в разі зміни напрямку руху автомобілем «Rang Rover» з лівої смуги руху в праву смугу, щоб пошкодити ліву задню частину автомобіля «Toyota Corolla», то у автомобіля «Rang Rover» мали утворитися механічні пошкодження передньої правої частини, а саме бамперу, фари. Проте у автомобіля «Rang Rover» відсутні пошкодження передньої правої частини, а наявні лише пошкодження правої бокової частини, а саме задньої частини правого крила, праві пасажирські дверцята. За виявленими у автомобіля «Toyota Corolla» пошкодженнями задньої лівої частини та у автомобіля «Rang Rover» пошкоджень бокової правої частини шляхом співставлення було встановлено кут їх первинного контактування між повздовжними вісями, який складав приблизно 25 +/- 5 градусів, з чого вбачається, що зазначений свідком ОСОБА_23 механізм зіткнення транспортних засобів не відповідає об`єктивним даним та не можливий з технічної точки зору.
Таким чином, цими роз`ясненнями експерта були спростовані показання обвинуваченого та свідків ОСОБА_21 , ОСОБА_22 і ОСОБА_23 щодо того, що перивинний контакт автомобілів відбувася саме між автомобілями «Toyota Corolla» та «Rang Rover», як на цьому наполягав ОСОБА_7 .
Всупереч доводам апеляційної скарги, суд першої інстанції детально проаналізував висновок судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи №7909 від 01.09.2020, виконаної експертом ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_25 за замовленням ОСОБА_7 (т.10 а.с.181-191), який сторона захситу подала на підтвердження своєї версії подій.
Так, зі змісту висновку судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи №7909 від 01.09.2020 вбачається, що він виконаний за заявою обвинуваченого ОСОБА_7 , шляхом оцінки наданих ним показань та наданої ним інформації на флешнакопичувачі, перелік якої не зазначено, хоча у висновку є лише посилання на протокол огляду місця події від 10.03.2015. Експертом при проведенні експертизи не досліджувалися матеріали кримінального провадження, не було оглянуто транспортні засоби - учасники ДТП: автомобіль «Toyota Corolla», тимчасовий д.н.з. НОМЕР_1 , автомобіль «Rang Rover Vogue», д.н.з. НОМЕР_4 , автомобіль «МАЗ-54323», д.н.з. НОМЕР_2 , з напівпричепом «Мetaco 334», д.н.з. НОМЕР_3 . При проведенні експертизи не було враховано локалізацію та характер механічних пошкоджень автомобіля «Rang Rover Vogue», д.н.з. НОМЕР_4 , не враховано кути первинного контактування між повздовжними вісями транспортних засобів, встановленими в раніше проведених експертизах. А також не було враховано показання водія ОСОБА_15 про те, що на момент ДТП він рухався прямо по лівій смузі проїзної частини дороги та не змінював напрямку свого руху. Не враховано слідову інформацію з протоколу огляду місця події від 10.03.2015, а саме розташування відламаних деталей з правого боку автомобіля «Rang Rover Vogue», д.н.з. НОМЕР_4 , та відламаних деталей задньої лівої частини автомобіля «Toyota Corolla», тимчасовий д.н.з. НОМЕР_1 , на лівій смузі руху проїзної частини, що очевидно вказує на факт їх зіткнення (контактування) на лівій смузі руху проїзної частини, що було підтверджено висновками експертів №111 від 28.04.2015 року та №349 від 12.06.2015. Не враховано об`єктивну інформацію про те, що механічні пошкодження автомобіля «Rang Rover Vogue», д.н.з. НОМЕР_4 , розташовані лише з правого боку в районі пасажирських дверей, а передня частина автомобіля є неушкодженою, в той час як за показаннями ОСОБА_7 автомобіль «Rang Rover» ударив у ліву задню частину його автомобіль «Toyota Corolla», і встановлені в експертизах №111 від 28.04.2015 року №349 та від 12.06.2015 року за пошкодженнями названих транспортних засобів кути їх контактування. Вказані об`єктивні факти підтверджують правдивість показань водія ОСОБА_15 , що він рухався прямо по лівій смузі для руху, коли відчув удар з правої сторони в бокову частину свого автомобіля, оскільки на нього відкинуло автомобіль «Toyota Corolla» після зіткнення з задньою частиною