Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 288/379/14
провадження № 51-2421 км 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6 ,
розглянув у закритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 03 квітня 2025 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Коростишів Житомирської області, жителя АДРЕСА_1 ,
та
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Коростишів Житомирської області, жителя АДРЕСА_2 ,
засуджених за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 152 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
1. За вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 25 травня 2022 року визнано винуватими та засуджено за ч. 3 ст. 152 КК до покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_7 на строк 10 років, ОСОБА_8 - 8 років.
2. Ухвалено стягнути у солідарному порядку із ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 на відшкодування матеріальної шкоди - 3467,66 грн, на відшкодування моральної шкоди - 150 000 грн.
3. Вирішено питання щодо речових доказів та скасування арешту, накладеного в межах цього кримінального провадження.
4. ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні групою осіб дій сексуального характеру, пов`язаних із вагінальним та оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій, без добровільної згоди потерпілої особи, а ОСОБА_8 - у вчиненні групою осіб дій сексуального характеру, пов`язаних із вагінальним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій, без добровільної згоди потерпілої особи за детально наведених у вироку обставин.
5. Як установив суд, 10 листопада 2013 року о 02 годині 30 хвилин ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , разом із ОСОБА_10 та потерпілою ОСОБА_9 , відпочивали неподалік нічного розважального комплексу «Релакс» у м. Коростишеві Житомирської області (вул. Карла Маркса, 68). Під час відпочинку та вживання спиртних напоїв у ОСОБА_7 та ОСОБА_8 виник спільний злочинний умисел на групове зґвалтування ОСОБА_9 .
6. Із метою реалізації свого злочинного умислу, ОСОБА_8 , діючи за попередньо узгодженим із ОСОБА_7 планом, під надуманим приводом, використовуючи належний ОСОБА_8 автомобіль Ford Scorpio, транзитний номер НОМЕР_1 , 10 листопада 2013 року після 04 год. завезли потерпілу ОСОБА_9 до місця парковки автомобілів, що навпроти центрального входу до ДП «Санаторій для батьків з дітьми «Тетерів» по провулку Дачному у м. Коростишеві, де ОСОБА_7 , діючи згідно узгодженого з ОСОБА_8 розподілу ролей, вийшов разом із потерпілою ОСОБА_9 з автомобіля та застосував до неї фізичне і психологічне насильство, а саме завдав їй декількох ударів рукою в обличчя, а також пригрозив останній, що її зґвалтує група інших осіб, яких він покличе у випадку відмови вступити з ним у статеві зносини.
7. Згадане фізичне та психологічне насильство, з урахуванням нічного часу, безлюдності місця та зухвалої поведінки обвинувачених, ОСОБА_9 сприйняла як реальне, тобто небезпечне для її життя та здоров`я, що, у свою чергу, упередило очікуваний опір потерпілої, який був обумовлений її небажанням вчиняти з обвинуваченими дії сексуального характеру.
8. Упевнившись у повному подоланні опору зі сторони потерпілої внаслідок застосування до неї фізичного та психологічного насильства, ОСОБА_7 , діючи спільно з ОСОБА_8 , силоміць посадили потерпілу до автомобіля та завезли до лісопосадки на відстань близько 120 метрів від санаторію «Тетерів», де ОСОБА_7 , не припиняючи погроз застосування насильства, використовуючи пригнічений стан потерпілої, проти її волі, вчинив із нею дії сексуального характеру, пов`язані з оральним проникненням його геніталій в тіло потерпілої. Реалізуючи спільний умисел з ОСОБА_8 , спрямований на одночасне задоволення статевої пристрасті з потерпілою, ОСОБА_7 , не зупиняючи застосування фізичного насильства, силоміць затягнув потерпілу до салону автомобіля, де в цей час знаходився ОСОБА_8 .
9. На задньому сидінні автомобіля ОСОБА_7 , всупереч волі потерпілої насильно тримаючи її за волосся продовжив вчиняти згадані дії сексуального характеру, а ОСОБА_8 у цей час, використовуючи пригнічений стан ОСОБА_9 , діючи за попередньою домовленістю з ОСОБА_7 , посягаючи на статеву свободу потерпілої та всупереч її волі, вчинив з нею дії сексуального характеру, пов`язані із вагінальним проникненням його геніталій в тіло потерпілої, тобто зґвалтував останню.
10. Після цього ОСОБА_7 , діючи за попередньою домовленістю із ОСОБА_8 , із метою групового зґвалтування ОСОБА_9 , використовуючи її пригнічений стан та проти волі останньої, також вчинив із нею дії сексуального характеру, пов`язані із вагінальним проникненням його геніталій в тіло потерпілої, тобто зґвалтував потерпілу.
11. Житомирський апеляційний суд ухвалою від 03 квітня 2025 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 змінив у частині зарахування засудженим у строк відбування покарання час перебування під вартою.
12. На підставі ч. 5 ст. 72 КК (в редакції Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року) зараховано у строк відбування покарання час перебування під вартою з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі: ОСОБА_7 період з 20 грудня 2013 року по 24 лютого 2015 року, а ОСОБА_8 період з 24 грудня 2013 року по 24 лютого 2015 року. В іншій частині виро місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
13. У касаційній скарзі захисник, який діє в інтересах ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції.
14. На обґрунтування свого прохання захисник зазначає, що апеляційний суд у порушення вимог кримінального процесуального закону залишив істотні доводи сторони захисту без переконливих мотивованих відповідей.
