Єдиний державний реєстр судових рішень
ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 січня 2023 року
м. Хмельницький
Справа № 676/2180/16-к
Провадження № 11-кп/4820/36/23
Колегія суддів Хмельницького апеляційного суду в складі:
судді-доповідача ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурорів: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
потерпілого ОСОБА_7 ,
його представника адвоката ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
захисника ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42014240070000006 від 08 липня 2014 року, за апеляційними скаргами прокурора ОСОБА_5 , представника потерпілого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 вересня 2021 року,
в с т а н о в и л а :
Цим вироком
ОСОБА_9 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Перківці Кельменецького району Чернівецької області, жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, з вищою освітою, одруженого, має на утриманні малолітню дитину, на момент вчинення кримінального правопорушення - дільничний інспектор міліції Дунаєвецького РВ УМВС України в Хмельницькій області, індивідуальний податковий номер - НОМЕР_1 , не має судимостей,
визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та виправдано його на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України за відсутності в його діянні складу кримінального правопорушення.
Ухвалено, що запобіжні заходи щодо обвинуваченого ОСОБА_9 припинили свою дію.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 залишено без розгляду.
Судом вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат.
Органом досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_9 згідно наказу начальника УМВС України в Хмельницькій області № 83 о/с від 17.04.2014 року обіймав посаду дільничного інспектора міліції сектору ДІМ Дунаєвецького РВ УМВС України в Хмельницькій області, мав звання старшого лейтенанта міліції.
Обвинувачувався в тому, що07.07.2014 року близько 20 год 45 хв у м. Кам`янці-Подільському керував автомобілем марки «Volkswagen Passat», д.р.н. НОМЕР_2 , рухався в напрямку м. Хмельницького у крайній лівій смузі руху по вул. Хмельницьке шосе, яка має по дві смуги руху в обидва напрямки, на 278 км+600 м автодороги сполученням «Житомир-Чернівці» біля приміщення ресторану «Корчма «Три ставки» порушив вимоги п.п.10.1, 11.4, 12.1, 12.3 та 12.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ №1306 від 10.10.2001 року (в редакції від 18.06.2014 року).
Зокрема, згідно п. 10.1 Правил, перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху; п. 11.4 визначено, що на дорогах з двостороннім рухом, які мають щонайменше дві смуги для руху в одному напрямку, забороняється виїжджати на призначений для зустрічного руху бік дороги; п.12.1 передбачено, що під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним; вимогами п.12.3 визначено, що у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди; відповідно до п. 12.4 у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 60 км/год.
Керуючи цим автомобілем, він не переконався в безпечності руху, не вибрав безпечну швидкість, не вжив заходів для зменшення швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу, намагаючись уникнути зіткнення з пішоходом ОСОБА_7 шляхом об`їзду зліва, змінив напрямок руху керованого ним автомобіля, перетнув лінію розмітки, яка поділяє транспортні потоки протилежних напрямків (п.1.3 розділу 34 Правил), частково виїхав на зустрічну смугу руху та передньою правою частиною автомобіля допустив наїзд на пішохода ОСОБА_7 , який у той момент перетинав проїзну частину справа наліво по ходу руху автомобіля у непризначеному для цього місці.
Унаслідок наїзду керованого водієм ОСОБА_9 автомобілем на пішохода ОСОБА_7 останній отримав тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, у вигляді відкритого перелому кісток лівої гомілки з раною м`яких тканин.
Продовжуючи рух, керований водієм ОСОБА_9 автомобіль зовнішніми елементами правої бокової поверхні зачепив пішохода ОСОБА_7 , внаслідок чого той лівим ліктем та передпліччям вдарився об вказаний автомобіль та отримав тілесне ушкодження середньої тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров`я у вигляді закритого перелому лівої плечової кістки, рани лівого передпліччя.
Порушення водієм ОСОБА_9 вказаних вимог Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ №1306 від 10.10.2001 року (в редакції від 18.06.2014 року) знаходиться в прямому причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками - спричиненням пішоходу ОСОБА_7 середньої тяжкості тілесного ушкодження та тяжкого тілесного ушкодження.
Дії обвинуваченого ОСОБА_9 стороною обвинувачення кваліфіковано за ч.2 ст.286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяли потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження та тяжке тілесне ушкодження.
В апеляційній скарзі прокурор процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Хмельницької обласної прокуратури ОСОБА_5 просив скасувати вирок Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 вересня 2021 року та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_9 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, за яким призначити покарання - 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 роки.
Прокурор уважав, що виправдувальний вирок суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, підлягає скасуванню у зв`язку з неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Посилався на те, що під час ухвалення вироку судом безпідставно не взято до уваги та не надано належним чином оцінку низки доказів сторони обвинувачення, які об`єктивно доводять винуватість ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
Судом безпідставно не взято до уваги протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 07.07.2014, який, на думку суду першої інстанції, підтверджує лише факт дорожньо-транспортної пригоди, однак не має доказового значення щодо вини ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, що не відповідає дійсності.
