ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 [email protected]
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"03" серпня 2022 р. Справа№ 910/5172/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тарасенко К.В.
суддів: Іоннікової І.А.
Разіної Т.І.
при секретарі судового засідання: Горді В.В.
за участі представників сторін:
від позивача: Вінниченко О.О.; Нижник О.М.
від відповідача-1: Колосюк С.Л.
від відповідача-2: Ананійчук О.А.
розглянувши у закритому судовому засіданні апеляційні скарги Національного банку України та Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк»
на рішення Господарського суду міста Києва
від 19.06.2020 (дата повного тексту 30.06.2020)
у справі № 910/5172/19 (суддя Босий В.П.)
за позовом ОСОБА_1
до 1. Національного банку України
2. Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк»
про визнання недійсними договорів
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ:
1.1. короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України (надалі - НБУ) та Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (надалі - АТ КБ «ПриватБанк») про:
- визнання недійсним кредитного договору №19 від 03.03.2009, укладеного між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк»;
- визнання недійсним договору поруки №19-1/П від 27.05.2016, укладеного між Національним банком України, ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що кредитний договір №19 від 03.03.2009 є недійсним, оскільки був укладений між відповідачами на підставі протиправних постанов Правління Національного банку України, а саме: уповноважені особи НБУ не мали достатнього обсягу повноважень на його укладення з огляду на відсутність кворуму на засіданні Правління НБУ. Недійсність договору поруки №19-1/П від 27.05.2016 позивач обґрунтовує тим, що такі вимоги є похідними від вимог про визнання недійсним кредитного договору, оскільки вказаний договір поруки укладався з метою забезпечення виконання боржником грошового зобов`язання за кредитним договором №19 від 03.03.2009.
ОСОБА_1 також звернувся з позовом до Національного банку України та Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про визнання недійсними кредитного договору №54 від 02.10.2014 та договору поруки №54/П від 27.05.2016. Провадження у даній справі відкрито ухвалою суду від 24.04.2019;
ОСОБА_1 також звернувся з позовом до Національного банку України та Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про визнання недійсними кредитного договору №120 від 05.12.2014 та договору поруки №120-1/П від 05.08.2016. Провадження у даній справі відкрито ухвалою суду від 24.04.2019;
ОСОБА_1 також звернувся з позовом до Національного банку України та Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про визнання недійсними кредитного договору №10 від 20.02.2015 та договору поруки №10-1/П від 11.08.2016. Провадження у даній справі відкрито ухвалою суду від 25.04.2019;
ОСОБА_1 також звернувся з позовом до Національного банку України та Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про визнання недійсними кредитного договору №19 від 24.10.2008 та договору поруки №19/П від 27.05.2016. Провадження у даній справі відкрито ухвалою суду від 24.04.2019.
1.2. короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.05.2019 клопотання ОСОБА_1 про об`єднання справ в одне провадження задоволено, об`єднано в одне провадження справи №910/5172/19, №910/5171/19, №910/5170/19, №910/5169/19, №910/5168/19; передано справи №910/5171/19, №910/5170/19, №910/5169/19, №910/5168/19 на розгляд судді Босого В.П.; присвоєно об`єднаній справі №910/5172/19; вирішено об`єднану справу №910/5172/19 розглядати за правилами загального позовного провадження.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 19.06.2020 у справі №910/5172/19 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю.
Визнано недійсним Кредитний договір №54 від 02.10.2014, укладений між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк».
Визнано недійсним Договір поруки №54/П від 27.05.2016, укладений між Національним банком України, ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк».
Визнано недійсним Кредитний договір №120 від 05.12.2014, укладений між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк».
Визнано недійсним Договір поруки №120-1/П від 05.08.2016, укладений між Національним банком України, ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк».
Визнано недійсним Кредитний договір №10 від 20.02.2015, укладений між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк».
Визнано недійсним Договір поруки №10-1/П від 11.08.2016, укладений між Національним банком України, ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк».
Визнано недійсним Кредитний договір №19 від 24.10.2008, укладений між Національним банком України та Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк».
Визнано недійсним Договір поруки №19/П від 27.05.2016, укладений між Національним банком України, ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк».
Визнано недійсним Кредитний договір №19 від 03.03.2009, укладений між Національним банком України та Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк».
Визнано недійсним Договір поруки №19-1/П від 27.05.2016, укладений між Національним банком України, ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк».
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що кредитні договори безпосередньо стосуються його прав та законних інтересів, що надавало позивачу право вимагати дотримання закону при їх укладенні або ставити питання про визнання їх недійсними при виявленні порушень закону, допущених в процесі їх укладання.
Водночас встановлені порушення свідчать про наявність підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними.
1.3. короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись із прийнятим рішенням, Національний банк України подав апеляційну скаргу, у якій просив суд прийняти скаргу та відкрити апеляційне провадження. Рішення Господарського суду м. Києва від 19.06.2020 у справі №910/5172/19 скасувати, апеляційну скаргу задовольнити.
Крім того, Не погодившись із прийнятим рішенням, Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, у якій просило суд прийняти скаргу та відкрити апеляційне провадження. Ухвалити постанову, якою апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 19.06.2020 скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Компанія "Тровелко Холдінгз Лімітед", яка не була учасником судового процесу, звернулася до суду з апеляційною скаргою, просить змінити рішення Господарського суду м. Києва від 19.06.2020 у справі №910/5172/19 в його мотивувальній частині, шляхом її доповнення мотивуванням щодо недійсності усіх забезпечувальних договорів до кредитного договору №19 від 03.03.2019, в тому числі договору іпотеки №38 від 30.05.2014 та додаткового договору№1 до нього від 25.09.2015, які були укладені з Компанією "Травелко Холдінгз Лімітед", з підстав недійсності основного зобов`язання.
2. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ:
2.1. визначення складу суду, заяви, клопотання
Розгляд справ неодноразово відкладався.
Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2022 відкрито апеляційне провадження у справі №910/5172/19 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тарасенко К.В, судді - Іоннікова І.А, Козир Т.П.
Ухвалою від 02.02.2022 розгляд справи відкладено на 09.02.2022.
Ухвалою 09.02.2022 суд визначив доцільність спільного розгляду апеляційних скарг Компанії "Тровелко Холдінгз Лімітед", Національного банку України та Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" на рішення Господарського суду м. Києва від 19.06.2020 у справі № 910/5172/19, розгляд справи було відкладено на 16.03.2022.
16.03.2022 розгляд справи не відбувся у зв`язку з введенням Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 воєнного стану в Україні, а також загрозою життю та здоров`ю учасників судового процесу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2022 призначено розгляд справи №910/5172/19 на 25.05.2022.
25.05.2022 розгляд справи не відбувся у зв`язку з перебуванням головуючої судді Тарасенко К.В. у відпустці.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2022 призначено розгляд справи №910/5172/19 на 13.07.2022.
13.07.2022 від представника позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/18214/19.
Ухвалою від 13.07.2022 розгляд справи відкладено на 03.08.2022.
Розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/2170/22 від 27.07.2022 у зв`язку з перебуванням судді Козир Т.П. у відпустці з 01.08.2022, відповідно до підпунктів 2.3.25, 2.3.49. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/5172/19.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.07.2022 для розгляду даної справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Тарасенко К.В, судді - Іоннікова І.А, Разіна Т.І..
Ухвалою від 27.07.2022 відкрито апеляційне провадження у справі №910/5172/19 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тарасенко К.В, судді - Іоннікова І.А, Разіна Т.І. Розгляд справи ухвалено здійснювати у раніше визначені дату та час, а саме 03.08.2022.