15. Стверджує, що, на його думку, апеляційний суд:
- зобов`язаний був повторно дослідити усі докази, з приводу чого захисником заявлялися відповідні клопотання в апеляційній скарзі та в судовому засіданні. Ці клопотання були задоволені в повному обсязі в судовому засіданні від 22 червня 2023 року, однак суд обмежився лише дослідженням письмових доказів та не допитав обвинувачених, потерпілу та свідків. Також зазначає, що оскільки в апеляційних скаргах сторони захисту ставилося питання про скасування вироку та постановлення апеляційним судом протилежного за змістом судового рішення, вказувалося про те, що не всім письмовим доказам у вироку суду надано оцінку з точки зору їх належності та допустимості, то цей суд повинен був повторно безпосередньо дослідити всі докази, що усупереч вимогам ст. 23 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не зробив;
- обґрунтував законність вироку місцевого суду в частині доведеності винуватості обох засуджених, показаннями потерпілої ОСОБА_9 та свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , які не були допитані в суді апеляційної інстанції, а також не досліджувалися технічні носії інформації з записами судових засідань суду першої інстанції, де вони були допитані;
- не надав власної оцінки безпосередньо дослідженим у цьому суді письмовим доказам;
- порушив право на захист обох обвинувачених, оскільки не надав можливості обом обвинуваченим надати свої показання щодо висунутого їм обвинувачення, хоча останні виявили таке бажання. Натомість у судовому засіданні суду апеляційної інстанції від 04 квітня 2024 року, коли обвинувачені намагалися надати свої вільні показання, головуюча суддя їх зупинила, запропонувавши їм висловити свою позицію щодо апеляційних скарг, чим перешкодила останнім висловити свою позицію;
- порушив вимоги щодо повного фіксування судового провадження, адже запис судового засідання від 16 травня 2024 року складається із 20 окремих фрагментів, загальна тривалість яких становить 59 хв. 15 сек, а згідно журналу судового засідання дослідження письмових матеріалів провадження в цьому засіданні становив більше як 1 год. 30 хв;
- був не тільки необ`єктивним, небезстороннім та упередженим, а ще й активно перешкоджав стороні захисту у самостійному відстоюванні її правових позицій, оскільки під час повторного дослідження письмових доказів у судовому засіданні 16 травня 2024 року головуюча суддя неодноразово обривала початок виступу захисника, не надаючи йому можливості висловити свої міркування та заявити відповідні клопотання про недопустимість досліджуваного доказу. Упереджені дії суду вбачаються також із запису судового засідання 08 серпня 2024 року;
- у порушення вимог ст. 350 КПК, проігнорував заявлене захисником клопотання про визнання всіх доказів недопустимими не поставив його на обговорення і не прийняв по ньому жодного рішення. В судовому засіданні 16 травня 2024 року захиснику не було надано можливості заявити клопотання;
- під час судових дебатів, що відбулися 12 грудня 2024 року, усупереч положенням ст. 364 КПК, обірвав (обмежив) виступ ОСОБА_7 , мотивуючи тим, що свої пояснення щодо обставин справи він уже надав під час судового розгляду, проте в судовому засіданні від 04 квітня 2024 року головуюча суддя також його зупинила, вказавши на право висловитися лише щодо поданих апеляційних скарг;
- залишив поза увагою, що у цьому кримінальному провадженні вироком Попільнянського районного суду Житомирської області від 24 лютого 2015 року за цим самим обвинуваченням щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 уже ухвалювався виправдувальний вирок, який хоча і був скасований апеляційним судом, однак не з підстав незаконного їх виправдання, а з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, про що сторона захисту звертала увагу суду під час судових дебатів;
- безпідставно послався на те, що підставою для скасування попереднього вироку щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від 24 лютого 2015 року були наявність натуралізації опису обставин злочину та передчасність висновків суду першої інстанції, що не перешкоджало постановленню щодо обвинувачених обвинувального вироку;
- не звернув уваги, на відсутність матеріалів справи, які були предметом розгляду суду, за наслідками якого було ухвалено виправдувальний вирок, натомість предметом нового судового розгляду був новий обвинувальний акт від 14 червня 2016 року;
- помилково послався на те, що всі подані прокурором письмові докази є допустимими, оскільки органами досудового розслідування під час їх збирання не були порушені конвенційні права чи свободи обвинувачених.
- проігнорував доводи сторони захисту з посиланням на правові висновки Верховного Суду про те, що:
§ заява особи про вчинення злочину не є доказом його вчинення, внаслідок чого погодився з висновком суду першої інстанції про визнання належним доказом протоколу прийняття заяви від потерпілої ОСОБА_9 , в якому вона просила притягнути до відповідальності ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ;
§ витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) не підтверджує винуватість обох обвинувачених і не відноситься до категорії доказів у розумінні ст. 84 КПК;
§ повідомлення про підозру пред`явлене із порушенням установленого чинним КПК порядку;
§ слідчий виконав вимоги ч. 4 ст. 278 КПК та невідкладно (того ж дня) вніс відповідні відомості до ЄРДР щодо повідомлення про підозру ОСОБА_7 та ОСОБА_8 12 грудня 2013 року та щодо повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри 16 грудня 2013 року. Будь які докази, зокрема витяги з ЄРДР від 12 та 16 грудня 2013 року, в матеріалах провадження відсутні і під час виконання вимог ст. 290 КПК стороні захисту для ознайомлення також не надавалися, що на думку захисника позбавляло слідчих права здійснювати у цій справі будь які процесуальні дії;
§ суд повністю проігнорував додаткові обґрунтування допущених органом досудового розслідування вимог чинного КПК під час збирання доказів у цій справі, на які сторона захисту намагалася звертати увагу суду під час їх повторного ним дослідження, та заявляти клопотання про їх недопустимість;
- суд не обґрунтував в ухвалі щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , інтереси якого цей захисник почав представляти лише під час апеляційного розгляду провадження:
§ яким чином протокол огляду місця події від 12 листопада 2013 року, висновки експертів № 7/214-13 від 06 лютого 2014 року та № 331 від 12 грудня 2013 року доводять винуватість ОСОБА_8 у зґвалтуванні, оскільки мова йде щодо можливої причетності ОСОБА_7 ;
§ виїмка у ОСОБА_7 предметів його одягу була проведена не у порядку визначеному чинним КПК, зокрема, протокол огляду місця події від 12 листопада 2013 року з вилученням у ОСОБА_7 предметів його одягу відбулося за місцем проживання останнього, хоча це не було місцем скоєння злочину. При цьому заява ОСОБА_7 на добровільну згоду проведення зазначеної слідчої дії була під психологічним примусом працівників поліції, які вже знаходилися в квартирі його бабусі;
§ у слідчого було достатньо часу для звернення до слідчого судді з клопотанням про отримання дозволу на проникнення до житла, оскільки у заяві потерпіла прямо вказала на те, що саме ОСОБА_7 та ОСОБА_8 напередодні її зґвалтували, а тому зазначений доказ не можна брати до уваги лише через те, що він проведений на підставі заяви ОСОБА_7 , тому що таку згоду не можна вважати добровільною з огляду на стресовий стан останнього та така, що була надана за відсутності захисника, участь якого відповідно до ст. 52 КПК була обов`язковою. Також захисник вказує, що не були спростовані твердження сторони захисту щодо того, що зазначена квартира на праві власності належить бабусі ОСОБА_7 , яка у порушення ч. 7 ст. 223 КПК була залучена до цієї слідчої дії як понята, та прокурором не було викликано для допиту понятих, які були присутні під час зазначеної слідчої дії для спростування доводів щодо наявності добровільної згоди його підзахисного;
§ навіть після проведення вказаної слідчої дії слідчий, у порушення ч. 3 ст. 233 КПК, не звернувся до слідчого судді з метою перевірки законності та обґрунтованості його проникнення до квартири у м. Коростишеві;