Зафіксовані в ньому відомості (локалізація пошкоджень автомобіля, розташування уламків та плям крові на дорозі, а також місце знаходження потерпілого) вказують на те, що наїзд на пішохода ОСОБА_7 здійснено на зустрічній для автомобіля «Volkswagen Passat» д.н.з. НОМЕР_2 смузі руху, ближче до роздільної лінії, що також підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_7 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , а також зазначені відомості спростовують показання обвинуваченого ОСОБА_9 про те, що наїзд відбувся на його смузі руху.
Крім цього, судом необґрунтовано не взято до уваги показання свідка ОСОБА_11 , які повністю узгоджуються із показаннями інших свідків, показаннями потерпілого ОСОБА_7 та підтверджують те, що наїзд на пішохода ОСОБА_7 здійснено на зустрічній смузі руху ближче до роздільної лінії, а також те, що водій ОСОБА_9 рухався зі швидкістю вищою, ніж 80 км/год, не намагався уникнути зіткнення шляхом гальмування та не вжив заходів до зупинки транспортного засобу в момент виникнення небезпеки.
У вироку судом зазначено, що вказані показання свідка ОСОБА_11 відображено у протоколі слідчого експерименту від 16.09.2014, який судом визнано недопустимим доказом, однак зазначені показання свідок ОСОБА_11 надавав суду безпосередньо, в ході допиту як свідка під час судового засідання, проте їх оцінку як доказу судом не надано.
Також, на думку суду першої інстанції, показання потерпілого ОСОБА_7 про здійснення наїзду на зустрічній для автомобіля «Volkswagen Passat» смузі руху не знайшли свого підтвердження в ході дослідження судом доказів, виходячи з показань обвинуваченого ОСОБА_9 , а також висновків експертів, проведених на підставі відомостей, отриманих за результатами проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_9 .
Разом з цим, показання потерпілого ОСОБА_7 підтверджуються протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 07.07.2014, показаннями свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 , які також спростовують показання обвинуваченого ОСОБА_9 .
Крім цього, судом безпідставно не взято до уваги висновки експертів за результатами проведення автотехнічної експертизи №3851/15-26 від 04.12.2015 та №4482/15-26 від 05.01.2016, відповідно до яких причиною виникнення ДТП з технічної точки зору могли бути дії водія автомобіля «Volkswagen Passat» ОСОБА_9 , які не відповідали п.п.10.1, 11.4, 12.3 та вимогам дорожньої розмітки 1.3 Правил дорожнього руху України, тобто, дії водія, який при виникненні небезпеки для свого руху не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, змінив напрямок руху керованого ним автомобіля та перетнув лінію розмітки 1.3, здійснив виїзд на зустрічну смугу руху, де і відбувся наїзд. У дорожній ситуації ОСОБА_9 мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода ОСОБА_7 шляхом застосування своєчасного гальмування із зупинкою керованого транспортного засобу до лінії руху пішохода.
На думку суду, відомості, які містяться у вказаних висновках експертів, суперечать висновкам експертів за результатами проведення автотехнічної експертизи №1623/15-26 від 26.06.2015 та №170А від 27.05.2016 та висновку експерта за результатами проведення комплексної автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи №8308/8309/19-21,2909/20-21 від 04.05.2020.
Водночас, у ході судового розгляду встановлено, що зазначені висновки експертів №1623/15-26 від 26.06.2015 та №170А від 27.05.2016 та №8308/8309/19-21,2909/20-21 від 04.05.2020 ґрунтуються на відомостях, отриманих із показань обвинуваченого ОСОБА_9 , суперечать фактичним обставинам вчинення кримінального правопорушення, а також іншим доказам, дослідженим у ході судового розгляду, зокрема, показанням потерпілого ОСОБА_7 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_15 та ОСОБА_14 , висновкам експертів №3851/15-26 від 04.12.2015 та №4482/15-26 від 05.01.2016.
Також у вказаних висновках експертів на поставлені запитання надано відповіді, які прямо суперечать одна одній, містяться відомості як про наявність, так і про відсутність можливості водія ОСОБА_9 уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_7 , а також як про наявність, так і про відсутність в його діях порушень правил дорожнього руху, відсутні відповіді на низку поставлених питань, зокрема, щодо швидкості руху автомобіля «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_2 , місця наїзду на пішохода ОСОБА_7 . При цьому за результатами допиту експертів усунути зазначені суперечності не вдалося.
Крім цього, у вироку суд першої інстанції, обґрунтовуючи відсутність в діях обвинуваченого ОСОБА_9 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, посилався на висновок експерта за результатами проведення комплексної автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи №8308/8309/19-21,2909/20-21 від 04.05.2020, який проводився із врахуванням відомостей, отриманих за результатами проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_11 , який судом у цьому ж вироку визнано недопустимим доказом, у зв`язку з чим зазначений висновок експерта, а також зазначені у ньому відомості також є недопустимим доказом на підставі п.5 ч.1 ст.101 КПК України.
Крім цього, судом в обґрунтування невинуватості ОСОБА_9 покладено показання самого обвинуваченого, а також відомості за результатами проведення слідчого експерименту за його участю, незважаючи на те, що надані ним показання не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать іншим доказам, дослідженим у судовому засіданні.
Наведені обставини свідчать про невідповідність висновків суду першої інстанції, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, про неповноту судового розгляду, бо залишились недослідженими обставини, з`ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.
В апеляційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 просив скасувати вирок Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 вересня 2021 року та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_9 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Уважав, що вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_9 є незаконним та таким, що підлягає скасуванню з ухваленням обвинувального вироку в зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, неправильного застосування кримінального закону.
Посилався на те, що суд першої інстанції на підставі аналізу висновку комплексної автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи № 8308/8309/19-21,2909/20-21 від 04.05.2020 року прийшов до помилкового висновку про відсутність причинно-наслідкового зв`язку у порушенні водієм ОСОБА_9 п.п.10.1, 11.4, 12.1, 12.3 та 12.4 ПДР України і заподіянні потерпілому ОСОБА_7 середньої тяжкості тілесного ушкодження та тяжкого тілесного ушкодження, бо ця експертиза була проведена відповідно до ухвали Кам'янець-міськрайоного суду Хмельницької області від 26 листопада 2019 року за клопотанням сторони захисту та за наданими нею вихідними даними, які ґрунтуються виключно на показаннях обвинуваченого.
Аналіз показань потерпілого ОСОБА_7 та свідків: ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 свідчить, що у вихідних даних неправильно вказаний напрямок руху потерпілого та свідків ОСОБА_12 і ОСОБА_13 .
Окрім того, основним чинником, який визначає відповідальність водія у разі створення небезпеки під час дорожнього руху, залишається його можливість вчасно виявити небезпеку і здійснити відповідні заходи для її уникнення чи зменшення. Причина, через яку створена небезпека для руху, немає значення, якщо встановлено, що водій мав можливість її вчасно виявити.
Отже, ОСОБА_9 усвідомлював, що він має діяти таким чином, щоб не створити перешкод учасникам руху. Організація дорожнього руху на цій ділянці дороги дозволяла йому не розподіляти свою увагу між різними напрямами, і зосередитися на головному факторі, який він мав врахувати перед здійсненням маневру, на розташуванні, швидкості та інших важливих факторах руху транспортного засобу та пішохода, аби переконатися, що актуальна дорожня обстановка дозволяє здійснити маневр.
Окрім того, водій зобов`язаний врахувати будь-яку перешкоду, яка заважає йому переконатися в безпечності маневру.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду з викладом змісту оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційних скарг; прокурорів: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на підтримання доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення; потерпілого ОСОБА_7 та його представника - адвоката ОСОБА_8 на підтримання доводів своєї апеляційної скарги; заперечення обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_10 проти поданих апеляційних скарг; провівши часткове судове слідство, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про таке.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до вимог ч.1 ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту та на підставі доказів, наданих суду сторонами кримінального провадження.
Стаття 17 КПК України встановлює, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Згідно правового змісту норм ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Стаття 62 Конституції України гарантує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи трактуються на його користь, саме у цьому полягає основоположний принцип презумпції невинуватості.
Відповідно до ч.1 ст.92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених ст.91 цього Кодексу, покладається на слідчого та прокурора.
Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ч.ч.1. 2 ст.84 КПК України).
Згідно усталеної судової практики, визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, отримані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та постанови законного і справедливого рішення у справі.
В основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені в судовому засіданні, а всі сумніви у справі, зокрема, що стосуються достатності зібраних фактичних даних, якщо вичерпані всі можливості їх доповнення та усунення, повинні тлумачитися і вирішуватися на користь обвинувачених.
Положення ст.ст.370, 373 КПК України регламентують, що вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього кодексу.
Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Таким чином, при ухваленні судового рішення не допускається обвинувальний ухил, по суті якого кожен, хто постав перед судом, повинен бути визнаний винним, а навпаки гарантується та всіляко забезпечується презумпція невинуватості особи.
Доведення вини особи поза розумним сумнівом є стандартом доведення, необхідним для визнання особи винною із застосуванням принципу змагальності судового процесу. При цьому саме сторона обвинувачення несе тягар доведення вини і зобов`язана доводити свою версію подій за цим стандартом. Це означає, що позиція, яка представлена обвинуваченням, має бути доведена в тій мірі, що у «розумної (розсудливої) людини» не може лишатися «розумного сумніву», що обвинувачений винен.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Згідно з вимогами п.1 ч.3 ст.374 КПК у разі визнання особи виправданою, в мотивувальній частині вироку зазначається формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, яким керувався суд.
Апеляційний суд уважає, що, виправдовуючи ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, суд першої інстанції з достатньою повнотою мотивував своє рішення та дійшов переконливого висновку про відсутність у діях обвинуваченого складу інкримінованого йому правопорушення.
Принцип презумпції невинуватості вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що обвинувачений скоїв злочин, який ставиться йому у провину, обов`язок доведення лежить на обвинуваченні й всі сумніви повинні тлумачитися на користь обвинуваченого.
За змістом п.2 ст.6 Конвенції докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, повинні відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Уважаючи оскаржений виправдувальний вирок суду законним та обґрунтованим, апеляційний суд звертає увагу, що згідно з положеннями ст.62 Конституції України, ст.17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Стаття 91 КПК визначає, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення; обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.