03.08.2022 у судове з`явились представники сторін, які надали пояснення по суті спору.
Ухвалою від 03.08.2022 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Компанії «Тровелко Холдінгз Лімітед» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2020 у справі № 910/5172/19.
2.2. узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга Національного банку України мотивована тим, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, окрім власних суб`єктивних тверджень позивача та довільного тлумачення норм чинного законодавства, а рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідач-1 зазначає, що позивачем не було надано жодного доказу на підтвердження обґрунтованості позовів, а позовні заяви та рішення суду ґрунтуються на припущеннях.
В свою чергу, оспорювані правочини не порушують прав позивача.
Апеляційна скарга відповідача-2 мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене за неповного дослідження всіх обставин справи, а також неправильного тлумачення та застосування норм матеріального права.
Відповідач-2 вважає, що суд першої інстанції визнав встановленими обставини, які не були доведеними, що призвело до прийняття незаконного рішення.
Відповідач-2 стверджує, що позивач особисто був присутнім на засіданнях наглядової ради, а тому висновки суду щодо початку перебігу строку позовної давності є помилковими.
2.3. узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційні скарги позивач заперечив проти доводів апеляційних скарг, посилаючись на її необґрунтованість, просив відмовити у їх задоволенні, а оскаржуване рішення - залишити без змін.
2.4. інші процесуальні дії у справі
Щодо заявленого позивачем клопотання про зупинення провадження у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до тверджень представника позивача, у провадженні Великої Палати Верховного Суду перебуває справа № 910/18214/19, в межах якої вирішується правова проблема, чи може акціонер банку оспорювати правочини укладені банком, натомість, в межах даної справи позов заявлено не як акціонером, а як майновим поручителем, що свідчить про різну правову природу спорів та про недоцільність зупинення провадження у даній справі до розгляду справи № 910/18214/19, а тому у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі суд відмовляє.
Представники відповідачів надали пояснення в яких підтримали доводи апеляційних скарг, просили їх задовольнити, скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Представники позивача у судовому засіданні проти доводів апеляційних скарг заперечили, просили оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Мотивувальна частина.
3.ПОЗИЦІЯ СУДУ:
3.1. встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини
24.10.2008 між НБУ (кредитор) та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (позичальник) був укладений Кредитний договір №19 (надалі - Кредитний договір №19 від 24.10.2008) з метою надання кредиту відповідно до постанови Правління НБУ №319 від 11.10.2008 (із змінами), згідно з умовами п. 1.1 якого кредитор відкриває позичальнику кредитну лінію на суму 3 410 000 000,00 грн. на строк до 23.10.2009 з оплатою 15% річних. Базова кількість днів для нарахування процентів - 365.
03.03.2009 між НБУ (кредитор) та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (позичальник) був укладений Кредитний договір №19 (надалі - Кредитний договір №19 від 03.03.2009), за змістом п. 1.1 якого відповідно до Тимчасового положення про надання Національним банком України кредитів для підтримки ліквідності банків у разі реальної загрози стабільності банківської системи, затвердженого постановою Правління НБУ від 25.12.2008 №459, постанови Правління НБУ від 25.02.2009 №92/БТ «Про надання кредиту для підтримки ліквідності» кредитор зобов`язується надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (кредит), на умовах, визначених цим договором та додатковими договорами до нього.
Пунктами 1.2-1.3 вказаного кредитного договору визначено, що у рахунок відкритої кредитної лінії кредитор надає позичальнику кредит на суму 5 000 000 000,00 грн. на строк з 03.03.2009 по 03.03.2010 зі сплатою 16,5% відсотка річних. Базова кількість днів для нарахування процентів - 365 днів. Кредит надається позичальнику для підтримки ліквідності.
02.10.2014 між НБУ (кредитор) та ПАТ КБ «ПриватБанк» (позичальник) був укладений Кредитний договір №54 (надалі - Кредитний договір №54 від 02.10.2014) на виконання вимог постанови Правління НБУ №562/БТ від 11.09.2014 «Про надання стабілізаційного кредиту для підтримки ліквідності» зі змінами від 25.09.2014 №605/БТ, від 02.10.2014 №618/БТ, відповідно до п. 1.1 якого кредитор зобов`язується надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, на умовах, визначених цим договором.
Пунктом 1.2 вказаного Кредитного договору погоджено надати позичальнику стабілізаційний кредит для підтримки ліквідності (кредит) в сумі 1 300 000 000,00 грн. строком з 02.10.2014 по 15.08.2016, у тому числі 410 000 000,00 грн. надано 02.10.2014, а решта згідно отриманих заявок позичальника. Процентна ставка за кредитом встановлюється в розмірі півтори облікової ставки НБУ, що на момент укладення цього договору становить 18,75% процентів річних і є незмінною протягом дії цього договору. Облікова ставка НБУ на момент укладання цього договору становить 12,5% процентів річних. Базова кількість днів для нарахування процентів - фактична кількість днів у місяці/році. Строк освоєння кредиту протягом трьох місяців з дати прийняття постанови.
Згідно з п. 1.3 вказаного Кредитного договору кредит надається позичальнику для підтримки ліквідності.
05.12.2014 між НБУ (кредитор) та ПАТ КБ «ПриватБанк» (позичальник) був укладений Кредитний договір №120 (надалі - Кредитний договір №120 від 05.12.2014) на виконання вимог постанови Правління НБУ №791/БТ від 04.12.2014 «Про надання стабілізаційного кредиту для підтримки ліквідності», відповідно до п. 1.1 якого кредитор зобов`язується надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, на умовах, визначених цим договором.
Пунктом 1.2 вказаного Кредитного договору погоджено надати позичальнику стабілізаційний кредит для підтримки ліквідності (кредит) в сумі 3 640 000 000,00 грн до 02.12.2016. Видача кожного траншу кредиту оформляється додатковим договором до цього договору з відповідним графіком погашення кредиту. Кредит надається з освоєнням частинами в сумах, які не перевищують обсяги зменшення коштів фізичних осіб за останні 5 робочих днів до дати звернення позичальника для отримання відповідної частини кредиту. Процентна ставка за кредитом встановлюється в розмірі півтори облікової ставки НБУ, що на момент укладення цього договору становить 21,00% процентів річних і є незмінною протягом дії цього договору. Облікова ставка НБУ на момент укладання цього договору становить 14,00% процентів річних. Базова кількість днів для нарахування процентів - фактична кількість днів у місяці/році.
За змістом п. 1.3 вказаного Кредитного договору кредит надається позичальнику для підтримки ліквідності.
20.02.2015 між НБУ (кредитор) та ПАТ КБ «ПриватБанк» (позичальник) був укладений Кредитний договір №10 (надалі - Кредитний договір №10 від 20.02.2015) на виконання вимог постанови Правління НБУ №119/БТ від 19.02.2015 «Про надання стабілізаційного кредиту для підтримки ліквідності», відповідно до п. 1.1 якого кредитор зобов`язується надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, на умовах, визначених цим договором.
Пунктом 1.2 вказаного Кредитного договору погоджено надати позичальнику стабілізаційний кредит для підтримки ліквідності (кредит) в сумі 2 280 000 000,00 грн строком до 08.02.2017. Процентна ставка за кредитом встановлюється в розмірі облікової ставки НБУ плюс півтора проценти річних, що на момент укладення цього договору становить 21,00% процентів річних і підлягає коригуванню протягом дії цього договору у разі зміни облікової ставки НБУ. Облікова ставка НБУ на момент укладання цього договору становить 19,5% процентів річних. Базова кількість днів для нарахування процентів - фактична кількість днів у місяці/році.