§ порушення права на захист ОСОБА_7 , які виразилися у тому, що слідча дія під час якої відбулося вилучення у ОСОБА_7 предметів його одягу відбулося за відсутності захисника, при цьому слідчий не роз`яснив ОСОБА_7 права передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 42 КПК, внаслідок чого протокол огляду місця події від 12 листопада 2013 року та усі вилучені під час цієї слідчої дії речові докази підлягали визнанню недопустимими доказами з огляду на положення статей 86, 87 КПК;
§ доводи сторони захисту про допущені слідчим порушення вимог чинного КПК щодо порядку вилучення предметів одягу ОСОБА_7 та його належного фіксування, тобто не перевірив їх на предмет допустимості і не надав своєї оцінки в оскаржуваній ухвалі;
§ посилання сторони захисту на те, що допущені порушення законодавства під час вилучення у ОСОБА_7 одягу не виключало можливості будь-якого вільного поза процесуального доступу сторонніх осіб до даних предметів одягу обвинуваченого з метою їх заміни на інші, або нанесення на них слідів злочину, оскільки вилучені речі не були негайно належним чином оглянуті із зазначенням усіх їх індивідуальних ознак та виявлених на них слідів злочину, а були упаковані до спеціальних пакетів, при цьому у протоколі не було відображено і процедуру їх упакування та не зазначено способу опечатування зазначених спецпакетів, що вказує на порушення ч. 3 ст. 105, ч. 2 ст. 106 КПК.З огляду на допущені порушення та доктрину Європейського суду з прав людини «плодів отруєного дерева», на думку захисника, зазначена слідча дія та похідні від неї висновки експертів мали бути визнані недопустимими доказами;
§ усупереч положенням ч. 2 ст. 100 КПК речові докази (вилучені під час огляду місця події предмет одягу ОСОБА_7 ) не були сфотографовані та докладно описані в протоколі огляду, не надані стороні захисту матеріали на спростування цього і під час виконання вимог ст. 290 КПК. Також захисник звертає увагу, що з огляду на допущені порушення та положення ч. 2 ст. 168 КПК, оскільки речі були вилучені без дозволу слідчого судді то вони є тимчасово вилученим майном, яке мало бути повернене власнику, оскільки на нього не було накладено арешт слідчим суддею. При цьому звертає увагу, що оскільки протокол огляду і висновок експерта містять відмінності у описі вилучених у ОСОБА_7 речей, то вилучені у останнього речі були підмінені;
§ стороною обвинувачення під час відкриття матеріалів справи не було надано доступ стороні захисту до предметів одягу ОСОБА_7 , у зв`язку з чим відповідно до ч. 12 ст. 290 КПК суд не має права допустити відомості, що містяться у них як докази;
§ проігноровані твердження про фальсифікацію доказів органами досудового розслідування, зокрема щодо речових доказів. Звертає увагу суду, що прокурором не надавалися підтвердження того, що відбиралися зразки волосся у ОСОБА_7 та ОСОБА_9 або крові у ОСОБА_7 . Також захисник вказує про фальсифікацію наявності волосся потерпілої в салоні автомобіля Ford Scorpio, яке було виявлено лише під час повторного огляду автомобіля 14 листопада 2013 року;
§ не спростував твердження сторони захисту, що суд першої інстанції не з`ясував та не обґрунтував того, яким чином біологічні матеріали потерпілої могли попасти на нібито труси ОСОБА_7 , оскільки судами було встановлено, що ОСОБА_7 користувався засобами контрацепції (стор. 81 кас. скарги);
- проігнорував твердження сторони захисту, що в матеріалах провадження відсутня будь-яка інформація про те, що потерпіла була налякана поведінкою обвинувачених. При цьому захисник наголошує, що спростовуючи це твердження суд першої інстанції послався на протокол тимчасового доступу до речей і документів від 18 листопада 2013 року та огляду відеозапису, вилученого з камери спостереження АЗС «ОККО», однак сам відеозапис судом не досліджувався через його відсутність. Також захисник вказує, що вирок місцевого суду містить суперечності щодо місця перебування потерпілої, коли вона телефонувала до ОСОБА_13 ;
- залишив поза увагою посилання захисника на те, що висновок судово-медичної експертизи № 3251 від 21 листопада 2013 року, відповідно до якого у потерпілої виявлені легкі тілесні ушкодження, є недопустимим доказом, оскільки експерт не був попереджений про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК. При цьому перед проведенням дослідження експерт встановив особу потерпілої на підставі студентського квитка, що на думку сторони захисту не є належним і достатнім документом для підтвердження її особи. Також стверджує, що суди взяли до уваги лише перший пункт зазначеного висновку і не надали оцінки 2-4 пунктам, якими передбачені альтернативні варіанти отримання тілесних ушкоджень потерпілою та не перевірили версію сторони захисту, про ймовірне падіння потерпілої у лісі через те, що остання перебувала у стані сильного алкогольного сп`яніння;
- проігнорував доводи захисника про те, що прокурором у суді першої інстанції було надано два висновки судових експертиз від 10 листопада 2013 року за результатами судово-медичного обстеження ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , яким суди не надали жодної оцінки. При цьому зазначає, що обидва його підзахисні заперечують проведення з ними такої слідчої дії і відповідно до протоколу про затримання вони були затримані лише12 листопада 2013 року, а висновки експертів не містять посилання на документи, якими встановлювалося, що обстеження проходили саме ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , а не будь-які інші особи;
- стверджує, що ряд доказів, які суди не взяли до уваги і яким не було надано оцінки судами, виправдовували обвинувачених у вчиненні злочину;
- суди обох інстанцій обґрунтували доведеність винуватості обвинувачених доказом, який відсутній у справі. Так аналітична довідка № 3595/18/01-2017 від 18 грудня 2017 року, на яку послався суд першої інстанції взагалі відсутня в матеріалах провадження, на що звертала увагу сторона захисту в суді апеляційної інстанції, натомість наявна аналітична довідка № 12/134 від 21 січня 2014 року, предметом дослідження якої були вилучені під час тимчасового доступу документи, якій суд взагалі не надав жодної юридичної оцінки;
- безпідставно послався як на доказ винуватості протокол обшуку від 12 грудня 2013 року за місцем проживання ОСОБА_8 у м. Житомирі, який був проведений на підставі ухвали слідчого судді, при цьому не вказав яке доказове значення мають вилучені предмети одягу та інші речі у ОСОБА_8 залишивши поза увагою відповідні доводи сторони захисту;
- проігнорував твердження захисника про невідповідність змісту вироку обвинувальному акту (в частині можливості зґвалтування обома чоловіками на задньому сидінні автомобіля і того, що у вироку не зазначено чи була потерпіла в одязі чи роздягнена, як вказано в обвинувальному акті);
- посилання сторони захисту на те, що суд першої інстанції допустив істотні суперечності щодо фактичних обставин (у вироку при викладенні фактичних обставин суд не зазначив, що обвинувачені під час вчинення щодо потерпілої насильницьких дій користувалися засобами контрацепції, натомість в мотивувальній частині при відхиленні доводів сторони захисту зазначили протилежне), що ставить під сумнів законність вироку;
- проігнорував посилання на те, що в обвинувальному акті і у вироку відсутнє посилання на таку обтяжуючу покарання обставину, як вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння;
- не спростував доводи сторони захисту щодо початку відрахування строку призначеної обом засудженим міри покарання щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , оскільки їхнє затримання відбулося саме 12 грудня 2013 року, а не 20 грудня, як це зазначено в ухвалі апеляційного суду;
- не забезпечив рівних умов для реалізації процесуальних прав стороні захисту, не здійснив повного аналізу наведених стороною захисту доводів, не перевірив та не проаналізував докази у справі їх у контексті з конкретними доводами апеляційної скарги обвинуваченого та не навів мотивів та підстав, із яких визнав ці доводи необґрунтованими, залишивши поза увагою доводи сторони захисту, послався на ті самі докази, які зазначено і у вироку суду, обмежився лише формальними твердженнями щодо законності вироку суду першої інстанції вимогам КПК. Таким чином здійснивши формальний апеляційний перегляд;
16. Стверджує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК, взагалі не є вмотивованою.