Згідно з усталеною судовою практикою, диспозиція статті 286 КК України сформульована законодавцем як бланкетна, тому для встановлення ознак об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого цією статтею, потрібно проаналізувати ті нормативно-правові акти, які унормовують правила безпеки руху й експлуатації транспорту, насамперед ПДР, для з`ясування, які саме порушення цих правил були допущені особою, котра керувала транспортним засобом у момент ДТП.
При цьому належить враховувати, що злочин, передбачений статтею 286 КК України, є злочином із так званим матеріальним складом, і обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушень ПДР, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно-небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 статті 286 КК України, тобто тільки такі порушення ПДР, які є причиною настання цих наслідків і, отже, перебувають із ними у причинному зв`язку.
Таким чином, об`єктивна сторона даного складу злочину включає такі обов`язкові елементи: діяння (дія або бездіяльність); обстановку; суспільно-небезпечні наслідки (середньої тяжкості тілесні ушкодження, тяжкі тілесні ушкодження) 3); причинний зв`язок між суспільно небезпечним діянням та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.
Діяння полягає в порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту. Воно може вчинятися шляхом дії або бездіяльності й полягати у: 1) вчиненні дій, заборонених правилами (наприклад, керування транспортним засобом у стані сп`яніння чи без посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії тощо); 2) невиконанні дій, які особа може і зобов`язана вчинити відповідно до вимог правил безпеки руху й експлуатації транспорту (не зниження швидкості руху відповідно до дорожньої обстановки, недотримання безпечного інтервалу тощо).
Обстановка вчинення злочину характеризується тим, що діяння вчиняється та наслідки настають в обстановці дорожнього руху.
Причинний зв`язок між діянням і наслідками має місце тоді, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, допущене винуватою особою, неминуче зумовлює шкідливі наслідки, передбачені статтею 286 КК України.
Допущені особою, яка керує транспортним засобом, порушення ПДР можуть бути умовно поділені на дві групи: а) порушення, які самі собою (без порушення інших правил ПДР) не здатні викликати суспільно небезпечні наслідки, зазначені у статті 286 КК України; б) порушення, які самі собою (навіть без будь-яких інших додаткових факторів) містять реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і тим самим виступають як головна, вирішальна умова, без якої наслідки не настали б і яка з неминучістю викликає (породжує) їх у конкретній ДТП, що мала місце.
Під час розгляду кримінального провадження суд зобов`язаний виявити, встановити і вказати в мотивувальній частині вироку порушення ПДР, які мали місце під час конкретної ДТП, але водночас він повинен чітко зазначати у вироку, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених статтею 286 КК України, тобто перебували у причинному зв`язку з ними, а які з цих порушень виконали лише функцію умов, що їм сприяли.
Тільки порушення ПДР, які містять у собі реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і виступають безпосередньою причиною їх настання у кожному конкретному випадку ДТП, є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого статтею 286 КК України.
Склад кримінального правопорушення, передбачений статтею 286 КК України, утворює не будь-яке недотримання особою, котра керує транспортним засобом, вимог ПДР, а лише таке, що безпосередньо призвело до зазначених у цій статті наслідків.
Як свідчить аналіз наданих суду доказів, указане обвинувачення щодо ОСОБА_9 ґрунтувалось на припущеннях органу досудового слідства про його винуватість у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, з огляду на те, що саме він здійснював керування транспортним засобом, що відповідно є джерелом підвищеної небезпеки.
За змістом ст.92 КПК України саме на сторону обвинувачення покладається обов`язок доказування не лише обставин, передбачених ст.91 цього Кодексу, а й обов`язок доказування належності та допустимості поданих доказів.
Згідно з ч.1 ст.94 КПК України суд повинен оцінювати докази на основі всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно до приписів ст.95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому ст.225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного ст.615цього Кодексу.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Під час судового провадження місцевий суд забезпечив принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів, передбачений ч.2 ст.22 КПК, згідно якої сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Колегія суддів апеляційного суду уважає, що суд першої інстанції, виконавши вимоги ст.ст.23, 94 КПК України, допитавши обвинуваченого, потерпілого, свідків та дослідивши докази у справі, виходячи із закріпленого в ст.63 Конституції України принципу презумпції невинуватості та вимог ст.370 КПК України про те, що вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь, дійшов переконливого висновку про відсутність у діях ОСОБА_9 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, за викладених в обвинувальному акті обставин.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про недоведеність обвинувачення, обгрунтовано послався на показання обвинуваченого ОСОБА_9 , свідка ОСОБА_11 , які узгоджуються з висновками експертів: за результатами проведення комплексної автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи №8308/8309/19-21,2909/20-21 від 04 травня 2020 року, висновком експерта №170А від 27 травня 2016 року, висновком експерта за результатами проведення автотехнічної експертизи №1623/15-26 від 26 червня 2015 року про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між порушенням водієм ОСОБА_9 п.п.10.1, 11.4, 12.1, 12.3 та 12.4 Правил дорожнього руху України та заподіянням потерпілому ОСОБА_7 тілесного ушкодження середньої тяжкості та тяжкого тілесного ушкодження.