напівпричепом «Мetaco 334», який рухався з автомобілем «МАЗ-54323». При цьому експерт ОСОБА_25 зробив висновки лише на підставі показань обвинуваченого ОСОБА_7 , які в порушення ч.4 ст.69 КПК України сам і зібрав для проведення експертизи (обвинувачений ОСОБА_7 не давав показань на досудовому розслідуванні, був допитаний судом лише в 2023 році). Зміст досліджених експертом показань ОСОБА_7 відповідає даним ним показанням в судовому засіданні про те, що 10.03.2015 на трасі Київ-Харків-Довжанський в напрямку м. Полтава ОСОБА_7 рухався в правій смузі на автомобілі «Toyota Corolla» зі швидкістю 110 км/год. Автомобіль «Rang Rover» рухався в попутньому напрямку посередині лівої смуги руху зі швидкістю 90 км/год. Вантажний автомобіль рухався в попутньому напрямку на дуже малій швидкості ближче до правого краю проїзної частини правої смуги руху, ширина якої була 8 м. Коли автомобілі «Toyota Corolla», під керуванням ОСОБА_7 порівнявся з автомобілем «Rang Rover», то водій автомобіля «Rang Rover» несподівано різко змінив свій напрямок руху вправо та вдарив автомобіль «Toyota Corolla», від удару ОСОБА_7 втратив керування, крутив кермо, щоб не виїхати в кювет, а його автомобіль відкинуло вправо, після чого він відчув потужний удар в передню праву частину свого автомобіля. Ескперт без обґрунтування та технічних розрахунків, без врахування наведених вище об`єктивних обставин, слідової інформації на місці ДТП, механічних пошкоджень усіх трьох транспортних засобів, зробив висновок, що в цілому показання водія ОСОБА_7 про механізм розвитку ДТП не позбавлений технічної спроможності, тому прийняв їх для проведення подальших досліджень. При цьому експерт не врахував, що за показаннями ОСОБА_7 місце зіткнення керованого ним автомобіля «Toyota Corolla» з автомобілем «Rang Rover» було на правій смузі руху проїзної частини, куда на нього нібито виїхав водій ОСОБА_15 , що очевидно не відповідає об`єктивним даним слідової інформації, виявленої на місці ДТП, інформації огляду транспортних засобів та проведення натурного зіставлення контактуючих пар та пошкоджень транспортних засобів, з яких інші експерти двох експертних установ зробили висновки щодо місця зіткнення транспортних засобів, щодо кута зіткнення транспортних засобів. Незважаючи на наведене, експерт ОСОБА_25 взяв за основу механізму ДТП показання обвинуваченого ОСОБА_7 , з чого прийшов до висновку, що зафіксована в протоколі огляду місця події та на схемі ДТП слідова інформація не узгоджується з механізмом розвитку ДТП, вказаним ОСОБА_7 . Виходячи з показань водія ОСОБА_7 про механізм розвитку ДТП, експерт зробив висновок, що водій автомобіля «Rang Rover» ОСОБА_45 перед початком виконання маневру праворуч повинен був переконатися в безпеці даного маневру та дати дорогу транспортним засобам, що рухаються в попутному напрямку по тій смузі, на яку він мав намір перестроїтися, тобто мав діяти у відповідності до вимог п.10.1 та 10.3 ПДР, для чого у нього не було перешкод технічного характеру. Виходячи з показань ОСОБА_7 експерт прийшов до висновку, що в даній дорожній ситуації дії водія автомобіля «Rang Rover» ОСОБА_46 не відповідали вимогам п.10.1. та п.10.3 ПДР та з технічної точки зору знаходилися в причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди. При цьому експерт проігнорував, що водій ОСОБА_15 рухався прямо по лівій смузі руху, на якій за слідовою інформацією сталося зіткнення, а відповідно не виконував маневру у праву смугу руху для необхідності виконувати вимоги п.10.1., п.10.3. ПДР. Також експерт з показань водія ОСОБА_7 прийшов до висновку, що механізм розвитку ДТП мав для нього аварійний характер, й тому оцінка його дій виходить за межі компетенції експерта-автотехніка, може бути проведена органом, який розглядає справу самостійно, з врахуванням, що він не мав технічної можливості шляхом виконання вимог п. 12.3 ПДР знизити швидкість руху керованого ним автомобіля до швидкості руху автомобіля «Rang Rover» без контакту з останнім.