17. На адресу Суду надійшло заперечення прокурора, в яких він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - залишити без зміни.
Позиції учасників судового провадження
18. Захисник підтримав подану касаційну скаргу. Прокурор заперечував щодо її задоволення.
Мотиви Суду
19. Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
20. Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
21. Згідно з положеннями ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
22. Статтею 370 КПК передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
23. Згідно з положеннями ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
24. Оцінка доказів, на підставі яких він вирішує питання про те, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону про кримінальну відповідальність він передбачений та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення (пункти 1 - 3 ч. 1 ст. 368 КПК), є завданням суду першої інстанції.
25. Відповідно до ч. 3 ст. 373 КПК обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
26. За змістом ч. 1 ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
27. Наведені положення свідчать про те, що суд оцінює висунуте обвинувачення з позиції підтвердження (не підтвердження) доказами обставин, які за ст. 91 КПК підлягають доказуванню, і за встановленими фактичними обставинами застосовує закон про кримінальну відповідальність, чим підтверджує або спростовує твердження слідчого (прокурора), викладене в обвинувальному акті щодо юридичної оцінки діяння.
28. Оспорювання захисником установлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, враховуючи вимоги ст. 438 КПК, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилається у своїй касаційній скарзі сторона захисту, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
29. Як убачається з матеріалів провадження, висновок суду, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 152 КК, було зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі з`ясування всіх обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 зазначеного Кодексу.
30. Так, із матеріалів провадження вбачається, що в суді першої інстанції ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , користуючись ст. 63 Конституції України, відмовилися надавати показання, натомість суд допитав потерпілу ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , дослідив, надані стороною обвинувачення, письмові докази та дійшов висновку про наявність в діях обвинувачених складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 152 КК, обґрунтувавши при цьому свої висновки.
31. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , повторно дослідив наявні в матеріалах кримінального провадження письмові докази, про дослідження яких ставила питання сторона захисту, та, заслухавши зауваження захисника до них, надав їм оцінку в прийнятому рішенні.
32. Судові рішення свідчать, що суди перевіряли доводи, у тому числі аналогічні викладеним у касаційній скарзі захисника. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів уважає обґрунтованими й такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
Щодо того, що предметом розгляду суду першої інстанції був обвинувальний акт від 14 червня 2016 року
33. Так, із наявної в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі - ЄДРСР) та матеріалах кримінального провадження інформації, вбачається, що ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 01 березня 2016 року вирок Попільнянського районного суду Житомирської області від 24 лютого 2015 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 був скасований, а кримінальне провадження було призначено до розгляду в тому ж суді в іншому складі суду.
34. На підставі ухвали Апеляційного суду Житомирської області від 18 березня 2016 року, яка міститься в ЄДРСР, кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було передано для судового розгляду до Житомирського районного суду Житомирської області.
35. Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 12 квітня 2016 року, наявною в ЄДРСР, було постановлено повернути обвинувальний акт та матеріали кримінального провадження № 12013060190000838 за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального злочину, передбаченого ч. 3 ст. 152 КК та ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних злочинів, передбачених ч. 3 ст. 152, ч. 1 ст. 153 КК керівнику Коростишівської місцевої прокуратури для усунення викладених в описовій частині ухвали недоліків обвинувального акта.
36. У подальшому, як убачається з матеріалів кримінального провадження, перший заступник керівника Коростишівської місцевої прокуратури старший радник юстиції ОСОБА_14 на виконання ухвали цього суду від 12 квітня 2016 року 07 липня 2016 року на адресу Житомирського районного суду Житомирської області направив для розгляду новий обвинувальний акт щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (т. 1 а.п. 1 - 50) разом з іншими документами, передбаченими ст. 291 КПК. Надання до суду інших документів, крім тих, що зазначені в частинах 2-4 ст. 291 КПК, до початку судового розгляду забороняється.
37. З огляду на викладене, будь-яких порушень вимог кримінального процесуального закону в діях органів досудового розслідування щодо не направлення до суду всіх матеріалів кримінального провадження не вбачається.
Щодо невідповідності формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, фактичним обставинам, викладеним в обвинувальному акті та відсутності в обвинувальному акті посилання на обставину, що обтяжує покарання
38. Відповідно до ч. 3 ст. 374 КПК у разі визнання особи винуватою у мотивувальній частині вироку зазначається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
39. Так, із огляду на матеріали кримінального провадження та виходячи зі змісту вироку районного суду, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, судом встановлені обставини, які відповідно до ч. 1 ст. 91 КПК підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. При цьому Суд наголошує, що встановлене судом формулювання обвинувачення, визнане доведеним, може не бути дослівно відображеним із тим, яке було пред`явлене в обвинувальному акті. Водночас воно має містити всі необхідні для встановлення винуватості особи дані (місце, час, спосіб тощо).
40. Зважаючи на наведене, немає підстав стверджувати, що зміст обвинувачення, викладений у вироку щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та визнаний судом доведеним, є неконкретним, чи таким, що суперечить обвинувальному акту, а тому доводи захисника в цій частині є необґрунтованими.
41. Щодо тверджень захисника про відсутність в обвинувальному акті та вироці суду посилання на обставину, яка обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння, то суд звертає увагу на положення ч. 1 ст. 337 КПК, відповідно до яких судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Щодо порушення судом апеляційної інстанції вимог ч. 3 ст. 404 КПК та безпідставності обґрунтування своїх висновків показаннями потерпілих і свідків, які не були допитані судом апеляційної інстанції
42. Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
43. Наведені положення процесуального закону не можна тлумачити як обов`язок при кожному апеляційному перегляді вироку суду повторно досліджувати докази у провадженні, тільки якщо про це заявлено клопотання. Процесуальний закон такий обов`язок не зробив беззаперечним, оскільки має бути встановлено неповноту дослідження таких доказів або порушення під час їх дослідження, тому в разі відсутності таких підстав відмова у задоволенні клопотання учасника судового розгляду не може розцінюватися як порушення апеляційним судом вимог процесуального закону.
44. Із матеріалів провадження вбачається, що не погодившись із вироком Житомирського районного суду Житомирської області щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , захисник ОСОБА_5 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , та обвинувачений ОСОБА_7 , подали апеляційні скарги, в яких крім іншого просили дослідити повторно докази (т. 7 а.п. 101-130, 131-139).
45. В судовому засіданні від 22 червня 2023 року апеляційний суд ухвалив задовольнити клопотання, постановив дослідити зазначені докази, але не всі, а лише ті, які має конкретизувати захисник (т. 7 а.п. 248-249). У подальшому, в судових засіданнях від 16 травня та 08 серпня 2024 року, що вбачається з журналу судового засідання та носіях технічної інформації, на яких вони зафіксовані, апеляційним судом були досліджені письмові докази, на які посилалася сторона захисту. При цьому в судових засіданнях були присутні обвинувачені ОСОБА_7 й ОСОБА_8 та їх захисник ОСОБА_5 , останній під час дослідження письмових доказів звертав увагу суду на обставини, визнання таких доказів недопустимими (т. 8 а.п. 47-49, 66-67). У судовому засіданні від 04 квітня 2024 року обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_8 надали свої пояснення щодо поданих апеляційних скарг, крім того в цьому ж засіданні вони надали відповіді на питання захисника, представника потерпілої та прокурора, щодо обставин, які стосувалися вчинення кримінального правопорушення, та повідомили, що не причетні до вчинення кримінального правопорушення (т. 8 а.п. 41-42).
