УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 461/1444/22
провадження № 51- 1837ск23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_4 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 08 липня 2024 року,
в с т а н о в и в:
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 20 травня 2024 року задоволено клопотання прокурора - ОСОБА_4 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, до 18 липня 2024 року включно.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 08 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а вищезазначену ухвалу - без змін.
У касаційній скарзі обвинувачений порушує питання про перегляд вказаної ухвали апеляційного суду в касаційному порядку.
Перевіривши доводи касаційної скарги та наявну копію оскаржуваного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, виходячи з наступного.
Відповідно до положень п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Встановлюючи обмеження права на касаційне оскарження судових рішень, законодавець повинен керуватися такою складовою принципу верховенства права, як пропорційність. За правовою позицією Конституційного Суду України обмеження прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним (Рішення Конституційного Суду України від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009).
Таким чином, право на доступ до Верховного Суду не є абсолютним і підлягає дозволеним обмеженням, зокрема, щодо кола судових рішень, які можуть бути переглянуті у касаційному порядку. Такі обмеження не шкодять самій суті права доступу до суду, переслідують легітимну мету - ефективний розгляд касаційним судом лише справ відповідного рівня значущості, а також обґрунтовані пропорційністю між застосованими засобами та поставленою метою.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 Рішення у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" від 28 травня 1985 року, пункт 96 Рішення у справі "Кромбах проти Франції" від 13 лютого 2001 року).
Судові рішення, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку, зазначено в частинах 1 та 2 ст. 424 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Це стосується вироків та ухвал про застосування або відмову у застосуванні примусових заходів медичного чи виховного характеру суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, судових рішень суду апеляційної інстанції, постановлених щодо зазначених судових рішень суду першої інстанції, а також ухвал суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвал суду апеляційної інстанції, якщо вони перешкоджають подальшому кримінальному провадженню, крім випадків, передбачених КПК.
Зазначені норми гарантують право на касаційне оскарження судового рішення тільки у випадках, прямо визначених законом.
Крім того, згідно ч. 5 ст. 422-1 КПК ухвала апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, набирає законної сили після її проголошення та не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Як убачається зі змісту касаційної скарги та копії судового рішення, ухвала Львівського апеляційного суду від 08 липня 2024 року, якою залишено без змін ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 20 травня 2024 року про продовження строку дії обраного обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не підлягає оскарженню у касаційному порядку, оскільки не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.
Таким чином, беручи до уваги те, що касаційну скаргу обвинуваченим подано на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в касаційному порядку, колегія суддів вважає за необхідне на підставі п. 1 ч. 2 ст. 428 КПК відмовити у відкритті касаційного провадження.
При цьому відповідно до ч. 3 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі, передбаченій п. 1 ч. 2 цієї статті, без перевірки касаційної скарги на відповідність вимогам ст. 427 цього Кодексу.
Керуючись п. 1 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_4 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 08 липня 2024 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3