За наведених вище обставин, відповідно до ч.10 ст.101 КПК України суд не погодився з висновком судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи №7909 від 01.09.2020, відмовив в задоволенні сторони захисту в призначенні повторної судової авто-технічної та транспортно-трасологічної експертизи, оскільки в даній справі такі експертизи проводилися двічі по кожному питанню експертами двох різних установ, а тому суд з врахуваням висновків експертиз, проведених під час досудового рослідування двома різними експертними установами, які є обгрунтованими, відповідають об`єктивним обставинам справи, зокрема виявленим механічним пошкодженням транспортних засобів, не містять суперечностей, вирішив, що показання в судовому засіданні обвинуваченого ОСОБА_7 , його дружини ОСОБА_22 , їх друзів ОСОБА_21 та ОСОБА_23 щодо механізму зіткнення транспортних засобів не відповідають фактичним обставинам справи, з технічної точки зору є неспроможними, відповідно є неправдивими, направленими на уникнення ОСОБА_7 відповідальності за скоєний злочин, а клопотання сторони захисту про призначення повторно судової автотехнічної, транспортно-трасологічної експертизи направлені на затягування розгляду справи з метою закінчення визначених законом строків притягнення до відповідальності, а відповідно і уникнення обвинуваченим відповідальності за скоєний злочин.
Також суд дав аналіз посиланню ОСОБА_7 на повідомлення журналістів з телебачення, на повідомлення пресс-служби поліції щодо обставин ДТП і визнав їх безпідставними, оскільки дані особи не були очевидцями події, не приймали участь в розслідуванні справи, не допитувалися безпосередньо судом в якості свідків з повідомленням про кримінальну відповідальність за ст.384, 385 КК України, й відповідне клопотання стороною захисту не заявлялось.
Суд правильно не взяв до уваги твердження ОСОБА_7 про те, що на момент ДТП ОСОБА_15 не керував транспортним засобом «Rang Rover Vogue», д.н.з. НОМЕР_4 , оскільки не мав посвідчення водія. А вказаним транспортним засобом керував його власник ОСОБА_14 , що приховували працівники поліції, оскільки дана особа займалася злочинною діяльністю, та правильно визнав їх надуманими та безпідставними і такими, що спростовуються показаннями свідка ОСОБА_15 , протоколом огляду транспортного засобу. Допитані судом працівники поліції, й навіть свідки сторони захисту в судовому засіданні не вказували, що бачили як ОСОБА_14 керував транспортним засобом, був на місці ДТП.
Судом не було допитано свідка ОСОБА_13 , який на момент ДТП керував автомобілем «МАЗ-54323», д.н.з. НОМЕР_2 , з напівпричепом «Мetaco 334», д.н.з. НОМЕР_3 . Так, свідок ОСОБА_13 станом на момент ДТП проживав у м. Харків, проте під час воєнного стану встановити його місце проживання та забезпечити його явку в суд не виявилося можливим. А тому твердження обвинуваченого про неврахування показань цього свідка є надуманими, оскільки суд досліджує показання свідків безпосередньо в залі суду.
Одним із доводів апеляційної скарги обвинуваченого, є твердження про не встановлення судом місця ДТП. Як зазначає ОСОБА_7 у різних процесуальних документах вказана різна відстань автошляху, а саме: в акті обстеження дорожніх умов зазначено 342 км.+450 м а/д Київ-Харків, у протоколі огляду місця ДТП зазначено на 343, у встановлених судом обставинах вказано 342 км+200м.
Відповідно до висновку судової транспортно-трасологічної експертизи №349 від 12.06.2015 року вказано, що визначити експертним шляхом розташування автомобіля «МАЗ-54323», д.н.з. НОМЕР_2 , з напівпричепом «Мetaco 334», д.н.з. НОМЕР_3 , та автомобіля «Toyota Corolla» тимчасовий д.н.з. НОМЕР_1 , у момент зіткнення відносно меж проїзної частини не можливо у зв`язку з відсутністю необхідної слідової інформації. У момент зіткнення автомобіля «Toyota Corolla» тимчасовий д.н.з. НОМЕР_1 , своєю передньою правою частиною контактував с задньою лівою частиною напівпричепа «Мetaco 334», д.н.з. НОМЕР_3 .
Визначити експертним шляхом розташування автомобіля «Toyota Corolla» тимчасовий д.н.з. НОМЕР_1 , та автомобіля «Rang Rover Vogue», д.н.з. НОМЕР_4 , у момент зіткнення відносно меж проїзної частини не можливо у зв`язку з відсутністю необхідної слідової інформації. У момент зіткнення автомобіль «Toyota Corolla» тимчасовий д.н.з. НОМЕР_1 , своєю лівою задньою частиною контактував с правою боковою частиною автомобіля «Rang Rover Vogue», д.н.з. НОМЕР_4 . (т.3 а.с.105-151).
Є очевидним, що ДТП трапилася на відрізку між 342 км та 343 км. Оскільки події розвивалися у динаміці, достовірно встановити місце зіткнення транспортних засобів неможливо. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом не порушено вимог КПК, встановивши місцем ДТП 342 км.+200м.