46. Від потерпілої протягом всього апеляційного розгляду до суду надходили заяви, що містяться в матеріалах провадження, про розгляд провадження за її відсутності, оскільки вона перебуває за кордоном.
47. В судовому засіданні від 12 грудня 2024 року суд перейшов до судових дебатів (т. 8 а.п. 133-134).
48. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. У цьому кримінальному провадженні апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні клопотання захисника про повторний допит потерпілої та свідків, діяв відповідно до вимог процесуального закону.
49. При цьому показанням потерпілої ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 не надавалася інша оцінка, ніж та, яку надав суд першої інстанції, а сторона захисту, яка мала змогу поставити питання зазначеним особам у суді першої інстанції, оскільки була присутня під час їх допиту, не навела переконливих аргументів щодо необхідності їх повторного допиту. Позиція суду з цього питання детально викладена в оскаржуваній ухвалі апеляційного суду. Суд також звертає увагу, що допитані судом першої інстанції свідки не були безпосередніми очевидцями події злочину, однак ці показання у сукупності з іншими показаннями підтверджували подію, яка підлягала доказуванню.
50. Оцінка доказам, які були повторно досліджені апеляційним судом, була надана колегією суду в нарадчій кімнаті і наведена у прийнятому рішенні, що не суперечить вимогам кримінального процесуального закону.
51. Таким чином, Суд не вбачає порушень судом апеляційної інстанції вимог процесуального закону в частині розгляду клопотань сторони захисту про дослідження доказів, визнання їх недопустимими, а також положень ч. 3 ст. 404 КПК під час дослідження доказів.
Щодо інших доводів касаційної скарги захисника про істотні порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону підчас апеляційного розгляду
52. Так, із запису судового засідання апеляційного суду від 16 травня 2024 року вбачається, що запис міститься на 20 окремих файлах, які містять проміжки часу, оцінені в секундах, які не містять звуку або ж на яких не відтворено запис. Проте, посилання захисника на те, що це порушення є таким, що відповідно до ч. 2 ст. 412 КПК, тягне безумовне скасування судового рішення є безпідставним, оскільки в зазначеному судовому засіданні повторно були досліджені письмові докази, із якими були обізнані всі учасники, крім того, як захисник, від якого надійшла касаційна скарга, так і обвинувачені, прокурор та представник потерпілої були присутні в судовому засіданні під час здійснення цієї процесуальної дії. Та інформація, яка міститься на записах судових засідань, дає можливість у цілому відтворити хід судового засідання, почуті висловлені до письмових доказів зауваження сторони захисту, крім того, з огляду на те, що зазначені докази вже досліджувалися судом першої інстанції, колегія суддів вважає що частково неякісний запис одного судового засідання, не є безумовною підставою для скасування судового рішення на підставі ст. 412 КПК. Зазначена позиція узгоджується зі сталою практикою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (постанова від 23 лютого 2023 року у справі № 439/548/19).
53. Не знайшли свого підтвердження і посилання захисника про наявність обставин, які б свідчили про необ`єктивність та упередженість суду апеляційної інстанції, оскільки в матеріалах провадження такі відомості відсутні, не надані докази цьому і захисником у судовому засіданні. Під час апеляційного розгляду сторона захисту не заявляла відводів суду або ж в іншій формі зауважень щодо його упередженості та необ`єктивності.
54. Колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 321 КПК головуючий у судовому засіданні керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності та порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками кримінального провадження їхніх процесуальних прав і виконання ними обов`язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення з`ясування обставин кримінального провадження, а під час апеляційного розгляду також з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 КПК.
55. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, сприяючи сторонам у реалізації їхніх прав. У цьому кримінальному проваджені зазначені вимоги були дотримані. Доводи захисника про упередженість суддів апеляційного суду через переривання промов сторони захисту, спростовуються матеріалами провадження, зокрема записами судових засідань.
56. Не знайшло свого підтвердження посилання захисника на обмеження виступу в апеляційному суді під час судових дебатів обвинуваченого ОСОБА_7 , оскільки із запису судового засідання від 12 грудня 2024 року вбачається, що колегія суддів повідомила, що відбуваються судові дебати і запитала у ОСОБА_7 , що саме він хоче сказати в судових дебатах, надала йому право виступу. Запис судового засідання не містить даних про те, що судом було обмежено тривалість судових дебатів. При цьому відповідно до ч. 6 ст. 364 КПК головуючий має право зупинити виступ учасника дебатів, якщо він після зауваження повторно вийшов за межі кримінального провадження, що здійснюється, і надати слово іншому учаснику дебатів. Будь-яких даних про те, що було порушено положення ст. 364 КПК матеріали не містять, на надано їх і захисником.
57. Не ґрунтуються на матеріалах провадження і твердження захисника про те, що апеляційним судом не надано оцінки його виступу в судових дебатах та доводам, викладеним ним в письмовій промові судових дебатів, яка долучена до матеріалів кримінального провадження, оскільки із запису судових засідань від 28 листопада та 12 грудня 2024 року вбачається, що захисник виступав в судових дебатах, він не був обмежений у часі, при цьому надав суду письмовий виклад своєї промови, якій суд надав оцінку в нарадчій кімнаті при прийнятті судового рішення.
Щодо невідповідності ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК, оскільки вона не містить відповіді на всі доводи поданих апеляційних скарг
58. Посилання захисника про те, що апеляційний суд проігнорував доводи сторони захисту щодо окремих доказів спростовуються змістом ухвали апеляційного суду. Так, щодо протоколу прийняття заяви від потерпілої ОСОБА_9 судом правильно зазначено про те, що відповідно до КПК (в редакції чинній на дату вчинення кримінального провадження) кримінальне провадження могло бути розпочато лише на підставі заяви потерпілої. Також цей суд правильно зазначив, що в протоколі прийняття заяви від ОСОБА_9 про вчинення кримінального правопорушення містяться зафіксовані фактичні дані про протиправні діяння у зв`язку з чим, він за своєю природою є документом, а не показами, як на це стверджує захисник.
59. Щодо порушення визначеного КПК порядку повідомлення про підозру, апеляційний суд, з посиланням на матеріали провадження, слушно зазначив, що відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 152 КК внесені до ЄРДР 10 листопада 2013 року за № 12013060190000838 за заявою потерпілої (а.п.153 т.4). 12 грудня 2013 року ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 152 КК (т. 6 а.п. 97-100).