Так, порушення водієм ОСОБА_9 п.12.1 ПДР України, яким передбачено, що під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен враховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, виключається, оскільки автомобіль до моменту зіткнення рухався у своїй смузі руху, в керованому стані, що вказано у висновку комплексної автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи № 8308/8309/19-21,2909/20-21 від 04 травня 2020 року.
Крім того, будь-яких несправностей автомобіля, які впливають на безпеку дорожнього руху чи несправностей експлуатаційного характеру рульового керування, ходової частини, гальмівної системи, які б свідчили про можливість їх виникнення до ДТП чи призвести до втрати працездатності даних систем до початку чи під час розвитку події не виявлено згідно висновку експерта за результатами проведення експертизи технічного стану транспортного засобу №1122/14-21 від 15 вересня 2014 року, що був підтверджений також поясненнями експерта ОСОБА_16 у ході судового розгляду справи. Тобто, водій повністю мав змогу контролювати рух свого транспортного засобу та безпечно керувати ним.
Посилання про недопустимість висновку експерта за результатами проведення експертизи технічного стану транспортного засобу №1122/14-21 від 15 вересня 2014 року з причин відсутності в експерта, який проводив дослідження, законних підстав для його проведення, обгрунтовано не були взяті до уваги місцевим судом з наведенням відповідних мотивів.
Недоведеним є і порушення ОСОБА_9 п.12.4 ПДР України, яким передбачено, що в населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 60 км/год, оскільки неможливо було встановити експертним шляхом швидкість автомобіля за відсутністю характерних ознак - гальмівного шляху чи слідів гальмування.
Тому стверджувати про швидкість більшу, ніж 60 км/год автомобіля марки «Volkswagen Passat», д.р.н. НОМЕР_2 , з технічної точки зору немає підстав (висновок комплексної автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи №8308/8309/19-21,2909/20-21 від 04 травня 2020 року та висновок експерта №170А від 27 травня 2016 року).
Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано виявив сумніви стосовно доведеності вини ОСОБА_9 саме в порушенні п.12.4 ПДР України.
Згідно висновку експертів за результатами проведення комплексної автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи № 8308/8309/19-21,2909/20-21 від 04 травня 2020 року та висновку експерта за результатами проведення автотехнічної експертизи №1623/15-26 від 26 червня 2015 року відсутнє порушення водієм ОСОБА_9 п.12.3 ПДР України, яким передбачено, що у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди. Ними, зокрема, встановлено, що водій ОСОБА_9 не мав технічної можливості зупинити автомобіль до смуги руху пішохода ОСОБА_7 з моменту виникнення небезпеки для руху водія, при допустимій для даних дорожніх умов швидкості руху (при заданій швидкості руху автомобіля 60-65 км/год) автомобіля, якщо фактична небезпека для цього водія виникла в момент відновлення руху пішохода на відстані 30 м від автомобіля шляхом виконання ним вимог п.12.3 ПДР України.
Виключається й порушення ОСОБА_9 п.10.1 ПДР України, яким передбачено, що перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху та п.11.4 ПДР України, яким передбачено, що на дорогах з двостороннім рухом, які мають щонайменше дві смуги для руху в одному напрямку, забороняється виїжджати на призначений для зустрічного руху бік дороги, бо згідно п.2.14 (е) ПДР України зазначено, що водій має право відступати від вимог законодавства в умовах дії непереборної сили або коли іншими засобами неможливо запобігти власній загибелі чи каліцтву громадян.
Тому зазначення стороною обвинувачення в обвинувальному акті того, що водій ОСОБА_9 допустив наїзд на пішохода ОСОБА_7 , частково виїхавши на зустрічну смугу руху, спростовується висновком експертів за результатами проведення комплексної автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи №8308/8309/19-21,2909/20-21 від 04 травня 2020 року та висновком експерта № 170А від 27 травня 2016 року, згідно яких наїзд автомобіля «Volkswagen Passat» на пішохода ОСОБА_7 відбувся на лівій смузі руху проїзної частини вул. Хмельницьке шосе м. Кам`янця-Подільського по ходу руху автомобіля «Volkswagen Passat». Наїзд міг відбутись перед першою зафіксованою плямою крові в поздовжньому напрямку (згідно протоколу огляду - ліва смуга по ходу руху автомобіля), оскільки спочатку відбувся контакт тіла з автомобілем, від якого тіло могло бути переміщено. Свідчення потерпілого ОСОБА_7 в тій частині, що наїзд на нього автомобілем відбувся, коли він перейшов за подвійну суцільну лінію розмітки 1.3 відповідно до формулювання обвинувачення, технічно неспроможні.