Що стосується часу ДТП, то суд також правильно вказав, що зіткнення автомобілів відбулося близько 17 години 10.03.2015, оскільки в різних документах, що наявні у кримінальному провадженні час вказано теж орієнтовно від 17.05 год. до 17.15 год. Така різниця не є суттєвою і не свідчить про порушення судом вимог ст.91 КПК України.
Твердження обвинуваченого про те, що огляд місця пригоди згідно протоколу огляду розпочався раніше ніж була сама пригода, а саме о 16.35 год., є абсолютно надуманим, оскільки згідно того ж протоколу огляду від 10.03.2015, огляд розпочато о 18.35 год.
Абсолюто безпідставними є твердження обвинуваченого ОСОБА_7 про неврахування показань свідка ОСОБА_14 , надані ним під час досудового розслідування. Як зазначалося раніше, відповідно до ст.23 КПК України суд безпосередньо досліджує докази, а показання учасників отримує усно. Оскільки ОСОБА_14 з об`єктивних причин (після повномасштабного вторгнення залишився проживати на окупованій території) не був допитаний судом, його показання не підлягають аналізу та врахуванню під час ухвалення вироку.
Показання свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_17 стосувалися різних обставин, а тому вони не можуть суперечити одне одному. Так, ОСОБА_15 , який керував автомобілем «Rang Rover Vogue», д.н.з. НОМЕР_4 , показав суду про обставини безпосереднього зіткнення автомобілів «Toyota Corolla» і «Rang Rover Vogue». Натомість свідок ОСОБА_17 , який на той час працював на посаді старшого сержанта патрульної поліції вказував про незупинку транспортного засобу «Rang Rover Vogue» на посту на трасі Київ-Харків. Отже твердження обвинуваченого про суперечливість показань вказаних свідків та не усунення цих недоліків судом є надуманими.
Твердження ОСОБА_7 про те, що на момент ДТП ОСОБА_15 не керував транспортним засобом «Rang Rover Vogue», д.н.з. НОМЕР_4 , оскільки не мав посвідчення водія, а вказаним транспортним засобом керував його власник ОСОБА_14 , що скривалося поліцією, оскільки дана особа займалася злочинною діяльністю, - є надуманими та безпідставними, спростовуються показаннями свідка ОСОБА_15 , протоколом огляду транспортного засобу. Допитані судом працівники поліції, й навіть свідки сторони захисту в судовому засіданні не вказували, що бачили як ОСОБА_14 керував транспортним засобом, був на місці ДТП.
Доводи обвинуваченого ОСОБА_7 про вчинення іншими особами правопорушення, зокрема керування свідком ОСОБА_15 транспортним засобом без права керування, - не є предметом доказування даного кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, оскільки з технічної точки зору не знаходилися в причинному зв`язку з виникненням даної події дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками, а крім того і не знайшли свого підтвердження.
В судовому засіданні допитаний свідок ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , підтвердив, що на момент ДТП керував транспортним засобом «Rang Rover Vogue», д.н.з. НОМЕР_4 , після ДТП пред`явив працівникам міліції посвідчення водія НОМЕР_7 , видане 06.08.2002 року ДАІ ГУ УМВС України у м. Запоріжжя, з якого працівники міліції зробили копії та додали до матеріалів справи. (т.3 а.с. 235).
Посилання обвинуваченого ОСОБА_7 на лист Головного сервісного Центру МВС №31/616АЗ-8105-2023 від 20.04.2023 року про відсутність посвідчення водія у ОСОБА_47 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , - є безпідставним, оскільки запит був зроблений захисником адвокатом ОСОБА_8 на іншу особу, а не на свідка в даному кримінальнальному провадженні ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (т.10 а.с.192).
Одразу після ДТП за згодою володільця ОСОБА_29 , який надав свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 , видане Пологівським ВРЕР УДАІ ГУ МВС Украни в Запорізькій області (копія в матеріалах справи т.3 а.с. 235), працівники поліції оглянули вказаний автомобіль, проте не виявили речей, заборонених в обігу, що підтверджено протоколом огляду від 10.03.2015 року. Також працівники поліції оглянули ділянку місцевості в Полтавському районі на автошляху Київ-Харків-Довжанський від 347 км (с. Копили) до 342 км (поблизу м. Полтава) та узбіччях до нього, проте не виявили заборонених в обігу речей, що підтверджено протоколом огляду місця події від 13.03.2015 року. (т.3 а.с. 193-195).
Із показань експерта ОСОБА_48 вбачається, що йому для огляду були надані всі матеріали кримінального провадження, а також всі три автомобілі і причіп, що потрапили в ДТП.