60. Статтею 277 КПК визначено вимоги до змісту письмового повідомлення про підозру, а ст. 278 КПК передбачено порядок та спосіб вручення письмового повідомлення про підозру. При цьому ч. 4 ст. 278 цього Кодексу містить вимогу про невідкладне внесення слідчим, прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань дати та часу повідомлення про підозру, правової кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
61. Відповідно до п. 1 глави 4 розділу I Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора 17 серпня 2012 № 69 (діючого на дату внесення відомостей до ЄРДР), відомості з Реєстру надаються у вигляді витягу в порядку, встановленому КПК, за формою згідно з додатком 6 до цього Положення. Згідно з п.п. 4.6 розділу 1 вказаного Положення передбачено, зокрема внесення відомостей про прізвище, ім`я, по батькові, дату народження особи, якій повідомлено про підозру, наслідки розслідування щодо особи та інші відомості.
62. Апеляційний суд при цьому послався на досліджений витяг з ЄРДР за № 12013060190000838, який сформовано 16 грудня 2013 року і в якому під № 1 містяться відомості, передбачені додатком 6 наведеного Положення, про особу, якій повідомлено підозру та дату її народження, а саме: ОСОБА_8 та ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 152 КК (повідомлення про підозру від 12 грудня 2013 року), в подальшому ОСОБА_7 повідомлено про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 152, ч. 1 ст. 153 КК (повідомлення про нову підозру від 16 грудня 2013 року).
63. Зазначене узгоджується з повідомленнями про підозру та зміну підозри, які ОСОБА_8 та ОСОБА_7 отримали в день складання відповідного повідомлення у встановленому КПК порядку, що підтверджується підписами останніх та понятих (т. 6 а.п. 20-31 (повідомлення про нову підозру), 86-96 (повідомлення про підозру ОСОБА_7 ), 97-107 (повідомлення про підозру ОСОБА_8 )). В кінці витягу, що міститься в т. 6 а.п. 29-30 зазначено дату формування витягу - 16 грудня 2013 року, а не дату внесення відомостей до ЄРДР.
64. Сам по собі витяг з ЄРДР не визначає належність і допустимість доказів у провадженні, зібраних органом досудового розслідування, за наявності у провадженні процесуальних документів, які підтверджують законність вчинення процесуальних дій, оскільки становить відповідну інформаційну базу.
65. З огляду на викладене, судом не встановлено будь-яких істотних порушень, допущених під час процесуальної дії - повідомлення про підозру, а відповідно доводи сторони захисту, про те, що ОСОБА_8 та ОСОБА_7 не набули в цьому кримінальному провадженні статусу обвинувачених, а тому всі подальші процесуальні дії є незаконними, не ґрунтується на вимогах закону та не узгоджується з наявними у матеріалах кримінального провадження процесуальними документами.
Щодо доводів, які, на думку захисника, були проігноровані судом апеляційної інстанції і спростовують доведеність винуватості ОСОБА_7 .
66. Посилання захисника про те, що протокол огляду місця події від 12 листопада 2013 року, який відбувся за місцем проживання ОСОБА_7 та всі похідні від нього докази є недопустимими були предметом розгляду, як суду першої інстанції так і апеляційного суду. Так, відповідно до протоколу огляду місця події від 12 листопада 2013 року за місцем проживання ОСОБА_7 , останній добровільно видав речі в яких перебував в ніч на 10 листопада 2013 року та які були оглянуті та поміщені в спецпакети №0727974 (труси та штани) № 0727973 (куртка) (т. 4 а.п. 173, 214). Зазначена слідча дія проводилася за участю понятих, будь-яких зауважень до протоколу не зазначено. Оскільки слідча дія проводилася на підставі заяви ОСОБА_7 , який не заперечував щодо її проведення, добровільно надав речі в яких був тієї ночі, процедура її проведення не суперечить положенням ст. 233 КПК.
67. Протокол огляду місця події від 12 листопада 2013 року складений у відповідності до вимог статей 104, 223 КПК, підписаний всіма учасниками слідчої дії без заперечень. ОСОБА_7 надав згоду на проведення огляду за місцем свого проживання та добровільно видав одяг в якому перебував в ніч на 19 листопада 2013 року, про що написав заяву (т. 4 а.п. 214). Відповідно до постанови слідчого СВ Коростишівського РВ УМВС України в Житомирській області ОСОБА_15 від 25 листопада 2013 року вилучене майно визнано речовим доказом у цьому кримінальному провадженні (т. 5 а.п. 140-141).
68. Будь-яких скарг щодо незаконних дій працівників правоохоронних органів матеріали провадження не містять, доказів того, що сторона захисту зверталася до відповідних державних органів з цього приводу не надано і захисником до касаційної скарги. Також Суд зауважує, що згідно його сталої практики невідповідність назви процесуального документу, за умови дотримання вимог процесуального закону щодо проведення слідчої дії, не свідчить про те, що така слідча дія є незаконною, а вказане порушення не є істотним, і таким, що перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване рішення.
69. Необґрунтованими є твердження захисника про те, що під час проведення огляду місця події було порушено вимоги КПК, оскільки ОСОБА_7 не було забезпечено захисником. Так, відповідно до ч. 1 ст. 52 КПК участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного. У цьому кримінальному провадженні під час огляду 12 листопада 2013 року ОСОБА_7 перебував у статусі свідка і лише 12 грудня 2013 року йому було повідомлено про підозру.
70. Згідно з протоколом огляду місця події понятими були ОСОБА_16 і ОСОБА_17 , відповідно до Інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 14 листопада 2013 року, квартира в якій проводився огляд на праві власності належить: ОСОБА_18 - 1/5, ОСОБА_7 - 1/5, ОСОБА_19 - 1/5, ОСОБА_20 - 2/5 (т. 5 а.п. 149-152). Даних про те, що одна з понятих є власницею квартири та бабусею обвинуваченого матеріали провадження не містять, не надано їх і захисником в судових засіданнях.
71. Доводи захисника про те, що під час вилучення одягу ОСОБА_7 працівниками правоохоронних органів не було дотримано вимог КПК щодо належного пакування речей, були предметом розгляду, як судом першої інстанції так і апеляційним судом, які обґрунтовано зазначили про те, що у висновку експерта № 7/214-13 у розділі дослідження в пунктах 1-13 зазначено, що упаковки з об`єктами дослідження (зразки волосся ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та потерпілої, речі ОСОБА_8 та ОСОБА_7 ) не порушені та забезпечують зберігання об`єктів дослідження й несанкціонованому доступу до них (т. 5 а.п. 49-73). При цьому суди правильно послалися на те, що, вирішуючи питання про застосування правил ст. 87 КПК до вище зазначених доказів, у цій справі зазначені положення не можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими, адже вони мають місце не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті.
72. Посилання захисника про те, що матеріали кримінального провадження не містять даних про те, що у обвинувачених та у потерпілої відбиралися зразки волосся та крові спростовуються матеріалами кримінального провадження, відповідно до яких: відповідно до реєстру матеріалів досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні проводилися наступні процесуальні дії: отримання разків волосся у потерпілої ОСОБА_9 (п. 46), у свідків ОСОБА_7 (п. 47) та ОСОБА_8 (п. 48); отримання зразків крові у потерпілої ОСОБА_9 (п. 61), у свідків ОСОБА_7 (п. 63) та ОСОБА_8 (п. 64) (т. 1 а.п. 12-31). Крім того, в матеріалах кримінального провадження міститься постанова про отримання біологічних зразків крові для проведення експертизи у ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 від 13 листопада 2013 року (т. 6 а.п. 231).