Згідно з п. 1.3 вказаного Кредитного договору кредит надається позичальнику для підтримки ліквідності.
В забезпечення виконання позичальником грошового зобов`язання за Кредитними договорами, між НБУ (Банк), ОСОБА_1 (поручитель) та ПАТ КБ «ПриватБанк» (позичальник) були укладені наступні договори поруки (надалі разом - «Договори поруки»):
- договір поруки №19-1/П від 27.05.2016, за яким поручитель зобов`язується перед Банком відповідати за належне виконання позичальником зобов`язань, що випливають з Кредитного договору №19 від 03.03.2009, укладеного між Банком та позичальником, та всіма додатковими договорами, або будуть укладені між Банком та позичальником в майбутньому (у тому числі, щодо продовження строку користування кредитними коштами, збільшення суми кредиту, процентів за користування кредитом тощо), а саме зобов`язань щодо: повернення кредитної заборгованості за кредитом в сумі, що не перевищує 6 787 000 000,00 грн та у строки, що обумовлені Кредитним договором; сплати процентів за три місяці користування кредитом у розмірі та порядку, передбаченому Кредитним договором;
- договір поруки № 54/П від 27.05.2016, за яким поручитель зобов`язується перед Банком відповідати за належне виконання позичальником зобов`язань, що випливають з Кредитного договору №54 від 02.10.2014, укладеного між Банком та позичальником, та всіма додатковими договорами, або будуть укладені між Банком та позичальником в майбутньому (у тому числі, щодо продовження строку користування кредитними коштами, збільшення суми кредиту, процентів за користування кредитом тощо), а саме зобов`язань щодо: повернення кредитної заборгованості за кредитом в сумі, що не перевищує 1 186 944 000,00 грн, та у строки, що обумовлені Кредитним договором; сплати процентів за три місяці користування кредитом у розмірі та порядку, передбаченому Кредитним договором;
- договір поруки №19/П від 27.05.2016, за яким поручитель зобов`язується перед Банком відповідати за належне виконання позичальником зобов`язань, що випливають з Кредитного договору №19 від 24.10.2008, укладеного між Банком та позичальником, та всіма додатковими договорами, або будуть укладені між Банком та позичальником в майбутньому (у тому числі, щодо продовження строку користування кредитними коштами, збільшення суми кредиту, процентів за користування кредитом тощо), а саме зобов`язань щодо: повернення кредитної заборгованості за кредитом в сумі, що не перевищує 2 990 870 000,00 грн, та у строки, що обумовлені Кредитним договором; сплати процентів за три місяці користування кредитом у розмірі та порядку, передбаченому Кредитним договором;
- договір поруки №10-1/П від 11.08.2016, за яким поручитель зобов`язується перед Банком відповідати за належне виконання позичальником зобов`язань, що випливають з Кредитного договору №10 від 20.02.2015, укладеного між Банком та позичальником, та всіма додатковими договорами, або будуть укладені між Банком та позичальником в майбутньому (у тому числі, щодо продовження строку користування кредитними коштами, збільшення суми кредиту, процентів за користування кредитом тощо), а саме зобов`язань щодо: повернення кредитної заборгованості за кредитом в сумі, що не перевищує 2 280 000 000,00 грн, та у строки, що обумовлені Кредитним договором; сплати процентів за три місяці користування кредитом у розмірі та порядку, передбаченому Кредитним договором;
- договір поруки №120-1/П від 05.08.2016, за яким поручитель зобов`язується перед Банком відповідати за належне виконання позичальником зобов`язань, що випливають з Кредитного договору №120 від 05.12.2014, укладеного між Банком та позичальником, та всіма додатковими договорами, або будуть укладені між Банком та позичальником в майбутньому (у тому числі, щодо продовження строку користування кредитними коштами, збільшення суми кредиту, процентів за користування кредитом тощо), а саме зобов`язань щодо: повернення кредитної заборгованості за кредитом в сумі, що не перевищує 2 784 993 000,00 грн, та у строки, що обумовлені Кредитним договором; сплати процентів за три місяці користування кредитом у розмірі та порядку, передбаченому Кредитним договором.
3.2. обставини встановлені судом апеляційної інстанції і визначення відповідно до них правовідносин та доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції
Спір у справі виник у зв`язку з оспорюванням позивачем дійсності Кредитних договорів та Договорів поруки.
Як на підставу для визнання недійсними Кредитних договорів позивач вказує на те, що постанови Правління НБУ, на підставі яких були укладені спірні Кредитні договори, прийняті на неправомочних засіданнях Правління НБУ, оскільки склад Правління було затверджено незаконно та всупереч вимог чинного законодавства.
Зокрема, позивач вказує, що згідно приписів Закону України «Про Національний банк України» персональний склад Правління НБУ затверджується Радою НБУ за поданням Голови НБУ, при цьому на засіданнях Ради НБУ, на яких затверджувався склад Правління НБУ, була присутня менша кількість членів такої ради, що дає підстави стверджувати про незаконне призначення складу Правління НБУ.
Також, за твердженнями позивача, на засіданнях Правління НБУ, на яких приймалися постанови про надання відповідачу-2 стабілізаційного кредиту для підтримки ліквідності, був відсутній кворум для встановлення правомочності таких засідань.
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про те, що Кредитні договори суперечать приписам Закону України «Про Національний банк України» та ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, оскільки підписанти зі сторони НБУ не мали повноважень на підписання таких договорів без відповідного легітимного погодження Правлінням НБУ.
Як вбачається із матеріалів справи, між НБУ та АТ КБ «ПриватБанк» були укладені Кредитні договори №19 від 24.10.2008, №19 від 03.03.2009, №54 від 02.10.2014, №120 від 05.12.2014 та №10 від 20.02.2015, за змістом яких відповідач-1 надавав відповідачеві-2 кредит на певний строк для підтримки ліквідності АТ КБ «ПриватБанк».
При цьому, договір рефінансування Національним банком України комерційного банку по суті є кредитним договором, що має певні особливості щодо порядку його укладення та виконання.
Зокрема, постановою Правління НБУ від 26.09.2006 №378 (чинною, на момент укладення Кредитних договорів №19 від 24.10.2008 та №19 від 03.03.2009) затверджено Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України (надалі - Положення №378) з метою подальшого вдосконалення механізмів та інструментів регулювання грошово-кредитним ринком й ефективного їх використання для регулювання ліквідності банків України.
Відповідно до п. 1.3 глави 1 розділу ІІІ вказаного Положення №378 Національний банк може надавати стабілізаційний кредит за плату, що не нижча, ніж облікова ставка Національного банку.
Пунктом 1.5 глави 1 розділу ІІІ Положення №378 рішення про надання банку стабілізаційного кредиту приймається Правлінням Національного банку на підставі аналізу й оцінки програми фінансового оздоровлення, що здійснені відповідним територіальним управлінням, пропозицій структурного підрозділу, що здійснює нагляд за діяльністю банку, та Юридичного департаменту Національного банку щодо юридичної надійності наданого забезпечення. У цьому рішенні визначаються строк користування стабілізаційним кредитом, порядок його погашення і сплати процентів за користування ним.
За змістом п.п. 1.6-1.7 глави 1 розділу ІІІ Положення №378 у разі прийняття Правлінням Національного банку позитивного рішення про надання стабілізаційного кредиту відповідне територіальне управління вживає організаційних заходів щодо укладення з банком договору про надання кредиту і відповідного договору застави. Договір про надання стабілізаційного кредиту укладається згідно з пунктом 1.3 цієї глави і має передбачати порядок, строки надання і погашення кредиту, а також порядок обрахування та сплати процентів за користування стабілізаційним кредитом, відповідальність за несвоєчасне його погашення тощо.