Обвинувачений ОСОБА_9 у місцевому та апеляційному судах вину в інкримінованому правопорушенні не визнав. Показав, що 07 липня 2014 року у вечірню пору доби керував автомобілем марки «Volkswagen Passat, рухався у крайній лівій смузі руху по вул. Хмельницьке шосе м. Кам`янця-Подільського у напрямку м. Хмельницького зі швидкістю 80-85 км/год. Проїхавши 10-15м від пішохідного переходу, за 100 м від автомобіля побачив трьох чоловіків, які переходили дорогу біля кафе «Три ставки». Двоє чоловіків йшли попереду і перейшли вже крайню праву смугу руху, а третій (потерпілий) позаду них на відстані близько 4 м. Зменшив швидкість свого автомобіля до 60-65 км/год. Наближаючись до них, бачив як перші двоє чоловіків перейшли ліву смугу руху, по якій рухався він, та вийшли на зустрічну смугу руху. Потерпілий, перейшовши крайню праву смугу руху, зупинився перед крайньою лівою смугою, по якій рухався його автомобіль. Будучи впевненим в тому, що пішохід пропускає його автомобіль, він продовжив рух по своїй смузі, не гальмуючи при цьому. Однак, за 30 м до автомобіля пішохід почав різко у темпі швидкої ходи переходити ліву смугу руху, наздоганяючи двох товаришів, які вже доходили до обочини зустрічної смуги руху. Розуміючи, що лобового зіткнення з пішоходом при такій швидкості не уникнути лише екстреним гальмуванням, бо автомобіль обладнаний системою АВS, повернув кермо вліво, намагаюсь його об`їхати. Проте, зачепив пішохода передньою частиною правого крила автомобіля. Ствердив, що в момент наїзду пішохід знаходився на крайній лівій смузі руху за крок до подвійної суцільної лінії, яка розмежовує рух. Подвійна суцільна лінія в момент наїзду знаходилась під передньою частиною автомобіля. Коли побачив, що пішохід за 30 м починає переходити смугу руху, по якій рухався його автомобіль, застосовував звуковий сигнал, але той ніяк на нього не відреагував. Після наїзду розвернув свій автомобіль на зустрічну смугу руху, залишив його на обочині, підбіг до потерпілого, якого хотів відвезти до лікарні, але невдовзі прибув автомобіль швидкої допомоги.
Такі показання обвинуваченого ОСОБА_9 повністю узгоджуються з відомостями протоколу проведення слідчого експерименту від 16.07.2014 року (т.1, а.с.155-163), відповідно до якого ОСОБА_9 розповів та відтворив в деталях, коли та за яких саме обставин відбувся наїзд на потерпілого ОСОБА_7 , вказавши при цьому розташування його автомобіля перед наїздом, місця перебування потерпілого у момент зміни темпу свого руху та контактування з автомобілем.
Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні суду першої та апеляційної інстанцій показав, що 07 липня 2014 року ввечері керував автомобілем «ChevroletAveo», д.р.н. НОМЕР_3 , рухався по крайній правій смузі руху по вул. Хмельницьке шосе в м. Кам`янці-Подільському в напрямку м. Хмельницького. У районі пішохідного переходу його автомобіль випередив автомобіль обвинуваченого «Volkswagen Passat», який рухася у крайній лівій смузі руху зі швидкістю близько 100 км/год. За 200м побачив як біля кафе «Три ставки» починають переходити дорогу троє чоловіків. Двоє з них пішло вперед, третій (потерпілий) відставав і заметушився, зупинився посередині правої смуги руху в напрямку м. Хмельницького в районі роздільної смуги, дивлячись в пакет, який ніс у руках. За 50-60 м від пішохода водій ОСОБА_9 , не зменшуючи швидкість, почав плавно зміщуватись дещо вліво, щоб його об`їхати. Побачивши наближення автомобіля, пішохід розгубився та засумнівався щодо подальших своїх дій - почав смикатись назад та вперед, після чого швидко почав перебігати крайню ліву смугу руху, однак автомобіль дотичним ударом правої бокової частини зачепив його, від чого потерпілого підкинуло вверх на 2 м і трохи вправо. Наїзд на пішохода відбувся в районі подвійної суцільної смуги руху, яка була під правою частиною автомобіля в той момент, там лежав і пішохід. Уважав, що пішохід пізно побачив наближення автомобіля, через що розгубився та не знав як уникнути наїзду - стояти на місці чи все ж перебігати, його дії були невпевненими. Двоє інших чоловіків побачили автомобіль раніше, через що встигли перебігти дорогу. Після наїзду водій ОСОБА_9 зупинився за 100 м від місця події, розвернувся та залишив авто на обочині. Звукових сигналів автомобіля не чув.
Обставини вчинення наїзду у частині визначення швидкості автомобіля під керуванням обвинуваченого, траєкторії переміщення потерпілого ОСОБА_7 , його швидкості руху перед здійсненням наїзду на нього, а також відстані, на якій перебував його автомобіль в момент наїзду, свідок ОСОБА_11 показав та детально відтворив у ході слідчого експерименту за його участю від 16 вересня 2014 року (т.1, а.с.120-124), про що зазначив суд у вироку, чим спростовано доводи апеляційної скарги прокурора про визнання недопустимим доказом протоколу проведення цього слідчого експерименту.