Щодо доводів сторони захисту у частині законності проведення оглядів автомобіля «Ford Scorpio»
73. Не знайшли свого підтвердження й доводи захисника про те, що волосся в автомобілі було знайдено під час повторного його огляду, що, на думку сторони захисту, свідчить про недопустимість доказів. Як убачається із матеріалів кримінального провадження та правильно зазначено в ухвалі апеляційного суду, 11 листопада 2013 року було проведено поверхневий огляд автомобіля «Ford Scorpio», транзитний номер НОМЕР_1 , тобто проведено лише зовнішній огляд та виявлено на ньому незначні пошкодження, проникнення до транспортного засобу не відбувалося, зазначена слідча дія проводилася за участю користувача автомобіля ОСОБА_8 , захисника ОСОБА_21 , спеціаліста НДЕКЦ ОСОБА_22 та понятих, про що складено протокол огляду місця події від 11 листопада 2013 року (а.п.194-196 т.4).
74. Надалі 14 листопада 2013 року, на підставі ухвали слідчого судді Коростишівського районного суду від 12 листопада 2013 року (т. 4 а.п. 197-207), було здійснено огляд автомобіля, під час якого в салоні автомобіля було виявлено мікрооб`єкти зовні схожі на волосся, які упаковані в спецпакети, скріплені биркою з підписами учасників та вилучені для подальших експертних досліджень, зазначена слідча дія була здійснена за участю користувача автомобіля ОСОБА_8 , захисника ОСОБА_21 , спеціаліста НДЕКЦ ОСОБА_22 та понятих (т. 4 а.п. 198-201).
75. Судом апеляційної інстанції обґрунтовано зазначено про те, що у суду відсутні підстави для визнання отриманих доказів недопустимими, оскільки протоколи слідчих дій відповідають вимогам статей 104, 223, 236 КПК. Слідчій ОСОБА_23 , який проводив огляд транспортного засобу 14 листопада 2013 року входив до групи слідчих у цьому кримінальному провадженні згідно постанови про призначення групи слідчих від 11 листопада 2013 року. Огляд транспортного засобу проведено у присутності особи, яка на законних підставах володіє транспортним засобом - ОСОБА_8 (що не заперечувалося стороною захисту) та захисника ОСОБА_21 , а тому не вбачається будь-яких порушень під час проведення даної слідчої дії.
Щодо доводів сторони захисту у частині достовірності показань потерпілої
76. Вказані доводи, були предметом розгляду судами попередніх інстанцій, яким була надана оцінка. Так, суд першої інстанції зазначив, що, надані потерпілою показання є логічними, послідовними та повністю узгоджуються із показаннями інших свідків, даними висновків експертиз та протоколів слідчих дій. Апеляційний суд також вказав, що під час апеляційного розгляду провадження самі обвинувачені не зазначили про наявність підстав у потерпілої оговорювати їх. При цьому, колегія суддів зауважує, що з огляду на положення ст. 433 КПК достовірність доказів не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
77. Також суд зауважує, що під час судового розгляду досліджувалися інформація, отримана на підставі тимчасового доступу до речей і документів від 27 листопада та 19 грудня 2013 року, відповідно до якої мобільні телефони ОСОБА_7 та потерпілої ОСОБА_9 були зафіксовані у зоні дії базової станції мобільного оператора ПрАТ «Київстар» в районі вул. Щорса та пров. Дачного у м. Коростишеві, яка обслуговує територію місця вчинення злочину.
78. Відповідно до протоколу огляду мобільного телефону ОСОБА_24 вбачається, що о 04:24 10 листопада 2013 року до неї телефонувала ОСОБА_9 . Ці дані повністю підтверджують показання потерпілої в цій частині (т. 5 а.п. 147-148), чим спростовуються доводи сторони захисту в частині показань потерпілої, що вона була налякана поведінкою обвинувачених.
Щодо недопустимості висновку судово-медичної експертизи № 3251 від 21 листопада 2013 року
79. Доводи сторони захисту в цій частині також були предметом розгляду як суду першої інстанції так і апеляційного суду та спростовані ними з посиланням на положення закону та матеріали кримінального провадження. Так, згідно висновку судово-медичної експертизи № 3251 від 21 листопада 2013 року, експертизу проведено експертом Обласного бюро судово-медичної експертизи Житомирської обласної ради ОСОБА_25 , на першому аркуші висновку міститься підпис останнього про те, що права та обов`язки експерта, передбачені статтями 69, 70 КПК роз`яснені, про кримінальну відповідальність за відмову чи ухилення від дачі висновку, за дачу свідомо неправдивого висновку по статтям 384, 385, 387 КК попереджений (т. 7 а.п. 16-17). Висновок судово-медичного експерта № 3251, який було досліджено під час апеляційного розгляду, відповідає вимогам ст.101 КПК, експертиза призначена та проведена з дотриманням положень ст. 242 КПК на підставі постанови слідчого від 10 листопада 2013 року, що узгоджується з ч. 1 ст. 243 КПК (у редакції Закону України, який діяв на час її призначення), відповідно до якої саме сторона обвинувачення залучає експерта за наявності підстав для проведення експертизи.
80. Твердження про те, що особа потерпілої встановлена на підставі студентського квитка, що на думку сторони захисту не є належним документом, також обґрунтовано спростовано судами попередніх інстанцій. Так, відповідно до висновку експерта особа потерпілої ОСОБА_9 встановлена на підставі студентського квитка серії НОМЕР_2 , який містить фотографію особи, а також видається на підставі паспорта громадянина України, як того вимагає Положення про студентські (учнівські) квитки державного зразка, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України 25 жовтня 2013 року за № 1474.
Щодо доводів касаційної скарги захисника про безпідставне посилання судів на окремі докази
81. Посилання захисника на те, що суди обґрунтовуючи винуватість ОСОБА_7 та ОСОБА_8 безпідставно послалися на аналітичну довідку № 3595/18/01-2017 від 18 грудня 2017 року, що міститься в 5 томі матеріалів провадження, натомість там є аналітична довідка № 12/134 від 21 січня 2014 року (т. 5 а.п. 34-37) є слушними, однак у судових рішеннях міститься не лише посилання на документ, а й відтворено зміст цього документу, який відповідає наявній в матеріалах провадження аналітичній довідці, з огляду на що помилку в номері аналітичної довідки не можна оцінювати, як істотне порушення закону, яке є безумовною підставою для скасування судового рішення.
82. Так відповідно до наявної в матеріалах провадження аналітичної довідки довідкою мобільні номери ОСОБА_7 та потерпілої ОСОБА_9 у ніч зґвалтування останньої були зафіксовані у зоні дії базової станції мобільного оператора ПрАТ «Київстар» в районі вулиць Щорса та провулка Дачного у м. Коростишів, яка обслуговує територію місця вчинення злочину.