Постановою Правління НБУ №327 від 13.07.2010 затверджено Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України (надалі - Положення №327), розроблене відповідно до статей 99, 100 Конституції України, Законів України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України та визначає порядок надання Національним банком України стабілізаційного кредиту, а також процедуру зміни умов кредитного договору, укладеного з Національним банком.
За змістом п. 1.3 Положення №327 рішення про надання чи відмову в наданні стабілізаційного кредиту, зміну умов кредитного договору, погодження графіка повернення кредиту та сплати процентів за користування ним приймає Правління Національного банку в межах монетарних параметрів.
Відтак, видача стабілізаційних кредитів комерційним банкам є одним із інструментів виконання НБУ функції банківського регулювання та нагляду, та реалізується шляхом прийняття відповідного рішення Правлінням НБУ.
Як вбачається із текстів Кредитних договорів, всі вони були укладені між НБУ та АТ КБ «ПриватБанк» на виконання відповідних рішень Правління НБУ у формі постанов, а саме:
- Кредитний договір №19 від 24.10.2008 - на виконання вимог постанови Правління НБУ №319 від 11.10.2008 (із змінами);
- Кредитний договір №19 від 03.03.2009 - на виконання вимог постанови Правління НБУ №92/БТ від 25.02.2009 «Про надання кредиту для підтримки ліквідності»;
- Кредитний договір №54 від 02.10.2014 - на виконання вимог постанови Правління НБУ №562/БТ від 11.09.2014 «Про надання стабілізаційного кредиту для підтримки ліквідності» зі змінами від 25.09.2014 №605/БТ, від 02.10.2014 №618/БТ;
- Кредитний договір №120 від 05.12.2014 - на виконання вимог постанови Правління НБУ №791/БТ від 04.12.2014 «Про надання стабілізаційного кредиту для підтримки ліквідності»;
- Кредитний договір №10 від 20.02.2015 - на виконання вимог постанови Правління НБУ №119/БТ від 19.02.2015 «Про надання стабілізаційного кредиту для підтримки ліквідності».
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що вказані Кредитні договори мають відповідати не лише нормам Цивільного кодексу України, а і Закону України «Про Національний банк України» та відповідним підзаконно-нормативним актам до нього, зокрема, Положенню №378 та Положенню №327 в залежності від дати укладення таких договорів.
За змістом ч. 2 ст. 16 Закону України «Про Національний банк України» (в редакції, чинній на момент укладення Кредитних договорів №19 від 24.10.2008 та №19 від 03.03.2009) кількісний та персональний склад Правління Національного банку затверджується Радою Національного банку за поданням Голови Національного банку.
Частиною 3 статті 11 Закону України «Про Національний банк України» у викладеній редакції передбачено, що Засідання Ради Національного банку є правомочними за наявності не менше десяти її членів.
Позивач стверджує, що на засіданнях Ради НБУ, на яких затверджувався склад Правління НБУ, яке в подальшому прийняло постанови №319 від 11.10.2008 та №92/БТ від 25.02.2009, були присутніми менше 10 осіб, що прямо суперечить вказаним вище нормам Закону України «Про Національний банк України».
З огляду на викладене, за твердженнями позивача, Правління НБУ було затверджено незаконно, а члени Правління не мали права приймати будь-яких рішень, в тому числі постанов №319 від 11.10.2008 та №92/БТ від 25.02.2009, що стали підставою для укладення Кредитних договорів №19 від 24.10.2008 та №19 від 03.03.2009.
При цьому, склад, правовий порядок та роботи формування правління НБУ станом на момент укладення Кредитних договорів №54 від 02.10.2014, №120 від 05.12.2014 та №10 від 20.02.2015 врегульований в ст. 16, 17 Закону України «Про Національний банк України» у відповідній редакції.
Зокрема, правління Національного банку очолює Голова Національного банку. Правління Національного банку складається з одинадцяти осіб: Голови Національного банку, заступників Голови Національного банку та керівників структурних підрозділів Національного банку, що забезпечують виконання Національним банком основної функції. Порядок організації та проведення засідань правління Національного банку визначається його Регламентом. Рішення правління Національного банку приймаються простою більшістю голосів. Кожний член правління Національного банку має один голос. Засідання правління Національного банку є правомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин від його складу.
Отже, правомочним засідання Правління НБУ є виключно за наявності кваліфікованої більшості складу уповноважених осіб (дві третини від складу), тобто не менше ніж 8 осіб (10/3*2=7,33).
У справі №826/2184/17 (постанова від 05.02.2019) Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що зазначеною нормою встановлений імперативний мінімум кількісного складу для правомочності засідання Правління НБУ. Тобто, на такому засіданні повинні бути присутні більше 7 осіб, а тому застосування правил математичного округлення до найближчого натурального числа є необґрунтованим.
При цьому Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що аналогічний підхід до визначення кворуму був застосований у рішенні Ради суддів України від 07.02.2018 №10 щодо тлумачення словосполучення «не менше двох третин від складу суду», відповідно до якого кількість членів, яка дорівнює або перевищує математичну величину двох третин, є цілим натуральним числом.
За таких підстав, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ч. 2 ст. 17 Закону України «Про Національний банк України» установлює імперативну вимогу для правомочності засідання Правління Нацбанку, на якому повинні бути присутніми не менше 8 осіб з 11.
Позивач стверджує, що на засіданнях Правління НБУ, на яких приймались постанови №562/БТ від 11.09.2014, №791/БТ від 04.12.2014 та №119/БТ від 19.02.2015 щодо укладення Кредитних договорів №54 від 02.10.2014, №120 від 05.12.2014 та №10 від 20.02.2015 відповідно, були присутні менше ніж 8 членів Правління НБУ, що в свою чергу свідчить про неправомочність вказаних засідань та суперечність таких постанов чинному на той момент законодавству України.
Більш того, за приписами ч. 2 ст. 20 Закону України «Про Національний банк України» Голова НБУ призначає та звільняє заступників за погодженням з Радою НБУ, і наявність такого погодження має документально підтверджуватись.
Однак, як стверджує позивач з посиланням на позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №826/2184/17, заступники Голова НБУ не були погодженні з Радою НБУ у визначеному законодавством порядку, а відтак не були призначені на посади і, як наслідок, не могли входити до складу Правління НБУ. Тобто заступники Голови НБУ (виконуючі обов`язки заступників) на засіданнях Правління НБУ, не мали права голосу, як члени такого Правління, оскільки були призначені на ці посади без погодження з Радою Нацбанку.
З урахуванням викладеного, позивач вважає рішення Правління НБУ, оформлені у вигляді постанов №319 від 11.10.2008, №92/БТ від 25.02.2009, №562/БТ від 11.09.2014, №791/БТ від 04.12.2014 та №119/БТ від 19.02.2015, щодо надання АТ «КБ «ПриватБанк» стабілізаційних кредитів для підтримки ліквідності такими, що були прийняті на неправомочних засіданнях Правління НБУ.
Частинами 1-3 статті 81 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.