Потерпілий ОСОБА_7 в судових засіданнях місцевого та апеляційного суду показав, що 07 липня 2014 року у вечірню пору доби після вживання спиртних напоїв разом з товаришами ОСОБА_13 та ОСОБА_12 переходили дорогу по вул. Хмельницьке шосе в м. Кам`янці-Подільському біля кафе «Три ставки» до таксі. Переконавшись, що автомобілів немає, ОСОБА_13 та ОСОБА_12 пішли вперед, а він на відстані чотирьох кроків від них позаду. Перебуваючи на подвійній суцільній смузі після перетину смуги руху в напрямку м. Хмельницького, подивився вправо, наліво не дивився та почав переходити смугу руху в напрямку м. Кам`янця-Подільського, де на нього за 1 м від подвійної суцільної смуги відбувся наїзд правою частиною автомобіля ОСОБА_9 . Вказав, що автомобіля перед наїздом не бачив, оскільки дивився вправо, жодних звукових сигналів не чув. Темпу руху під час переходу дороги не змінював та не зупинявся. Ствердив, що наїзд відбувся саме на смузі руху в напрямку м. Кам`янця-Подільського. Розумів, що здійснював перетин дороги у невстановленому місці поза пішохідним переходом.
Показання потерпілого ОСОБА_7 відображені в даних протоколу слідчого експерименту від 26 квітня 2018 року, проведеного за його участю, в ході якого ОСОБА_7 пояснив та відтворив на місці події місце та характер перетину ним проїжджої частини дороги, темп перетинання, а також місце наїзду на нього автомобілем за керуванням ОСОБА_9 .
Водночас з урахуванням результатів досліджених експертиз та показань очевидця події свідка ОСОБА_11 , не знайшли свого підтвердження в ході дослідження судом доказів у вказаному кримінальному провадженні свідчення потерпілого ОСОБА_7 про здійснення наїзду на нього саме на зустрічній смузі руху.
Колегія суддів зауважує, що небезпекою для руху є зміна дорожньої обстановки, зокрема, поява рухомого об`єкта, який наближається до смуги руху транспортного засобу, чи перетинає її. Моментом виникнення небезпеки вважається така дорожньо-транспортна ситуація, в якій водій повинен негайно вжити заходів для попередження пригоди чи зменшення ступеня тяжкості її наслідків і яка може бути об`єктивно виявлена з робочого місця водія. А технічною можливістю попередження ДТП - можливість уникнути зіткнення (наїзду) шляхом зменшення швидкості, зупинки чи маневру транспортного засобу. Тобто, зменшення швидкості, зупинка чи маневр є рівнозначними і водій застосовує, оцінюючи дорожню ситуацію, як саме уникнути наїзду.
У заданій дорожній ситуації водій ОСОБА_9 , керуючи повністю справним транспортним засобом, рухаючись у лівій смузі проїзної частини по вул. Хмельницьке шосе в м. Кам`янці-Подільському в напрямку м. Хмельницького з допустимою швидкістю, за 100 м від автомобіля побачив пішохода ОСОБА_7 , який стояв на роздільній смузі руху та не створював будь-якої перешкоди для руху його автомобілю. На відстані близько 30 м до автомобіля пішохід почав різко в темпі швидкої ходи переходити ліву смугу руху, створивши, таким чином, перешкоду для руху автомобіля. У свою чергу ОСОБА_9 , намагаючись уникнути зіткнення з пішоходом шляхом об`їзду, в силу п.2.14 (е) ПДР України виїхав частково на зустрічну смугу руху, однак правою передньою частиною автомобіля допустив наїзд на пішохода ОСОБА_7 , який перебував у крайній лівій смузі руху біля подвійної суцільної лінії, та якому було завдано тілесне ушкодження середньої тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров`я, та тяжке тілесне ушкодження.
Тобто, причиною заподіяння потерпілому ОСОБА_7 тілесних ушкоджень у заданій дорожній обстановці стало не порушення водієм ОСОБА_9 п.10.1, 11.4, 12.1, 12.3, 12.4 ПДР України, а порушення пішоходом ОСОБА_7 п.п.«г» п.4.14 ПДР України, яким заборонено пішоходам переходити проїзну частину поза пішохідним переходом, якщо є розділювальна смуга або дорога має чотири і більше смуг для руху в обох напрямках. Ця норма є імперативною та обов`язковою до виконання, не містить жодних винятків.
Пішохід же відповідно до ст.14 Закону України «Про дорожній рух» є учасником дорожнього руху, а тому з урахуванням п.1.4 ПДР України кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.
Окрім того, судом першої інстанції досліджені докази, якими сторона обвинувачення обґрунтовувала обвинувачення ОСОБА_9 , частина з яких судом першої інстанції визнана недопустимими, а частина такими, що в сукупності та окремо не доводять наявність в діях ОСОБА_9 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками місцевого суду.
Суд першої інстанції обгрунтовано, з наведенням належних мотивів піддав сумніву й той факт, що відомості, які містяться у висновках експертів (додаткової автотехнічної експертизи №4482/15-26 від 05 січня 2016 року, автотехнічної експертизи №3851/15-26 від 04 грудня 2015 року) категорично не узгоджуються з відомостями, які містяться у висновках за результатами проведення автотехнічної експертизи №1623/15-26 від 26 червня 2015 року, висновку експерта № 170А від 27 травня 2016 року, висновку експертів за результатами проведення комплексної авто технічної та транспортно-трасологічної експертизи № 8308/8309/19-21,2909/20-21 від 04 травня 2020 року.