Посилання ОСОБА_7 на те, що під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження № 12015170000000093 в т.3 було підшито більше 160 аркушів, в описі значиться 119, а його було ознайомлено 20.11.2019 із 148 документами, є безпідставними, оскільки як вбачається з протоколу про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 20.11.2019 (а.м.п. 146 т. 10), ОСОБА_7 з т. 3 матеріалів кримінального провадження в цей день не знайомився.
Окрім того, в матеріалах справи є підтвердження про факт надання доступу до матеріалів кримінального провадження № 12015170000000093 (т. 1 на 248 арк., т. 2 на 250 арк., т.3 на 182 арк.), за підписами ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 про те, що вони ознайомилися з матеріалами у повному обсязі без обмежень у часі та будь-якого примусу(а.м.п. 169 т. 10). Жодних зауважень не вказали.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд, призначаючи покарання, повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання. Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення кримінального правопорушення, тяжкості наслідків, що настали).
У п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» зазначено про те, що, досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, тощо (далі Постанова Пленуму №7).
Суд першої інстанції, при призначенні покарання виконав вказані вимоги закону та роз`яснення зазначені у Постанові Пленуму №7, врахував обставини вчиненого та особу обвинуваченого, а саме: Відповідно до ст.65 КК України, реалізуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд при призначенні покарання враховує ступінь суспільної небезпеки вчиненого тяжкого злочину проти безпеки руху та експлуатації транспорту, від якого настала смерть двох осіб, що безумовно є тяжкими наслідками. На підставі ст.50, ст.65 КК України, суд враховує особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який раніше не судимий, є інвалідом ІІІ групи на визначений строк до 01.05.2024, проте не має захворювань, які б унеможливили відбуття ним покарання у виді тримання під вартою, що підтверджено листом КП "Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М.В. Скліфосовського" Полтавської обласної ради листом №04-04/1030 від 10.05.2022, працює, одружений, не перебуває під диспансерним або консультативним наглядом в психоневрологічному чи наркологічному диспансері. Суду не подані негативні характеристики ОСОБА_7 . Обставини, які в силу ст.66 КК України пом`якшують покарання, - відсутні. Обставини, які в силу ст.67 КК України обтяжують покарання, - відсутні. З огляду на наведене, суд вважав за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_7 покарання (основне і додаткове) в межах санкції закону за вчинене ним кримінальне правопорушення у виді позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами.
Щодо вирішення цивільного позову, суд керувався наступним.
У ст. 127 КПК України встановлено, що підозрюваний, обвинувачений, а також за його згодою будь-яка інша фізична чи юридична особа має право на будь-якій стадії кримінального провадження відшкодувати шкоду, завдану потерпілому, внаслідок кримінального правопорушення. Шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред`являються у порядку цивільного судочинства.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Статтею 129 КПК України врегульовано порядок вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні. Так, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому. У разі встановлення відсутності події кримінального правопорушення суд відмовляє в позові. У разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених частиною першою статті 326 цього Кодексу, суд залишає позов без розгляду.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Тобто моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала в інших випадках, встановлених законом.
Положення ч. 4 ст. 23 ЦК України прямо вказує на те, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана із розміром цього відшкодування.
Виходячи з положення статті 23 ЦК України, при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди суду необхідно встановити характер завданої моральної шкоди, глибину і тривалість моральних та фізичних страждань потерпілого, настання негативних змін у його житті, можливість відновлення стану, який мав потерпілий до нещасного випадку чи професійного захворювання.
В ст. 1177 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
З наведеного слідує, що ОСОБА_7 в даному випадку є належним відповідачем, оскільки судом було встановлено вину останнього у вчиненні злочину, що заподіяло шкоди потерпілому ОСОБА_9 .
Той факт, що родина загиблого отримала виплату одноразової грошової допомоги внаслідок загибелі ОСОБА_12 , як працівника поліції, не звільняє обвинуваченого від відшкодування заподіяної ним шкоди, оскільки у даному випадку наведені виплати мають іншу правову природу.
Щодо повідомлення свідком ОСОБА_15 про те, що ОСОБА_29 передав родинам загиблих ОСОБА_12 та ОСОБА_11 по 100 000 грн. кожному, не підлягають врахуванню, оскільки даний факт не підтверджений та відсутні об`єктивні дані, що вказані кошти були передані на відшкодування завданої саме ОСОБА_7 шкоди.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим, а тому підстав для задоволення апеляційних вимог не вбачається.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів апеляційного суду ,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 із внесеними доповненнями та в його інтересах захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Крюківського районного суду м. Кременчука від 15 серпня 2023 року щодо ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який утримується під вартою, у той самий строк з моменту отримання її копії.
СУДДІ:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