20.05.2019 представником позивача до суду першої інстанції було подано клопотання витребування у Національного банку України документів та інформації, і таке витребування, на думку позивача, було обумовлено необхідністю засвідчення або спростування наявності повноважень у особи, яка від імені НБУ підписувала оскаржувані у даній справі кредитні договори №19 від 24.10.2008, №19 від 03.03.2009, №54 від 02.10.2014, №120 від 05.12.2014 та №10 від 20.02.2015, укладені між Національним банком України та Акціонерним товариством Комерційний Банк «ПриватБанк», а також договори поруки №19/П від 27.05.2016, №19-1/П від 27.05.2016, №54/П від 27.05.2016, №120-1/П від 05.08.2019 та №10-1/П від 11.08.2016, укладені між Національним банком України, Акціонерним товариством Комерційний Банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 .
Крім того, позивач вказував, витребувана інформація буде підтверджувати або спростовувати обставини дотримання процедури прийняття рішень Правлінням НБУ з огляду на наявність кворуму на його засіданнях.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2019 частково задоволено вказане клопотання позивача, витребувано у Національного банку України у встановлений строк наступні докази:
- інформацію та належним чином засвідчені копії підтверджуючих документів стосовного того, чи приймались відповідні рішення Правління НБУ про погодження укладення договорів, а також додаткових угод (доповнень, додатків, змін тощо) до таких договорів, зокрема: кредитних договорів №19 від 24.10.2008, №19 від 03.03.2009, №54 від 02.10.2014, №120 від 05.12.2014 та №10 від 20.02.2015, укладених між Національним банком України та Акціонерним товариством Комерційний Банк «ПриватБанк», а також договорів поруки №19/П від 27.05.2016, №19-1/П від 27.05.2016, №54/П від 27.05.2016, №120-1/П від 05.08.2019 та №10-1/П від 11.08.2016, укладених між Національним банком України, Акціонерним товариством Комерційний Банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 ;
- належним чином засвідчені копії всіх рішень Правління НБУ, якими погоджувалось укладення кожного договору з переліку вказаного вище та додаткових угод (доповнень) до кожного договору з вищевказаного переліку по кожному договору та додатковій угоді (доповненню, додатку тощо), якщо вказані вище рішення Правління НБУ приймались;
- інформацію та належним чином засвідчені копії підтверджуючих документів стосовно кількості присутніх членів Правління НБУ на засіданнях Правління НБУ (поіменний реєстр членів Правління НБУ) під час прийняття рішень про погодження укладення наступних договорів, а також додаткових угоди (доповнень, додатків, змін тощо) до таких договорів, зокрема оспорюваних кредитних договорів та договорів поруки;
- інформацію та належним чином засвідчені копії підтверджуючих документів стосовно поіменного складу членів Правління НБУ у період з 01.02.2000 по 31.12.2017, зокрема, копії рішень про призначення членів Правління НБУ, звільнення членів Правління НБУ, а також копії документів про внесення будь-яких змін в рішення про призначення та звільнення членів Правління НБУ в період з 01.02.2000 по 31.12.2017;
- інформацію та належним чином засвідчені копії підтверджуючих документів (зокрема, але не виключно копії відповідних рішень) стосовно призначення та звільнення першого заступника Голови НБУ та заступників Голови НБУ в період з 01.02.2000 по 31.12.2017;
- документальне підтвердження погодження Радою НБУ кандидатур першого заступника та заступників Голови НБУ в період з 01.02.2000 по 31.12.2017;
- інформацію та належним чином засвідчені копії підтверджуючих документів про призначення членів Ради НБУ, зокрема копії рішень про призначення та звільнення членів Ради НБУ, а також копії документів про внесення будь-яких змін в рішення про призначення та звільнення членів Ради НБУ в період з 01.02.2000 по 31.12.2017;
- інформацію та належним чином засвідчені копій внутрішньої документації НБУ, якими регламентувався порядок обрання членів Правління НБУ та затверджувалась компетенція та повноваження Правління НБУ та його членів в період з 01.02.2000 по 31.12.2017.
В подальшому судом двічі були задоволені клопотання представників Національного банку України про продовження строку на надання витребуваних документів, проте зі спливом такого строку витребувані докази суду надані не були.
Натомість, 27.06.2019 представником Національного банку України до канцелярії суду були подані письмові пояснення щодо виконання вимог ухвали суду від 20.05.2019, в яких представник відповідача-1 зазначав, що витребувані судом докази не були подані через відсутність їх існування.
Зокрема, у вказаних поясненнях містилася інформація, що Правлінням НБУ не приймались рішення про погодження укладення спірних договорів, призначення членів Правління НБУ, призначення та звільнення першого заступника та заступників Голови НБУ, членів Ради НБУ тощо.
12.07.2019 представником позивача до канцелярії суду було подано нове клопотання про витребування доказів, в якому, з урахуванням наданих представником Національного банку України пояснень, був уточнений перелік витребуваної інформації, необхідної для розгляду даної справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2019 клопотання позивача про витребування доказів задоволено частково, витребувано у Національного банку України:
- інформацію та належним чином засвідчені копії підтверджуючих документів стосовного того, чи приймались Правлінням НБУ відповідні рішення (в тому числі, але не виключно, постанови, або будь-які інші акти/документи прийняті у формі, передбаченій законодавством щодо даного виду правовідносин) про укладання або погодження договорів, а також додаткових угод (доповнень, додатків, змін тощо) до таких договорів, зокрема: кредитних договорів №19 від 24.10.2008, №19 від 03.03.2009, №54 від 02.10.2014, №120 від 05.12.2014 та №10 від 20.02.2015, укладених між Національним банком України та Акціонерним товариством Комерційний Банк «ПриватБанк», а також договорів поруки №19/П від 27.05.2016, №19-1/П від 27.05.2016, №54/П від 27.05.2016, №120-1/П від 05.08.2019 та №10-1/П від 11.08.2016, укладених між Національним банком України, Акціонерним товариством Комерційний Банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 . У випадку відсутності цих документів та інформації - надати пояснення щодо їх відсутності;
- належним чином засвідчені копії всіх рішень (в тому числі, але не виключно, постанови, або будь-які інші акти/документи прийняті у формі, передбаченій законодавством щодо даного виду правовідносин), а також будь-які інші акти чи документи Правління (або інших органів) НБУ, якими погоджувалось, або приймалось рішення щодо укладення кожного договору з переліку вказаного вище та додаткових угод (доповнень) до кожного договору з вищевказаного переліку окремо по кожному договору та додатковій угоді (доповненню, додатку тощо), якщо вказані вище рішення (постанови чи будь-які інші акти/документи (Правлінням НБУ приймались. У випадку відсутності цих документів та інформації - надати пояснення щодо їх відсутності;
- інформацію та належним чином засвідчені копії підтверджуючих документів стосовно кількості присутніх членів Правління НБУ на засіданнях Правління НБУ (поіменний реєстр членів Правління НБУ, чи будь-який інший документ, наявність та форма якого передбачена чинним законодавством, яким передбачено фіксування присутніх членів правління НБУ на засіданнях Правління НБУ) під час прийняття рішень та інших документів, форма яких передбачена чинним законодавством щодо укладення (або погодження укладення) наступних договорів, а також додаткових угод (доповнень, додатків, змін тощо) до таких договорів, зокрема: кредитних договорів №19 від 24.10.2008, №19 від 03.03.2009, №54 від 02.10.2014, №120 від 05.12.2014 та №10 від 20.02.2015, укладених між Національним банком України та Акціонерним товариством Комерційний Банк «ПриватБанк», а також договорів поруки №19/П від 27.05.2016, №19-1/П від 27.05.2016, №54/П від 27.05.2016, №120-1/П від 05.08.2019 та №10-1/П від 11.08.2016, укладених між Національним банком України, Акціонерним товариством Комерційний Банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 . У випадку відсутності цих документів та інформації - надати пояснення щодо їх відсутності;
- інформацію та належним чином засвідчені копії підтверджуючих документів стосовно поіменного складу членів Правління НБУ у період з 01.02.2000 по 31.12.2017, зокрема, копії рішень у формі наказів, рішень, постанов або інших документів про призначення (або про іншу процедуру погодження/обрання/прийняття на посаду) членів Правління НБУ, звільнення членів Правління НБУ, а також копії документів про внесення будь-яких змін в рішення, накази (чи будь-який інший документ, що регулює даний вид правовідносин) про призначення та звільнення членів Правління НБУ в період з 01.02.2000 по 31.12.2017, а у випадку відсутності цих документів - надати пояснення щодо їх відсутності;
- інформацію та належним чином засвідчені копії підтверджуючих документів (зокрема, але не виключно копії відповідних рішень, наказів постанов чи інших документів, які регламентують даний вид правовідносин) стосовно призначення та звільнення першого заступника Голови НБУ та заступників Голови НБУ в період з 01.02.2000 по 31.12.2017. У випадку відсутності цих документів та інформації - надати пояснення щодо їх відсутності;
- документальне підтвердження призначення (або погодження призначення) Радою НБУ першого заступника та заступників Голови НБУ в період з 01.02.2000 по 31.12.2017. У випадку відсутності цих документів та інформації - надати пояснення щодо їх відсутності;
- інформацію та належним чином засвідчені копії підтверджуючих документів про призначення (обрання) членів Ради Національного банку України, зокрема копії рішень, наказів, указів Президента України, постанов Верховної Ради України чи інших документів про призначення (обрання) та звільнення (припинення повноважень) членів Ради Національного банку України, а також копії документів про внесення будь-яких змін в рішення, накази, укази Президента України, постанови Верховної Ради України чи інші документи про призначення (обрання) та звільнення (припинення повноважень) членів Ради Національного банку України в період з 01.02.2000 по 31.12.2017. У випадку відсутності цих документів та інформації - надати пояснення щодо їх відсутності;
- витребувано у Національного банку України інформацію та належним чином засвідчені копії внутрішньої документації НБУ, якими регламентувався порядок обрання (призначення) членів Правління НБУ та затверджувалась компетенція та повноваження Правління НБУ та його членів в період з 01.02.2000 по 31.12.2017.