Окрім того, показання обвинуваченого ОСОБА_9 повністю узгоджуються з даними протоколу проведення слідчого експерименту від 16 липня 2014 року за його участю, де він розповів та відтворив у деталях, коли та за яких саме обставин відбувся наїзд на потерпілого ОСОБА_7 за його участю як водія, показав розташування автомобіля перед наїздом, місця перебування потерпілого в момент зміни темпу руху та контактування з автомобілем.
Свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 в суді першої інстанції показали, що 07 липня 2014 року у вечірню пору доби вживали разом з потерпілим ОСОБА_7 спиртні напої. Вони розпочали рух через дорогу, при цьому ОСОБА_7 був позаду них. Моменту наїзду не бачили, бо ОСОБА_7 йшов позаду них, лише почули удар. ОСОБА_7 лежав на осьовій смузі ближче до смугу руху в напрямку м. Кам`янця-Подільського, Автомобіль ОСОБА_9 після удару не зупинився, а проїхав дещо далі, а потім розвернувся та вже зупинився на обочині смуги руху в напрямку м. Кам`янця-Подільського. Звукових сигналів автомобіля та звуку гальмування не чули.
Колегія суддів, проаналізувавши показання цих свідків, приходить до висновку, що ними не підтверджується винуватість обвинуваченого
Не доводиться винуватість ОСОБА_9 й іншими дослідженими доказами.
Такий доказ як протокол слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_11 від 03 квітня 2018 року та додаток до нього - протокол огляду карти пам`яті, на яких містяться фотознімки та відеозаписи проведеного слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_11 з урахуванням слідчої довідки від 04 квітня 2018 року в силу вимог ст.ст.86, 89 КПК України визнано недопустимим через порушення суттєвих умов попереднього дозволу суду на здійснення такої процесуальної дії, з чим погоджується апеляційний суд.
Не можна визнати переконливими доводи апеляційної скарги прокурора щодо безпідставного відхилення судом як доказу протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 07.07.2014, який, на думку апелянта, підтверджує, що наїзд на пішохода ОСОБА_7 здійснено на зустрічній для автомобіля «Volkswagen Passat» д.н.з. НОМЕР_2 смузі руху.
З цього приводу місцевий суд детально відобразив зафіксовані в ньому відомості (місце ДТП, де на проїжджій частині нанесена подвійна суцільна лінія для розділення зустрічних потоків транспорту, суцільні лінії для позначення краю проїжджої частини та лінія для розділення проїжджої частини на смуги руху; розташування транспортного засобу на місці пригоди за межами проїзної частини; локалізація пошкоджень автомобіля в правій бічній стороні; розташування уламків та плям крові на дорозі, а також місце знаходження потерпілого) та правомірно зазначив, що протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 07.07.2014 лише об`єктивно підтверджує факт дорожньо-транспортної пригоди за участю автомобіля під керуванням ОСОБА_9 та пішохода ОСОБА_7 , однак сам по собі не доводить вини ОСОБА_9 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило середньої тяжкості та тяжке тілесне ушкодження.
Відтак, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що висунуте ОСОБА_9 обвинувачення не підтверджено поза розумним сумнівом, бо стороною обвинувачення не доведено, що в діянні обвинуваченого ОСОБА_9 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
Причинний зв`язок між діянням і наслідками має місце тоді, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, допущене винуватою особою, неминуче зумовлює шкідливі наслідки, передбачені ст.286 КК України.
Тільки порушення правил дорожнього руху, які містять у собі реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і виступають безпосередньою причиною їх настання у кожному конкретному випадку ДТП, є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст.286 КК України.
Ретельно проаналізувавши докази, зокрема, показання обвинуваченого, потерпілого, свідків, висновки експертів, місцевий суд дав їм належну оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
За наведених обставин апеляційний суд уважає, що висновки суду першої інстанції та оцінка доказів у справі, викладені в оскарженому вироку, не містять суперечностей та не викликають в апеляційного суду сумнівів щодо їх правильності, оскільки протилежне не було доведено ні стороною обвинувачення, ні потерпілою стороною.
Інших переконливих доводів щодо невідповідності оскаржуваного вироку вимогам закону апеляційному суду стороною обвинувачення, потерпілою стороною не надано.
Оскільки надані стороною обвинувачення докази є недостатніми для підтвердження обвинувачення, а всі сумніви щодо винності обвинуваченого, відповідно до ст.62 Конституції України, слід тлумачити на його користь, апеляційний суд приходить до висновку про обґрунтованість та законність прийнятого судом першої інстанції рішення про відсутність складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, в діянні ОСОБА_9 .
За наведених вище обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційних скарг прокурора та представника потерпілого про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що слугує підставою для скасування оскарженого вироку, слід визнати необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Апеляційний суд уважає, що сторона обвинувачення не навела обставин, які є підставою для застосування апеляційним судом положень ст.ст.409-412 КПК України.
З огляду на викладене, вирок суду першої інстанції за своїм змістом відповідає вимогам ст.ст.370, 374 КПК, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, колегія суддів,
п о с т а н о в и л а :
Вирок Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 вересня 2021 року щодо ОСОБА_9 залишити без змін, а апеляційні скарги прокурора ОСОБА_5 , представника потерпілого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту її проголошення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