83. Також сторона захисту вважає безпідставним посилання судів на протокол обшуку від 12 грудня 2013 року, проведений за місцем проживання ОСОБА_8 у м. Житомирі. Як убачається, зі змісту вказаного протоколу, під час обшуку було вилучено, зокрема, товарний чек № 10/11 для фізичної особи від 11 листопада 2013 року за хімчистку автомобіля ВО1063, скріплений печаткою ПП ОСОБА_12 (т. 5 а.п. 157-167), про що зазначено і у вироку місцевого суду. Зазначеним чеком у сукупності з іншими доказами, зокрема, показаннями свідка ОСОБА_12 та даними протоколу пред`явлення особи для впізнання по фотознімках від 10 грудня 2013 року, відповідно до якого свідок ОСОБА_26 впізнала ОСОБА_8 , як особу, яка 11 листопада 2013 року о 13:40 приїздила на автомийку на автомобілі Ford Scorpio, транзитний номер НОМЕР_1 , для проведення хімчистки салону (т. 5 а.п. 210-213); протоколу огляду місця події від 19 листопада 2013 року, відповідно до якого з автомийки «WOG» у м. Житомирі було вилучено дублікат чека №1-11 від 11 листопада 2013 року, що був виданий для фізичної особи з обслуговування автомобіля та пакет зі сміттям із пилотягу, яким здійснювалася чистка автомобіля Ford Scorpio (т. 5 а.п. 215-219), підтверджується те, що ОСОБА_8 намагався приховати сліди вчиненого кримінального правопорушення.
Щодо доводів касаційної скарги захисника недопустимість доказів та їх фальсифікацію
84. Відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. За змістом ч. 1 ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
85. Частиною 2 цієї статті передбачено, що суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: 1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; 2) отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження; 3) порушення права особи на захист; 4) отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; 5) порушення права на перехресний допит.
86. Суд наголошує, що не у всіх випадках порушення навіть фундаментальних прав і свобод особи під час кримінального провадження має прямий вплив на дотримання гарантій справедливого судового розгляду, зокрема й на допустимість доказів. Для вирішення питання, чи може порушення певних основоположних прав і свобод особи стати підставою для визнання доказів недопустимими, необхідно взяти до уваги не лише сам факт такого порушення, але й встановити його вплив на процес і характер отримання доказів.
87. У цьому кримінальному провадженні Судом не встановлено таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи істотного порушення прав та свобод людини під час проведення слідчих чи інших процесуальних дій, які були б безумовними підставами для скасування судових рішень. Крім того, матеріали провадження не містять будь-яких даних про те, що сторона захисту зверталась зі скаргами на дії чи бездіяльність органів досудового розслідування під час отримання доказів, не зазначив про наявність таких обставин й захисник у судовому засіданні суду касаційної інстанції.
Щодо початку відрахування строку призначеної обом засудженим міри покарання
88. Доводи захисника про те, що строк початку відбування покарання судом апеляційної інстанції встановлений неправильно, не знайшли свого підтвердження. Так, з матеріалів провадження вбачається, що ухвалою слідчого судді Коростишівського районного суду Житомирської області від 13 грудня 2013 року було відмовлено у задоволенні клопотання слідчого про обрання підозрюваному ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Ця ухвала слідчого судді була скасована ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 20 грудня 2013 року, та постановлена нова ухвала, якою задоволено клопотання про застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (т. 6 а.п. 31-32). Ухвалою слідчого судді Коростишівського районного суду Житомирської області від 24 грудня 2013 року було застосовано до ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою (т. 6 а.п. 33-34).
89. Крім того, матеріали кримінального провадження містять протоколи виконання ухвал слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою від 20 та 24 грудня 2013 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_27 відповідно (т. 8 а.п. 158-161).
90. Зазначені обставини були враховані апеляційним судом при застосуванні ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року.
Щодо неврахування при ухваленні судових рішень виправдувального вироку щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_27 та підстав з яких він був скасований
91. Відповідно до вироку Попільнянського районного суду Житомирської області від 24 лютого 2015 року, який міститься в ЄДРСР, ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 152, ч. 1 ст. 153 КК та ОСОБА_27 за ч. 3 ст. 152 КК було визнано невинуватими у пред`явленому обвинуваченні та виправдано. Зазначений вирок було скасовано ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 01 березня 2016 року, яка долучена до матеріалів кримінального провадження та міститься в ЄДРСР, а кримінальне провадження було призначено до розгляду в тому ж суді в іншому складі суду.
92. Зі змісту ухвали апеляційного суду вбачається, що, не погодившись з вироком місцевого суду від 24 лютого 2015 року, прокурор та представник потерпілої подали на нього апеляційні скарги, в яких просили ухвалити новий вирок, яким визнати винуватими ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 152, ч. 1 ст. 153 КК, а ОСОБА_27 - за ч. 3 ст. 152 КК та призначити відповідне покарання, тобто по суті вказували на незастосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність, який підлягав застосуванню.
93. Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційних скарг та обґрунтовуючи незаконність виправдувального вироку щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_27 послався на те, що вирок має відповідати вимогам ст. 370 КПК, в тому числі має бути ухвалений згідно норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. При цьому зазначив, що суд не дотримався вказаних вимог, а отже ухвалений з порушенням норм, у тому числі матеріального права.
94. Також суд вказав, що місцевий суд припустився недопустимої натуралізації опису подій, порушив вимоги процесуального закону у частині проведення судового засідання без участі прокурора, потерпілої та її представника за наявності клопотання про розгляд провадження за присутності потерпілої; вказав, що виправдувальний вирок не відповідає положенням ст. 374 КПК, оскільки не містив підстав для виправдання обвинувачених, із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
95. З аналізу змісту зазначеної ухвали вбачається, що апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в тому числі з підстав порушення норм матеріального закону, що не суперечить правовим висновкам, викладеним у постановах об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 23 вересня 2019 року та 14 вересня 2020 року у справах №№ 728/2724/16-к та 740/3597/17 та, відповідно, не позбавляло суд першої інстанції при повторному розгляді кримінального провадження ухвалити обвинувальний вирок щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_27 .
96. За змістом статей 7, 404, 419 КПК у їх взаємозв`язку вбачається, що суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, зобов`язаний перевірити всі викладені у ній доводи, а також аргументи, наведені сторонами під час апеляційного провадження, у своїй ухвалі дати на них вичерпну відповідь та зазначити підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
97. Разом із тим, Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року). Суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що були вивчені головні проблеми, порушені в цій справі, і була надана конкретна чітка відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення справи (п. 84 рішення у справі «Moreira Ferreira v. Portugal» від 11 липня 2017 року).
98. Як убачається з ухвали апеляційного суду, цей суд, виклавши зміст доводів апеляційної скарги в мотивувальній частині ухвали, належним чином перевірив їх, навів переконливі мотиви для їх спростування та обґрунтував підстави, через які залишив їх без задоволення. Ухвала у цій частині відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
99. Інші доводи касаційної скарги сторони захисту висновків судів також не спростовують та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених у справі обставин, що в силу вимог ст. 433 КПК не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.
100. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б були підставами для скасування ухвали апеляційного суду, про що йдеться в касаційній скарзі захисника, Верховний Суд не встановив.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
ухвалив:
Ухвалу Житомирського апеляційного суду від 03 квітня 2025 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 - без задоволення.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