В той же час, представником Національного банку України в судовому засіданні надано усні пояснення щодо виконання вимог ухвали суду від 12.07.2019, в яких представник відповідача-1 зазначав, що витребувані судом докази у НБУ відсутні.
Таким чином, представниками НБУ не тільки не було надано суду витребувані докази, а і підтверджено, що відповідні докази на підтвердження або спростовування обставин дотримання процедури прийняття рішень Правлінням НБУ відсутні.
Відповідно до ч. 2 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Згідно з ч. 10 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
З огляду на викладене, врахувавши розподіл обов`язків доказування, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що відповідачем-1 не спростовано твердження позивача про незаконне призначення членів Правління НБУ, відсутність кворуму на засіданнях Правління НБУ, відсутність права голосу у заступників Голови НБУ та неможливість прийняття ними участі в голосуванні на засіданнях Правління НБУ, порушення процедури призначення заступників Голови НБУ, а відтак суд вважає за можливе визнати такі обставини встановленими в межах даної справи.
Вказані обставини не були спростовані і в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до норм законодавства чинного на момент укладення спірних правочинів, укладення договорів рефінансування та надання стабілізаційних кредитів для підтримання ліквідності банків могло відбутися виключно на підставі рішення Правління НБУ.
В той же час, в межах даної справи судом встановлено обставину неправомірності прийняття Правлінням НБУ рішень у формі постанов Правління НБУ №319 від 11.10.2008, №92/БТ від 25.02.2009, №562/БТ від 11.09.2014, №791/БТ від 04.12.2014 та №119/БТ від 19.02.2015, на виконання яких були укладені оспорювані Кредитні договори, що свідчить про невідповідність таких договорів вимогам Закону України «Про Національний банк України», а також Положенням №378 та №327, і вказані обставини апелянтами належним та допустимими доказами не спростовані.
Таким чином, за відсутності правомірних рішень Правління НБУ про надання стабілізаційних кредитів для підтримки ліквідності АТ КБ «ПриватБанк», повноваження у представника НБУ на укладення Кредитних договорів також були відсутні.
Посилання відповідачів на приписи ст. 241 Цивільного кодексу України щодо вчинення НБУ дій, що свідчать про подальше схвалення Кредитних договорів судом не приймається до уваги з огляду на наступне.
Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.
Дії представника в інтересах особи, яку він представляє з перевищенням повноважень не ґрунтуються на волі особи, в інтересах якої він діяв.
Загальне правило, що випливає зі змісту норм статті 241 Цивільного кодексу України, таке: представництво з перевищенням повноважень не породжує властиві представництву наслідки, тобто не створює діями представника права й обов`язки в іншої особи, від імені якої вчинено правочин. У наведеній статті зазначається лише про один варіант поведінки особи, представник якої вийшов за межі наданих йому повноважень, а саме - схвалення нею цих його дій.
Отже, стаття 241 Цивільного кодексу України презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень. За таких обставин ця норма Цивільного кодексу України не може бути застосована до правовідносин, коли правочин укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, а отже, не могла їх і перевищити.
Такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 25.05.2016 у справі №6-2612цс15, а також Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі №710/2175/15-ц, від 31.10.2018 у справі №664/998/17, від 07.11.2018 у справі №466/10270/15-ц, від 31.01.2019 у справі №922/4371/17.
В даному випадку за відсутності правомірного рішення Правління НБУ про надання стабілізаційних кредитів у представника НБУ повноваження на укладання спірних кредитних договорів взагалі були відсутні, а відтак застосування до Кредитних договорів приписів 241 Цивільного кодексу України є безпідставним.
За таких обставин суд приходить до висновку, що укладені між відповідачам Кредитні договори суперечать приписам Закону України «Про Національний банк України», а також Положенням №378 та №327, що відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання Кредитних договорів недійсними.
З урахуванням встановлення судом підстав для визнання недійсним Кредитних договорів, Договори поруки як правочини щодо забезпечення таких кредитних договорів також підлягають визнанню недійсними.
Щодо наявності порушеного права позивача, про відсутність якого вказують відповідачі, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.
Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Як зазначено позивачем в позовних заявах, поданих поясненнях та визнано самими відповідачами, спірні кредитні договори укладалися на виконання Національним банком України своїх функцій центрального банку України, які визначені законом. Правовідносини, які виникли при укладенні та виконані таких договорів за своїм змістом, складом учасників та заінтересованих осіб не обмежуються загальними положеннями про банківський кредит та договір позики, які визначені ст.ст. 1046 - 1065 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст.2 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
У відповідності до вимог ст. 6 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк у межах своїх повноважень сприяє фінансовій стабільності, в тому числі стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті. З аналізу ст. 7 Закону вбачається, що Національний банк виконує також інші функції, зокрема: виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування, здійснює банківське регулювання та нагляд.
Частина 2 ст. 25 вказаного Закону передбачає, що Національний банк має право надавати кредити для рефінансування банку, якщо це не тягне за собою ризиків для банківської системи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 42 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк для забезпечення виконання покладених на нього функцій здійснює такі операції, зокрема: надає кредити банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування Національного банку та в порядку, визначеному Національним банком.
Станом на момент укладення Кредитних договорів були чинними Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України, затверджене постановою Правління Національного банку України від 26.09.2006 №378 (чинної, на момент укладення Кредитного договору - 1) та Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затверджене постановою Правління Національного банку України від 13.07.2010 №327 (чинної, на момент укладення Кредитного договору - 2,3,4,5.) (надалі разом - Положення).
У відповідності до вказаних Положень стабілізаційний кредит - кредит Національного банку, що може надаватися банку на підтримку здійснення заходів фінансового оздоровлення для забезпечення його ліквідності на визначений Національним банком строк.
З аналізу вищевикладеного вбачається, що рефінансування є одним із інструментів виконання НБУ функції банківського регулювання та нагляду.
При цьому, варто зазначити, що механізм рефінансування як спосіб здійснення функції банківського регулювання та нагляду складається не лише з укладення кредитного договору рефінансування, а включає в себе єдиний ланцюг послідовних дій, рішень та правочинів, які повинні бути вчинені регулятором, боржником (банком), так і власником істотної участі у банку-боржнику. Особлива роль останніх як суб`єктів правовідносин з рефінансування визначена законом та полягає в наступному.
Як зазначалось вище, порядок видачі кредитів рефінансування, як механізму реалізації функції банківського регулювання та нагляду, закріплено на рівні Положень. Згідно вимог вказаних Положень передбачено укладення ряду супутніх договорів, направлених на забезпечення виконання кредитного договору рефінансування. При цьому, такі забезпечувальні договори укладаються саме з власником істотної участі в банку, або юридичними особами пов`язаними з власником істотної участі банку. Тобто забезпечення виконання зобов`язань банку за договорами рефінансування відбувається за рахунок активів власника істотної участі в банку.
Зокрема, відповідно до п. 2.1 Положення №378 Національний банк здійснює рефінансування банків лише під відповідне забезпечення, зокрема акціями власників істотної участі в банку (тільки для кредитів рефінансування понад 14 днів).
Відповідно до п. 2.1 Положення №327 Національний банк надає стабілізаційний кредит чи змінює умови кредитного договору під заставу/іпотеку майна, гарантію, які є прийнятними, тобто відповідають переліку, визначеному в додатку 1 до цього Положення, та вимогам, визначеним у главі 2 та додатку 1 до цього Положення. Порядок урахування майна, гарантій визначений в додатку 1 до цього Положення.
Національний банк приймає в заставу/іпотеку майно, визначене в пунктах 12 - 15 додатка І до цього Положення, за вищим коригуючим коефіцієнтом за умови укладення договору фінансової поруки з власником істотної участі в банку/контролером (за його згодою) на суму кредиту та процентів за три місяці користування ним.
При цьому, власник істотної участі укладає такі договори забезпечення через необхідність укладення договору рефінансування, тобто в процесі здійснення процедури нагляду та контролю з боку НБУ для підвищення ліквідності банку.
Вказані обставини підтверджуються і змістом спірних Кредитних договорів.
Зокрема, відповідно до п. 1.2 Кредитного договору №19 від 24.10.2008 передбачено, що з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором, укладається окремий договір про передачу акцій ПАТ КБ «Приватбанк» належних на праві власності ОСОБА_1 .
Згідно з п. 1.4 Кредитного договору №54 від 02.10.2014 та Кредитного договору №120 від 05.12.2014 з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаними договорами, укладаються окремі договори іпотеки, предметом яких є нерухоме майно у вигляді єдиного (цілісного) майнового комплексу, який належить на праві власності пов`язаній з власником істотної участі в ПАТ КБ «Приватбанк» особі, яким на момент укладення договору був ОСОБА_1 . Аналогічні вимоги передбачені і Кредитному договорі №19 від 03.03.2009.
Відповідно до п. 1.4 Кредитного договору №10 від 20.02.2015 з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаними договорами, укладається в тому числі і договір фінансової поруки з власником істотної участі в ПАТ КБ «Приватбанк», яким на момент укладення договору був ОСОБА_1 .
З аналізу викладеного вбачається, що всі Договори поруки, стороною яких був позивач, а також решта забезпечувальних договорів, предметом застави за якими були активи, належні ОСОБА_1 , укладались останнім в силу його статусу як власника істотної участі в ПАТ КБ «Приватбанк». При цьому, укладення таких договорів для ОСОБА_1 було обов`язковим в силу передбаченого чинним законодавством обов`язку забезпечення ліквідності ПАТ КБ «Приватбанк» та було елементом здійснення рефінансування в рамках виконання НБУ своїх функцій зі здійснення банківського регулювання та нагляду.
Відтак, укладення кредитних договорів (договорів рефінансування) було реалізацією відповідного обов`язку позивача як власника істотної участі в банку, визначеного законом. Крім того він зобов`язаний укласти з кредитором відповідні договори забезпечення та на визначених кредитними договорами та договорами забезпечення умовах спільно з боржником нести відповідальність за неналежне виконання вказаних кредитних договорів.
Тобто власник істотної участі в банку мав статус учасника правовідносин щодо отримання рефінансування такого банку в силу свого статусу як власника істотної участі та наявності у нього обов`язку визначених у законі обов`язків щодо підтримки платоспроможності банку, нормативів достатності (адекватності) регулятивного капіталу банку на рівні, встановленому Національним банком України.
Окрім обов`язку забезпечувати стабільність та платоспроможність юридичної особи з боку її учасників, чинне законодавство за наявності підстав та у визначених законом випадках передбачає закріплена в законі можливість покладення на власника істотної участі додаткової відповідальності.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку.
Частиною 5 ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.
При цьому, ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що Фонд або уповноважена особа Фонду у разі недостатності майна банку звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку. Фонд або уповноважена особа Фонду також має право заявити вимоги до небанківської фінансової установи, якою від фізичних осіб залучені як позики або вклади кошти, що згідно з цим Законом прирівнюються до вкладів.
Наведені норми чинного законодавства та обставини справи вказують на те, що позивач як власник істотної участі банку на момент укладення спірних договорів був суб`єктом правовідносин щодо підтримання нормативів достатності (адекватності) регулятивного капіталу банку, запобігання настання неплатоспроможності банку, які становили предмет спірних кредитних договорів. Крім того, за таких обставин у прямо визначених законом випадках може нести тягар майнової відповідальності, пов`язаної з укладенням таких кредитних договорів та їх наслідками для банку.
За таких обставин, кредитні договори безпосередньо стосуються його прав та законних інтересів, що надавало позивачу право вимагати дотримання закону при їх укладенні або ставити питання про визнання їх недійсними при виявленні порушень закону, допущених в процесі їх укладання.
Щодо заяв відповідачів про застосування наслідків пропуску строку позовної давності до вимог позивача суд відзначає наступне.
Як вбачається із позовних заяв, про незаконність постанов Правління НБУ, на виконання яких були укладені Кредитні договори та договори Поруки, позивач дізнався лише в березні 2019 року після ознайомлення з інформацією щодо мотивів Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 05.02.2019 у справі №826/2184/17.
Таким чином, з моменту прийняття вказаної постанови виникли обставини, які свідчать про порушення прав позивача внаслідок укладення Кредитних договорів та Договорів поруки.
Суд погоджується із висновками позивача, що зобов`язання є порушеними з 05.02.2019, цей же день є початком строку перебігу позовної давності.
Отже, як вбачається з вищезазначеного, позивач звернувся до суду у межах трьохрічного строку позовної давності.
Доводи апелянтів, що позивачу було відомо про обставини на які він посилається як на підставу позову ще на момент укладення спірних правочинів колегією суддів відхиляються у зв`язку з недоведеністю.
4. ВИСНОВКИ СУДУ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА:
4.1. висновки за результатами розгляду матеріалів справи
За результатами розгляду справи колегією суддів встановлено, що позивач довів обґрунтованість заявлених позовів, які об`єднано в одне провадження, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
4.2. посилання на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно до статті 15 та частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За приписами частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом статей 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 Цивільного кодексу України).
Згідно з приписами статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України і статті 193 Господарського кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих кодексів, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
Згідно із ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про Національний банк України» НБУ є особливим центральним органом державного управління.
Згідно зі ст. 56 Закону України «Про Національний банк України» НБУ наділений правом видавати нормативно-правові акти, які є обов`язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.
За змістом ст. 4 Закону України «Про Національний банк України» НБУ є економічно самостійним органом, юридичною особою, має відокремлене майно, що є об`єктом права державної власності і закріплено за ним на праві господарського відання.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про банки і банківську діяльність» НБУ є частиною банківської системи України.
Статті 25 та 42 Закону України «Про Національний банк України» відносять до компетенції НБУ рефінансування банків - надання банкам кредитів для підтримки ліквідності.
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про Національний банк України» основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси, в тому числі, через рефінансування комерційних банків.
Пунктом 1 частини 1 статті 42 вказаного Закону визначено, що Національний банк для забезпечення виконання покладених на нього функцій надає кредити комерційним банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування Національного банку та в порядку, визначеному Національним банком.
Постановою Правління НБУ від 26.09.2006 №378 (чинною, на момент укладення Кредитних договорів №19 від 24.10.2008 та №19 від 03.03.2009) затверджено Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України (надалі - Положення №378) з метою подальшого вдосконалення механізмів та інструментів регулювання грошово-кредитним ринком й ефективного їх використання для регулювання ліквідності банків України.
Відповідно до п. 1.3 глави 1 розділу ІІІ вказаного Положення №378 Національний банк може надавати стабілізаційний кредит за плату, що не нижча, ніж облікова ставка Національного банку.
Пунктом 1.5 глави 1 розділу ІІІ Положення №378 рішення про надання банку стабілізаційного кредиту приймається Правлінням Національного банку на підставі аналізу й оцінки програми фінансового оздоровлення, що здійснені відповідним територіальним управлінням, пропозицій структурного підрозділу, що здійснює нагляд за діяльністю банку, та Юридичного департаменту Національного банку щодо юридичної надійності наданого забезпечення. У цьому рішенні визначаються строк користування стабілізаційним кредитом, порядок його погашення і сплати процентів за користування ним.
За змістом п.п. 1.6-1.7 глави 1 розділу ІІІ Положення №378 у разі прийняття Правлінням Національного банку позитивного рішення про надання стабілізаційного кредиту відповідне територіальне управління вживає організаційних заходів щодо укладення з банком договору про надання кредиту і відповідного договору застави. Договір про надання стабілізаційного кредиту укладається згідно з пунктом 1.3 цієї глави і має передбачати порядок, строки надання і погашення кредиту, а також порядок обрахування та сплати процентів за користування стабілізаційним кредитом, відповідальність за несвоєчасне його погашення тощо.
Постановою Правління НБУ №327 від 13.07.2010 затверджено Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України (надалі - Положення №327), розроблене відповідно до статей 99, 100 Конституції України, Законів України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України та визначає порядок надання Національним банком України стабілізаційного кредиту, а також процедуру зміни умов кредитного договору, укладеного з Національним банком.
За змістом п. 1.3 Положення №327 рішення про надання чи відмову в наданні стабілізаційного кредиту, зміну умов кредитного договору, погодження графіка повернення кредиту та сплати процентів за користування ним приймає Правління Національного банку в межах монетарних параметрів.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про Національний банк України» Правління Національного банку згідно з Основними засадами грошово-кредитної політики через відповідні монетарні інструменти та інші засоби банківського регулювання забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики, організує виконання інших функцій відповідно до статей 6 і 7 цього Закону та здійснює управління діяльністю Національного банку.
За змістом ч. 2 ст. 16 вказаного Закону (в редакції, чинній на момент укладення Кредитних договорів №19 від 24.10.2008 та №19 від 03.03.2009) кількісний та персональний склад Правління Національного банку затверджується Радою Національного банку за поданням Голови Національного банку.
Частиною 3 статті 11 Закону України «Про Національний банк України» у викладеній редакції передбачено, що Засідання Ради Національного банку є правомочними за наявності не менше десяти її членів.
Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами частини 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.
З огляду на зміст ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.
Частинами 1-3 статті 81 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.
Відповідно до ч. 2 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Згідно з ч. 10 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Як встановлено приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
У відповідності до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Крім того, главою 17 Цивільного кодексу України унормовано правовідносини представництва при здійсненні правочинів. Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Відповідно до статті 239 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.
Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною право- і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 Цивільного кодексу України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.
Дії представника в інтересах особи, яку він представляє з перевищенням повноважень не ґрунтуються на волі особи, в інтересах якої він діяв.
У відповідності до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.
Відповідно до ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.
Відповідно до ч. 1 ст.2 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
У відповідності до вимог ст. 6 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк у межах своїх повноважень сприяє фінансовій стабільності, в тому числі стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті. З аналізу ст. 7 Закону вбачається, що Національний банк виконує також інші функції, зокрема: виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування, здійснює банківське регулювання та нагляд.
Частина 2 ст. 25 вказаного Закону передбачає, що Національний банк має право надавати кредити для рефінансування банку, якщо це не тягне за собою ризиків для банківської системи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 42 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк для забезпечення виконання покладених на нього функцій здійснює такі операції, зокрема: надає кредити банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування Національного банку та в порядку, визначеному Національним банком.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 211 Господарського кодексу України засновники (учасники) суб`єкта підприємництва, власник майна, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, у межах своїх повноважень зобов`язані вживати своєчасних заходів щодо запобігання його банкрутству.
Відповідно до ст. 35 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк та кожний власник істотної участі зобов`язані підтримувати норматив достатності (адекватності) регулятивного капіталу банку на рівні, встановленому Національним банком України.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку.
Частиною 5 ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.
При цьому, ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що Фонд або уповноважена особа Фонду у разі недостатності майна банку звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку. Фонд або уповноважена особа Фонду також має право заявити вимоги до небанківської фінансової установи, якою від фізичних осіб залучені як позики або вклади кошти, що згідно з цим Законом прирівнюються до вкладів.
Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).
При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).
5. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ:
5.1. мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу
Колегія суддів відхиляє доводи відповідачів, що позови є необґрунтованими та позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження його доводів, з огляду на обставини встановлені в межах даного спору, а також з огляду на те, що відповідачі не спростували висновки суду першої інстанції та, фактично, ухилились від надання доказів, які витребовувались у них судом.
Колегія суддів також відхиляє доводи відповідачів, що позивач особисто був присутнім на засіданнях наглядової ради, а тому знав про всі обставини щодо укладення спірних правочинів, оскільки такі твердження не підтверджені належними та допустимими доказами.
6. ВИСНОВКИ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ:
Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.
Рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2020 у справі №910/5172/19 підлягає залишенню без змін.
Апеляційні скарги Національного банку України та Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2020 у справі №910/5172/19 задоволенню не підлягає.
7. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ:
7.1. Судові витрати у вигляді судового збору за розгляд апеляційної скарги, згідно ч. 1 ст. 129 ГПК України покласти на скаржників.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд-
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційні скарги Національного банку України та Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2020 у справі №910/5172/19 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2020 у справі №910/5172/19 залишити без змін.
3. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 16.08.2022.
Головуючий суддя К.В. Тарасенко
Судді І.А. Іоннікова
Т.І. Разіна
